м. Вінниця
24 жовтня 2017 р. Справа № 802/1571/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправними відмов та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області, відповідач) про:
- визнання протиправними відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,4 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), які викладені у листах від 31 березня 2017 року та 10 липня 2017 року;
- зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,4 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).
Позовні вимоги мотивовані тим, що в лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,4 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, за результатами розгляду якого 31.03.2017 р. їй було повідомлено, що для отримання земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) необхідно членам даного господарства звернутись з відповідним клопотанням та надати ряд, передбачених чинним законодавством документів.
В червні 2017 р. позивач повторно звернулась із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, проте 23.08.2017 р. отримала відповідь, за змістом якої, з посиланням на положення Земельного Кодексу України, запропоновано звернутись з клопотанням про розірвання договору оренди землі, оскільки надання згоди засновником фермерського господарства на отримання у власність земельних ділянок членами фермерського господарства свідчить про відсутність потреби продовжувати орендні відносини даного господарства.
На думку позивача, такі відмови суперечать статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подавши клопотання (вх.№2268 від 24.10.2017р.) про розгляд справи за його відсутності. Одночасно зазначив, що позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши заяву (вх. №22686 від 24.10.2017 р.) про розгляд справи за його відсутності. При цьому представником подано письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позову , зокрема вказав, що в лютому 2017 року при зверненні з відповідною заявою позивачем не додано всіх документів необхідних для надання дозволу, що відображено у відповіді. Стосовно листа датованого 23.08.2017 р., представник зазначив, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні громадян чи юридичних осіб, передаються у власність лише після припинення права користування, відтак позивач може набути у власність землю лише після припинення права користування/оренди нею ФГ “Гончарук”.
За таких обставин, відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства є правомірними.
Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
16.02.2017 року ОСОБА_1, через Центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради, звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням, відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) по Юрківській сільській раді для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення - рілля, які перебувають у користуванні на умовах оренди ФГ “Гончарук”. Повідомила, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виді цільового призначення не скористась. До клопотання додала викопіювання з кадастрової карти, копію паспорту, копію ідентифікаційного номера.
Листом від 31.03.2017 року №Г-2761/0-1823/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача, що відповідно статті 13 Закону України “Про фермерське господарство”, члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Для отримання земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) розпаювання необхідно членам даного господарства звернутись до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту відведення, до якого додається нотаріальна згода землекористувача, правовстановлюючі документи фермерського господарства, документ який посвідчує право користування земельною ділянкою, довідка про розмір земельної частки (пай) по даній сільській раді, документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Додатково повідомили, що земельна ділянка, яку бажаєте отримати позивач у власність для ведення фермерського господарства знаходиться в оренді фізичної особи ОСОБА_2
28.04.2017 року позивач вдруге звернулась, через Центр надання адміністративних послуг Вінницької міської ради, із клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) по Юрківській сільській раді для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення - рілля, які перебувають у користуванні на умовах оренди ФГ “Гончарук”. Повідомила, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки по даному виду цільового призначення не скористалась. До клопотання додала наступні документи: викопіювання з кадастрової карти, копію паспорту та ідентифікаційного номера, протокол Загальних зборів учасників ФГ “Гончарук” №2 від 02.02.2017 року, копію розпорядження Тульчинської РДА від 04.12.2012 року №803, копію договору оренди землі від 17.04.2012р., нотаріальну завірену копію Статуту ФГ “Гончарук”, нотаріальну копію протоколу № 1 від 01.02.2017 року, нотаріальні посвідчені заяви ОСОБА_2 та засновника ФГ “Гончарук”, довідку Томашпільської сільської ради №79 від 26.04.2017 р., копію диплома, довідку відділу у Тульчинському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.
За наслідком розгляду даного клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області листом від 10.07.2017 року №Г-8403/0-5209/6-17, повідомило позивача про те, що відповідно до частини 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Частина 1 вищезазначеної статті регламентує, що формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини 6 статті 79-1 цього Кодексу формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Крім того, надання згоди засновником Фермерського господарства “Гончарук” на отримання у власність земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) членами фермерського господарства свідчить про відсутність потреби продовжувати орендні відносини даного господарства та розірвання договору оренди земельної ділянки. Відповідно до статті 32 Закону України “Про оренду землі” договір оренди розривається за згодою сторін. Враховуючи викладене, у разі якщо фермерське господарство немає змоги використовувати земельну ділянку на умовах оренди, запропонували згаданому господарству звернутись до Головного управління з клопотанням про розірвання договору оренди землі за згодою сторін.
Не погоджуючись з такими відмовами позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним відповідям, суд виходить з наступного.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема, частиною 6 цієї статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з частиною сьомою цієї ж статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року (далі - Положення № 15), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Згідно з підпунктів 31, 50 пункту 4 Положення № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.
