№ 201/3476/17
провадження 2/201/1369/2017
25 жовтня 2017 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Пухловою О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування та судових витрат, -
Моторне (транспортне) страхове бюро України 06 березня 2017 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 17 вересня 2015 року ОСОБА_2 (на автомобілі «Шкода») завдано шкоду шляхом пошкодження його вказаного автомобіля винними діями відповідача в дорожньо-транспортній пригоді, винним в цьому пошкодженні є відповідач ОСОБА_1. Було складено акт, є постанова суду, подія визнана страховим випадком і страхувальнику виплачена сума страхового відшкодування. Після виплати вказаної суми позивач звернувся до відповідача з питанням відшкодування шкоди в порядку регресу, оскільки у відповідача відсутній страховий поліс, але той нічого не відповів і позивач вимушений був звертатися до суду. Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду /страхове відшкодування в порядку регресу/ в сумі 49322 грн. і витрати на судовий збір 1600 грн., а всього 50922 грн., задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила; вказаним, вказаним, на думку суду, позовні вимоги фактично визнала, дійсно з її (відповідача) участю була дорожньо-транспортна пригода і її визнано винною у вказаній ДТП, шкода завдана, не заперечувала проти вимог і розгляду справи без її участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що 17 вересня 2015 року о 08.45 годині відповідач ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Форд Фокус», державний номер НОМЕР_1, рухалася в м. Дніпропетровську на перехресті вул. Гоголя і вул. Паторжинського не переконалася в безпечності свого маневру під руху при зміні напрямку руху, після виконання повороту ліворуч на зелений сигнал світлофору, не зупинилася перед стоп-лінією та продовжила рух на заборонений червоний сигнал світлофору, не врахувала дорожню обстановку, не вжила заходів щоб не допустити зіткнення транспортних засобів, порушив вимоги п. 8.7.3 е, 08.10 і 16.6 Правил дорожнього руху України, в результаті чого скоїла зіткнення з транспортним засобом автомобілем «Шкода Октавія», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2 і який в той час на законних підставах керував ОСОБА_2, що рухався в тому ж місці в зустрічному напрямку на дозволяючий зелений сигнал світлофору, скоївши дорожньо-транспортну пригоду, таким чином допустивши вказаний наїзд і зіткнення з рухавшимся в зустрічному напрямку транспортним засобом, спричинивши таким чином матеріальний збиток та механічні пошкодження зазначеному транспортному засобу.
Вина відповідача підтверджується постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2015 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності по ст. 124 КУПАПП, яка набрала чинності та сторонами не оскаржувалася і виконана. Внаслідок вказаної ДТП винними діями відповідача було пошкоджено застрахований автомобіль «Шкода», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2.
Згідно до вимог ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2015 року набрала законної сили і виконана, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце дії відповідача, а саме дії, що містять в собі склад порушення, наявність причинно-слідчого зв'язку між винними діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, відповідача і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями відповідача потерпілій особі було завдано матеріальної шкоди.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Таким чином неправомірними діями відповідача, пов'язаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) ОСОБА_2 було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні з позовної заяви встановлено, що на виконання умов Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІУ від 01 липня 2004 року цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 на момент настання вказаного ДТП не була застрахована. Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи на момент ДТП була застрахована у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 39.1. Закону № 1961-ІУ Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до 41.1. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована відповідно до закону згідно полісу з терміном дії полісу на час вказаної ДТП. На час вказаної ДТП вказаним автомобілем ОСОБА_2 керував він сам. Відповідно до висновку експерта № 02-10-15Р від 20 жовтня 2015 року вартість матеріального збитку пошкодженого автомобіля «Шкода Октавія» внаслідок ДТП з урахуванням відновлювального ремонту складає 104112 грн. 97 коп. (в тому числі 20% ПДВ).
Керуючись зазначеними нормами права потерпіла особа ОСОБА_2 подав в МтСБУ заяви про виплату страхового відшкодування внаслідок вказаної ДТП. Відповідно до вищезазначеного висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3, звіту № 02-10-15Р від 20 жовтня 2015 року вартість матеріального збитку пошкодженого автомобіля «Шкода Октавія» внаслідок ДТП з урахуванням відновлювального ремонту складає 104112 грн. 97 коп. (в тому числі 20% ПДВ).
Матеріальний збиток дорівнює вартості транспортного засобу, якщо транспортний засіб вважається конструктивно загиблим, відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІУ від 01 липня 2004 року страхове відшкодування становить різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Таким чином розмір страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності становить 48530 грн., які на підставі наказу № 5909 від 19 листопада 2015 року і були перераховані ОСОБА_2, що підтверджується платіжним дорученням № 5909рв від 23 листопада 2015 року. Витрати на послуги аварійного комісара складають 732 грн.. За проведення цього дослідження, щодо визначення матеріального збитку власника вказаного автомобіля та проведення робіт щодо збору документів для врегулювання випадку потерпіла сплатила певні витрати, про які питання не ставить і позовних вимог про це немає, але є питання про відшкодування витрат аварійного комісара. Є акт виконаних робіт, проведено ремонтно-відновлювальні роботи і зараз вказаний автомобіль повністю відремонтовано.
Відповідно до чинного законодавства позивач на підставі зібраних документів і враховуючи вимоги чинного законодавства платіжними дорученнями здійснив виплату потерпілій стороні (ОСОБА_2Б.) 48530 грн. (відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі» - без податку на додану вартість), тобто в межах ліміту відповідальності, який законом передбачено саме в такому розмірі. Отже загальний розмір збитків, що зазнав позивач внаслідок ДТП і можливим до відшкодування позивачем становить 48530 грн.. як виплаченого відшкодування внаслідок ДТП.
Відповідачу були направлені претензії щодо добровільного відшкодування збитків, проте відповіді позивачем так і не були отриманні.
Згідно ст. 27 Закону України «Про страхування» (та ст. 993 ЦК України) до страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Відповідно до ч. 2. ст. 38 Закону № 1961-IV МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Таким чином відповідач, особа, що спричинила завдання збитків та не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність зобов'язана відшкодувати в порядку регресу шкоду завдану власнику автомобіля «Шкода», державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2.
Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та належним чином звернутися до суду з відповідним належним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями позивача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків відповідачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по укладанню договору страхування, полісу, завданню шкоди, страхове відшкодування виплачене вірно, відповідач не довів зворотнього, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги можливу позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь М(т)СБУ матеріальну шкоду /страхове відшкодування в порядку регресу/ в сумі 49322 грн. (з урахуванням витрат на аварійного комісара), а також витрати позивача на судовий збір в сумі 1600 грн., а всього 50922 грн..
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення коштів страхового відшкодування в порядку регресу знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, грунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 27 Закону України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 15, 16, 22, 993, 1166, 1166, 1187, 1191 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України матеріальну шкоду в сумі 49322 грн., а також витрати позивача на судовий збір в сумі 1600 грн., а всього 50922 грн..
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -