ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.10.2017Справа №910/11810/17
За позовом Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13"
до 1) Київської міської державної адміністрації
2) Публічного акціонерного товариства "Київенерго"
про стягнення майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн.
Суддя Щербаков С.О.
Представники:
від позивача: Якимчук О.І.;
від відповідача-1: Макенко О.Г.;
від відповідача-2: не з'явився
Житлово-будівельний кооператив "Індикатор-13" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач) про стягнення майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 (суддя Мудрий С.М) позовні матеріали повернені без розгляду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2017 скасовано та справу №910/11810/17 передано на розгляд Господарського суду міста Києва.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 31.08.2017 № 05-23/2591 у зв'язку з відпусткою судді Мудрого С.М. проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 910/11810/17 передано на розгляд судді Щербакова С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.09.2017 за участю представників сторін. Зокрема, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго".
12.09.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" надійшли письмові пояснення, в яких у зв'язку із встановленням рішенням у справі № 910/11156/16, що набрало законної сили преюдиційних фактів щодо відносин Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" третя особа просить суд розглядати справу без участі представника Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 12.10.2017.
03.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він зазначає, що кошти у розмірі 771 635, 07 грн., які позивач кваліфікує як завдану йому шкоду, були сплачені ЖБК «Індікатор-13» Публічному акціонерному товариству «Київенерго», саме в рамках укладеного договору між ними № 1640119 від 01.10.1999, а не безпосередньо на виконання розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1786, № 643, №520, №981, № 1192, №1133 та 392. Відтак різниця між фактично сплаченими коштами ЖБК «Індікатор-13» на користь ПАТ «Київенерго» та вартості спожитої теплової енергії, розрахованої на підставі останніх чинних тарифів, встановлених розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не є шкодою в розумінні ст. 22, 1166, 1173 ЦК України, питання про їх повернення має вирішуватися виключно між сторонами правочину (в даному випадку між ЖБК «Індікатор-13» та ПАТ «Київенерго»).
12.10.2017 від позивача через відділ автоматизованого документообігу суду надійшло клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали суду від 01.09.2017, а також клопотання про залучення до участі у справі іншим відповідачем Публічне акціонерне товариство «Київенерго». Крім того, позивачем подано змінену позовну заяву, в якій позивач просить солідарно стягнути з Київської міської державної адміністрації та Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь Житлово-будівельного кооперативу «Індикатор-13» майнову шкоду у розмірі 771 635, 07 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 клопотання Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" про залучення Публічного акціонерного товариства "Київенерго" іншим відповідачем задоволено. Залучено до участі Публічне акціонерне товариство "Київенерго", зокрема зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Київенерго" надати суду відзив на позовну заяву, розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 26.10.2017.
26.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що зміна тарифів не є зміною умов договору, оскільки за умови укладеного договору сторони домовилися, що у правовідносинах, які виникли між ними, вони керуються тарифами в період дії договору, а отже ані позивач, ані відповідач не мають впливу на визначення чи зміну тарифів та не можуть домовитись про застосування інших тарифів, аніж ті, що встановлювала Київська міська державна адміністрація, зокрема в 2006-2010 роках.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому зазначає, про неможливість представника Публічного акціонерного товариства "Київенерго" бути присутнім у судовому засіданні, у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні призначеному в Печерському районному суді м. Києва, а тому просить суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату.
Розглянувши подане відповідачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої особи.
Таким чином, юридична особа не обмежена колом осіб, які можуть представляти її інтереси в суді, а зазначені у клопотанні обставини не є підставою для його задоволення, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача-2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.
У судовому засіданні 26.10.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача-1, Господарський суд міста Києва
01.10.1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі- енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Індикатор-13" (далі - абонент) укладено договір № 1640119 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого відповідно до п. 1.1. є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених договором.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлутації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Розділами 3-7 договору, сторони погодили права сторін, допуск в експлуатацію систем теплоспоживання абонента, облік теплової енергії, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів тощо.
