вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" вересня 2017 р. Справа № 911/151/16
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
при секретарі Литовці А.С.
розглянувши справу № 911/151/16
за позовом приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра», м. Львів
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
смт. Рокитне
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
смт. Рокитне
про стягнення 590 600,00 грн.
Представники:
від позивача: Морочинський А.М. - довіреність № 26/112 від 24.05.2017;
від відповідача: ОСОБА_4 - довіреність б/н від 11.07.2017;
від третьої особи: ОСОБА_2 - паспорт, серія НОМЕР_2 від 22.12.1998.
Публічне акціонерне товариство «Іскра» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 590 600,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те що, відповідачем порушено зобов'язання за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011, в частині оплати отриманих послуг з перевезення вантажу, у встановлений договором строк, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 318 554,83 грн., з огляду на наявність якої нараховані 251 832,00 грн. інфляційні втрати та 20 214,00 грн. 3 % річних.
Рішенням господарського суду Київської області від 17.03.2016, залишеним без змін постановами Київської апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та Вищого господарського суду України від 16.08.2016, відмовлено в задоволені позовних вимог.
Постановою Верховного Суду України від 17.05.2017 у справі № 911/151/16, рішення господарського суду Київської області від 17.03.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 та постанову Вищого господарського суду України від 16.08.2016 скасовані, а справу № 911/151/16 передано на розгляд до господарського суду Київської області.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2017 та ухвали суду від 06.06.2017, справу № 911/151/16 прийнято до розгляду суддею Третьяковою О.О.
В подальшому на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2017 та ухвали суду від 31.07.2017, справу № 911/151/16 прийнято до розгляду суддею Христенко О.О.
Так, під час нового розгляду справи, позивачем була надана заява про збільшення розміру позовних вимог від 27.06.2017, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 318 554,83 грн. заборгованості, 365 115,62 грн. інфляційних втрат та 34 815,24 грн. 3 % річних, з урахуванням якої позивачем підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем надано до матеріалів справи документи, що підтверджують зміну типу та найменування товариства на приватне акціонерне товариство «Львівський електроламповий завод «Іскра».
Відповідачем наданий відзив на позовну заяву (вх. № 14417/17 від 18.07.2017) та доповнення до відзиву на позовну заяву (вх. № 15111/17 від 31.07.2017), в яких відповідач заперечував проти позову. Так, як стверджував відповідач, невиконання останнім вимог щодо повної оплати заборгованості, випливає з порушення позивачем умов договору, зокрема, п. 2.2.14 в частині надання повного пакету документів. Поміж тим, відповідачем зазначено про часткову оплату суми заборгованості в розмірі 96 000,00 грн., шляхом передачі їх менеджеру ПАТ «Іскра» ОСОБА_5, для внесення до каси підприємства, проте, як стверджує відповідач вказані грошові кошти не враховані позивачем при розрахунку розміру позовних вимог.
Разом з тим, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами до господарського суду, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
31.07.2017 через канцелярію суду позивачем були подані заперечення на відзив відповідача, в яких позивач зазначає про безпідставність посилання відповідача на часткову оплату заборгованості в розмірі 96 000,00 грн., шляхом передачі їх менеджеру ПАТ «Іскра» ОСОБА_5, для внесення до каси підприємства, оскільки вказане твердження документально не обґрунтовано та не доведено відповідачем.
Також, позивач звертав увагу суду на неправильне тлумачення відповідачем Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 01.08.2006 № 57-V та Постанови Верховного Суду України від 17.05.2015 і, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки при доведені вини відповідача, строк позовної давності встановлюється у три роки.
В судовому засіданні 31.07.2017 судом було оголошено перерву до 28.08.2017 об 11 год. 30 хв.
Поміж тим, під час розгляду справи, суд дійшов висновку щодо залучення до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, про що винесено ухвалу від 28.08.2017.
