09 серпня 2017 року
№ 810/2625/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.;
при секретарі судового засідання - Гай А.В.;
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1;
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Бучанської міської ради Київської області
до Північного офісу Держаудитслужби
про часткове визнання нечинними та скасування вимоги та акту ревізії,
Бучанська міська рада звернулась до суду з позовом про визнання нечинними та скасування п. 9.16 акту ревізії міського бюджету та його фінансово-господарської діяльності за період з 01.09.2011 р. по завершений місяць 2015 р. та окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2002 р. по 01.09.2011 р. № 08-21/10 від 06.07.2015 р. в частині недоотримання коштів від пайовової участі до спеціального фонду бюджету м. Буча Київської області на суму 16 727 574, 56 грн.; п.4 вимоги ДФС у Київській області від 22.07.2015 р. №10-08-14-14/5763 "Про усунення виявлених ревізією недоліків та порушень в частині недоотримання коштів від пайової участі до спеціального фонду бюджету м. Буча у розмірі16 727 574, 56 грн., а також вимоги про забезпечення Бучанською міською радою надходження доходів від сплати пайової участі до спеціального фонду бюджету м. Буча на вищевказану суму.
До початку розгляду справи по суті заявлені вимоги змінив та просив суд визнати нечинними та скасувати п. 9.16 акту ревізії міського бюджету та фінансово-господарської діяльності Бучанської міської ради за період з 01.09.2011 р. по завершений місяць 2015 р. та окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2002 р. по 01.09.2011 р. № 08-21/10 від 06.07.2015 р. в частині недоотримання коштів від пайової участі до спеціального фонду бюджету м. Буча від ТОВ "Сарафан" у сумі 12 028 284, 09 грн..; п.4 вимоги ДФС у Київській області від 22.07.2015 р. №10-08-14-14/5763 "Про усунення виявлених ревізією недоліків та порушень" в частині недоотримання коштів від пайової участі до спеціального бюджету м.Буча від ТОВ "Сарафан" на вказану суму, а також вимогу про забезпечення Бучанською міською радою надходження коштів від сплати пайової участі до спеціального фонду м. Буча в частині 12 028 284, 09 грн. по договорах пайової участі з ТОВ "Сарафан".
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у поданій заяві, просив їх задовольнити, пославшись на хибність висновків працівників фінансової служби щодо неправомірного зарахування розміру пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту м. Бучі у зв'язку з наданням забудовниками актів виконаних робіт.
Представник відповідача проти задоволення позову категорично заперечувала, вказавши на правомірність дій представників контролюючого органу з урахуванням виявлених в ході ревізії порушень, зроблених висновків та прийнятих рішень. У якості обґрунтування обраної правової позиції послалася на наявність письмових заперечень, в яких висловлена позиція Держаудит служби.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази та матеріали, з наданням їм відповідної правової оцінки, встановивши фактичні обставини справи у співставленні з обґрунтуванням заявлених вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, з огляду на таке:
вирішуючи питання щодо можливості розгляду вищевказаних позовних вимог адміністративним судом, суд врахував, що згідно постанови від 10.09.2013 р. ВСУ дійшов висновку, що "акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору".
Крім того, відповідно до правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 20.01.2015 р. у справі за позовом дочірнього підприємства "Харьківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Державної фінансової інспекції в Харьківській області, за участю прокуратури Харьківської області про визнання недійсною та скасуванн вимоги, колегія судової палати суддів Судової палати в адміністративних справах зазначила "про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти
вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути збитки. У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує права та обов'язки для позивача. Оскаржувана вимога Інспекції вказує на виявлені збитки та їх розмір. Зважаючи на це збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність оскаржуваної вимоги ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд".
Ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Україна висловила згоду на її обов'язковість, надала їй статусу частини національного законодавства та розпочала процес імплементації даного міжнародного договору у національний правопорядок.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що Конвенція про зaхист прaв людини і основоположних свобод є чaстиною нaціонaльного законодaвства України.
23.02. 2006 р., Верховна Рада України прийняла Закон України № 3477-ІV «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з яким при розгляді справ судами України Конвенція та практика Європейського суду з прав людини мають використовуватися як джерела права. Відповідне положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми та норм Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06 2004 р.
Наведене обумовлює, що рішення Європейського суду можна вважати офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства та підлягає застосуванню поряд з ним.
Відповідно рішення ЄСПЛ у справі "Бочан проти України" (заява № 7577/02) неприйняття до уваги висновків Європейського суду з прав людини є порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод щодо «справедливого суду». ЄСПЛ також вказав на неприпустимість викривленого тлумачення його рішення ВСУ. Заявниця скаржилася на несправедливий спосіб, яким ВСУ розглянув її скаргу у зв'язку з винятковими обставинами, оскільки останній не взяв до уваги висновки ЄСПЛ, наведені в рішенні «Бочан проти України" від 3 травня 2007 року. За результатами розгляду скарги ЄСПЛ зазначив, що оспорюване рішення не відповідало пункту 1 ст.6 Конвенції".
Також, у своєму рішенні у справі "Кузьменко проти України" ЄСПЛ зазначив: "як випливає з вищезазначених рішень національних судів у справі заявника (див. абзац 9, 11 та 13 вище) та зауважень Уряду, вимоги заявника, висунуті відповідно до статей 2 і 4 КАСУ, не були прийняті до розгляду на тій підставі, що існувала інша внутрішня процедура визначення цих вимог: а саме процедура, передбачена статтею 234 та іншими супутніми положеннями КПК. Заявник ніколи не вдавався до цієї процедури, стверджуючи, що вона не відповідає вимогам статті 6.
В контексті зазначеного, Суд константував, "що він уже розглянув оскаржувану процедуру КПК в різних інших ситуаціях та встановив, що вона не може вважатися доступною, і може призвести до визнання скарг заявників, висунутих відповідно до статей 6 та 8 Конвенції і статті 1 Протоколу № 1.
Зокрема, у справі Меріт проти України Суд встановив, що звернення до вищезгаданої процедури КПК не вважається ефективним засобом правового захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарги заявника за статтею 6 Конвенції (див., наприклад, Меріт проти України, № 66561/01, §§ 65-66, 30 березня 2004 р.). У справі Котій проти України Суд дійшов висновку, що процедура, про яку йдеться, не дала можливості заявникові своєчасно вирішити свою скаргу за статтею 8 Конвенції стосовно законності та пропорційності вилучення його паспорта та його підписку під зобов'язанням не переховуватися (див. Котій проти України, № 28718/09, § 69, 5 березня 2015 р.). У справі Зосимов проти України Суд нещодавно встановив, що процедура, про яку йде мова, не є ефективним засобом правового захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг заявника відповідно до статті 8 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 про нібито незаконний обшук та вилучення майна заявника (див. Зосимов проти України, № 4322/06, §§ 94-96, 12 липня 2016 р. У всіх вищезгаданих випадках Суд основував свої висновки на аргументах, подібних до тих, що були висунуті заявником у даній справі (див. абзац 19 вище). Більш конкретно, він встановив, що процедура, що розглядається, не надавала заявникам можливості безпосереднього та оперативного визначення їх вимог".
"Отже",- наголосив ЄСПЛ, " суд повинен розглядати процедуру доступу особи до суду з метою визначення того, чи справді він може надати заявникові такий доступ за результатами статті 6 Конвенції".
Згідно зі ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. На підставі ст. 124 Конституції юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, що виникають у державі.
За приписами ч.1 ст.6 КАСУ особі надається право в порядку, встановленому Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність використання наданого йому права на вихід за межі заявлених позовних вимог, для забезпечення особі доступу до правосуддя та повного захисту її прав та інтересів(ч.2 ст.11 КАСУ).
Як було встановлено судом, на виконання п.1.1.6.2 Плану контрольно - ревізійної роботи на І квартал 2015 року ДФІ у Київській області проведено ревізію бюджету м.Буча Бучанської міської ради за період з 01.01.2002 р. по 01.09.2011 р., за результатами чого складено акт від 06.07.2015 р. №08-21/10.
