Провадження №2/760/422/17
В справі № 760/16613/15-ц
18 жовтня 2017 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря- Хілюк І.О.
представника позивача- Белінського В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства» Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості;
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства» Банк «Фінанси та кредит», 3-я особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, суд
В вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідачів солідарно 120 667, 02 долара США заборгованості за умовами Кредитного договору, що еквівалентно за курсом НБУ на момент звернення до суду 2 836 821, 23 гр.
Посилається в позові на те, що 13 червня 2008 року між ВАТ »Банк»Фінанси та кредит», правонаступником якого за всіма правами та обов»язками є ПАТ »БАНК »Фінанси та кредит», та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 93-08-Ил/03, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 180 000, 00 доларів США зі сплатою за користування кредитними ресурсами процентів у розмірі 17 % річних строком до 12 червня 2023 року.
Видача кредитних коштів за умовами договору проводилася на підставі письмових заяв позичальника та сплатою комісії в розмірі 0,2% від кожної суми траншу.
Згідно з п.3.2 договору відповідачка зобов»язалася повернути кредит до 12 червня 2023 року шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок щомісяця, в термін з 26 по останнє число місяця включно, починаючи з січня 2010 року відповідно до додатку №1 до договору.
Таким же чином відповідачка зобов»язалася сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до п.6 кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів, згідно з п.п. 2.2., 2.5, 2.6, 3.4, 3.6, 3.7, 4.5, 6.1, 8.3 кредитного договору позичальник сплачує пеню з розрахунку 1% річних з простроченої суми за кожен день прострочення.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов»язань за умовами Кредитного договору 13 червня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 93-08-И/03-П , яким відповідач зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за виконання позичальником зобов'язань за умовами кредитного договоур.
Відповідачка ОСОБА_1 свої зобов»язання за умовами договору не виконує, в зв»язку з чим станом на 04 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 120 667, 02 долари США, що еквівалентно по курсу НБУ 2 836 821, 23 грн., з яких:
-79 145, 44 долари США , що еквівалентно 1 860 669, 72 гр., - заборовваність за кредитом;
-9 204, 48 долари США, що еквівалентно 216 392, 72 гр. - прострочена заборгованість по кредиту;
-417, 21 долар США, що еквівалентно 9 808, 40 гр.- заборгованість за процентами;
-11 363, 02 долари США, о еквівалентно 267 138, 92 гр.- відсотки за прострочену заборгованість;
-482 811, 47 гр. пеня за несвоєчасне погашення кредиту.
Виходячи з того, що добровільно погасити суму боргу відповідачі відмовляються, просить задовольнити позов.
Відповідачка ОСОБА_1. звернулася до суду з зустрічним позовом і просить визнати недійсним укладений кредитний договір.
Посилається на те, що укладений договір суперечить вимогам Закону України « По фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки в ньому відсутні будь-які умови, що передбачають відповідальність банку щодо видачі кредиту, банк попередньо не повідомив про умови кредитування, чим порушив Закон України «Про захист споживачів» та ввів її в оману щодо обставин договору кредиту, які мають істотне значення.
З точки зору ст.6 даного Закону, якою визначено зміст договору, та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», при укладенні кредитного договору позичальнику повинна бути банком надана інформація щодо всіх можливих варіантів сплати заборгованості, їх переваги та недоліки, різні форми кредитування, а також в кредитному договорі повинна бути передбачена відповідальність обох сторін у разі невиконання його умов.
Кредитний договір, укладений з нею, не містить жодного положення, які встановлювали обов'язки банку, не містить жодної норми стосовно його відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Будь-які положення відносно порядку припинення дії кредитного договору у ньому також відсутні.
Кредитний договір не містить узгодженого сторонами графіка платежів по ньому, як тіла кредиту, так і процентів за користування ним.
Крім того, кредитний договір не містить правила, по якому змінюється відсоткова ставка по кредиту, якщо договір про надання кредиту передбачає можливість її зміни в залежності від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках, а також методики, яка використовується банком для визначення курсу, строків та комісій, пов»язаних з конвертацією валюти, платежу в валюту, зобов»язання погашення заборгованості по кредиту та відсотків за користування ним.
До підписання договору відповідач не надав їй, як споживачу, інформацію про умови кредитування, яка передбачена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови надання та сукупну вартість кредиту, а невиконання відповідачем вимоги щодо інформування про умови кредитування є порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського продукту.
В кредитному договорі відсутні умови, що необхідні для його укладення, а саме: відсутні детальний розпис сукупної вартості кредиту, не зазначений розмір фінансових зобов»язань за страховими виплатами під час страхування предмету іпотеки, комісії під час продажу іноземної валюти для погашення кредиту і процентів за його користування, а також відсутні встановлені законодавством умови, а саме - не вказана сукупна вартість , у тому числі із врахуванням абсолютного значення подорожчання кредиту, відсутній графік платежів в розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів, вартості всіх послуг, обґрунтування цих послуг, а також фінансових зобов»язань споживача за кожним платіжним періодом.
При укладенні договору банком не були виконані вимоги п. п. 1-6 абз. 3 ч. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» та інші умови, визначені законодавством, та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та вартість кредиту», затвердженими постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, пунктом 2.1 якої передбачено, що банки зобов»язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.
Всупереч вимогам п.п. «д» п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. 2.1 постанови Правління Національного банку України їй, як споживачу, не було надано інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов»язань споживача, які пов»язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію і така інформація має бути надана до укладення договору.
Крім того, відповідно до п.5 ст.21 Закону крім інших випадків прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень у сфері захисту прав споживачів, вважається що права споживача є порушеними, якими обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, повної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Вважає, що при укладенні кредитного договору банком було допущене істотне порушення її прав, як споживача банківських послуг через невиконання відповідачем вимог закону щодо надання повної, якісної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв»язку з чим вона була позбавлена можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для неї наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання.
Вважає також, що при укладенні договору були порушені вимоги п.п. 1,2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
З її точки зору складений банком кредитний договір порушує вимоги ст. 626 ЦК України, оскільки передбачає тільки наявність прав у банку, не встановлюючи їх для позичальника, при цьому встановлюється відповідальність лише споживача та виключається відповідальність банку.
З посиланнями на ст.19 Закону вважає також, що при укладенні договору банк допустив нечесну підприємницьку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивно.
Вважає при цьому дискримінаційними та несправедливими умови кредитного договору, викладені в його п. 3.4 щодо права банку вимагати повернення всієї суми кредиту при будь-якому, навіть незначному порушені умов Кредитного договору, які викладені в ньому.
Відповідно до положень статті 18 Закону несправедливою є умова встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
Виходячи з цього, вважає, що такі умови кредитного договору є недійсними.
Крім того, вважає допущеним відносно себе порушенням прав, як споживача, п. 4.6 договору, який дає право банку встановлювати зміну/підвищення/ відсоткової ставки, а також спосіб її зміни та наслідки, які наступають разі відмови споживача від такого підвищення.
Як вбачається з умов договору, відсоткова ставка може бути змінена в будь-який час та за будь-яких умов, що не відповідає принципу добросовісності та справедливості.
Крім того, такі умови суперечать п. п.3.6, 3.8 постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року « Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та вартість кредиту».
Крім того, кредитним договором також встановлено умову, яка прямо суперечить вимогам вказаної постанови НБУ, оскільки п.3.1.кредитного договору передбачено зобов»язання сплатити кредитору комісію в розмірі 0,2% від кожної суми траншу за надання їх ресурсів позичальнику, тобто за ініціювання видачі кредиту на підставі письмових заяв позичальника, а тому є незаконним.
При укладенні договору вона діяла добросовісно, однак не мала реальної змоги надати оцінку положенням договору та наслідків його укладення.
Зазначила також, що кредит їй був наданий у іноземній валюті, який може видаватися лише банківською установою, яка має відповідну ліцензію.
Вона неодноразово зверталася до банку з вимогою надати таку ліцензію, однак їй у цьому було відмовлено, а в самому договорі не зазначено, що банк при укладенні кредитного договору мав таку ліцензію.