Пунктом 7 Положення № 15 передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Оцінюючи оскаржувані у даній справі відповіді та аналізуючи норми процитованого вище земельного законодавства, суд наголошує на тому, що законодавець чітко визначив, що за наслідком розгляду відповідного клопотання суб'єкт владних повноважень у місячний строк дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. При цьому, перелік підстав для відмови, визначений у статті 118 ЗК України, є вичерпним.
Проте, зі змісту оскаржуваних відповідей суд не вбачає ані погодження на надання дозволу, ані мотивованої відмови.
Окремо щодо суті, наведених у кожному з оскаржуваних листів роз'яснень, суд зазначає про наступне.
Статтею 13 Закону України “Про фермерське господарство” встановлено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
Відповідно до статті 7 цього Закону визначено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Згідно частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
За таких обставин та беручи до уваги процитовані норми, суд доходить висновку, що за відсутності необхідних документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі ОСОБА_1 та згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні ФГ "Гончарук", які є обов'язковими для прийняття рішення про надання дозволу для розробки проекту землеустрою саме для ведення фермерського господарства, управлінням вірно надані роз'яснення у листі від 31.03.2017 року №Г-2761/0-1823/6-17.
Щодо відповіді, викладеної в листі від 10.07.2017 року №Г-8403/0-5209/6-17, суд вказує на наступне.
Як уже зазначалось, Земельним Кодексом України визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак, як видно із листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.07.2017 року №Г-8403/0-5209/6-17, його суть полягає у тому, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. А також, що формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Окрім того, у підсумку даного листа відповідач вказав, що надання згоди землекористувача ФГ "Гончарук" на вилучення земельної ділянки, свідчить про відсутність у останнього потреби продовжувати договірні відносини та необхідність розірвання договору оренди земельної ділянки та, враховуючи норми статті 32 Закону України "Про оренду землі", запропонував вищезгаданому фермерському господарству звернутись до Головного управління з клопотання про розірвання договору оренди землі, за згодою сторін.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вимогами статті 118 ЗК України не передбачено, що для передачі землі у власність необхідно розривати договорів оренди, окрім того не визначено і обов'язку особи, яка подає клопотання про надання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства подавати документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Більш того, відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи не передбачені цією статтею.
Суд констатує, що відповідь, викладена у листі за №Г-8403/0-5209/6-17 від 10.07.2017 р. не містить обґрунтування в чому саме полягає не відповідність місця розташування земельної ділянки, на яку хоче отримати дозвіл ОСОБА_1 вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що пояснення викладені у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.07.2017 року №Г-8403/0-5209/6-17, не ґрунтується на нормах закону.
Визначаючись, щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд виходить з наступного.
Як вже неодноразово зазначалось вище, відповідний суб'єкт владних повноважень за наслідком розгляду клопотання та аналізуючи пакет доданих до нього документів, дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, саме до повноважень відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування віднесено вирішення питання щодо надання дозволу. Відтак , такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
Дискреційні повноваження, насамперед, це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених проектом акта.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.
За таких обставин, враховуючи, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.
При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.
Так, згідно частини другої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".
Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, оскаржувані відповіді не відповідають вимогам земельного законодавства, адже не містять відповіді по суті поставлених у клопотаннях питань, як то передбачено статтею 118 ЗК України, а тому є протиправними.
За таких обставин суд вважає необхідним зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 16.02.2017 р. та від 28.04.17 р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Згідно зі статтею 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, дають суду підстави для постановлення висновків, які частково спростовують доводи відповідача, а встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу оскаржуваних відповідей, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити частково.
Стосовно питання про винесення окремої ухвали, викладеного у прохальній частині позовної заяви, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Враховуючи наведену норму та не встановлення у ході розгляду справи порушень закону зі сторони відповідача, підстави для прийнятті окремої ухвали відсутні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до статті 94 КАС України, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Так, звертаючись до суду з цим позовом, предметом оскарження якого є відмова та ставлячи питання про зобов'язання вчинити певні дії, позивач сплатив 640 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією від 12.09.2017 р. Разом з цим позов задоволено лише в частині, відтак, відшкодуванню підлягає судовий збір у розмірі 320 грн.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними відповіді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області викладені у листах від 10.07.2017 р.за №Г-8403/0-5209/6-17 та 3Г-2761/0-1823/6-17 від 31.03.2017 р.
В решті позовних вимог відмовити.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 2,4 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Юрківської сільської ради Тульчинського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності)., датовані 16.02.2017 р. та 28.04.2017 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (вул.Івана Франка,31, с.Горишівка, Томашпільський район, Вінницька область) судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул.Келецька, 63, м. Вінниця).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна