28 вересня 2017 року № 826/23821/15
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру № РВ-3200178562015 від 01.09.2015 та зобов'язання зареєструвати земельну ділянку.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення відповідача є незаконним та винесеним всупереч чинному законодавству, оскільки фактичне користування земельною ділянкою здійснюється всі роки навіть до моменту укладання договору дарування. Претензій щодо меж ділянки від суміжних землевласників не надходило. Позивачем до відповідача подано усі належним чином засвідчені документи для державної реєстрації земельної ділянки. Також позивач стверджує, що він не бачив документів, на підставі яких кадастровий реєстратор дійшов висновку про накладення земельної ділянки позивача на ділянки інших власників (користувачів).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином, жодних заяви чи клопотань до суду не надав.
Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 21 березня 2009 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,829 гектарів, що розташована на території АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування земельної ділянки від 21.03.2009 посвідченого державним нотаріусом Васильківської районної державної нотаріальної контори Київської області та зареєстрованого у реєстрі за №1-894.
Право власності ОСОБА_2 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданий Погребівською сільською радою Васильківського району Київської області 19 грудня 1997 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №467.
Відповідно до п.13 договору дарування відсутність заборони на відчуження земельної ділянки перевірено по витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №22958346, наданого Васильківською районною держнотконторою 21.03.2009, відсутність податкової застави перевірено по витягу з Єдиного реєстру обтяжень нерухомого майна №22958307 наданого Васильківською районною держнотконторою 21.03.2009 року.
Договір дарування зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з вказаного реєстру №7121124 від 21.03.2009 року.
У вересні 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, що була предметом договору дарування.
Державним кадастровим реєстратором винесено рішення №РВ-3200178562015 від 01.09.2015 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, або її частини. Рекомендовано усунути перетин меж із земельними ділянками з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
Головою комісії з реорганізації Управління Держземагентства у Васильківському районі зазначено, що державним актом на право приватної власності серії НОМЕР_4, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №467, виданим на ім'я ОСОБА_2 посвідчено право власності на 3 земельні ділянки: 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), 0,215 га для ведення особистого селянського господарства та 0,364 га для ведення особистого селянського господарства.
До державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер НОМЕР_5 та земельну ділянку площею 0,364 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер НОМЕР_6. У внесенні відомостей про земельну ділянку площею 0,215 га для ведення особистого селянського господарства до Державного земельного кадастру відмовлено відповідно до абзацу 5 частини 6 статті 34 ЗУ «Про державний земельний кадастр».
В матеріалах справи наявна копія технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_5 в с. Заріччя, Васильківський район, Київської області розроблена ТОВ «Земресурс» в 2007 році.
Відповідно до державних актів серії НОМЕР_7 та НОМЕР_8 право власності на земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_9 та НОМЕР_10 належить гр. ОСОБА_5 на території с. Заріччя Васильківського району Київської області.
Відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_9 та НОМЕР_10 перенесені до Державного земельного кадастру з Державного реєстру земель в автоматизованому режимі.
Не погодившись з відмовою у реєстрації, прийнятою відповідачем, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи праву оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 118 Земельного кодексу України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр». Ведення Державного земельного кадастру регламентується також Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій (стаття 9 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України «Про державний земельний кадастр», земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
За приписами статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 791 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, подається органу, що здійснює внесення таких відомостей, також у формі електронного документа.
Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Електронний документ подається Державному кадастровому реєстратору, який здійснює внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, разом із документацією, яка є підставою для такого внесення, у паперовому вигляді.
Перевірка відповідності наданого електронного документа наявним даним Державного земельного кадастру та встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа здійснюється Державним кадастровим реєстратором, уповноваженим здійснювати внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, протягом строку, встановленого статтею 21 цього Закону для їх внесення (стаття 23 Закону України «Про державний земельний кадастр».
Відповідно до ч.5, 6 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Судом встановлено, що підставою для винесення рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру стало знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Отже, кадастровий реєстратор перед прийняттям рішення про відмову у державній реєстрації вчиняє певні дії, а саме перевіряє відповідність документів вимогам законодавства, що і було зроблено відповідачем.
Крім того, в рішенні про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру кадастровим реєстратором зазначено рекомендації, а саме: усунення перетину між із земельними ділянками з кадастровими номерами НОМЕР_9 та НОМЕР_10.
З аналізу наданих суду документів та вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що кадастровий реєстратор при прийнятті рішення про відмову у внесенні відомостей до державного кадастру діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Оскільки судом встановлено правомірність дій кадастрового реєстратора при прийнятті рішення про відмову у внесенні відомостей до державного кадастру, то суд дійшов висновку, що і рішення №РВ-3200178562015 від 01.09.2015 прийнято правомірно та відповідно до норм чинного законодавства.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області зареєструвати у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,829 гектарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, то вони можуть застосовуватись лише за наявності протиправного рішення, дій чи бездіяльності, тобто є похідними від вимог про визнання протиправним рішення про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, а тому відмова у задоволення первинних вимог є підставою для відмови у задоволенні і похідних від них вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваних рішень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.