Рішення
17.10.2017 р. Справа № 907/370/17
За позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Вітана”, м. Ужгород
про зобов'язання демонтувати засоби зовнішньої реклами, а саме, рекламні щити “біл-борд” на паркані по вулиці Волошина, 4-6 у кількості 2-х одиниць,
Колегія суддів у складі:
Головуючого судді - Пригари Л.І.
Судді - Васьковського О.В.
Судді - Ремецькі О.Ф.
представники:
Позивача - ОСОБА_2, довіреність № 24.01.-12/14 від 05.01.2017 року
Відповідача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 20.04.2017 року
СУТЬ СПОРУ: Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради, м. Ужгород заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Вітана”, м. Ужгород про зобов'язання демонтувати засоби зовнішньої реклами, а саме, рекламні щити “біл-борд” на паркані по вулиці Волошина, 4-6 у кількості 2-х одиниць.
Представник позивача позовні вимоги підтримала повністю з мотивів, наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях по суті заявлених позовних вимог. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що у відповідача 07.11.2011 року закінчився дозвіл на розміщення рекламних щитів і в подальшому продовжений не був. Виконкомом Ужгородської міської ради було прийнято рішення № 281 від 09.09.2015 року “Про демонтаж об'єктів зовнішньої реклами” в примусовому порядку. При цьому, відповідач, незважаючи на вищевказане рішення, листи - повідомлення, розміщену інформацію про необхідність здійснення негайного демонтажу, продовжує здійснювати розміщення засобів зовнішньої реклами на вулицях міста Ужгорода, що в свою чергу є порушенням Типових правил розповсюдження зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року, якими передбачено, що зовнішня реклама розповсюджується виключно на підставі діючого дозволу.
Представник відповідача проти позову заперечив. Вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів як наявності реклами, так і її розповсюдження відповідачем. Не надано також доказів у підтвердження того, що у відповідача є наявні спеціальні конструкції для розміщення зовнішньої реклами, оскільки у останнього є тільки огорожа, розташована на земельній ділянці, яка належить на праві власності відповідачу. Стверджує також про відсутність порушених прав позивача як підстави звернення з даним позовом до суду. Зазначає, що позивач не наділений повноваженнями щодо звернення з позовом до суду у даних спірних відносинах, так як відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 164 від 30.05.2012 року “Про порядок розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді” контролюючим органом у сфері розміщення зовнішньої реклами є відділ муніципальної поліції та правопорядку. Покликаючись на ст. ст. 1, 4 Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” вважає, що відповідач отримав дозвіл на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди, оскільки він звертався із відповідною заявою на продовження дії дозволу на розміщення реклами, на що у визначений законом строк не одержав ні дозволу, ні рішення про відмову у його наданні.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,
суд встановив:
Відповідно до рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 444 від 07.11.2008 року “Про надання та переоформлення дозволів на розміщення зовнішньої реклами” ПП “Вітана” було надано дозвіл на розміщення рекламного щита (“біл-борд”) розміром 10х6,5 м на власному паркані за адресою: м. Ужгород, вул. Волошина, 4 терміном на три роки.
Відповідач листом № 05 від 18.09.2012 року звернувся до Ужгородської міської ради з проханням про продовження дії дозволу № 444/428 від 07.11.2008 року на розміщення зовнішньої реклами строком на п'ять років, однак, такого не отримав.
Позивач у серпні 2015 року через засоби масової інформації (інформаційна газета “Ужгород” № 6 (801) 01 серпня 2015 року) та офіційний сайт Ужгородської міської ради здійснив оголошення, яким інформував власників самовільно встановлених конструкцій, у тому числі і рекламного щиту типу “біл-борд” по вул. Волошина, 4-6, про необхідність звернення у термін до 12.08.2015 року до робочого органу Ужгородської міської ради з регулювання розміщення зовнішньої реклами для оформлення дозвільної документації на розміщення зовнішньої реклами та договорів тимчасового користування місцями для зовнішньої реклами у встановленому порядку, та наголосив, що у випадку невиконання вказаних вимог, Департаментом буде внесено на розгляд виконавчого комітету питання щодо демонтажу рекламних конструкцій.
Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 281 від 09.09.2015 року “Про демонтаж об'єктів зовнішньої реклами” вирішено визнати такими, що підлягають демонтажу об'єкти зовнішньої реклами, зокрема, рекламні щити “біл-борд” між будинками по вул. Волошина, 4, 6 - 2 од.; зобов'язано відділ муніципальної поліції та правопорядку спільно з Департаментом міського господарства повідомити власників самовільно встановлених об'єктів зовнішньої реклами про необхідність проведення демонтажу власними силами, а у разі невиконання рішення - провести демонтаж відповідно до чинного законодавства силами комунальних служб міста за рахунок власників об'єктів, при цьому, повідомивши Ужгородський МВ УМВС України у Закарпатській області про час та дату демонтажу для забезпечення громадського порядку.
