Номер провадження: 22-ц/785/5541/17
Номер справи місцевого суду: 522/6163/16-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Кравець Ю. І.
25.10.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді - Кравця Ю.І.,
суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,
з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Південний офіс Держаудитслужби, про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13.02.2017 року,
встановила :
08.04.2016 року ПАТ «Одеська ТЕЦ» звернулось до суду з позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 5559,71 грн. спричиненої шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2, який працював в ПАТ «Одеська ТЕЦ» начальником претензійно-позовного відділу в період з 07.09.2010 року по 11.03.2013 року, через протиправну бездіяльність, а саме не проведення претензійно-позовної роботи по стягненню дебіторської заборгованості з визначеними боржниками, що привело до списання цієї заборгованості, завдано шкоди позивачу на суму 1175223,68 грн. Однак, з врахуванням вимог законодавства щодо обмеженої відповідальності в рамках середньомісячного заробітку, позивач заявляв про стягнення з відповідача 5559,71 грн., що відповідає середньомісячному заробітку відповідача.
Щодо строків звернення до суду з позовною заявою, представник позивача посилався на ст. 233 КЗпП України, п.20 Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» та зазначав що Вищий адміністративний суд України скасовував рішення адміністративного суду попередніх інстанцій щодо визнання неправомірними та скасування висновків ДФІ в Одеській області, визнав правомірними висновки ДФІ в Одеській області, що були викладені в Акті перевірки Державної фінінспекції в Одеській області від 30.09.2014 № 05-11/174. та Вимозі Державної фінінспекції в Одеській області від 27.10.2014 № 15-05-23-14/9842, тому строк позовної давності починає перебіг з 04.02.2016 року (дата прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали) з урахуванням до п.20 Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.2992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» - з дня підтвердження правомірності відповідного висновку ДФІ в Одеській області.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 13.02.2017 року позовні вимоги ПАТ «Одеська ТЕЦ» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Одеська ТЕЦ» 5559,71 грн. спричиненої шкоди. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом при ухваленні рішення норм матеріального права та порушення процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ПАТ «Одеська ТЕЦ» відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано те, що у Претензійно-позовного відділу Управління з реалізації теплової енергії ПАТ «Одеська ТЕЦ» (надалі - ППВ УРТЕ), який очолював відповідач, були відсутні законні повноваження та обов'язки щодо здійснення будь-яких претензійно-позовних дій з стягнення дебіторської заборгованості, яка виникла до 01.10.2007 року, оскільки повноваження по стягненню цієї заборгованості відносились до функцій та компетенції юридичного відділу ПАТ «Одеська ТЕЦ», а тому у відповідача були відсутні посадові обов'язки для здійснення претензійно-позовної роботи з споживачами, з якими не були укладені договори про надання житлово-комунальних послуг, та стягнення в судовому (наказному) провадженні протягом 2011-2012 років здійснювалось ППВ УРТЕ за власною ініціативою, виключно стосовно тієї частини боржників, перебіг строків позовної давності щодо яких було зупинено. Також ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції не дослідивши важливий доказ у справі - службові записки, на підставі яких здійснювалось списання дебіторської заборгованості та які містяться у додатку № 51 до Акту ревізії, ухвалюючи рішення не дослідив повністю всі важливі для справи докази та обставини, та неповністю з'ясував обставини, що мали важливе значення для справи. Також вважає помилковим висновок суду про те, що не проведення претензійно-позовної роботи по відповідним дебіторам призвело до списання цієї заборгованості та завдало матеріальні збитки ПАТ «Одеська ТЕЦ» оскільки діючим законодавством не передбачений обов'язок, а передбачено лише право Кредитора на списання такої заборгованості та не проведення претензійно-позовної роботи не може призвести до списання цієї заборгованості і як наслідок - до збитків (шкоди), оскільки це дві окремі непов'язані між собою дії. Дебіторська заборгованість після спливу термінів позовної давності обраховується на позабалансовому рахунку кредитора без встановлення будь-яких строків для її обов'язкового списання, згідно до правил бухгалтерського обліку та не призводить до виникнення збитків (нанесенню шкоди). Рішення щодо визнання існуючої дебіторської заборгованості безнадійною та її подальше списання з активів приймалось виключно керівництвом (посадовими особами) позивача у добровільному порядку та затверджувалось відповідним актом комісії та/або наказом керівника позивача. Таке рішення не було надано позивачем до суду першої інстанції. Відповідач ніколи не входив до складу будь-якого органу підприємства, який приймав рішення щодо списання означеної заборгованості. Також позивач не надав до суду першої інстанції при розгляді справи жодних доказів вини відповідача у списанні сум безнадійної дебіторської заборгованості, що призвело до нанесення шкоди підприємству. Також зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином надану позивачем інформацію стосовно особових рахунків боржників, яка не може бути використана у такому вигляді, в якому її надав до суду позивач в якості належного доказу. ОСОБА_2 вважає, що позов подано зі спливом строку позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення районного суду не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Одеська ТЕЦ» суд першої інстанції виходив з вимог ст.132 КЗпрП України посилаючись на те, що ОСОБА_2, який працював в ПАТ «Одеська ТЕЦ» начальником претензійно-позовного відділу в період з 07.09.2010 року по 11.03.2013 року, через протиправну бездіяльність завдано шкоди позивачеві на суму 1175223,68 грн. та з врахуванням вимог законодавства щодо обмеженої відповідальності в рамках середньомісячного заробітку, підлягає стягненню з відповідача 5559,71 грн., що відповідає його середньомісячному заробітку, та в порушенні вимог ст. 215 ЦПК України не наводить мотивів, з яких дійшов таких висновків, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.
Крім того з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до Наказу (Розпорядження) ПАТ «Одеська ТЕЦ» №179-к-04536 від 07.09.2010 року, ОСОБА_3 (який в подальшому змінив прізвище на «ОСОБА_2) ОСОБА_4 з 07.09.2010 року прийнято на посаду начальника претензійно-позовного відділу ПАТ «Одеська ТЕЦ» (а.с.8).
Відповідно до Наказу (Розпорядження) ПАТ «Одеська ТЕЦ» №22-к-04536 від 11.03.2013 року, з ОСОБА_2 з 11.03.2013 року звільнено з посади начальника претензійно-позовного відділу ПАТ «Одеська ТЕЦ» (а.с.10).
Відповідно до акту Державної фінансової інспекції в Одеській області №05-11/174 від 30.09.2014 року, ревізією встановлено про те, що у період з 15.12.2010 року по 20.04.2013 ПАТ «Одеська ТЕЦ» у зв'язку з пропуском строку позовної давності та невжиття заходів позовної роботи для погашення простроченої дебіторської заборгованості претензійно-позовним відділом було списано 1175223,68 грн., чим завдано підприємству збитків на зазначену суму (а.с.20-23).
Відповідно до ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. ч.1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
В силу ст.58 ч.1 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В акті перевірки зафіксоване порушення, проте відсутні докази прямої дійсної шкоди, заподіяної відповідачем в результаті неналежного виконання своїх функціональних обов'язків.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що акт перевірки, в якому зафіксовано, що у період з 15.12.2010 року по 20.04.2013 ПАТ «Одеська ТЕЦ» у зв'язку з пропуском строку позовної давності та невжиття заходів позовної роботи для погашення простроченої дебіторської заборгованості претензійно-позовним відділом було списано 1175223,68 грн., чим завдано підприємству збитків на зазначену суму, не є належним доказом щодо неналежного виконання посадовою особою своїх посадових обов'язків та притягнення до матеріальної відповідальності працівника за майнову шкоду, так як не встановлює вину відповідача у завданні майнової шкоди.
Інших належних та допустимих доказів заподіяння відповідачем як посадовою особою майнової шкоди ПАТ «Одеська ТЕЦ» позивачем не надано та матеріали справи їх не містять.
Крім того колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.3 ст.233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Пунктом п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 року № 14, встановлено про те, що за правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі.
За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).
Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано положеннями КЗпП України. Спірні правовідносини у справі, яка переглядається, регулюються положеннями КЗпП України, статтею 233 якого встановлено строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, під час ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Зазначені порушення викладені в Акті перевірки Державної фінансової інспекції в Одеській області від 30.09.2014 року № 05-11/174, тому строк позовної давності починає перебіг з 30.09.2014 року.
Позов пред'явлено до суду 08.04.2016 року, а тому строк звернення позивача до суду сплив.
Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції було не повно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що привело до неправильного вирішення спору, тому рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13.02.2017 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ» до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Південний офіс Держаудитслужби, про стягнення коштів - відмовити у повному обсязі.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1515,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Ю.І.Кравець
Судді: О.Г.Журавльов
ОСОБА_3