33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 жовтня 2017 року Справа № 902/538/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Мамченко Ю.А.
судді Огороднік К.М. ,
судді Демидюк О.О.
при секретарі Ткач Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача 1: Панасюк В.М. (довіреність №220/417/д від 22 грудня 2016 року)
позивача 2: Єзерська О.С. (довіреність №3235 від 28 вересня 2017 року)
відповідача 1: не з'явився
відповідача 2: Середа А.В. (довіреність №б/н від 21 травня 2017 року)
третьої особи: не з'явився
прокуратури: Килівник Я.О. (посвідчення №045132 від 14 грудня 2016 року)
розглянувши апеляційну скаргу відповідача 2 - Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" на рішення господарського суду Вінницької області від 29 травня 2017 року у справі №902/538/14 (головуючий суддя Колбасов Ф.Ф., суддя Банасько О.О., суддя Нешик О.С.)
за позовом Заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (позивач 1), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (позивач 2)
до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (відповідач 1)
та до Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" (відповідач 2)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Військова частина НОМЕР_1 , м. Житомир
про скасування розпорядження та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
В квітні 2014 року Заступник Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Військової частини НОМЕР_1 , в якій просило суд визнати недійсним розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство", серія ЯЯ №017894, зареєстрований 07 серпня 2007 року за №030787800002.
Рішенням Господарського суду Вінницької області (головуючий суддя Маслій І.В., суддя Тварковський А.А., суддя Грабик В.В.) від 25 січня 2016 року у даній справі позов було задоволено повністю.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Гулова А.Г., суддя Грязнов В.В., суддя Петухов М.Г.) від 15 червня 2016 року у даній справі вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 07 грудня 2016 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року та рішення Господарського суду Вінницької області від 25 січня 2016 року у справі №902/538/14 скасовано. Справу №902/538/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.
При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Вінницької області (головуючий суддя Колбасов Ф.Ф., суддя Банасько О.О., суддя Нешик О.С.) від 29 травня 2017 року у справі №902/538/14 було задоволено позов Заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач 1), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (надалі - позивач 2) до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (надалі - відповідач 1) та до Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" (надалі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Військова частина НОМЕР_1 про скасування розпорядження та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. Визнано недійсним розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району". Визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство", серія ЯЯ № 017894 зареєстрований 07 серпня 2007 року за №030787800002. Присуджено до стягнення з Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (вул. Столярчука, 3, м. Хмільник, Вінницька область, 22000, код 04051158) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (вул. Стрілецька, 87, м.Вінниця, код 08320218) 18836,75 грн. судових витрат за проведення судових експертиз, 1653,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" (вул. Курортна, 1, м. Хмільник, Вінницька обл., 22000, код 00991485) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, код 08320218) 18836,75 грн. судових витрат за проведення судових експертиз, 1653,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Присуджено до стягнення з Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області (вул.Столярчука, 3, м.Хмільник, Вінницька обл., 22000, код 04051158) в дохід державного бюджету 1218,00 грн. судового збору. Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" (вул.Курортна, 1, м.Хмільник, Вінницька обл., 22000, код 00991485) в дохід державного бюджету 1218,00 грн. судового збору.
Вказане рішення обґрунтовано тим, що Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області, приймаючи розпорядження №162 від 30 березня 2007 року "Про ствердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району" передала відповідачу-2 ДП "Хмільницький лісгосп", на підставі державного акту на право постійного землекористування від 07 серпня 2007 року, земельну ділянку площею 636,3957 га., яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в користуванні Міністерства оборони України згідно державного акту б/н від 1973 року, що окрім іншого підтверджується висновками земельно-технічних експертиз. Вказані дії вчинені в порушення вимог земельного законодавства, оскільки, Міністерство оборони України згоди на припинення права користування земельною ділянкою яка була надана в користування відповідно до державного акту б/н від 1973 року не надавало, а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони не приймалось.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач 2 - Державне підприємство "Хмільницьке лісове господарство" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити ДП "Хмільницьке лісове господарство" строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 29 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що Міністерство оборони України не є користувачем землі, оскільки в державному акті від 19 жовтня 1973 року не зазначено кому саме видається земельна ділянка. Також не зазначається, що земля надається для потреб Міністерства оборони. За таких обставин, такий державний акт не є належним доказом, який підтверджує право позивача чи третьої особи на користування землею. Окрім того, в різних облікових картках зазначається різна інформація про те на підставі яких документів обліковується земля. Так, в обліковій картці зазначені інші розпорядження, відповідно до яких надано земельну ділянку, ніж ті, які зазначені в самому державному акті, а саме зазначено 198-207рс від 23 березня 1971 року, хоча в державному акті зазначено розпорядження від 14 грудня 1970 року №1104-0036рс та розпорядження від 24 грудня 1970 року №1158-0039рс Ради Міністрів УРСР, що є прямою суперечністю. Враховуючи той факт, що відсутній спеціальний закон, який би визначав погодження земель оборони, то до спірних правовідносин мав бути застосований загальний порядок, визначений законом стосовно процедури погодження меж із суміжними землекористувачами, відповідно до якого, межі може погоджувати керівник юридичної особи, у даному випадку командир військової частини Плужніков В.О. За таких обставин суд першої інстанції мав визнати той факт, що військовій частині (безпосередньому користувачеві земельної ділянки) було відомо про те, що ДП "Хмільницьке лісове господарство" виготовляє собі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, яким фактично забирає ще в 2007 році частину земельної ділянки, якою користується військова частина (структурний підрозділ) і визнати пропущеним строк позовної давності позивачем на звернення до суду. Враховуючи той факт, що всі попередні військові частини, які користувалися землею припинили своє існування, то право постійного користування землею у позивача припинилося відповідно до положень пункту "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України. На думку апелянта, місцевим судом не було враховано те, що фактично рішення Вищого адміністративного суду України у справі №2а/0270/3439/11 є преюдицією та фактом, що не підлягає доказуванню та оспоренню. Рішення набрало законної сили та доводить факт пропуску позивачами та прокурором строку позовної давності. Крім того, військова частина була зобов'язана виходити на місце т міряти в натурі земельну ділянку, яка їй належала. У випадку зменшення площі земельної ділянки, військова частина зобов'язана була повідомити своє керівництво - Міністерство оборони України.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року у справі №902/538/14 апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" було повернуто без розгляду на підставі пунктів 2, 3 частини 1 статті 97 ГПК України.
29 серпня 2017 року до апеляційного господарського суду надійшла повторна апеляційна скарга ДП "Хмільницьке лісове господарство".
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 30 серпня 2017 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №902/538/14 - Саврія В.А. та відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пунктів 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, було внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П., суддя Демидюк О.О.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2017 року у справі №902/538/14 було поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено дату судового засідання на 11 жовтня 2017 року.
Від Прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України надійшов відзив №10/4269 від 07 вересня 2017 року на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
05 жовтня 2017 року від позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, відповідно до яких останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.
11 жовтня 2017 року від Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення №1579 від 09 жовтня 2017 року у яких зазначено, що з аналізу обставин справи вбачається, що строк позовної давності в даних правовідносинах починає свій перебіг з червня місяця 2011 року. Додатково заявник звертає увагу на практику Європейського Суду з прав людини, зокрема на справу "Іліан проти Туреччини", "Делкурт проти Бельгії", "Беллет проти Франції". Крім того, особами, визначеними у пункті 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" не надавалась згода чи дозвіл на передачу земель ДП "Хмільницьке лісове господарство". Співставляючи підсумки судової земельно-технічної експертизи №684 та додаткової судової земельно-технічної експертизи №936 позивач приходить до висновку, що накладка між державними актами позивача і ДП "Хмільницьке лісове господарство" існує і площа земель лісового фонду Міністерства оборони на 43,6377 га. менша ніж передбачено правовстановлюючими документами.
11 жовтня 2017 року представником ДП "Хмільницьке лісове господарство" було подане клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, у якому останній просить призначити повторну земельно-технічну експертизу.
Відповідно до вимог статті 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу (частина 3 статті 41 ГПК України).
Згідно статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Як роз'яснено в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23 березня 2012 року №4 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Пунктом 15.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23 березня 2012 року №4 передбачено, що повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.
Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).
Як вбачається з матеріалів справи, у справі була проводена судова земельно-технічна експертиза за результатами якої було складено висновок №648 від 15 травня 2015 року та додаткова судова земельно-технічна експертиза за результатами якої складено висновок №936 від 29 грудня 2015 року.
Доводи заявника щодо суперечності двох висновків експерта є безпідставними, оскільки у висновку №648 від 15 травня 2015 року судовим експертом досліджувалась загальна земельна ділянка площею 216,4310 га., а у висновку №936 від 29 грудня 2015 року судовим експертом досліджувалась виключно земельна ділянка лісового фонду площею 110,3623 га..
Посилання ДП "Хмільницьке лісове господарство" на порушення статті 41 ГПК України не приймаються до уваги, оскільки кандидатура експерта погоджувалась сторонами процесу, експерта була повідомлено про кримінальну відповідальність, спеціаліст залучався на підставі ухвали суду, правом на відвід судового експерта апелянт не скористався.
Таким чином, клопотання про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи не підлягає задоволенню, оскільки висновки експерта, які містяться в матеріалах справи є обґрунтованими, не суперечать іншим матеріалам справи, місцевим господарським судом було дотримано порядок призначення експертизи, порушень під час проведення експертизи не вбачається.
Крім того, ДП "Хмільницьке лісове господарство" у клопотанні про призначення повторної експертизи просить поставити на розгляд судового експерта зовсім інші питання, які раніше не ставились при проведенні експертизи, що суперечить пункту 15.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23 березня 2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи".
Водночас, слід зазначити, що згідно частин 5, 6 статті 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Від апелянта - ДП "Хмільницьке лісове господарство" також надійшло клопотання про зупинення провадження по справі №902/538/14 до набрання законної сили рішенням по справі №902/739/17 за позовом Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці про визнання недійсним та скасування розпорядження від 14 грудня 1970 року №1104-0036 рс та розпорядження від 24 грудня 1970 року №1158-0039 рс Ради Мінстрів УРСР, визнання недійсним та скасування державного акту на право користування земельною ділянкою, яка слухається у Господарському суді м.Києва.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Пунктом 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" визначено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду необхідно у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
Колегія суддів вважає, що підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні, оскільки реалізація права сторони на звернення до суду з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним та скасування державного акту на право користування земельною ділянкою не є безумовною підставою для зупинення провадження у даній справі. Суд не позбавлений права при постановленні рішення за результатами розгляду позовної заяви та апеляційної скарги у даній справі про визнання недійсним розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району", визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство", серія ЯЯ № 017894 зареєстрованого 07 серпня 2007 року за №030787800002, відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України, надати оцінку фактам, що мають преюдиційне значення у справі №902/739/17, а також відповідно до статті 112 ГПК України - переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, у разі їх наявності.
Крім того, як вбачається з долученого до матеріалів справи протоколу судового засідання від 19 жовтня 2017 року по справі №902/739/17 Господарським судом міста Києва було зупинено провадження у справі.
З огляду на вищевказане колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника про зупинення провадження у даній справі.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року у справі №902/538/14 розгляд апеляційної скарги відповідача 2 було відкладено на 23 жовтня 2017 року.
20 жовтня 2017 року від Міністерства оборони України надійшли письмові пояснення №1626 від 18 жовтня 2017 року (відносно заявлених відповідачем клопотань про призначення повторної судової експертизи та про зупинення провадження у справі), відповідно до яких позивач заперечує проти призначення повторної експертизи та проти зупинення провадження у справі.
23 жовтня 2017 року від ДП "Хмільницьке лісове господарство" надійшло два клопотання про витребування доказів в яких апелянт просить витребувати у Міністерства оборони України та Секретаріату Кабінету Міністрів України розпорядження від 14 грудня 1970 року №1104-0036 рс та розпорядження від 24 грудня 1970 року №1158-0039 рс Ради Міністрів УРСР та витребувати у Міністерства оборони України акти приймання-передачі майна та акти інвентаризації про розформуванні військових частин НОМЕР_2 , НОМЕР_1 , НОМЕР_3 .
Згідно з положеннями статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.
Колегія суддів зазначає, що вищенаведеною нормою встановлено, що сторона вправі звернутися до господарського суду із клопотанням про витребування доказу, якщо не має можливості самостійно отримати необхідний доказ від особи, в якої він є. Клопотання про витребування доказу повинно бути оформлене письмово та в ньому зазначається: який доказ слід витребувати; в якої особи доказ знаходиться; які обставини можуть бути встановлені цим доказом; яке значення для справи має витребуваний доказ; причини, що перешкоджають отриманню доказу стороною самостійно; місцезнаходження доказу.
Причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, в якої знаходиться доказ, надати цей доказ, законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом у клопотаннях про витребування доказів не вказано причини, що перешкоджають отриманню доказу стороною самостійно; не додані докази в підтвердження того, що ДП "Хмільницьке лісове господарство" відмовлено в отриманні доказу, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання ДП "Хмільницьке лісове господарство" про витребування доказів не підлягають задоволенню.
Клопотання апелянта - Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" про зупинення виконавчого провадження також не підлягає задоволенню, оскільки, виключно суд касаційної інстанції наділений повноваженнями у відповідності до статті 121-1 ГПК України зупиняти виконання судового рішення.
Від Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці через канцелярію суду надійшли письмові пояснення №3538 від 20 жовтня 2017 року у яких заявник вважає, що клопотання про призначення судової земельної експертизи є необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню. Також, позивач 2 зазначає, що клопотання про зупинення провадження по даній справі є неактуальним, оскільки Господарським судом м.Києва 19 жовтня 2017 року зупинено провадження у справі №902/739/17 до вирішення даної справи.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23 жовтня 2017 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №902/538/14 - Дужича С.П. у період з 12 жовтня 2017 року по 24 жовтня 2017 року включно та відповідно до пункту 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, було внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Огороднік К.М., суддя Демидюк О.О.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2017 року у справі №902/538/14 апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 травня 2017 року було прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.
Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача 2, позивачів та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.
Представники відповідача 1 та третьої в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженнями Ради Міністрів Української республіки від 14 грудня 1970 року №1104-0036 рс та від 24 грудня 1970 року №1158-0039 для державних потреб, зокрема, потреб Міністерства оборони була надана в постійне та безстрокове користування земельна ділянка площею 269 га в межах згідно з доданим планом землекористування, яка була закріплена за військовою частиною НОМЕР_4 , в подальшому - НОМЕР_2 (на даний час - НОМЕР_1 ), що підтверджується індивідуальною картою обліку земельної ділянки форми 403 КЕВ м.Вінниці, доданим до клопотання Міністерства оборони України від 12 серпня 2015 року листом Головного управління оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України від 19 грудня 2014 року №322/1/10919, у якому зазначено про розформування військової частини НОМЕР_2 , а саме вказано, що поступове скорочення особового складу військової частини НОМЕР_2 (с. Гущенці, Калинівський р-н, Вінницька обл.) було проведено відповідно до вимог директиви Міністра оборони України від 23 серпня 2012 року №Д-322/1/12дск в терміни до 31 грудня 2012 року, а також спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22 жовтня 2013 року №Д-322/1/8дск в термін до 31 грудня 2013 року; станом на 29 квітня 2014 року відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22 жовтня 2013 року №Д-322/1/8дск військова частина НОМЕР_2 розформована (донесення вх.№1304 від 08 травня 2014 року). Правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: м.Житомир, 10023.
На підставі вказаних розпоряджень Виконкомом Вінницької обласної ради депутатів трудящих 19 жовтня 1973 року видано державний акт на право користування землею /т.4, а.с. 8-17/.
30 березня 2007 року Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області видано розпорядження №162 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району".
Згідно з пунктом 1 вказаного розпорядження затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району з визначеною площею 7641,9238 га..
Пунктом 2 розпорядження надано в постійне користування ДП "Хмільницький лісгосп" земельні ділянки лісового фонду площею 7641,9238 га. в адміністративних межах Хмільницького району, в тому числі земельна ділянка лісового фонду площею 40 га., яка відноситься до земель оборони.
Розпорядженням Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області від 17 квітня 2007 року №215 "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації №162 від 30 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району" відповідно до статей 6, 13, 21, 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" внесено зміни до розпорядження №162 від 30 березня 2007 року, а саме доповнено його пунктом 2.1. "дозволити ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовити державні акти на право постійного користування земельними ділянками ДП "Хмільницький лісгосп". Крім того, доручено районному відділу земельних ресурсів внести зміни в земельно - облікові документи /т.1, а.с.77/.
На підставі розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №215 від 17 квітня 2007 року Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство" був виданий державний акт серія ЯЯ №017894 на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 636,3957 га. на території Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення лісового господарства.
Акт зареєстровано Хмільницьким районним відділом земельних ресурсів в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №030787800002 від 07 серпня 2007 року.
Вважаючи, що при прийнятті розпорядження від 30 березня 2007 року №162 Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області вийшла за межі своєї компетенції і прийняла незаконне рішення, яке порушує право землекористування Міністерства оборони України та його структурного підрозділу - Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці, оскільки надано в користування Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство" земельну ділянку із площею 636,3957 га., в результаті чого, фактично із права користування Міністерства оборони України було вилучено земельну ділянку площею 40 га., заступник прокурора Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся з вказаним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12 листопада 2014 року у справі №902/538/14 було призначено судову земельно-технічну експертизу.
У висновку судової земельно-технічної експертизи від 15 травня 2015 року №648 зазначено, що площа земельної ділянки, що знаходиться в користуванні Міністерства оборони України становить 216,4310 га, та займана площа не відповідає площі земельної ділянки, яка визначена Межовим планом земельної ділянки згідно Державного акту на право користування землею б/н від 1973 року, виданого відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української республіки від 14 грудня 1970 року №1104-0036рс та від 24 грудня 1970 року №1158-0039, становить площу меншу на 52,5690га. За відсутності координат крайніх поворотних точок меж земельної ділянки Міністерства оборони України, визначених Межовим планом державного акта б/н від 1973 року та за наявності значних похибок в площі земельної ділянки та зовнішніх промірах земельної ділянки по периметру, визначених при цифруванні та векторизації Межового плану державного акта б/н від 1973 року, також беручи до уваги, що при перетворенні інформації з паперових носіїв Межового плану та планшетів лісовпорядкування в електронний (растровий) вигляд, були вираховані середньоквадратичні похибки, експертом не представляється за можливе вказати площу ймовірної накладки (перетину) земельної ділянки ДП "Хмільницьке лісове господарство" на земельну ділянку Міністерства оборони України /т.2, а.с.132-144/.
Ухвалою місцевого господарського суду від 07 жовтня 2015 року було призначено додаткову судову земельно-технічну експертизу.
У висновку судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2015 року №936 вказано, що площа земельної ділянки лісового фонду, що знаходиться в користуванні Міністерства оборони України становить 110,3623 га., та займана площа не відповідає площі земельної ділянки лісу, яка визначена Межовим планом земельної ділянки експлікацією згідно Державного акту на право користування землею б/н від 1973 року, виданого відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української республіки від 14 грудня 1970 року №1104-0036рс та від 24 грудня 1970 року №1158-0039, становить площу меншу на 43,6377 га..
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 січня 2016 року у справі №902/538/14 позов заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниці до Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області, Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" задоволено повністю: визнано недійсними розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарство", серія ЯЯ №017894, зареєстрований 07 серпня 2007 року за №030787800002.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області розпорядженням №162 від 30 березня 2007 року передала ДП "Хмільницьке лісове господарство" земельну ділянку площею 636,3957 га, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в користуванні Міністерства оборони України згідно державного акту б/н від 1973 року, що, окрім іншого, підтверджується висновками земельно-технічної експертизи, а тому дійшов до висновку, що оспорюване рішення порушує право позивача на володіння та користування земельною ділянкою, в зв'язку з чим порушене право підлягає судовому захисту на підставі статті 152 Земельного кодексу України, статті 393 Цивільного кодексу України та шляхом визнання недійсним розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 07 серпня 2007 року серія ЯЯ №017894.
Постанова Рівненського апеляційного господарського суду, якою вказане рішення суду скасовано, обґрунтована спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, що є підставою для відмови у позові. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачі мали можливість дізнатися про порушене право в першому кварталі 2008 року, коли повинна була бути проведена інвентаризація, а тому початок перебігу строку позовної давності слід рахувати з 31 березня 2008 року.
Вищий господарський суд України, скеровуючи дану справу на новий розгляд, у своїй постанові від 07 грудня 2016 року зазначив, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не розглянув питання щодо застосування позовної давності, а висновки апеляційної інстанції Вищий господарський суд України вважає не обґрунтованими з огляду на те, що апеляційний господарський суд, застосовуючи норми матеріального права, які регулюють позовну давність, виходив з того, що позивачі могли та повинні були довідатися про порушення своїх прав на час проведення інвентаризації військового майна, періодичність проведення якої, передбачена діючим законодавством, однак обов'язок проведення інвентаризації сам по собі не свідчить про те, що позивачі чи прокурор за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірної земельної ділянки іншими особами.
При цьому, як зазначено в Постанові Вищого господарського суду України від 07 грудня 2016 року у даній справі: "За своєю суттю інвентаризація - це спосіб бухгалтерського обліку, за допомогою якого виявляється нестача майна.
Відповідно до пункту 2 Положення "Про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах", затвердженого Постановою КМУ № 748 від 03 травня 2000 року, інвентаризація військового майна це перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об'єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо.
Таким чином, інвентаризація це перевірка фактичної наявності майна і співставлення отриманих даних з відповідним внутрішнім обліком. Процедура проведення внутрішньої інвентаризації не передбачає участі в ній державної адміністрації чи суміжного користувача земельної ділянки.
Проведення внутрішньої інвентаризації само по собі не свідчить про те, що спірні розпорядження державної адміністрації та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою суміжного користувача були передані позивачам, або вони були повідомлені зазначеними особами про їх наявність.
За таких обставин, обов'язок проведення інвентаризації сам по собі не свідчить про те, що позивачі чи прокурор за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірної земельної ділянки іншими особами…
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін та вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.".
Згідно з частиною 1 статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з приписами статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
За приписами статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Статтею 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) унормовано, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Аналогічне поняття земель оборони закріплене також у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.
Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Згідно з приписами статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у відповідній редакції) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління (стаття 10 Закону України "Про оборону України").
Статтею 9 вказаного Закону встановлені повноваження Кабінету Міністрів України стосовно Збройних Сил України та передбачено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Правовий аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що Міністерство оборони може приймати рішення стосовно земель оборони лише в межах прав, наданих користувачу земельної ділянки (стаття 95 Земельного кодексу України). Це закріплено і у Положенні про Міністерство оборони, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1080 (чинному на момент прийняття оспорюваного розпорядження).
Припинення прав на землю унормовано Главою 22 Земельного кодексу України. Згідно з приписами статті 141 Земельного кодексу України (в редакції на час ухвалення спірного розпорядження) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт "а").
Враховуючи те, що землі оборони знаходяться в Міністерстві оборони лише в користуванні, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, то відповідно до статті 142 Земельного кодексу України виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони і інформувати про це місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Як вже зазначалось вище, згідно з розпорядженням Ради Міністрів Української республіки від 14 грудня 1970 року №1104-0036 рс та від 24 грудня 1970 року №1158-0039 для державних потреб, зокрема, потреб Міністерства оборони України була надана в постійне та безстрокове користування земельна ділянка площею 269 га в межах згідно з доданим планом землекористування, яка була закріплена за військовою частиною НОМЕР_4 в подальшому - А 1185 (на даний час НОМЕР_1 ), що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, індивідуальною карткою обліку земельної ділянки форми 403 КЕВ м.Вінниці, доданим до клопотання Міністерства оборони України від 12 серпня 2015 року листом Головного управління оборонного та мобілізаційного планування генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України від 19 грудня 2014 року №322/1/10919, у якому зазначено про розформування військової частини НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 .
На підставі вказаних розпоряджень Виконкомом Вінницької обласної ради депутатів трудящих 19 жовтня 1973 року видано державний акт на право користування землею, який відповідно до статті 20 Земельного кодексу УРСР (1970 року) є документом, що засвідчує право землекористування та видавався, згідно із вказаною вище статтею, після відведення земельної ділянки в натурі.
З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області, приймаючи розпорядження №162 від 30 березня 2007 року "Про ствердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району" передала відповідачу-2 ДП "Хмільницький лісгосп" на підставі державного акту на право постійного землекористування від 07 серпня 2007 року, земельну ділянку площею 636,3957 га. , яка накладається на земельну ділянку, що перебуває в користуванні Міністерства оборони України згідно державного акту б/н від 1973 року, що окрім іншого підтверджується висновками земельно-технічних експертиз.
Як вірно зазначено місцевим судом, вказані дії вчинені в порушення вимог земельного законодавства, оскільки, Міністерство оборони України згоди на припинення права користування земельною ділянкою яка була надана в користування відповідно до державного акту б/н від 1973 року не надавало, а Кабінетом Міністрів України будь-які постанови чи розпорядження з приводу припинення права користування вказаною земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони не приймалось.
Як вбачається із акту погодження та закріплення меж земельних ділянок, що передаються в постійне користування ДП "Хмільницький лісгосп", розташованих на території Широкогребельської сільської ради за межами населеного пункту від 26 лютого 2007 року, межі були погоджені суміжним землекористувачем в особі начальника передавального радіоцентру військової частини А-1185 (нині - НОМЕР_1 ) підполковника Плужнікова В.О., підпис якого, скріплений печаткою військової частини, стоїть на акті.
Однак, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що з огляду на правовий режим спірної земельної ділянки як земель оборони, вказане погодження начальником передавального радіоцентру військової частини А-1185 (нині - НОМЕР_1 ) не є згодою на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмовою від прав на вказану земельну ділянку у розумінні вищевказаних законодавчих норм, оскільки вирішення відповідних питань належать до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оспорювані розпорядження та державний акт на право постійного землекористування порушують права та охоронювані законом інтереси позивачів.
Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суд.
Згідно з приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина 1 статті 155 Земельного кодексу України).
Відповідно до пункту 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Враховуючи те, що спірне розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками лісового фонду ДП "Хмільницький лісгосп" в адміністративних межах Хмільницького району" прийнято з порушенням норм законодавства, що регулює земельні відносини, та суперечить положенням Земельного кодексу України, Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України" та Закону України "Про використання земель оборони" місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог Заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання недійсним розпорядження Хмільницької районної державної адміністрації Вінницької області №162 від 30 березня 2007 року та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який виданий Державному підприємству "Хмільницьке лісове господарства" серія ЯЯ №017894, зареєстрований 07 серпня 2007 року за № 030787800002.
Стосовно поданих Хмільницькою районною державною адміністрацією Вінницької області та ДП "Хмільницьке лісове господарство" заяв про застосування строку позовної давності колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
За змістом частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмові у позові.