Згідно п. 8.1 договору останній набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.1999 року.
Відповідно до п. 8.3 та 8.4 договору припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Також, сторонами узгоджені та підписані додатки №№ 1 - 7 до Договору, які є його невід'ємною частиною, а саме обсяги постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, порядок розрахунків за теплову енергію, схема абонентської теплотраси, яка знаходиться на балансі абонента, акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, умови припинення подачі теплової енергії, анкетні дані покупця, дані по будинках (спорудах) Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" тощо.
Як зазначає позивач, при проведенні розрахунків за теплову енергію у гарячій воді відповідачем-2 за спірний період з 01.12.2006 по 31.12.2010 включно використано тарифи, затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а саме: № 1575 від 30.10.2006 р. в редакції № 1786 від 15.12.2006 року (для визначення вартості теплової енергії, поставленої у грудні 2006 та січні 2007 років); № 643 від 30.05.2007 року (за період лютого 2007 року - травня 2009 року); № 520 від 29.04.2009 року (за період червня-липня 2009 року); № 981 від 31.08.2009 року (за період серпня-вересня 2009 року); № 1192 від 15.10.2009 року (за період жовтня-грудня 2009 року); № 1333 від 30.11.2009 року (за період січня-червня 2010 року); № 392 від 31.05.2010 року (за період липня-грудня 2010 року).
В подальшому постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Житлово-будівельний кооператив "Теремки-2", Житлово-будівельний кооператив "Ремонтник", Приватне підприємство "Компанія ФАХ", ОСББ "Сердолік", ОСББ "Науковець", ЖБК "Буревісник-3" про визнання бездіяльності протиправною, скасування нормативно-правових актів і зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, позовні вимоги було задоволено частково. Зокрема, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 981 від 31.08.2009 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 1141 від 30.09.2009 "Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 978, № 979, № 980 та №981"; № 1192 від 15.10.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 1333 від 30.11.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 392 від 31.05.2010 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення" тощо.
Cуд зазначив в своїй постанові у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) про те, що оскаржувані розпорядження не пройшли необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання їх нечинними з моменту прийняття. За висновком Шевченківського районного суду міста Києва оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним.
Також, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 761/8760/14-а (№ 2-а/761/220/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Київської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб ЖЕК «Теремки-2», ЖБК «Буревісник-3», ОСББ «Науковець», ОСББ «Сердолік», ПП «Компанія ФАХ», ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ПАТ «Київенерго», ПАТ "Акціонерна компанія «Київводоканал», ОСОБА_20, ОСОБА_21, ЖБК «Хімікат», ЖБК «Хімік - 17», ЖБК «Хімік - 18», ЖБК «ОСОБА_22 - 22», ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_22, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 про визнання тарифів такими, що порушують вимоги закону, скасування рішень про підвищення тарифів, визнання розпоряджень незаконними і нечинними з моменту прийняття та за позовом третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_4 та Житлово-будівельного кооперативу «Ремонтник» до Київської міської державної адміністрації про визнання розпоряджень нечинними з моменту їх прийняття, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволені частково, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 та ЖБК «Ремонтник» задоволені в повному обсязі, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»; № 641 від 30 травня 2007 року «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.05.2000 № 748»; № 642 від 30 травня 2007 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; № 643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
Крім того, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 № 1575 "Про затвердження тарифів на теплову енергію" втратило чинність на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 «Про затвердження тарифів на теплову енергію»
В свою чергу розпорядження № 643 від 30.05.2007 втратило чинність на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 520 від 29.04.2009 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».
При цьому дію розпорядження Київської міської державної адміністрації № 520 від 29.04.2009 було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №842-р від 17.07.2009 «Про зупинення дії деяких розпоряджень голови Київської міської держадміністрації з питань встановлення (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги в м. Києві».
