м. Вінниця
20 жовтня 2017 р. Справа № 802/1413/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дмитришеної Р.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Макарової К.В.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області
про: визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернулась до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Однак, 27.06.2017 за №С-10397/0-3826/6-17 відповідач листом відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу.
Позивач, посилаючись на положення Земельного кодексу України (далі - ЗК України), вважає лист протиправним, оскільки чинним законодавством чітко встановлені підстави для відмови у наданні таких дозволів.
Крім того позивач вказує, що Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016, розроблено порядок, строки та підстави для відмови у наданні дозволу. Зокрема, згідно п. 8 Положення Головне управління Держгеокадастру видає накази організаційно - розпорядчого характеру, відтак формою для прийняття останнім рішення має бути не лист, а наказ.
За наведених вище обставин, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом в якому просить:
- визнати протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, яка викладена у листі від 27.06.2017 за №С-10397/0-3826/6-17 ;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області;
- зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов"язання надати дозвіл на розробку проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов посилаючись на те, що документи, які передбачені законодавством, ОСОБА_3 під час звернення до відповідача із клопотанням подано усі, а тому відповідач прийняв протиправну відмову, яка підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що позивачем під час звернення не в повному обсязі надано документи для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
25.05.2017 ОСОБА_3 звернулась до ГУ Держгеокадастру із клопотанням у відповідності до ч. 6 ст. 118 ЗК України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі 2,0 га на території Вилянської сільській ради для ведення особистого селянського господарства. Разом із клопотанням позивачем додано викопіювання з кадастрової карти, копію паспорта, копію ідентифікаційного номера.
27.06.2017 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області листом №С-10397/0-3826/6-17 повідомило ОСОБА_3 про те, що її клопотання розглянуто. Далі за змістом даного листа відповідачем вказано, що згідно наданих документів місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не відповідає схемі землеустрою документації із формування території сільської ради, а також не містить обгрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
Одночасно повідомлено відповідачем, що багаторічні насадження, що розміщені на земельній ділянці неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на ній, складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі. З поданих на розгляд документах відсутній документ, що підтверджує винекнення права на майно, тобто на багаторічні насадження.
Даний лист оскаржується позивачем.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Так, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно п. «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
За правилами пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в)одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.
Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
В абз. 1 ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу закріплено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених норм доводить, що підставами для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Як слідує зі змісту листа №С-10397/0-3826/6-17 від 27.06.2017 відповідач повідомив ОСОБА_3 про розгляд її клопотання та зазначив, що у відповідності до ст. 6 Закону України "Про землеустрій" одним із принципів землеустрою є забезпечення науково обгрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвитку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища, організації використання та охорони земель із врахуванням конкретних зональних умов, узгодженостіекологічних, економічних і соціальних інтересів суспільсьтва, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективніть виробицтва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів.
Також, відповідачем вказано, що згідно наданих документів місце розташування земельної ділянки зазначене на графічних матеріалах не відповідає схемі землеустрою документації із формування території сільської ради, а також не містить обгрунтованих рішень організації раціонального використання та охорони земель, а саме здійснюється перерозподіл земель без врахування потреби сільського господарства та розвитку території.
Одночасно повідомило, що багаторічні насадження, що розміщені на земельній ділянці неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що розтуть на ній, складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі.
Надаючи оцінку даному листу №С-10397/0-3826/6-17 від 27.06.2017, суд зважає на наступне.
Так, в силу ч. 7 ст 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Згідно аналізу вищевказаної норми слід дійти висновку, що за клопотанням особи відповідний орган має або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні, яка оскаржується в судовому порядку.
З огляду на вказаний лист №С-10397/0-3826/6-17 від 27.06.2017, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області клопотання позивача по суті поставлених питань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розмірі 2,0 га не розглянув, оскільки зміст даного листа не містить а ні надання згоди, а ні вмотивованої відмови.
Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, в той час як судом встановлено, що відповідач діяв недобросовісно та не у спосіб, що передбачений законом.
Виходячи із приписів положень ч. 7 ст 118 ЗК України, суд доходить висновку що у задоволенні вимоги позивача про визнання листа від 27.06.2017 протиправним слід відмовити з огляду на те, що даний лист не містить вмотивованої відмови, яка може бути оскаржена в судовому порядку. Суд не може надати оцінку листу, який не містить мотивації підстав щодо відмови, як того вимагає норма Закону. При цьому, як слідує зі змісту положень ст. 118 ЗК, залишення клопотання без розгляду може бути також оскаржено до суду.
Таким чином слід дійти висновку, що Земельним кодексом України окремо визначений порядок розгляду клопотань щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який відповідачем не дотримано, що є безумовною підставою для визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_3 від 25.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
Судом відхиляються посилання представника позивача на ту обставину, що Головне управління Держгеокадастру при розгляді клопотання позивача має приймати не лист, а наказ як то передбачено п. 8 Положення, затвердженого наказом Мінагрополітики та продовольства України №333 від 29.09.2016, з огляду на таке.
Так, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 за №1391/29521, затверджено Положення про територіальні органи Держгеокадастру.
Відповідно до п. 8 Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Під організаційними документами розуміється група різних за назвою документів, які регламентують діяльність організації, її структурних підрозділів та посадових осіб, закріплюють за ними функції, обов'язки та права. А під розпорядчими документами розуміються документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво у певній установі та організації.
Натомість за приписами підпункту 13 п. 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. А в силу п. 2 Положення визначено, що Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_4 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства державної форми власності орієнтовною площею 2,0 га на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, суд зазначає наступне.
В силу положень Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" саме відповідач, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Відтак, позовні вимоги, які стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноваження прийняти певне рішення є втручанням у дискрецію (вільний розсуд) діяльності даного суб'єкта владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією №R(80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Таким чином, суд не може втручатись в дискреційні повноваження та виходити за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно частини другої статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 "Про судове рішення".
Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
За вище наведеного, враховуючи положення статті 11 КАС України, для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких вона просить, суд вважає, за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 25.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00га на території Вилянської сільської ради у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, вид угідь багаторічні насадження.
В силу ч. 1 ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України постанова суду складається із резолютивної частини із зазначенням, зокрема, встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень-відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що рішення суду вимагає від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, який є суб'єктом владних повноважень, вчинення певних дій, суд дійшов висновку про необхідність покладення на Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області обов'язку у місячний строк з дня набрання постановою законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині зобов'язального характеру.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо нерозгляду клопотання ОСОБА_3 від 25.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00га на території Вилянської сільської ради у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, вид угідь багаторічні насадження.
Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 25.05.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00га на території Вилянської сільської ради у власність для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, вид угідь багаторічні насадження.
Зобов"язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області після набрання даної постанови законної сили у місячний строк подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у справі №802/1413/17-а в частині зобов"язального характеру.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дмитришена Руслана Миколаївна