В своїх заявах щодо застосування строків позовної давності Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області посилається на те, що прокуратурою пропущено строк позовної давності, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, без поважних причин, у зв'язку з чим, просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач-2 в додаткових поясненнях від 27 квітня 2017 року посилається на пропуск прокурором та позивачами встановлених законом строків позовної давності для звернення з позовом до суду з огляду на та, що відповідачем-2 на спірних земельних ділянках відкрито проводились санітарні рубки лісу, в т.р. в 2006 році була суцільна порубка лісу, яку, на думку відповідача-2 не можна було не помітити; під час проведення щорічних інвентаризацій військового майна, включаючи земельні ділянки, військова частина зобов'язана була перевіряти фактичну наявність майна (фактичну площу земельної ділянки); рішенням Вищого господарського суду України у справі №2а/0270/3439/11 залишено в силі ухвали місцевого та апеляційного адміністративного суду про залишення аналогічного позову прокурора з тими ж сторонами і тим же предметом спору без розгляду у зв'язку з пропуском прокурора строку звернення з позовом до суду, оскільки, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позов подано після спливу 6-ти місячного строку оскарження розпорядження та акту.
Відповідно до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" висновок про застосування позовної давності має відображатися у мотивувальній частині рішення господарського суду.
Частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Відповідно до статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тим суб'єктом, який уповноважений законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Разом з тим, оскільки прокурор пред'явив позов в інтересах держави, в особі органів уповноважених здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з'ясувати, коли саме Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці довідалися або могли довідатися про порушення свого права, тобто коли почався перебіг позовної давності.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-2070цс16.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позивачі повинні також довести той факт, що вони не могли дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачі, навпаки, повинні довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14, від 16 листопада 2016 року у справі №6-2469цс16.
Позивачі у наданих місцевому суду поясненнях №220 та №689 від 22 лютого 2017 року зазначили про те, що про порушення прав та свобод їм стало відомо внаслідок проведення прокурорської перевірки в червні 2011 року, а тому строк позовної давності в даних правовідносинах починає свій перебіг з червня 2011 року та відповідно закінчується в червні 2014 року, в той час як з вказаний позов було подано до суду 24 квітня 2014 року, тобто в межах загального трирічного строку звернення до суду.
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 23 березня 2017 року було зобов'язано прокурора та позивачів надати: письмові пояснення з підтверджуючими доказами, у зв'язку з чим була проведена прокурорська перевірка в 2011 році та на підставі яких документів; докази в підтвердження того факту, що позивачам про порушення їх прав стало відомо внаслідок проведення прокурорської перевірки в червні 2011 року.
11 квітня 2017 року до суду першої інстанції надійшли письмові пояснення (лист №479 від 10 квітня 2017 року), підписані представниками Міністерства оборони України та КЕВ м.Вінниці, в яких зокрема зазначено, що позивачі не пропустили строк позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, з огляду на те, що вони не могли дізнатися про порушення свого права під час проведення інвентаризаційної перевірки, оскільки, обов'язок проведення інвентаризації сам по собі не свідчить про те, що позивачі чи прокурор за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірної земельної ділянки іншими особами. Крім того, позивачі додатково звертають увагу, що сама по собі інвентаризація проводиться інвентаризаційною комісією до складу якої входять посадові особи безпосереднього землекористувача, яким являється військова частина.
Довідкою №1305 від 11 квітня 2017 року начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця повідомив місцевий суд, що КЕВ м. Вінниця не було відомо про вилучення земельної ділянки до моменту проведення прокурорської перевірки в червні 2011, оскільки відповідно до листа управління Держземагенства у Хмільницькому районі Вінницької області №574 від 19 лютого 2014 року на території району по Широкогреблівській сільській раді рахується військова частина НОМЕР_5 площею 260 га, дана земельна ділянка закріплена за Міністерством оборони України; командирами військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_5 про вилучання земельної ділянки площею 40 га не доповідалось (не повідомлялось) /т.5, а.с. 80/.
В свою чергу, в письмових поясненнях №10/992 від 22 лютого 2017 року та №10/1779 від 10 квітня 2017 року прокурор зазначив про те, що про порушення прав та свобод позивачів Військовій прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері стало відомо внаслідок проведення прокурорської перевірки в червні 2011 року, яка була проведена відповідно до плану проведення прокурорської перевірки дотримання посадовими особами КЕВ м. Вінниці Закону України "Про правовий режим майна і Збройних силах України" та Земельного кодексу України, який затверджений військовим прокурором Вінницького гарнізону /т.5, а.с.82-83/. Прокурор також зазначає, що за результатами проведеної перевірки, 23 червня 2011 року заступником військового прокурора було виявлено порушення технічної документації із землеустрою, що посвідчують право на постійне користування земельною ділянкою площею 260 га в Хмільницькому районі та внесено відповідне подання до КЕВ м.Вінниці. На підтвердження вказаного, до матеріалів справи долучено копії плану проведення прокурорської перевірки від 09 червня 2011 року, подання №2711 від 23 червня 2011 року про усунення порушень Земельного кодексу України та Закону України "Про правовий режим майна і Збройних силах України" та відомості стосовно розбіжностей в обліку земельних ділянок Міністерства оборони України за даними 6-зем Управління Держкомзему у м. Вінниці та обліковими даними КЕВ м Вінниці Західного ТКЕУ станом на 01 квітня 2011 року.