Вважає надання їй кредиту в іноземній валюті порушенням її прав, як споживача банківських послуг, гарантованих Законом України « Про захист прав споживачів», Хартією про захист споживачів та Рішенням Конституційного Суду України № 15- рп/2 / 11 від 10 листопада 2011 року / справа про захист прав споживачів кредитних послуг /, а тому вважає укладений з нею договір внаслідок обману з боку банку, як кредитодавця.
Виходячи з цього, вважає, що надання їй кредиту в іноземній валюті є нечесною підприємницькою діяльністю, що також тягне за собою недійсність договору.
В порушення вимог ст.192 ЦК України сума кредиту не була визначена в гривнях, не дивлячись на те, що Додатковою угодою №1 до Кредитного договору визначено, що вона зобов»язана вносити платежі в сумі 1 022 дол. США 72 центи.
Однак, відповідно до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року, погашення заборгованості готівковими коштами в іноземній валюті в касу банку, яке виражене в центах США, не передбачено.
З цього випливає, що розмір щомісячних платежів, визначений умовами договору,встановлено відповідачем незаконно.
Вважає також, що не існує жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував отримання нею кредитних коштів, оскільки заява на видачу готівки підтверджує лише її бажання їх отримати, а не отримання.
При укладенні договору банком не було враховувано також вимоги закону, за яким відрахування та погашення боргу не може перевищувати 50% доходів громадян, розмір пені за неналежне виконання зобов»язань з розрахунку 1% від простроченої суми є порушенням ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Вважає також встановлену суму щомісячного платежу такою, що не відповідає умовам договору, суперечить її волевиявленню, оскільки перевищує розмір процентної ставки, встановленої на рівні 17% річних, що свідчить про умисне введення її банком в оману щодо істотних умов договору стосовно відсоткової ставки з метою отримання додаткового прихованого прибутку.
Виходячи з цього, просить відмовити в позові банку та задовольнити зустрічний позов.
Представник позивача в судовому засіданні первісний позов підтримав. Проти зустрічного заперечував.
Посилався на те, що при укладенні договору відповідачка була ознайомлена з усіма його умовами і отримання кредиту в доларах США було саме її бажанням.
При цьому банком були виконані вимоги Закону України « Про захист прав споживачів» та роз»яснення з цього приводу Національного банку України.
Банк має відповідну ліценцію Національного банку України на здійснення валютних операцій.
Крім того, відповідачка до 2014 року виконували умови кредитного договору, погашала кредит та відсотки за користування коштами, будь-яких претензій про порушення її прав, як споживача, до банку не пред»являлала і з даним позовом звернулася до суду лише після звернення банку до суду про стягнення заборгованості.
Вважає також, що відповідачка пропустила строк для звернення до суду з даним позовом і просить у позові відмовити.
Відповідачі та їх представник у судове засідання не з»явилися вдруге підряд.
При цьому представник відповідачів ОСОБА_3 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв»язку з хворобою.
В свою чергу в судове засідання 21 вересня 2017 року представник відповідачів також не з»явився, подавши до суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв»язку з зайнятістю в іншому судовому процесі.
Відповідачка ОСОБА_1 подала до суду клопотання про залишення первісного позову без розгляду та закриття провадження в справі в зв»язку з відсутністю у неї заборгованості перед банком, надавши копії платіжних документів про погашення заборгованості.
Відповідач ОСОБА_2 подав клопотання про визнання обов»язковою явки відповідачки ОСОБА_1 в судове засідання, як боржника, не обгрунтувавши при цьому такого клопотання при своїй неявці в судові засідання, а також наявності у відповідачки ОСОБА_1 та представника, який представляє інтереси їх обох, як відповідачів, у судовому засіданні.
Суд при цьому враховує, що в судове засідання 18 жовтня 2017 року з»явився інший представник відповідачки ОСОБА_4, який покинув судове засідання через декілька хвилин після видалення суду до нарадчої кімнати для вирішення клопотання представника позивача.
Виходячи з викладеного вище, встановлений ст.31 ЦПК України обов»язок осіб, які беруть участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову, та не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов"язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 13 червня 2008 року між ВАТ »Банк»Фінанси та кредит», правонаступником якого за всіма правами та обов»язками є ПАТ »Банк »Фінанси та кредит», та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 93-08-Ил/03, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 180 000, 00 доларів США зі сплатою за користування кредитними ресурсами процентів у розмірі 17 % річних строком до 12 червня 2023 року.
Згідно з п.3.2 договору відповідака зобов»язалася повернути кредит до 12 червня 2023 року шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок щомісяця, в термін з 26 по останнє число місяця включно, починаючи з січня 2010 року відповідно до Додатку №1 до договору, тобто ануїтентними платежами.
Таким же чином відповідачка зобов»язалася сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до п.6 кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів, згідно з п.п. 2.2., 2.5, 2.6, 3.4, 3.6, 3.7, 4.5, 6.1, 8.3 кредитного договору позичальник має сплатити пеню з розрахунку 1% річних з простроченої суми за кожен день прострочення.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов»язань за умовами Кредитного договору 13 червня 2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір поруки № 93-08-И/03-П , за яким відповідач зобов'язався солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за виконання позичальником зобов'язань за умовами кредитного договору.
Відповідачка ОСОБА_1 свої зобов»язання за умовами договору не виконує, в зв»язку з чим станом на 04 квітня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 120 667, 02 долари США, що еквівалентно по курсу НБУ 2 836 821, 23 грн., з яких:
-79 145, 44 долари США , що еквівалентно 1 860 669, 72 гр., - заборгованість за кредитом;
-9 204, 48 долари США, що еквівалентно 216 392, 72 гр. - прострочена заборгованість по кредиту;
-417, 21 долар США, що еквівалентно 9 808, 40 гр.- заборгованість за процентами;
-11 363, 02 долари США. Що еквівалентно 267 138, 92 гр.- відсотки на прострочену заборгованість;
-482 811, 47 гр. пеня за несвоєчасне погашення кредиту.
/т.1, а.с.7 - 27 /
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
Свої зобов'язання за договором позивач виконав, надавши відповідачці ОСОБА_1 кредит в сумі, встановленій кредитним договором.
В свою чергу умови договору відповідачкою не виконуються, кредит не погашається і проценти за користування кредитом не сплачуються.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов'язання (неналежне виконання)
Відповідно до ст. 611 ЦК України при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з п.3.2 договору відповідака зобов»язалася повернути кредит до 12 червня 2023 року шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок щомісяця, в термін з 26 по останнє число місяця включно, починаючи з січня 2010 року відповідно до Додатку №1 до договору, а саме ануїтентними платежами в розмірі 1 112, 00 доларів США.
Таким же чином відповідачка зобов»язалася сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Відповідно до п.6 кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів, згідно з п.п. 2.2., 2.5, 2.6, 3.4, 3.6, 3.7, 4.5, 6.1, 8.3 кредитного договору позичальник сплачує пеню з розрахунку 1% річних з простроченої суми за кожен день прострочення.
Судом встановлено та підтверджено в судовому засіданні представником позивача, умови договору відповідачкою виконувалися до червня 2014 року.
Відповідно до п.29 постанови №5 від 30 березня 2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» при вирішенні спорів про дострокове повернення кредиту суд має враховувати положення статей 1050, 1054 ЦК і виходити з того, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому від суми кредиту.
Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов»язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов»язання боржником у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Враховуючи ці обставини, відповідачі мають нести відповідальність перед позивачем за невиконання умов договору позичальником, як солідарні боржники.
Відповідно до ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Відповідно до п. 12 вище приведеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.
Виходячи з викладеного вище, невиконання відповідачами умов укладеного з позивачем кредитного договору та договору поруки, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором .
Звертаючись до суду у вересні 2015 року, позивач просить стягнути з відповідачів заборговану суму та приводить її в еквіваленті за курсом НБУ на час звернення.
В судовому засіданні просить стягнути саме цю суму та на підставі проведеного розрахунку при зверненні до суду.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів суми, приведеної позивачем у позові при зверненні до суду.
Суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тобто, при укладенні договору сторони повинні усвідомлювати, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладаючи правочин, сторони повинні насправді прагнути досягнення саме того правового результату, який завжди виникає при укладенні правочину такого виду.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та розділу 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10 травня 2007 року, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Пунктом 2.4 Правил банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Зазначені обов'язки кредитодавця кореспондують праву споживача його фінансових послуг на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, яке передбачено частиною першою ст.15 Закону про захист прав споживачів.