Отже, як зазначає позивач, останнім протягом 01.12.2006 - 31.12.2010 було сплачено на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" за спожиту теплову енергію кошти у розмірі 1 126 732, 06 грн., однак відповідно до останніх чинних тарифів, встановлених розпорядженням КМДА № 1907 від 14.10.2003, яким внесені зміни і доповнення до розпорядження КМДА № 1245 від 20.06.2002 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення» (зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429), яке в подальшому втратило чинність на підставі розпорядження КМДА № 578 від 18.04.2008, сплаті підлягали кошти у розмірі 355 096, 99 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що Житлово-будівельному кооперативу "Індикатор-13" як споживачу теплової енергії протягом 01.12.2006 - 31.12.2010 Публічним акціонерним товариством "Київенерго" було завдано майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн., що становить різницю між фактично сплаченими на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" коштами у сумі 1 126 732, 06 грн. та коштами, що підлягали сплаті за останніми чинними у м. Києві тарифами - 355 096, 99 грн. (1 126 732, 06 грн. - 771 635, 07 грн.).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. За частиною 5 статті 19 наведеного Закону споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами, відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
При цьому пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.
Як встановлено судом вище, 01.10.1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі- енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Індикатор-13" (далі - абонент) укладено договір № 1640119 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі договір), предметом якого відповідно до п. 1.1. є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених договором.
Згідно п. 2.1 договору, при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі - Правила), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Так, умовами п. 2.2.1 договору визначено обов'язок енергопостачальної організації з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах, згідно з додатком № 1 до Договору, що кореспондує обов'язок абонента додержуватись кількісного споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.2.3.1 Договору).
При цьому порядок та строк оплати за вказаними в п. 2 Додатку № 4 до Договору документами (табуляграма фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду, платіжна вимога - доручення), визначений умовами Додатку № 4 до Договору.
За приписами ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 23 Правил розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно за діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Згідно Додатку № 3 до Договору тарифи на теплову енергію у вигляді гарячої води для споживачів теплової енергії станом на 15.01.1999 за розпорядженням № 47 від 15.01.99 р. за 1 Гігакалорію складають без урахування ПДВ опалення - 29,64 грн./Гкал (100%), для гарячого водопостачання - 29,64 грн./Гкал (100%).
Умовами п. 3 Додатку № 3 до Договору передбачене можливе змінення тарифів в період дії Договору, про що згідно п.п. 2.2.3 Договору енергопостачальна організація зобов'язана повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення.
Отже, як зазначає позивач, при проведенні розрахунків за теплову енергію у гарячій воді відповідачем за спірний період з 01.12.2006 р. по 31.12.2010 р. включно використано тарифи, затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а саме: № 1575 від 30.10.2006 р. в редакції № 1786 від 15.12.2006 року (для визначення вартості теплової енергії, поставленої у грудні 2006 та січні 2007 років); № 643 від 30.05.2007 року (за період лютого 2007 року - травня 2009 року); № 520 від 29.04.2009 року (за період червня-липня 2009 року); № 981 від 31.08.2009 року (за період серпня-вересня 2009 року); № 1192 від 15.10.2009 року (за період жовтня-грудня 2009 року); № 1333 від 30.11.2009 року (за період січня-червня 2010 року); № 392 від 31.05.2010 року (за період липня-грудня 2010 року).
Як вбачається з позовної заяви та встановлено судом, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Житлово-будівельний кооператив "Теремки-2", Житлово-будівельний кооператив "Ремонтник", Приватне підприємство "Компанія ФАХ", ОСББ "Сердолік", ОСББ "Науковець", ЖБК "Буревісник-3" про визнання бездіяльності протиправною, скасування нормативно-правових актів і зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014, позовні вимоги було задоволено частково. Зокрема, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 981 від 31.08.2009 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 1141 від 30.09.2009 "Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 № 978, № 979, № 980 та №981"; № 1192 від 15.10.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 1333 від 30.11.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення"; № 392 від 31.05.2010 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення" тощо.
