30 жовтня 2017 року Справа № 803/1376/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ковальчука В.Д.,
при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Коваленко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Ратнівського районного сектору Управління ДМС України у Волинській, Управління ДМС України у Волинській області про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернулася з адміністративним позовом в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Ратнівського районного сектору Управління ДМС України у Волинській області (далі - Ратнівський PC УДМС України у Волинській області), Управління ДМС України у Волинській області про зобов'язання Управління ДМС України у Волинській області у подальшому здійснити паспортний облік дитини - ОСОБА_4, за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові, зобов'язання Управління ДМС України у Волинській області, Ратнівський PC УДМС України у Волинській області видати (без використання засобів Реєстру - ЄДДР України) неповнолітньому синові - ОСОБА_4 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 року та у подальшому здійснити паспортний облік дитини за раніше встановленими формами виключно за прізвищем, іменем та по батькові.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у зв'язку з досягненням сином шістнадцятирічного віку звернулася із заявами до Ратнівського PC УДМС України у Волинській області, Управління ДМС України у Волинській області з приводу оформлення та видачі неповнолітньому сину ОСОБА_4 паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, без застосування засобів реєстру, на що отримала відмову, яка мотивована запровадженням внутрішніх паспортів у формі ID-картки та відсутністю бланків паспортів зразка 1994 року. Вважає, що відповідачі, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки, порушили права та інтереси її сина.
Представник відповідача в поданих запереченнях на адміністративний позов позовні вимоги не визнала, просила відмовити позивачам в їх задоволенні, посилаючись на те, що запровадження в Україні біометричних паспортів обумовлене Планом дій до введення безвізового режиму з Євросоюзом, схваленим у листопаді 2010 року. Біометричні паспорти на сьогодні є міжнародною вимогою на шляху лібералізації візового режиму з Євросоюзом. Частиною четвертою статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", з 1 листопада 2016 року припиняється. Таким чином, оскільки Ратнівський PC УДМС України у Волинській області на момент звернення позивача був забезпечений відповідним обладнанням, тому оформлення паспорта зразка 1992 року у вигляді книжечки виявилось неможливим. При цьому відповідно до накладної від 13.04.2017 року №17-3 усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані УДМСУ у Волинській області для знищення. Враховуючи вищенаведене, вважає, що дії Ратнівського PC УДМС України у Волинській області повністю відповідають вимогам чинного законодавства України, а позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позову в повному осязі.
В судовому засіданні позивач та представник позивача адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили його задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у письмовому запереченні проти позову, просила у його задоволенні відмовити повністю.
Заслухавши пояснення осіб, які прибули в судове засідання, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 (а.с.25).
28.04.2017 року ОСОБА_1 звернулася із письмовими заявами до відповідачів від 28.04.2017 року, в яких просила видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки старого паперового зразка 1994 року (а.с.17, 19).
Листами від 28.04.2017 року №0723/П-13 Ратнівський PC УДМС України у Волинській області (а.с.18) та від 16.05.2017 року №0701/П-62 Управління ДМС України у Волинській області (а.с.20) надали відповідь позивачу про те, що згідно з чинним законодавством України паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, бланки паспортів громадянина України (зразка 1994 року) в секторі відсутні. Тому, документувати ОСОБА_4 паспортом громадянина України у вигляді книжечки не є можливим. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, відповідно до чинного законодавства з 01 листопада 2016 року припиняється.
Також позивач зверталася з письмовою заявою від 13.06.2017 року до Державної міграційної служби України з вищенаденим проханням видати неповнолітньому сину ОСОБА_4 паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки (а.с.21), однак листом Державної міграційної служби України позивачу було роз'яснено про неможливість отримання паспорта громадянина України старого зразка з 01 листопада 2016 року.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону №2235-III постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина (далі - Положення №2503-XII).
Згідно з пунктами 1, 3 Положення №2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон №5492-VI) документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Позивачі стверджують, що законодавством не передбачено видачу паспорта громадянина України виключно у вигляді картки, однак з такими висновками суд не погоджується з огляду на наступне.
Так, відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Таким чином, законодавством встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, а у формі книжечки може бути виготовлено інший документ залежно від змісту та обсягу інформації.
При цьому за приписами частини другої вказаної статті Закону кожен громадянин України незалежно від віку зобов'язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням уповноваженого органу та інших уповноважених суб'єктів.