Зокрема пунктом 6 абзацу другого зазначеної частини ст.15 Закону встановлено, що інформація про продукцію повинна містити: дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.
Відповідно до вимог ч.4 ст.11 Закону договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту;5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка підтверджує вручення їй банком примірника кредитного договору при його укладенні.
З укладеного між сторонами Кредитного договору вбачається, що його кожний аркуш засвідчений підписом представника банку та відповідачки, тобто при його укладенні вона ознайомилася з усіма істотними та іншими умовами договору.
Це ж підтверджується і підписаною позивачкою Інформацією про умови кредитування від 13 червня 2008 року, остання була ознайомлена із загальними умовами кредитування та погодилась з даними умовами.
Тобто, укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання наслідків, що були ним обумовлені, тобто банк надав, а відповідачка ОСОБА_1 отримала кредит та зобов'язалась повернути його банку відповідно до умов Кредитного договору.
Крім того, у Кредитному договорі, укладеному між сторонами, зазначена мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Пунктом 11 Інформації про умови кредитування відповідачка підтвердила, що погоджується з умовами кредитування, визнає та підтверджує, що надані банком відомості при укладенні договору є повні, вичерпні та зрозумілі для неї, не створюють їй будь-яких перешкод для належної та в повному обсязі реалізації нею своїх прав та виконання своїх зобов»язань.
/ т.2, а. с. 18 /
За таких обставин суд не вбачає порушень прав позичальника за договором щодо ненадання їй банком повної інформації по умовах даного кредиту.
За правилами ч.5 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Відповідно до ч.ч.1,2, п.3 ч.2 ст.18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.
З аналізу даної норми закону випливає, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими, зокрема, є умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Це відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах № 6-65 цс16 від 11 травня 2016 року та 6-330цс16 від 08 червня 2016 року.
Крім того, відповідно до ч.1, п.5 ч.2 та ч.6 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється.
Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди.
Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Які саме прояви нечесної підприємницької діяльності з боку банку існували при укладенні договору та застосовані до неї, в позові не зазначено, як і не доведено його несправедливих умов.
Як вбачається з кредитного договору, він підписаний відповідачкою, її підпис проставлений на його кожній сторінці.
З врахуванням цього та викладених вище висновків, суд вважає безпідставними твердження позивачки і в цій частині.
Відповідно до абз.3 п.1 ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
В той же час, стаття 11 Закону була доповнена даним пунктом Законом № 3795-VI від 22.09.2011року.
Крім того, текст статті 11 даного Закону на даний час діє в редакції Закону № 1734-VIII від 15.11.2016року, згідно з якою цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Таким чином, посилання позивачки на положення даної норми закону та Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2(11 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) в редакції Закону № 3795-VI від 22.09.2011року, яка забороняє надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин кредитного договору, укладеного 13 червня 2008 року, оскільки даний Закон зворотної сили не має.
Частиною 1 ст.524 ЦК України дійсно передбачено вираження зобов»язання в національній валюті України.
Частина 1 ст.533 ЦК також регулює виконання грошового зобов»язання в гривнях.
В той же час, даними нормами закону надано право сторонам договору визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.
Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як вбачається з п.2.1 Кредитного договору і Додатку №1 до договору, проти цього не заперечував відповідачка, валютою як кредитування, так і повернення, є долари США.
Таким чином, кредитний договір у цій частині відповідає вимогам ч.1 ст.203 ЦК України.
Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
В той же час, ні Конституцією України, ні іншими нормативно - правовими актами не встановлено заборони на використання іноземної валюти на території України і вона без обмежень приймається на всій території України.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи її еквівалент.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.47, ч.1 ст.49 даного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати кредитні операції з валютними цінностями.
Відповідно до ст. 5 вище приведеного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ і операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій і валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
З цього випливає, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії для здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювані операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно з п.п.»в» п.4 даної статті для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті,якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребує індивідуальної ліцензії.
З цього випливає, що режим індивідуальної ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів і іноземній валюті іншим резидентам.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 року, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Тобто, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ, є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.