В судовому засіданні 13.09.2017 була присутня третя особа - ОСОБА_2, проте будь-яких письмових пояснень по суті спору, який розглядається до суду не надав, усно проти позову заперечував.
Позивач в судових засіданнях підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов повністю з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
Відповідач в судових засіданнях заперечував проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -
01.04.2011 між ПАТ «Іскра» (позивач, перевізник) та ФОП ОСОБА_1 (відповідач, експедитор-замовник) укладено Договір № 01/04/11 надання та організації послуг (далі - договір), за умовами якого, перевізник бере на себе зобов'язання перевозити наданий йому експедитором-замовником вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій особі замовника (або іншій особі) на його одержання та надати при цьому інші додаткові послуги передбачені вказаним договором, а замовник зобов'язується після прийняття наданих послуг сплатити за них обумовлену плату (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору, замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта. Перевізник для виконання своїх зобов'язань за вказаним договором здійснює перевезення вантажу та гарантує що має всі необхідні ліцензії, дозволи та документи для безперешкодного здійснення перевезень вантажів в повній відповідності з умовами вказаного договору.
Пунктом 1.4 договору визначено, що кожне окреме перевезення здійснюється на основі заявки, яка при погодженні сторонами являється невід'ємною частиною договору. Розмір та обсяг робіт перевізника визначають всі подані замовником заявки.
Як узгоджено сторонами в п. 3.1 договору, вартість послуг по кожному окремому перевезенні визначається у заявці на перевезення.
Відповідно до п. 3.2 договору, сторони погодили, що оплату послуг замовник здійснює на протязі 20 банківських днів після та за умови отримання від перевізника оригіналів документів вказаних в п. 2.2.14, якщо інше не вказано в заявці. Оплата проводиться на основі оригіналу вказаного договору з мокрими відтисками печаток і всіх правильно оформлених документів, вказаних в п. 2.2.14 договору. При ненаданні перевізником оригіналу акту про брак, про який зазначено в ТТН/CMR на перевезення, замовником затримується оплата за перевезення до отримання від перевізника акта про брак і визначення ступеня вини перевізника і суми для відшкодування.
Пунктом 6.2 договору визначено, що при виконанні даного договору сторони дійшли згоди керуватись діючим законодавством України, яке регулює дану сферу діяльності, включаючи Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність», Правила перевезення вантажів в Україні, Статут автомобільного транспорту УРСР від 27.06.1969, а при перевезеннях у міжнародному сполученні, додатково, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, із змінами та доповненнями, Митною Конвенцією про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, 1975 та іншими нормативними актами, які регулюють дану сферу діяльності до яких приєдналась Україна.
Згідно з п. 7.9 договору, вказаний договір набирає сили з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не повідомить одна одну про своє бажання розірвати його, договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на наступний рік.
Так, на виконання умов договору позивачем в період з липня 2013 по жовтень 2013 надало відповідачу послуги з перевезення вантажу, на загальну суму 318 554,83 грн., про що свідчать додані до матеріалів справи заявки на транспорт (т. 1 а.с. 19, 25, 31, 38, 44, 50, 56, 62, 68, 74, 80, 86, 92) міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) (т. 1 а.с. 20, 26, 32, 39, 45, 51, 57, 63, 69, 75, 81, 87, 93) та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 24, 30, 37, 43, 49, 55, 61, 67, 73, 79, 85, 91).
Із вказаних документів на перевезення ватажу вбачається, що перевезення вантажу здійснювалось за маршрутом Німеччина-Україна, перевізником виступало - ПАТ «Іскра», експедитором - ФОП ОСОБА_1, отримувачами та відправниками - треті особи.
Матеріалами справи підтверджується надіслання вказаних вище документів позивачем та отримання їх відповідачем, зокрема, наявними копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальними чеками, журналом реєстрації вихідної кореспонденції та повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Вказані в актах послуги надані позивачем і прийняті відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань згідно з договором, а тому послуги вважаються прийнятими без зауважень в повному обсязі.
