26 жовтня 2017 року Справа № 803/1307/17
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_3 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 червня 2017 року №48839-03, №48841-03, №48842-03, №48843-03, №48845-03, №48846-03, №48847-03, №48848-03.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями були визначені суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме на об'єкти нежитлової нерухомості, що належать ОСОБА_3 на праві приватної власності та знаходяться в селі Острів'я Шацього району Волинської області. Під час нарахування податку на дане майно ГУ ДФС у Волинській області було застосовано ставку податку 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року за 1 кв. м. бази оподаткування, а саме загальної площі об'єкта.
Позивач вказує, що 14 серпня 2017 року її представник ОСОБА_1 зверталася до Шацького відділення Ковельської ОДПІ ГУ ДФС з проханням провести звірку даних щодо нарахування податку на нерухоме майно в частині застосування розміру ставки та провести перерахунок суми податку, проте Шацьким відділенням Ковельської ОДПІ було надану відповідь від 16.08.2017 року №484, в якій зазначається, що нарахування податку на нерухоме майно, що перебуває у власності ОСОБА_3 було здійснено відповідно до ставок податку, визначеними п.п.5.1.1 п.5.1 п.5 Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Піщанській сільській раді, що є додатком до рішення Піщанської сільської ради від 13.09.2016 року №11/2, де зазначається що ставка податку для нежитлової нерухомості визначена в розмірі 1,5 %, а тому позивачу було відмовлено в перерахунку податку на майно.
Позивач не погоджується з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та вважає їх протиправними, оскільки вони прийняті з врахуванням вищенаведеного рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте пізніше 15 липня року, за який було встановлено розмір податку на нерухоме майно, що є порушенням принципу стабільності податкового законодавства, визначеного в підпункті 4.1.9 пункті 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
На підставі наведеного позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 16 червня 2017 року №48839-03, №48841-03, №48842-03, №48843-03, №48845-03, №48846-03, №48847-03, №48848-03.
В письмових запереченнях проти позову від 25.10.2017 року представник відповідача адміністративний позов не визнала та вважає його безпідставним з наступних підстав.
Представник відповідача зазначає, що відповідно до Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII) статтю 266 ПК України викладено в новій редакції, якою визначено порядок та умови сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до п.п.5.1.1 п.5.1 п.5 Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельного ділянки в Піщанській сільській раді, що є додатком до рішення сільської ради від 13.09.2016 року №11/2 ставка податку для нежитлової іншої нерухомості визначена в розмірі 1,5%.
Представник відповідача вказує на те, що з врахуванням положень п.п.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України саме така ставка податку встановлюється для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році. При цьому, норма підпункту 12.3.5 по відношенню до підпункту 12.3.4 є спеціальною, в зв'язку з чим податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст.266 ПК України, починаючи з 1 січня 2015 року, незалежно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України. Крім того, представник відповідача звертає увагу на те, що Законом №71-VIII визначено особливий порядок прийняття рішень органів місцевого самоврядування щодо встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який передбачив необхідність сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році, та в подальшому, у зв'язку з чим спростив процедуру прийняття рішень органами місцевого самоврядування з цього приводу.
Також представник відповідача не погоджується з позивачем про те, що контролюючий орган порушив принцип стабільності, визначений в п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, оскільки принцип стабільності застосовується лише у разі внесення змін до елементів податків та зборів, а не прийнятті нових податків, а відтак при запровадженні нового податку на нерухоме майно, принцип стабільності не порушений під час прийняття відповідачем оскаржуваних повідомлень-рішень. Таким чином, у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати даного податку є 2016 рік, що свідчить про наявність у контролюючого органу правових підстав для визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році та про обов'язок позивача щодо сплати цього виду податку у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
На підставі наведеного представник відповідача просить в задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у письмовому запереченні проти позову, просила у його задоволенні відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач володіє на праві приватної власності нежитловою нерухомістю.
16 червня 2017 року ГУ ДФС у Волинській області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №48839-03, №48841-03, №48842-03, №48843-03, №48845-03, №48846-03, №48847-03, №48848-03, якими визначені позивачу суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитловою нерухомості за 2016 рік (а.с.5-14).