Cуд зазначив в своїй постанові у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) про те, що оскаржувані розпорядження не пройшли необхідну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що є підставою для визнання їх нечинними з моменту прийняття. За висновком Шевченківського районного суду міста Києва оскаржувані розпорядження не набули чинності, а їх застосування є неправомірним.
При цьому в своїй постанові Шевченківський районний суд міста Києва від 21.03.2014р. у справі №2-а-118/11 (провадження №2-а/761/4/2014) посилався на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011р. у справі № 21/246а11.
Так, згідно зазначеної постанови Верховного Суду України у справі за позовом ОСОБА_7 до Київської міської державної адміністрації про визнання протиправними та зобов'язання скасувати розпорядження №№ 640, 642, 643 від 30.05.07 р., визнано вірними висновки судів апеляційної та касаційної інстанції про скасування вказаних розпоряджень КМДА як таких, що не пройшли державної реєстрації та прийняті з порушенням вимог статті 58 Конституції України.
Також, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 761/8760/14-а (№ 2-а/761/220/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, за адміністративним позовом ОСОБА_7 до Київської міської державної адміністрації, за участю третіх осіб ЖЕК «Теремки-2», ЖБК «Буревісник-3», ОСББ «Науковець», ОСББ «Сердолік», ПП «Компанія ФАХ», ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ПАТ «Київенерго», ПАТ "Акціонерна компанія «Київводоканал», ОСОБА_20, ОСОБА_21, ЖБК «Хімікат», ЖБК «Хімік - 17», ЖБК «Хімік - 18», ЖБК «ОСОБА_22 - 22», ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_22, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 про визнання тарифів такими, що порушують вимоги закону, скасування рішень про підвищення тарифів, визнання розпоряджень незаконними і нечинними з моменту прийняття та за позовом третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_4 та Житлово-будівельного кооперативу «Ремонтник» до Київської міської державної адміністрації про визнання розпоряджень нечинними з моменту їх прийняття, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволені частково, позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 та ЖБК «Ремонтник» задоволені в повному обсязі, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 640 від 30 травня 2007 року «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води»; № 641 від 30 травня 2007 року «Про впорядкування розмірів тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій та внесення змін до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.05.2000 № 748»; № 642 від 30 травня 2007 року «Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води»; № 643 від 30 травня 2007 року «Про затвердження тарифів на теплову енергію».
Також судом встановлено, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 № 1575 "Про затвердження тарифів на теплову енергію" втратило чинність на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 «Про затвердження тарифів на теплову енергію»
В свою чергу розпорядження № 643 від 30.05.2007 втратило чинність на підставі Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 520 від 29.04.2009 «Про погодження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення».
При цьому дію розпорядження Київської міської державної адміністрації № 520 від 29.04.2009 було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №842-р від 17.07.2009 «Про зупинення дії деяких розпоряджень голови Київської міської держадміністрації з питань встановлення (погодження) тарифів на житлово-комунальні послуги в м. Києві».
Окрім того, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20 червня 2002 року № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово - комунальні послуги для населення» (зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції 27 червня 2002р. за № 46/429) із змінами і доповненнями, внесеними розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 14 жовтня 2003 року № 1907, від 10 грудня 2004 року № 2249, від 31 березня 2005 року № 499 передбачено розмір тарифу на виробництво теплової енергії 65,30 грн. (з ПДВ).
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, Житлово-будівельний кооператив "Індикатор-13" звертався до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання провести перерахунок за теплову енергію за період з 01 грудня 2006 року по 31 травня 2015 включно відповідно до розпорядження КМДА №1245 від 20.06.2002 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення», а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі № 910/11156/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у
задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 р. у справі № 910/11156/16 залишено без змін.