На виконання зазначеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 року №302 "Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України".
Пунктом 2 вказаної постанови визначено, що з 01.01.2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
Пунктом 3 цієї постанови встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України оформляється з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки.
Судом встановлено, що станом до 01.03.2017 року Ратнівський РС УДМС України у Волинській області був повністю забезпечений обладнанням для виготовлення паспорта громадянина України у вигляді картки, про що свідчить акт приймання-передачі змонтованого обладнання від 11 листопада 2016 року. Крім того, бланки паспортів громадянина України зразка 1994 року в секторі відсутні у зв'язку з їх переданням Управлінню ДМС України у Волинській області для знищення, про що свідчить накладна (вимога) №17-3 від 13.04.2017 року.
Отже, з наведеного слідує, що відповідач - Ратнівський PC УДМС України у Волинській області зобов'язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у вигляді картки.
Щодо позовних вимог видати неповнолітньому синові ОСОБА_4 паспорта громадянина України раніше встановленого зразка (1992 року) у вигляді паспортної книжечки без використання засобів Реєстру, а також ведення паспортного обліку ОСОБА_4 за раніше встановленими формами виключно за прізвищем, іменем та по батькові, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Отже, законодавцем чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Як зазначено у п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: безконтактний електронний носій - імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.
У ч.4 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» зазначено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Відтак, ч.4 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» чітко визначено, які саме дані можуть не вноситись до безконтактного електронного носія.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України (ч.2 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).
Проживання громадян, зобов'язаних мати паспорт громадянина України, без паспорта громадянина України є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст.197 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п.3 «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого 26.06.1992 року постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Підпунктом 13 п.3 Закону України №1474-VIII від 14.07.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» викладено у новій редакції ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», яка вже не містить гарантії права на відмову через свої релігійні переконання від отримання документа з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.
Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (ч.4 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).
Як зазначено у ч.5 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Відповідно до ч.7 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Згідно з ч.9 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, який досяг вісімнадцятирічного віку, вносяться засоби електронного цифрового підпису в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. До безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України, вноситься додаткова (змінна) інформація.
Позивачем документально не доведено порушення відповідачем особистих немайнових прав її неповнолітнього сина, обробки його персональних даних, поширення цих даних тощо.
Жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані «Положення про паспорт громадянина України», затверджене 26.06.1992 року постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ, на день звернення позивача до відповідачів та на час розгляду справи не містять.
Доводи щодо дискримінації громадян за релігійною чи іншою ознакою з боку відповідачів позивачем нічим не підтверджені, а тому не можуть бути взяті судом до уваги.
Згідно з ст.2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
У ст.4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Звідси слідує, що ОСОБА_4 може реалізовувати своє законне право на свободу совісті лише в межах, передбачених ст.35 Конституції України,Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інших законодавчих актів України.
Виконання ОСОБА_4 свого обов'язку з отримання паспорту громадянина України повинно відбуватися (реалізовуватися) відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Жодних привілеїв, переваг, додаткових прав її релігійні переконання не надають.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.2 ст.8 КАС України).
У п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S.A.S. проти Франції» (Заява №43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …».
Крім того, у п.82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі «EWEIDA та інші проти Сполученого королівства» (Заяви №№48420/10, 59842/10, 51671/10 та 36516/10), зазначено: «… 82. Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить «сповідування» віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1 (див. справи «Skugar та інші проти Росії», № 40010/04, ухвала щодо прийнятності від 3 грудня 2009 року, та, наприклад, «Arrowsmith проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 12 жовтня 1978 року, Decisions and Reports 19, p. 5; «C. проти Сполученого Королівства», звіт Комісії від 15 грудня 1983 року, DR 37, p. 142; «Zaoui проти Швейцарії», № 41615/98, ухвала щодо прийнятності від 18 січня 2001 року). Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням. …».
У відповідності зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у відповідачів обов'язку оформити та видати ОСОБА_4 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена постановою Верховної Ради України №2503 від 26.06.1992 року та у подальшому здійснити паспортний його облік за раніше встановленими формами виключно за прізвищем, іменем та по батькові, а тому суд відмовляє в задоволенні позову повністю.
Керуючись статтями 160 ч.3, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про громадянство України", Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Ратнівського районного сектору Управління ДМС України у Волинській, Управління ДМС України у Волинській області про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена в повному обсязі 03 листопада 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Д. Ковальчук