Так, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 16.06.2017 року визначені позивачу наступні суми податкових зобов'язань: №48839-03 на суму 3048,83 грн.; №48841-03 - 2509,34 грн.; №48842-03 - 51635,73 грн.; №48843-03 - 8817,82 грн.; №48845-03 - 1372,49 грн.; №48846-03 - 520,88 грн.; №48847-03 - 799,93 грн.; №48848-03 - 18462,44 грн.
Піщанською сільською радою Шацького району Волинської області 13.09.2016 року прийнято рішення №11/2 “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку”, додатком до якого є Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Піщанській сільській раді, а саме п.п.5.1.1 п.5.1 п.5 цього Положення встановлено ставку для об'єктів нежитлової іншої нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб в розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (а.с.15-23).
Станом на 01.01.2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1378 гривень, тобто ставка податку становить 20,67 гривень (1,5%) за 1 кв. метр бази оподаткування.
На підставі цього ГУ ДФС у Волинській області обраховано сума податку на нерухоме майно позивача.
З матеріалів справи слідує, що 14 серпня 2017 року представник позивача ОСОБА_1 зверталася до Шацького відділення Ковельської ОДПІ ГУ ДФС з проханням провести звірку даних щодо нарахування податку на нерухоме майно в частині застосування розміру ставки та провести перерахунок суми податку. Шацьким відділенням Ковельської ОДПІ було надано відповідь від 16.08.2017 року №484 (а.с.24), в якій зазначається, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_3 було здійснено відповідно до рішення Піщанської сільської ради від 13.09.2016 року №11/2 за ставками податку, визначеними п.п.5.1.1 п.5.1 п.5 Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Піщанській сільській раді.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд враховує наступне.
З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIІI “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 ПК України було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У відповідності до підпункту 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1., 266.3.2. пункту 266.3. статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).
З матеріалів справи слідує, що базовим податковим (звітним) періодом, за який позивачу нарахований контролюючим органом спірний податок є 2016 рік.
Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
З 01.01.2016 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році” від 24.12.2015 року №909-VІІІ (далі - Закон № 909-VІІІ), згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: “Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування”
Пунктом 7 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.
Водночас пунктом 4 цього розділу визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.
У підпункті 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Разом з тим, підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, на який посилається відповідач, визначає, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
З матеріалів справи слідує, що рішення Піщанської сільської ради №11/2 “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку”, на підставі Положення якого позивачу нараховано зазначений податок, прийняте сільською радою 13.09.2016 року. Підпунктом 5.1.1 п.5.1 п.5 цього Положення встановлено ставку податку у 2016 році для об'єктів нежитлової іншої нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб в розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Суд зазначає, що пунктом 3 рішення Піщанської сільської ради №11/2 від 13.09.2016 року визначено, що вважати таким, що втрачають чинність всі пункти, передбачені в рішенні Піщанської сільської ради від 29.01.2016 року №4/1 “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку” (а.с.41-48). Однак, суд звертає увагу на те, що відповідно до пунктів 1 цих рішень сільська рада встановила у 2016 році на території Піщанської сільської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельного податку, при цьому відповідно до Положень про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Піщанській сільській раді, ставка податку є різною. Так, відповідно до Положення рішення ради від 13.09.2016 року №11/2 ставка податку для об'єктів нежитлової іншої нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб в розмірі 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, а відповідно до Положення рішення цієї ради від 29.01.2016 року №4/1 ставка податку для нежитлової іншої нерухомості становить 0,1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Водночас, відповідно до цих рішень звітним (податковим) роком є 2016 рік.
Крім того, суд зазначає, що повноваження місцевих рад щодо встановлення місцевих податків і зборів визначені статтею 12 ПК України.
Так, згідно із пунктом 12.3, підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 вказаного Кодексу у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Суд вважає, що у даному випадку неможливо використати п.п.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України, який уповноважує контролюючий орган нараховувати місцеві податки за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
В редакції зазначеного пункту, що діяв протягом 2016 року, передбачалась можливість нарахування грошового зобов'язання з місцевого податку, виходячи із застосуванням їх мінімальних ставок передбачених ПК України. Але, п.266.5.1.ст.266 ПК України передбачає лише максимальні ставки зазначеного податку. Мінімальні розміри ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ПК України не передбачені взагалі. А за таких обставин, контролюючий орган за відсутності рішення органу місцевого самоврядування не має можливості визначити грошового зобов'язання з вказаного податку.