Предметом розгляду у справі № 910/11156/16 були вимоги позивача про зобов'язання відповідача-2 здійснити перерахунок по укладеному між сторонами Договору за період з 01.06.2009 по 31.05.2015 включно, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1575 від 30.10.2006 (в редакції розпорядження № 1786 від 15.12.2006), № 643 від 30.05.2007, № 520 від 29.04.2009р., №981 від 31.08.2009р., №1192 від 15.10.2009р., №1333 від 30.11.2009р., №392 від 31.05.2010р., на підставі яких ПАТ «Київенерго» у вказаному періоді нараховувалася вартість теплової енергії, не були зареєстровані у встановленому законодавством порядку, а отже є нечинними. Окрім того, виходячи з неправомірності застосування відповідачем-2 вказаних розпоряджень Київської міської державної адміністрації та зазначаючи про невизначення нормативно - правовими актами тарифів на теплову енергію для розрахунків з позивачем за спірний період з 01.01.2011 по 31.05.2015р. включно, позивач вважав, що розрахунок між сторонами у спірний період повинен проводитись згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002р. № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово - комунальні послуги для населення», тобто із застосуванням останніх тарифів, встановлених чинним нормативно - правовим актом, а саме розпорядження, яке передувало скасованим та зупиненому розпорядженню.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Так, статтею 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені основні принципи державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги. Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 7 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання базується на таких основних принципах: відповідності рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво; відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства; відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості; гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 2-рп/2000 від 10.02.2000 засади цінової політики - це відправні, вихідні ідеї, які виражають найважливіші підвалини і закономірності політики цін, в той же час - це відносно самостійна, відокремлена від конкретного регулювання цін і тарифів категорія. Головною метою засад цінової політики є спрямування і забезпечення збалансованості усього механізму ціноутворення, єдності в регулюванні відносин у цій сфері.
Разом з тим, в процесі розгляду справи № 910/11156/16 судом було встановлено, що розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення" зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27 червня 2002 р. за № 46/429, на яке позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог щодо здійснення помісячного перерахунку плати за спожиту теплову енергію, згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 № 578 «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київської міської державної адміністрації», зареєстрованим в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за № 12/778, втратило чинність.
У зв'язку із визнанням розпоряджень №№ 643, 981, 1192, 1333, 392 недійсними у судовому порядку з моменту їх прийняття, а також неможливістю застосування розпоряджень № 1786 та № 520 у зв'язку з не набранням чинності вказаними розпорядженнями за відсутності їх реєстрації в органах Міністерства юстиції України, а також у зв'язку зі скасуванням розпорядження № 1245, суд у справі № 910/11156/16 дійшов висновку про відсутність застосування у періоді з 30.05.2008 по 31.12.2010 зазначених розпоряджень, якими було встановлено тарифи на теплову енергію, зокрема, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.02 р.
Враховуючи, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються саме на зобов'язанні відповідача здійснити перерахунок по Договору № 1640119 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.99 р. із застосуванням тарифів, що були встановлені саме розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245, яке втратило чинність, суд у справі № 910/11156/16 дійшов висновку про безпідставність таких вимог щодо періоду з травня 2008 р. по 31.05.2015 включно, адже, посилаючись на порушення своїх прав внаслідок застосування відповідачем тарифів, визнаних в наступному нечинними, позивач вимагає відновлення своїх прав шляхом зобов'язання відповідача застосувати тарифи, які також є нечинними.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18, згідно якого не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
За таких обставин суд вважає встановленим вищезазначеними постановами Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 21-246а11, Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а (№ 2-а/761/220/2014) та Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) нечинність оскаржуваних розпоряджень Київської міської державної адміністрації, зокрема №№ 643, 981, 1192, 1333, 392, з моменту прийняття в зв'язку з непроходженням останніх необхідної реєстрації в органах Міністерства юстиції України та відповідно, неправомірність їх застосування. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.