З метою встановлення об'єктивної можливості позивачів дізнатися про порушення їх прав до проведення прокурорської перевірки 2011 року, ухвалою місцевого суду від 11 квітня 2017 року було зобов'язано заступника Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надати суду інформацію з підтверджуючими доказами про те, які проводилися прокурорські перевірки стосовно дотримання земельних питань у Вінницькій області з 2000 по 2013 рік.
Як вбачається колегією суддів з матеріалів справи, 26 квітня 2017 року до місцевого суду надійшов лист прокурора військової прокуратури Вінницького гарнізону від 25 квітня 2017 року №10/2124, яким прокурор, на виконання пункту 4 ухвали господарського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року у справі №902/538/14 повідомив про те, що відповідно до наявної на даний час за 2000-2013 роки у військовій прокуратурі Вінницького гарнізону інформації встановлено, що перевірка стану дотримання вимог земельного законодавства України службовими особами військових частин, підприємств, установ, організацій, проводилася у червні 2011 року, за результатами якої внесено подання начальнику КЕВ м. Вінниця.
Посилання відповідача-2 на те, що позивачі повинні були та могли дізнатися про порушення їх прав під час проведення щорічних інвентаризацій військового майна, правомірно не прийняті до уваги з огляду не те, що за своєю суттю інвентаризація - це спосіб бухгалтерського обліку, за допомогою якого виявляється нестача майна, а проведення внутрішньої інвентаризації само по собі не свідчить про те, що спірні розпорядження державної адміністрації та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою суміжного користувача були передані позивачам, або вони були повідомлені зазначеними особами про їх наявність. За таких обставин, обов'язок проведення інвентаризації сам по собі не свідчить про те, що позивачі чи прокурор за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірної земельної ділянки іншими особами.
На вказане також звернув увагу Вищий господарський суд України у постанові від 07 грудня 2016 року у даній справі.
Стосовно посилань апелянта на те, що на спірних земельних ділянках відкрито проводились відповідачем-2 санітарні рубки лісу, колегія суддів зазначає, що вказані факти не свідчать про обізнаність позивачів про порушення їх прав шляхом прийняття оскаржуваних розпорядження та акту на право постійного землекористування. Посилання на суцільну порубку у 2006 році є безпідставним з огляду на те, що оскаржувані розпорядження та акт датовані 2007 роком.
Посилання скаржника на рішення Вищого адміністративного суду України у справі №2а/0270/3439/11 про пропуск строку звернення до суду не береться до уваги колегією суддів в силу тих обставин, що для звернення за захистом своїх прав у порядку адміністративного судочинства встановлюється за загальними правилами 6 (шість) місяців в той час як при розгляді аналогічної справи в порядку господарського судочинства передбачено 3 (трьох) річний термін.
Крім того, погодження та підписання начальником військової частини НОМЕР_2 Плужніковим В.О. Акту погодження та закріплення меж земельних ділянок, що передаються в постійне користування ДП "Хмільницький лісгосп", розташованих на території Широкогребельської сільської ради за межами населеного пункту від 26 лютого 2007 року не свідчить про обізнаність позивачів про наявність оспорюваних розпорядження державної адміністрації та державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.
З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що доказів, які б підтверджували доведення до відома позивачів оскаржуваного розпорядження та акту до проведення прокуратурою перевірки в червні 2011 року, матеріали справи не містять. Таким чином, позивачі не мали об'єктивної можливості дізнатися про порушення їх прав до проведення прокуратурою перевірки в червні 2011 року.
Отже, з огляду на наведене, початок перебігу строку позовної давності за даним спором слід рахувати з дати проведення перевірки прокуратурою в червні 2011 року, з урахуванням положень статті 257 Цивільного кодексу України кінцевою датою звернення до суду є червень 2014 року, в той час як прокурор звернувся з вказаним позовом до суду 24 квітня 2014 року, тобто в межах строку позовної давності.
Враховуючи викладене, господарський суд Вінницької області дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених Заступником Вінницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері вимог. Відтак, позовні вимоги є належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Таким чином, доводи відповідача - 2, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду, визначених статтею 104 ГПК України, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
Рішення господарського суду Вінницької області від 29.05.17 року у справі №902/538/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу № 902/538/14 повернути господарському суду Вінницької області.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Демидюк О.О.