Крім того, згідно із підпунктами 4.1.4, 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до підпунктів 7.1.1 - 7.1.8 пункту 7.1 статті 7 ПК України під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Системний аналіз вказаних нормативно-правових актів дає суду підстави дійти висновку про те, що Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 № 71-VIII з 01.01.2015 року в Україні до переліку місцевих податків і зборів було віднесено обов'язковий новий вид місцевого податку на майно, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельного податку.
При цьому, до повноважень Верховної Ради України належить визначення переліку місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, та положень, визначених в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів (тобто, щодо платників податку та об'єкту оподаткування), в той час як до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень належить прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що норма статті 266 ПК України є спеціальною нормою по відношенню до норми-принципу, яка визначена в п.п.4.1.9 п.4 ст.4 ПК, а тому коли не внесено змін до елементів податків, тоді не порушено принципу стабільності податкового законодавства.
Суд звертає увагу, що приймаючи рішення про встановлення місцевих податків та зборів (в т. ч. податку на нерухоме майно) місцева рада в обов'язковому порядку повинна враховувати обмеження, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України (в частині офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду) та підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 (в частині дотримання принципу стабільності: зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки).
За приписами підпункту 7.1.4 пункту 7.1 статті 7 ПК України ставка податку є елементом податку, при цьому суд враховує те, що ставка податку протягом 2016 року змінювалася органом місцевого самоврядування, що є порушенням принципу стабільності податкового законодавства.
Таким чином, приймаючи рішення від 13.09.2016 року №11/2 “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку”, Піщанська сільська рада не дотрималась обмежень, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, оскільки внесла зміни до елементу податку на нерухоме майно (ставки податку) без дотримання шестимісячного строку до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, та офіційно не оприлюднила відповідне рішення до 15 липня року, що передує бюджетному періоду.
На думку суду, враховуючи правові наслідки порушення зазначених обмежень, які полягають у тому, що норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України), застосування відповідачем положень статті 266 ПК України (зі змінами, внесеними Законом №909-VІІІ) та рішення Піщанської сільської ради Шацького району Волинської області від 13.09.2016 №11/2 “Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку” з метою оподаткування належного позивачу нерухомого майна не може мати місце у 2016 році. Отже, сільрадою було видано рішення про встановлення місцевого податку 13.09.2016 року, тобто значно пізніше ніж 15.07.2015 року, а тому за приписами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України ці норми не можуть застосовуватися не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. При цьому, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що норма статті 266 ПК України є спеціальною нормою по відношенню до норми-принципу, яка визначена в п.п.4.1.9 п.4 ст.4 ПК, а тому коли не внесено змін до елементів податків, тоді не порушено принципу стабільності податкового законодавства.
Крім того, згідно із пунктом 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
На думку суду, чинні норми ПК України припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків контролюючих органів та платників податків в частині адміністрування та сплати податку на нерухоме майно в 2016 році, тому виходячи із положень пункту 56.21 статті 56 ПК України та закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України принципу презумпції правомірності рішень платника податків, при вирішенні цього спору рішення належить винести на користь платника податків.
Крім того, згідно із частиною другою статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Як передбачено статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 №3477-ІV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При вирішенні цього спору необхідно застосувати рішення Європейського Суду з прав людини від 07.07.2011 у справі “Сєрков проти України” (заява № 39766/05), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки державні органи обрали тлумачення національного законодавства, менш сприятливе для платників податку, що призвело до накладення на заявника зобов'язання зі сплати податку.
Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 16 червня 2017 року, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області підлягає до стягнення на користь позивача судовий збір в розмірі 871,67 грн., сплачений при поданні адміністративного позову відповідно до квитанції №72 від 11.10.2017 року.
Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 16 червня 2017 року №48839-03, №48841-03, №48842-03, №48843-03, №48845-03, №48846-03, №48847-03, №48848-03.
Присудити на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судовий збір в розмірі 871,67 грн. (вісімсот сімдесят одна гривня 67 копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 30 жовтня 2017 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Д. Ковальчук