В ході ревізії встановлено, що через неналежне виконання Бучанською міською радою повноважень, наданих п.п.1 п. “б” ст. 28 та п.16 розд. 4 ст. 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування в Україні”, в порушення ст. 40 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ “Про регулювання містобудівної діяльності”, рішення Ради від 29 березня 2012 року №609-23-VI “Про затвердження Порядку пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Буча”, позивачем не забезпечено надходження до спеціального фонду міського бюджету коштів пайової участі у розвиток інфраструктури м. Буча в загальному розмірі 32554621,33 грн., з яких призвели до матеріальної шкоди 25438712, 70 грн., в процесі ревізії усунуті збитки на суму 8864446, 80 грн.
В подальшому, контролюючим органом на адресу позивача направлено лист-вимогу за № 10-08-14-14/5763 від 22.07.2015 р., п.4 якої зафіксовано порушення ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. №3038 та недоотримання міським бюджетом м. Бучі 32554621,33 грн. із одночасним зобов'язанням у встановленому законом порядку забезпечити надходження доходів від сплати пайової участі у розвиток інфраструктури м. Буча вказаної суми..
З таким висновком позивач не погодився та у якості його спростування надав акт судово-економічної експертизи від 31.03.2017 р. №15433/16-45, відповідно до якого висновки акту ревізії відповідача №08-21/10 від 06.07.2015 р. в частині недоотримання коштів спеціальним фондом м. Бучі на суму 1627574, 56 грн. документально та нормативно не підтверджені, а також рішення господарських судів від 05.12.2016 р. №911/3150/16, від 11.102016 р. №911/2873/16, від 29.09.2016 р. №911/2875/16 та №911/2872/16; від 03.11.2016 р. №911/2874/16, від 31.10.20126 р. №911/2711/16, згідно яких встановлено факт виконання забудовниками договорів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Бучі за укладеними договорами.
Надаючи правової оцінки спірним відносинам, які виникли між сторонами, суд зважає на таке:
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 її визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (п.1 цього Положення).
Держфініспекція була утворена шляхом реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України згідно Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010.
Частиною 1 ст.1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (далі по тексту- Закон № 2939-ХІІ) встановлено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Держфінінспекція за наданих їй повноважень вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час проведення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог про усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.4 п.4 Положення).
Пункт 7 ст.10 Закону № 2939-XII закріплює право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування (п.1 цього Порядку).
За правилами п.2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
За змістом ч.6 ст.2 Закону № 2939-XII порядок проведення Держфінінспекцією державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, за правилами п.п.45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державної контрольно-ревізійної служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Згідно з п. 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надана можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги про їх усунення.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині, є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Таким чином, складання Акту ревізії відносно підконтрольного об'єкту з негативними для нього висновками, за відсутності звернення фінансового органу до суду з позовом про стягнення визначених їм збитків, фактично позбавляє права підприємства, установи чи організації, за існуючим порядком на їх оскарження та скасування у судовому порядку, що порушує право особи, гарантоване ст.6 Конвенції.
Згідно підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 ПКУ , платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення. Оскільки Податковий кодекс передбачає право платника податків оскаржувати дії (бездіяльність) контролюючого органу, альтернативним варіантом є оскарження саме дій контролюючого органу під час проведення перевірки та складання відповідного акту.
Згідно рішення Конституційного суду України по справі № 1-29/2011, рішення прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також на виконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Отже, оскільки сам акт ревізії, складений відносно позивача не є рішенням контролюючого органу, а лише фіксує результати перевірки, яка була проведена відносно нього, предметом розгляду суду можуть бути лише дії перевіряючих по складанню акта ревізії та правомірності висновків, викладених в ньому.
Згідно з п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПСУ від 22.12.2010 р. № 984, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків.
За висновками контролюючого органу, викладеними у п. 9.16 акту встановлено недоотримання доходів позивачем у розмірі 32554621, 33 грн. в результаті порушення п.3 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. №3038, що виявилося у безпідставному зменшенні забудовникам суми пайової участі у розвиток інфраструктури м. Бучі на суму вартості робіт по спорудженню об'єктів інженерної інфраструктури, відповідно до п.5 ст. 30 Закону України №3038.
Проте, суд не може погодитись з таким твердженням, з урахуванням наступного:
частиною 1- 2 ст.40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.
У розумінні цього Закону, замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку і подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування (п.4 ч.1 ст.1 Закону). Ключовим критерієм, за наявності якого виникає обов'язок замовника взяти участь у створенні і розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту згідно ч.2 ст.40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” є наявність у нього наміру щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.
Згідно вимог ч.2 ст.40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” обов'язок замовника взяти участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виникає тільки тоді, коли у нього є намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті. Частиною 3 ст.40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” встановлено, що пайова участь у розвиток інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
При цьому норма ч.3 ст.40 набрала чинності з 01.01.2013 р., до 1 січня 2013 р. замовник будівництва у порядку, визначеному органом місцевого самоврядування, мав право на відстрочення сплати коштів пайової участі на період після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, але не пізніше 01.01.2013 р.
За правилами ч.5 ст.40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, величина пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
29.03.2012 р., рішенням позивача №609-23-VI був затверджений Порядок сплати пайової участі замовника у розвиток інфраструктури м.Буча, відповідно до п. 2.1 якого пайова участь це кошти, які вносяться замовником до спеціального фонду місцевого бюджету для створення та розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури м. Бучі у відповідності до Порядку.
Пунктом 5.5 цього ж Порядку встановлено, що у випадку проведення робіт (будівництва, реконструкції, ремонту) поза межами земельної ділянки, які необхідні для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктур м. Буча, розмір пайової участі може бути зменшений за рішенням Бучанської міської ради, за умови надання актів виконаних робіт, виконавчої та технічної документації.
Статтею 271 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
Граничний розмір пайової участі (внеску) замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, визначених органом місцевого самоврядування, не може перевищувати, зокрема, 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд.
Рішенням Бучанської міської ради від 28.11.2013 р. № 1490-46-VI були внесені зміни та доповнення до Порядку сплати пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Бучі, де п. 4.1 викладено в новій редакції "величина пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з Бучанською міською радою відповідно до встановленого розміру пайової участі у розвиток інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і поза майданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена за будівельними нормами, стандартами та правилами, вона визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла по Київській області на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства на дату укладання договору".
На підставі ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність. Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлена імперативну норма щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами.
Згідно з п.1 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки.
Відповідно до ч. 8 ст.1 вказаного Закону містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Як вбачається із матеріалів адміністративної справи між Бучанською міською радою та фізичними особами, а також підприємствами було укладено 55 договорів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Буча. Проведеним перевіркою аналізом надходження коштів від пайової участі до бюджету м. Буча виявлено їх надходження не в повному обсязі, в тому числі, від ТОВ "Сарафан", "Будрегіонінвест", МПП "Спортивно-технічний клуб "Сона", ОСОБА_3, ТОВ "Новус Україна", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
Вказані висновки частково спростовуються як висновком судово-економічної експертизи від 31.03.2017 р. №15433/16-45, згідно з яким висновки акту ревізії відповідача №08-21/10 від 06.07.2015 р. в частині недоотримання коштів спеціальним фондом м. Бучі на суму 1627574, 56 грн. документально та нормативно не підтверджені, так і рішеннями господарських судів від 05.12.2016 р. №911/3150/16, від 11.102016 р. №911/2873/16, від 29.09.2016 р. №911/2875/16 та №911/2872/16; від 03.11.2016 р. №911/2874/16, від 31.10.20126 р. №911/2711/16, якими встановлено факт виконання договорів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Бучі за укладеними договорами, що на момент розгляду даної справи набрали законної сили.