ВАТ «Банк »Фінанси та кредит» 17 липня 2007 року була отримана банківська ліцензія № 28 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 ч.2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностям.
/ т.2, а.с. 23 - 26 /
З врахуванням викладеного вище, суд вважає, що оспорюваний позивачкою договір відповідає вимогам закону, встановленим для договорів даного виду, волевиявлення сторін на укладання і підписання кредитного договору було вільним, відповідачкою не приведено та не надано суду доказів недійсності даного договору з приведених при зверненні до суду мотивів, не встановлено таких і судом.
За таких обставин і ці твердження відповідачки судом не приймаються до уваги .
При вирішенні спору суд також враховує наступне.
Цивільний кодекс України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.
Свобода договору проявляється у можливості, наданій сторонам, визначити умови такого договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідачка ОСОБА_1 тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов»язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, що бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз»яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Як зазнаечно вище та вбачається з матеріалів справи, справа тривалий час знаходилася в провадженні суду, у тому числі в зв»язку з оспорюванням кредитного договору відповідачкою в іншому суді, а в подальшому і в даному провадженні.
Закон, а саме ст.ст.27, 31 ЦПК України наділяє сторони широким колом прав, і лише одним обов»язком - добросовісно користуватися своїми правами та виконувати свої процесуальні обов»язки.
Суд вважає, що дії відповідачів у справі та їх представників не відповідають даним критеріям.
Звернувшись до суду зустрічним позовом у вересні 2016 року будь-яких доказів викладеним у ньому доводів, не надали і не надавали.
Не з»явившись до суду, своїми правами не скористалися і доказів, які б відповідали вимогам ст.ст.57-60 ЦПК України, з метою перевірки їх судом, в цій частині не надали.
Суд не приймає до уваги і решту тверджень зустрічного позову, виходячи з анступного.
Відповідно до ст.3 Закону України України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтями 1 та 2 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може
перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Тобто даною нормою закону взагалі не врегульовано питання про допустимі норми відрахувань у погашення боргу, як на це посилається відповідачка в зустрічному позові.
Крім того, посилаючись на дану норму закону в обгрунтування зустрічного позову в частині порушень з боку банку при визначеного розміру пені при укладенні договору, позивачка в зустрічному позові не посилається на те, в чому проявляються ці порушення і який був розмір подвійної облікової ставки НБУ на момент проведення позивачем розрахунку заборгованості.
Як встановлено судом, підтверджено представником відповідача та наданими відповідачкою копіями платіжних документів про погашення кредиту, умови договору нею виконувалися до червня 2014 року, а тому твердження в частині відстуності доказів надання їй кредитних коштів судом до уваги також не приймаються.
Суд також вважає, що і решта приведених у зустрічному позові підстав не впливають на законність укладеного сторонами кредитного договору та визначеного законом обов»язку його виконання сторонами.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч.ч1,2 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
За змістом ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Враховуючи викладене вище, умови укладеного між сторонами договору, обов»язковість його до виконання сторонами, суд приходить до висновку про безпідставність зустрічного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Виходячи з цього, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 3 654, 00 гр. судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду.
Керуючись ст. ст.3, ч.2 ст.11, ч.ч.1,2 ст.13, ч.1 ст.14, ч.1 ст.15,16, ч.1 ст.20,192, 202, 202, 215, ч.1 ст.224,ч.1 ст.533,ч.ч.1,2 ст.553, 554,610,611, 626, 627, ч.1 ст.628,638, ч.2 ст.1050, 1054 ЦК України, ст.ст.11, 15,18,19,21 Закону України « Про захист прав споживачів»,ст.ст.2, 47, 49 Закону України « Про банки і банківську діяльність», ст.ст.3,4,10,11, 27,31,57-60,209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
Первісний позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 /, ОСОБА_2 / ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2 / на користь Публічного акціонерного товариства » Банк »Фінанси та Кредит»/ м. Київ вул. Артема, 60, код ЕДРПОУ : 25745867, МФО: 300131, р/р 390150829980 / 120 667, 02 доларів США заборгованості, що в гривневому еквіваленті становить 2 836 821, 23 гр.
В зустрічному позові відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства » Банк»Фінанси та Кредит» 3 654, 00 гр. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Суддя