Проте, всупереч положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо повного здійснення розрахунку за отримані послуги, вартість отриманих послуг в сумі 318 554,83 грн. залишена відповідачем несплаченою.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Як вбачається з тексту договору він має всі істотні умови договору перевезення вантажу. Крім того, у п. 1.2 договору зазначено, що замовник виступає від імені, за дорученням та за рахунок свого клієнта.
Як визначено ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 3 ст. 909 ЦК України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Згідно ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У своїх запереченнях відповідач посилався на невиконання позивачем умов договору зокрема п. 2.2.14, в частині надання повного пакету документів та зазначав про часткову оплату суми заборгованості в розмірі 96 000,00 грн., шляхом передачі їх менеджеру ПАТ «Іскра» ОСОБА_5, для внесення до каси підприємства, проте які не враховані позивачем при розрахунку розміру позовних вимог.
Відповідачем не надано жодних належних доказів здійснення часткової оплати за перевезення, не надано касових ордерів, прибуткових ордерів, платіжних доручень з відмітками банку, розписок тощо.
Суд критично оцінює заперечення відповідача в цій частині, оскільки матеріалами справи підтверджено та встановлено судами при попередньому розгляді справи надіслання позивачем зазначених документів та їх отримання відповідачем згідно з наявними в матеріалах справи копіями списків згрупованих поштових відправлень, фіскальних чеків, журналу реєстрації вихідної кореспонденції, повідомленнями про вручення поштового відправлення.
У своєму відзиві відповідачем зазначено про те, що у взаємовідносинах між позивачем та відповідачем виступає й третя особа - ФОП ОСОБА_2. Так, відповідачем наданий лист від 28.10.2013 фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в якому між підприємцями погоджено передачу грошових коштів від ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 в сумі 34 000,00 грн., для подальшого внесення їх до каси ПАТ «Іскра».
У вказаному листі зазначено, що ФОП ОСОБА_2 здійснює представництво інтересів ФОП ОСОБА_1 перед ПАТ «Іскра», проте доказів на підтвердження зазначеного суду не надано.
Крім того, за твердженням відповідача, останній звертався до позивача із листами від 11.09.2013, 01.10.2013, 01.11.2013 з повідомленням про часткове погашення заборгованості, за результатами перевезень здійснених протягом 2013 - 2015, шляхом передачі грошових коштів менеджеру ПАТ «Іскра» - ОСОБА_5, для їх внесення до каси підприємства та про надання передбачених договором оригіналів документів.
Як доказ отримання вказаних листів, відповідач посилається на відбиток штампу відповідача на вказаних листах. Однак зазначений відбиток не містить інформації щодо прізвища, ім'я, по-батькові, посади особи, яка отримала листи та дати отримання.
Також суд критично ставиться до зазначених листів відповідача та дати їх виготовлення, оскільки листи датовані 11.09.2013, 01.10.2013, 01.11.2013, а у тексті всіх листів зазначено про здійснення перевезень згідно з Договором № 01/04/11, укладеного між позивачем та відповідачем, у період з 2013 по 2015, тобто листи датовані раніше ніж період який зазначає відповідач у листах.
Згідно з наказом № 425к від 02.06.2008, копія якого додана позивачем до матеріалів справи, ОСОБА_5 прийнято на роботу до приватного акціонерного товариства «Іскра» менеджером у відділ зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з наказом № ІВКз0087 від 20.08.2014 про припинення трудової діяльності, ОСОБА_5, з 20.08.2014 звільнено за ст. 36 п. 1 КЗпП України, за згодою сторін.
Однак, як стверджує відповідач, під час виконання своїх службових обов'язків ОСОБА_5 на посаді менеджера відділу зовнішньоекономічної діяльності приватного акціонерного товариства «Іскра» вказані грошові кошти були присвоєні злочинним шляхом, в доказ чого відповідачем наданий вирок Сихівського районного суду міста Львова від 28.04.2015 у справі № 464/10609/14-к, яким ОСОБА_5 визнано винним за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України.
