Справа: № 357/5575/17 Головуючий у 1-й інстанції: Ярмола О.Я. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
26 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Департаменту СНЗ Київської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, Департаменту СНЗ Київської обласної державної адміністрації про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням Департамент подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 має посвідчення громадянина, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4). З 30.03.2017 року позивачу встановлено, довічно, другу групу інвалідності, причина інвалідності захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС. Зазначене підтверджено довідкою МСЕК та експертним висновком.
Встановленим є те, що позивач звернувся до відповідача БЦ УСЗН щодо встановлення йому статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. Позивач надав ряд необхідних документів, що передбачено Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно листа №2561 від 28.04.2017 року позивачу було відмовлено у прийняті документів для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 (а.с.10). При цьому, УСЗН Білоцерківської міської ради посилалося на роз'яснення №05-49-709 від 27.03.2015 року Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації стосовно того, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 року виключено абзац п'ятий частини другої ст.2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, а тому Департамент вважає, що відсутні правові підстави для надання статусу постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Листом від 03.05.2017 року № 2897 Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, також проінформував позивача, що відповідно до п.10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року №51 видача посвідчень постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи провадиться, у його випадку, обласною державною адміністрацією за поданням органів місцевого самоврядування за її місцем проживання.
Не погоджуючись з такими діями відповідачів та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірності своєї позиції відносно відсутності у осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою після 01.01.2015.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Так, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до яких належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу. Зазначені особи належать до 1 категорії.
Таким чином, особа набуває статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії у разі, якщо вона вже має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи іншої категорії та їй встановлено інвалідність, щодо якої встановлено причинний зв'язок із Чорнобильською катастрофою.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Вказана обставина підтверджується відповідним посвідченням, виданим у 1993 році.
Крім того, у 2017 році позивач отримав довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0769461 у якій зазначено, що ОСОБА_2 з 30.03.2017 має другу групу інвалідності та захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС.
Таким чином, позивач має право на встановлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
Стосовно посилань апелянта на те, що таке право було втрачене позивачем у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, яким було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю, у якій проживає позивач, з переліку радіоактивно забруднених територій, колегія суддів зазначає наступне.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно вказаної норми права до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Дійсно, 01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким статтю 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Разом з тим, саме по собі виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє осіб, яким раніше були видані посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» також не було передбачено, що раніше видані посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
Крім того, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, чинній після 01 січня 2015 року, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, певних пільг та компенсацій. Зокрема, ст.ст. 51 та 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
Враховуючи вищенаведені положення законодавства, а також те, що позивачем надано всі необхідні документи для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, колегія суддів дійшла висновку про протиправність відмови Департаменту у прийнятті документів позивача до розгляду для встановлення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та, як наслідок, наявність підстав до задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 31.10.2017.