До того ж, на підставі Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 р. №550 за кожним випадком порушень, відображеним в акті ревізії мають бути надані документально обґрунтовані, чіткі й влучні відповіді на такі питання: ким і що порушено (сутність, зміст порушення чи зловживання); як порушено (способи, шляхи відхилення від встановлених правил чи законів); чим викликане порушення (причини, умови, мета) та які наслідки їх (розміри нанесеного збитку).
Як слідує із висновків п.9.16 акту ревізії від 06.07.2015 р. №08-21/10, останній не відповідає таким вимогам, оскільки дослідження порушень мало суто поверховий характер. Так, відповідачем не було з'ясовано, чи відповідали проведені роботи по облаштуванню соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Буча встановленим Технічним умовам; які конкретно об'єкти будівництва були введені в експлуатацію із числа належних забудовникам, по яких не укладені договори пайової участі; чи приймалися рішення про розстрочення розміру пайової участі забудовників; чи правильно визначена кошторисна вартість будівництва об'єкта забудовників, тощо.
Виявивши порушення законодавства під час проведення перевірки, ревізори повинні були зазначити посадових осіб, винних у порушеннях посадових чи матеріально відповідальних осіб; спосіб порушення, а також причини, умови та мету, яким воно викликано.
Проте, висновки пю 9.16 акту ревізії не мають чітких формувань та визначень щодо конкретних осіб винуватців, а тому в цій частині є безпідставними та свідчать про поверхневий аналіз фінансово-господарської діяльності позивача, а відтак про неналежне ставлення ревізорів до своїх службових обов'язків.
Висновки контролюючого органу, покладені в основу п.9.16 акту ревізії, на думку суду, на відміну від акта ревізії в цілому, можуть бути не тільки визнані протиправними, але й скасовані, якщо вони порушують права та інтереси суб'єкта перевірки, і це є визначальним аспектом для ухвалення рішення в цій частині.
Виходячи з положення ч. 1 ст. 2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Законом відповідачу надано право при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду про їх стягнення в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо їх усунення.
Станом на день розгляду справи фінансова служба розмір збитків визначила, проте до суду із відповідним позовом не звернулась. У даному випадку суд визнає факт не вчинення контролюючим органом передбаченої законом дії, що ставить позивача у стан правової невизначеності та порушує його право.
Як зазначено, в тому числі, в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 р. у справі № 2а-7276/12/2670, "такі дії контролюючого органу не лише зачіпають законні інтереси платника податку, але й позбавляють його можливості оскаржити акт чи визнати його незаконним", тому висновки контролюючого органу, зроблені відносно підконтрольного підприємства на відміну від акта ревізії можуть бути не тільки визнані протиправними, але й скасовані.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне скасувати висновки контролюючого органу, викладені у п. 9.16 акту ревізії, як такі, що порушують інтереси позивача.
Оскільки п. 4 вимоги від 22.07.2015 р. №10-08-14-14/5763, винесено на підставі висновків п.9.16 акту ревізії, така вимога також підлягає скасуванню, з мотивів, викладених вище, а позов в цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача про визнання нечинними окремих положень акту ревізії та вимоги ДФС у Київській області у зв'язку з тим, що вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта. Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили. За визначенням нормативно-правовий акт це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими фізичними особами у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що спрямований на регулювання суспільних джерел права, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Ні акт ревізії, ні вимога відповідача не є нормативно-правовим актом, тому не можуть бути визнані судом нечинним.
Оскільки рішення за наслідками поданого позову ухвалено на користь Бучанської міської ради, понесені нею судові витрати у розмірі 689 (шістьсот вісімдесяти дев'яти) грн. мають бути стягнуті за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати висновки п. 9.16 акту ревізії бюджету та фінансово-господарської діяльності Бучанської міської ради від 06.07.2015 р. №08-21/10.
Скасувати пункт 4 вимоги "Про усунення виявлених ревізією недоліків та порушень" від 22.07.2015 р. №10-08-14-14/5763.
У задоволенні решти позовних вимог,-відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Бучанської міської ради сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Брагіна О.Є.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 14 серпня 2017 р.