Як вбачається із даного позову, такий поданий Департаментом міського господарства як робочим органом Ужгородської міської ради з питань розміщення зовнішньої реклами відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067 та відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді, затвердженого рішенням виконкому Ужгородської міської ради № 164 від 30.05.2012 року та обґрунтовується порушенням відповідачем законодавства у сфері розміщення зовнішньої реклами. При зверненні з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не демонтував на вимогу позивача засоби зовнішньої реклами на власному паркані після закінчення строку дії дозволу на розміщення реклами, що є відповідним порушенням чинного законодавства. Разом з тим, позивачем не зазначається про розміщення, розповсюдження реклами відповідачем після закінчення строку дії дозволу і таких доказів суду не надано.
Відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог стверджує про те, що спеціальних конструкцій для розміщення реклами у відповідача, окрім належного йому паркану, немає і за відсутності доказів розміщення реклами відповідачем на паркані, відсутні підстави вважати паркан засобом зовнішньої реклами.
Правовим актом, який визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами є Закон України “Про рекламу”, з огляду на що положення такого підлягають застосуванню до спірних правовідносини у даній справі.
Виходячи з положень ст. 1 Закону України “Про рекламу”, за якими зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над
проїжджою частиною вулиць і доріг, а рекламні засоби - засоби, що використовується для доведення реклами до її споживача, вважати засоби рекламними можна лише за умови розміщення на них реклами.
Позивач у даній справі, наполягаючи на демонтажі щитів на паркані відповідача як засобів зовнішньої реклами, не посилається на факти розміщення на них відповідачем реклами та не спростовує доводів відповідача про відсутність реклами на паркані.
В силу вимог ст. 27 Закону України “Про рекламу” відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть, зокрема,
1) рекламодавці, винні:
- у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом;
- у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами;
- у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом;
- у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами;
- у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно;
2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами;
3) розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.
В даному випадку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами здійснення відповідачем як рекламодавцем та/або розповсюджувачем реклами дій, за порушення яких передбачена відповідальність в порядку вимог Закону України “Про рекламу”.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстав дійти висновку, що позовні вимоги про демонтаж засобів зовнішньої реклами не ґрунтуються на приписах Закону України “Про рекламу”, з посиланням на який подано позов, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Крім того, приписами ст. 26 Закону України “Про рекламу” визначено перелік державних органів, на які покладено контроль за дотриманням законодавства України про рекламу: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами; Антимонопольний комітет України щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику - щодо реклами державних цінних паперів; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами на фондовому ринку; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах будівництва, архітектури - щодо спорудження житлового будинку; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, - щодо реклами про вакансії (прийом на роботу).
Частиною 2 цієї ж статті наведеним вище органам державної влади надано право, зокрема, вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства.
При тому, позивача у даній справі не віднесено до переліку державних органів, на які покладено контроль за дотриманням законодавства України про рекламу та якому було б надано право вимагати від рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами усунення виявлених порушень вимог законодавства.
Типовими правилами розповсюдження зовнішньої реклами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, встановлено, що міська рада, зокрема, для регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами може утворювати відділ, управління, інший виконавчий орган або покладати відповідні функції на існуючий відділ, управління як робочий орган з наведених питань, яким у спірних відносинах є позивач, Департамент, до повноважень якого віднесено, зокрема, подання територіальним органам спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі матеріалів про порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами.
За положеннями пунктів 45, 46 Типових правил, контроль за додержанням здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства. У разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді, затвердженого рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 30.05.2012 року № 164, Департамент міського господарства Ужгородської міської ради визначений робочим органом, який уповноважений Ужгородською міською радою регулювати діяльність з розміщення зовнішньої реклами, а відділ муніципальної поліції та правопорядку Ужгородської міської ради уповноважений на здійснення контролю за дотриманням порядку у сфері розміщення зовнішньої реклами на території м. Ужгорода.
За таких обставин, як вбачається з приписів Закону України “Про рекламу”, Типових правил та Порядку розміщення зовнішньої реклами у м. Ужгороді, до повноважень робочого органу з питань регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами, яким в даному випадку є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (позивач у справі), не віднесено контролюючих повноважень у цій сфері та повноважень на звернення до суду з позовами у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами, з огляду на що відсутні підстави для задоволення позову заявленого Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.10.2017 року
Головуючий суддя Пригара Л.І.
Суддя Васьковський О.В.
Суддя Ремецькі О.Ф.