Номер провадження: 22-ц/785/7089/17
Номер справи місцевого суду: 522/387/17
Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.
Доповідач Заїкін А. П.
19.10.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
- головуючого судді - Заїкіна А.П.,
- суддів: - Калараш А.А., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря - Гарбуз В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2017 року,
встановила:
У січні 2017 року заступник прокурора Одеської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив витребувати у ОСОБА_4 на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею - 0,1 га., вартістю - 4 379 870 грн., розташовану за адресою - АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_2.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на земельну ділянку, площею - 0,1 га., розташовану за адресою - АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_5 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., спірна земельна ділянка відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4.
На підставі зазначеної угоди ОСОБА_4 отримав державний акт серії НОМЕР_3 від 05.06.2007 р. на право власності на земельну ділянку, площею - 0,1000 га., яка розташована по АДРЕСА_1, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 010750500753. Зазначений акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі.
За заявою прокуратури Приморського району м. Одеси про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року скасовано. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2009 року позов ОСОБА_5 залишений без розгляду.
Таким чином, рішення суду, на підставі якого з державної власності вибула земельна ділянка, загальною площею - 0,1 га., розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, в даний час скасоване.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.07.2017 р. позов прокурора задоволено.
Витребувано у ОСОБА_4 на користь Одеської міської ради земельну ділянку, загальною площею - 0,1 га., вартістю - 4 379 870 грн., розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_2.
Стягнуто з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову в розмірі - 65 698,06 грн. на розрахунковий рахунок № 35213085000564 в ДКСУ м. Київ МФО 820172 ЄДРПОУ 03528552, юридична та поштова адреса - 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3.
ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора. Посилається на те, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.
Прокурор та Одеська міська рада письмових заперечень на апеляційну скаргу не надали. У судовому засіданні прокурор та представник Одеської міської ради вважали необхідним скаргу відхилити. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалися на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки було скасовано рішення суду на підставі, якого земельна ділянка вибула із комунальної власності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади м. Одеси поза волею останньої, за рішенням суду, яке в подальшому було скасовано. Строк позовної давності не пропущено (а. с. 132 - 136).
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про задоволення позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 14, 43, 133-1 Конституції України, ст. ст. 26, 83, 90, 116, 125, 153 ЗК України, ст. ст. 319, 321, 329, 388 ЦК України, ст. ст. 10, 16, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») та процесуального (ст. ст. 11, 60, 61, 179, 213 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду.
Висновки суду першої інстанції зроблені, відповідні правовідносини між сторонами встановлені на підставі наявних у справі і наданих сторонами доказів.
Встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року за ОСОБА_5 визнано право власності на земельну ділянку, площею - 0,1 га., розташовану за адресою - АДРЕСА_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зобов'язано Одеську регіональну філію Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» видати ОСОБА_5 державний акт про право приватної власності на земельну ділянку та зареєструвати її у відповідному реєстрі.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку НОМЕР_4 (а. с. 114 - 115).
На підставі договору купівлі-продажу від 22.05.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 8432, ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 земельну ділянку, площею - 0,1000 га., яка розташована по АДРЕСА_1 (а. с. 112 - 113).
На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 отримав державний акт серії НОМЕР_3 від 05.06.2007 р. на право власності на земельну ділянку, площею - 0,1000 га., розташовану по АДРЕСА_1, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 010750500753. Зазначений акт виданий, підписаний та зареєстрований Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі.
В подальшому рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.12.2006 року за заявою прокуратури Приморського району м. Одеси про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами було скасовано. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.06.2009 року позов ОСОБА_5 залишений без розгляду.
Між сторонами виникли правовідносини щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
За правилами, передбаченими ст. ст. 14, 143 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Територіальні громади села, селища, міста правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ради представляють інтереси територіальної громади та відповідно до ст. 60 цього Закону здійснюють повноваження власника майна.
Статтею 125 ЗК України, в редакції, чинній на момент відчуження земельної ділянки, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 83 Земельного Кодексу України землі, які належать на праві власності територіальній громаді міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - здійснюють відповідні органи виконавчої влади.
Частиною 1 ст. 116 ЗК Українивстановлено, що право власності на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, набувається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Згідно із ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.
Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 10 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.
Оскільки судом першої інстанції беззаперечно встановлено, що земельна ділянка вибула з власності територіальної громади м. Одеси за рішенням суду, яке в подальшому було скасовано, колегія суддів вважає правильним є висновок суду про витребування земельної ділянки.
Доводи апелянта про те, що помилковим є висновок суду про автоматичне поновлення права власності територіальної громади на земельну ділянку після скасування рішення суду, він є добросовісним набувачем, оскільки на час придбання земельної ділянки чинними були як рішення суду, так і Державний акт на право приватної власності на землю, колегія суддів не приймає до уваги.
Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13, у постанові від 11 квітня 2014 року у справі № 6-52цс14, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.
Щодо доводів апелянта про те, що прокурором порушено порядок звернення до суду за захистом прав Одеської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенція якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно із ч. 2 ст. 45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами.
Щодо доводів апелянта про пропуск прокурором строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1. ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріали справи не містять доказів, про те, коли Одеській міській раді стало відомо про залишення без розгляду позову ОСОБА_5. Не містять матеріали справи і доказів отримання прокурором та Одеською міською радою ухвали суду про залишення позову ОСОБА_5 без розгляду.
Прокурор у судовому засіданні пояснив, що порушення прав територіальної громади прокуратурі стало відомо у 2016 р. під час перевірки дотримання законодавства при відчуженні земель комунальної власності.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_4 є безпідставною, а тому її треба відхилити.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів ОСОБА_4, а також для прийняття доводів апеляційної скарги останнього у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 липня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: А. А. Калараш
С. О. Погорєлова