Крім того факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 у справі № 910/11156/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 25.09.2017 не доказуються при розгляді даної справи.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідачів майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн., яка обгрунтована тим, що Житлово-будівельному кооперативу "Індикатор-13" як споживачу теплової енергії протягом 01.12.2006 - 31.12.2010 Публічним акціонерним товариством "Київенерго" було завдано майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн., що становить різницю між фактично сплаченими на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" коштами у сумі 1 126 732, 06 грн. та коштами, що підлягали сплаті за останніми чинними у м. Києві тарифами - 355 096, 99 грн. (1 126 732, 06 грн. - 355 096, 99 грн.).
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу необхідна наявність складу правопорушення, а саме:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
г) вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. (Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 916/3371/14, від 28.01.2015 у справі № 5023/3993/12(5023/9057/11), від 04.11.2014 у справі № 904/1197/14, від 02.09.2014 у справі № 910/2023/13, від 22.01.2013 у справі № 5011-71/2684-2012, яка згідно з ст. 11128 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України).
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Так, відповідно до договору № 1640119 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.1999 року при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлутації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Таким чином, суд відзначає, що з умов договору, погодженими сторонами, вбачається, що при розрахунку належної до сплати вартості спожитої теплової енергії сторони самостійно визначають та застосовують чинне у відповідний період розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Постачання теплової енергії протягом спірного періоду здійснювалось відповідачем-2 за тарифами, що були затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1575 від 30.10.2006, № 643 від 30.05.2007, № 520 від 29.04.2009, № 981 від 31.08.2009, № 1192 від 15.10.2009, № 1333 від 30.11.2009 та № 392 від 31.05.2012, які в подальшому визнанні нечинними.
Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про теплопостачання», до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належать, зокрема встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.
Крім того, необхідно зазначити, що зміна тарифів не є зміною умов договору, оскільки відповідно до пунктів 1, 3 додатку 3 до договору сторони домовились між особою, що у правовідносинах, які виникли між ними, вони керуються тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА, а також домовились про можливе змінення тарифів в період дії договору, а отже ані позивач, ані відповідач не мають впливу на визначення чи зміну тарифів та не можуть домовитись про застосування інших тарифів, аніж ті, що встановлювала КМДА зокрема в 2006 - 2010 роках.
При цьому, суд відзначає, що на момент застосування відповідачем-2 відповідних тарифів, розпорядження КМДА про їх встановлення були чинними, а тому відсутні підставі стверджувати, що відповідач 2, застосовуючи ці тарифи у спірному періоді, порушив свої зобов'язання за договором та права позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не навів правового обґрунтування заявлених вимог, що надавало б підстави для висновку про порушення відповідачем-2 законодавчих приписів та/або зобов'язань за договором у спірний період, що, в свою чергу, призвело до порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, як підставу для стягнення майнової шкоди, у визначеному позивачем розмірі.
Крім того, суд відзначає, що позивач здійснює розрахунок завданої шкоди з 01.12.2006 по 31.12.2010 згідно тарифу, що затверджений розпорядженням КМДА №1245 від 20.06.2002 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення», однак, таке розпорядження №1245 від 20.06.2002 втратило чинність згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київського міської державної адміністрації) від 18.04.2008 №578 «Про визнання такими, що втратили чинність, окремих розпоряджень Київського міської державної адміністрації».
Таким чином, розпорядження КМДА № 1245 від 20.06.2002 вже не діяло у період з 18.04.2008 по 31.12.2010
Отже, підсумовуючи вище викладене, суд відзначає, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження вчинення відповідачами протиправних дій, як і не надано доказів наявності вини відповідачів, відповідно суд не вбачає підстав для застосування до них цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн.
Таким чином, позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів-1,2 та заподіянням майнової шкоди, зокрема, протиправність поведінки відповідачів-1,2 як заподіювачів шкоди та докази вини останніх.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Житлово-будівельного кооперативу "Індикатор-13" до 1) Київської міської державної адміністрації та 2) Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення майнової шкоди у розмірі 771 635, 07 грн. не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Згідно п. 4. 5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, якщо позов залишено без задоволення, - судовий збір не стягується.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 31.10.2017
Суддя Щербаков С.О.