Проте, як вбачається з описової частини вироку у справі № 464/10609/14-к Сихівського районного суду міста Львова від 28.04.2015, доказів які б підтверджували повноваження ОСОБА_5 на отримання коштів за перевезення від імені саме позивача, на підставі Договору № 01/04/11 надання та організації послуг від 01.04.2011 не додано, вказаним вироком встановлені обставини щодо присвоєння ОСОБА_5 коштів, отриманих від ОСОБА_2, у якого також були взаємовідносини з позивачем.
Крім того, в своїх запереченнях, відповідач посилався на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогами до господарського суду, встановленого Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.
Згідно з ч. 6 ст. 315 ГК України, щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором перевезення, до якого застосовуються усі норми щодо договору перевезення, в т. ч. й в частині строків позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Так-як Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956р. в м. Женеві відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006р., та є договірною країною у розумінні ч. 1 ст. 1 Конвенції, тому перевезення виконане на підставі Договору № 01/04/11 від 01.04.2011 входить в сферу її застосування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись на протязі одного року. Однак, у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається, зокрема, по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення (міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR)).
Верховним Судом України у своїй постанові від 17.05.2017 у даній справі зазначено про необхідність при новому розгляді з'ясувати чи є допущене невиконання зобов'язання навмисним правопорушенням (встановити наявність вини у формі умислу).
Відповідно до ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для судів.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що відповідачем було допущено навмисне невиконання зобов'язань щодо оплати здійсненого перевезення, оскільки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підписані без зауважень, про вартість послуг перевезення відповідач був обізнаний із вказаних актів, пакет оригіналів документів, визначених умовами договору, позивачем відповідачу направлявся, належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2013 по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за Договором надання та організації послуг №01/04/11 від 01.04.2011 щодо сплати послуг за перевезення вантажу, який визнаний судом як навмисне правопорушення, можна зробити висновок про своєчасне звернення позивача до суду у межах строку позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених ст. 267 ЦК України.
Таким чином, враховуючи, що судом встановлений факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, в частині своєчасної оплати отриманих послуг з перевезення вантажу, передбачених умовами Договору № 01/04/11 надання та організації послуг від 01.04.2011, заборгованість на час прийняття рішення лишається не сплаченою та, розмір якої відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 318 554,83 грн. заборгованості визнається судом та підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманих послуг, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 365 115,62 грн. інфляційних втрат та 34 815,24 грн. 3 % річних, нарахованих від сум заборгованості по кожному акту окремо.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, встановив, що за вірним розрахунком з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних розмір яких є вищим, ніж заявлено позивачем, проте суд задовольняє вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі - 365 115,62 грн. та 3 % річних - 34 815,24 грн., в межах заявлених позовних вимог.
Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, при повному задоволенні позову покладаються на відповідача.
Разом з тим, відповідно до п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
На підставі викладено, господарський суд вважає за потрібне здійснити розподіл судового збору внесеного при подачі апеляційної, касаційної скарг та заяви про перегляд судового рішення Верховним судом України.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, код ЄДРПОУ 00214244) 318 554 (триста вісімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 83 коп. заборгованості, 365 115 (триста шістдесят п'ять тисяч сто п'ятнадцять) грн. 62 коп. інфляційних втрат, 34 815 (тридцять чотири тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 24 коп. 3 % річних та 10 777 (десять тисяч сімсот сімдесят сім) грн. 29 коп. судового збору.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь приватного акціонерного товариства «Львівський електроламповий завод «Іскра» (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, код ЄДРПОУ 00214244) 9 744 (дев'ять тисяч сімсот сорок чотири) грн. 90 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги, 10 630 (десять тисяч шістсот тридцять) грн. 80 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги, 11 516 (одинадцять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн. 70 коп. судового збору за перегляд судового рішення Верховним Судом України.
Видати накази.
Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено - 30.10.2017
Суддя О.О. Христенко