Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7622/17
Номер провадження2/711/2367/17
01 листопада 2017 року
Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:
головуючий суддя Дунаєв С.О.
при секретарі Нарадько Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.05.2017р. по 27.10.2017р. в розмірі 24338,97грн. В обґрунтування позову зазначено, що 21.05.2017р. позивача було звільнено у зв'язку з чим відповідач мав розрахуватись та виплатити позивачеві заборгованість по заробітній платі, яка виникла за період часу з лютого 2017р. по день звільнення. Відповідач здійснив повний розрахунок з відповідачем лише 27.10.2017р., у зв'язку із цим він просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати на рівні 219,27грн.
Відповідач надав суду заперечення, в яких зазначив, що заборгованість з виплати заробітної плати виникла через скрутне фінансове становище підприємства, оскільки у зв'язку із суттєвим підвищенням ціни на газ, підприємство було вимушено припинити свою діяльність, а відновило її тільки у червні 2017р., а за таких обставин в підприємства виникли борги та державним виконавцем було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно підприємства. Отже оскільки у затримці розрахунку з позивачем відсутня вина відповідача, то на нього не може бути покладено обов'язок із сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому позов не підлягає до задоволення. Також в запереченнях зазначено, що в будь-якому випадку розмір середнього заробітку має бути зменшений задля забезпечення збереження принципу співмірності. Окремо зазначено, що суму середнього заробітку необхідно також зменшити на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оскільки саме відповідач повинен їх сплачувати до бюджету.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали уточнені позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у запереченнях та просив відмовити у позові в повному обсязі.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.
Позивач з 11.01.1995р. по 21.05.2017р. працював на ПАТ «АЗОТ», що підтверджується відомостями з трудової книжки /а.с.5/.
Наказом від 18.05.2017р. №533-ВК позивача звільнено із займаної посади відповідно до ст.38 КЗпП України за власним бажанням /а.с.6/.
При звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку з виплати заробітної плати у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 12225,01грн., що підтверджується відповідною довідкою ПАТ «АЗОТ» від 25.10.2017р. №579 /а.с.55/. Остаточний розрахунок з виплати заробітної плати здійснений 27.10.2017р. шляхом перерахування позивачу всієї суми заборгованості, що визнається сторонами.
Оскільки відповідачем несвоєчасно здійснено розрахунок при звільненні, то позивач вимагає стягнути середній заробіток за весь час прострочення.
Тож між сторонами склалися трудові правовідносини та існує спір з приводу порядку здійснення розрахунку при звільненні, який регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та Законом України «Про оплату праці».
Згідно ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Як встановлено судом відповідач в порушення ст.116 КЗпП здійснив виплату належної позивачу виплати при звільнені тільки 27.10.2017р..
Згідно ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки відповідачем здійснено повний розрахунок з позивачем тільки 27.10.2017р., то вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку підлягають до задоволення. Крім того, доводи представника відповідача щодо відсутності у підприємства достатнього фінансового ресурсу, як підстава для звільнення від відповідальності за порушення строків розрахунку по заробітній платі, є необґрунтованими.
В цьому контексті слід звернути увагу, що у своїй практиці Верховний Суд України неодноразово зазначав, що аналіз змісту ст.ст.116, 117 КЗпП дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України (постанова №6-2163цс16 від 31.05.2017р., №6-259цс17 від 13.03.2017р.). Аналогічні роз'яснення викладені і в п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»
Наявність арешту на рахунках відповідача, що накладений постановами державного виконавця /а.с. 33-43/ не виправдовує затримку розрахунку при звільненні, який мав відбутись не пізніше 22.05.2017р. (наступний день після звільнення). До того ж відповідачем не надано доказів відсутності у відповідача коштів, що перевищують обсяг фінансового ресурсу, який був арештований.
Отже всупереч вимог ст.60 ЦПК відповідачем не надано суду ніяких доказів того, що у порушенні прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати відсутня вина відповідача. Оскільки відповідачем до теперішнього часу так і не здійснено повного розрахунку з позивачем, то вимога про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку підлягає задоволенню.
В цьому контексті слід звернути увагу, що за змістом ч.2 ст.117 КЗпП підставою для зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є виключно наявність таких умов: 1) наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; 2) виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; 3) прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу. Оскільки жодної з зазначених обставин в даному випадку судом не встановлено то правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідача з позивачем відсутні. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові ВСУ від 13.03.2017р. у справі №6-259цс17.
Розраховуючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує наступне.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.20 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі - Порядок).
Разом з тим, як зазначив позивач розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати здійснювався ним із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 219,27грн. Зазначений розмір середньоденної заробітної плати також в судовому засіданні був підтверджений і не оспорюваний представником відповідача, а тому, відповідно до положень ч.1 ст.61 ЦПК України суд вважає цю обставину доведеною.
Крім того, позивач зазначив, що період затримки виплати заробітної плати при звільнені починається з 21.05.2017р.. Натомість розрахунок роботодавця із звільненим працівником має відбутись не пізніше наступного дня, а відтак прострочення починається з 22.05.2017р..
Таким чином, період прострочення розрахунку відповідача з позивачем складає 110 робочих днів (з 22.05.2017р. (перший робочий день після звільнення) по 26.10.2017р. включно, при цьому день фактичного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі не береться до розрахунку, оскільки його не можна вважати простроченим), тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 24119,70грн (219,27грн х 110дн.) і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Доводи відповідача стосовно того, що суд обов'язково має зазначити, що сума середнього заробітку підлягає зменшенню на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору є необґрунтованими, оскільки спростовуються положеннями ст.ст.164, 167, 168 Податкового кодексу України та п.6 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999р. №13.
За змістом зазначених норм справляння і сплата податку з прибутку фізичних осіб та інших обов'язкових платежів з громадян є обов'язком працівника і роботодавця, як податкового агента. З огляду на порядок обчислення та спосіб нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то за своєю сутністю та правовим режимом податкового регулювання такий дохід прирівнюється до заробітної плати, отриманої відповідно до умов трудового договору, якщо інше не передбачено законом. Отже визначена судом сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає оподаткуванню на загальних підставах як заробітна плата з особливостями, встановленими законом. На момент розгляду справи такий дохід має оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Обов'язок нарахування та утримання таких податків покладається на податкового агента (п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України).
Таким чином, на теперішній час дане питання чітко врегульовано нормами Податкового кодексу України, що усуває необхідність додаткового його врегулювання рішенням суду.
З урахуванням вищевикладеного, загалом позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору в сумі 640грн, які сплачені позивачем. Беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають до задоволення в межах суми 24119,70грн, то відповідач має відшкодувати позивачеві судовий збір в повному обсязі, оскільки він сплачений в мінімальному розмірі по вимогах майнового характеру.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодексу України суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24119 (двадцять чотири тисячі сто дев'ятнадцять) грн. 70 (сімдесят) коп.
Стягнути з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 640 (шістсот сорок) грн. в якості відшкодування судових витрат.
Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий: С. О. Дунаєв