23 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/7878/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Глушка І.В.,
секретаря судового засідання Чигер І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина ДС» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі №809/756/17 за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина ДС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Івано-Франківська обласна рада про припинення права користування мисливськими угіддями,-
15.05.2015 Перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особа - Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства, звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина» (далі - Товариство), просив припинити право користування мисливськими угіддями Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС», надане на підставі рішення сесії Івано-Франківської обласної ради №87-5/2006 від 08.09.2006 та договору про умови ведення мисливського господарства від 06.07.2009.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства відсутня адміністративна дієздатність для звернення до адміністративного суду взагалі, в тому числі і з позовом про припинення права користування мисливськими угіддями. Вказує, що Товариство дотримується вимог чинного законодавства у галузі мисливського господарства та положень Договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 06.07.2009 між Івано-Франківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством. Так, розроблено та реалізовуються положення Проекту організації та розвитку мисливського господарства. Зазначає, що факт невиконання зобов'язань Товариством не зафіксовано в жодному акті перевірки виконання Товариством умов договору, як це визначено п.2.3 Договору. Окрім того, вказує, що Івано-Франківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства взагалі не проводилися перевірки Товариства в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони і відтворення державного мисливського фонду. Натомість перевірками дотримання вимог природоохоронного законодавства щодо ведення мисливського господарства та полювання Товариством, проведеними Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області у 2014, 2015, 2016 роках, порушень не встановлено. Зазначає, що факт наявності у штаті 2 єгерів підтверджується також даними із статистичних звітів форми 2/тп (мисливство) «Ведення мисливського господарства» за 2014-2016 роки та пояснюючими записками до них. За таких обставин апелянт вважає, що має місце неправильне вирішення справи судом першої інстанції.
В судовому засіданні представник Товариства апеляційну скаргу підтримав, представник Першого заступника прокурора Івано-Франківської області, представник Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства та представник Івано-Франківської обласної ради щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та пояснення, надані в судовому засіданні представниками сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради №87-5/2006 від 08.09.2006 «Про надання в користування мисливських угідь» на підставі подання Обласного управління лісового господарства та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС», і у зв'язку з добровільною відмовою від користування частиною мисливських угідь, наданих мисливсько-риболовному виробничому підприємству обласної ради УТМР розпорядженням голови обласної ради від 09.09.1997 №39-р «Про надання в користування мисливських угідь області», вирішено вилучити з користування мисливсько-риболовного виробничого підприємства обласної ради УТМР в Богородчанському районі 12 579,4 га мисливських угідь та надати такі в користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС» терміном на 15 років (а.с.12).
Пунктом 3 вказаного рішення зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Верховина-ДС» створити спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства та охорони мисливської фауни згідно з чинним законодавством.
В подальшому, на виконання Рішення Івано-Франківської обласної ради №87-5/2006 від 08.09.2006, між Івано-Франківським Обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 06.07.2009, відповідно до п.1.1 якого Товариству терміном до 08.09.2021 надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 12,6 тис. га, в тому числі: лісові угіддя - 5,6 тис.га, польові - 7,0 тис. га, водно-болотні - 0 тис. га.
Згідно з підпунктом «є» пункту 2.2 Розділу 2 «Права і обов'язки сторін» вказаного Договору Товариство зобов'язується здійснювати охорону державного мисливського фонду, сформувати єгерську службу з розрахунку не менше 1 єгеря на 7 тис. га лісових угідь і 10 тис. га польових угідь в термін до 01.09.2009 із штатним розписом, який додається користувачем (а.с.13-15).
Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратурою Івано-Франківської області під час моніторингу стану виконання уповноваженими органами покладених на них функцій з питань дотримання вимог законодавства про тваринний світ скеровано листи у ГУ ДФС в Івано-Франківській області, Управління Держпраці в Івано-Франківській області та Івано-Франківське Обласне управління лісового та мисливського господарства про надання інформації щодо кількості працюючих в Товаристві та проведення перевірки Товариства, в тому числі виконання умов договору від 06.07.2009.
Відповідно до листа Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області за №309/9/09-19-13-01-21 від 13.04.2017 з 1 кварталу 2013 року по 2 квартал 2013 року у ТОВ «Верховина ДС» працював 1 найманий працівник (ОСОБА_4.); з 3 кварталу 2013 року по 3 квартал 2014 року у відповідній звітності 1-ДФ, поданої Товариством, наймані працівники не відображені або звітність не подавалась, в 4 кварталі 2014 року у звітності відображено 2 працівники (ОСОБА_5 та ОСОБА_3.), з 1 кварталу 2015 року по 3 квартал 2016 року у звітності 1-ДФ наймані працівники не відображені або звітність не подавалась, у 4 кварталі 2016 року у Товаристві числились 2 наймані працівники (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.) (а.с.30-31).
Згідно з листом Управління Держпраці в Івано-Франківській області №04-13/15-10/3103 від 28.04.2017 у зв'язку з звільненням ОСОБА_6 з посади директора Товариства з 06.04.2017 та відсутністю інформації про інших посадових осіб, на яких покладено виконання обов'язків директора Товариства станом на 28.04.2017, направлення від 26.04.2017 №04-13/15-10/3005 на проведення перевірки з питань дотримання законодавства про працю в період з 26 по 28 квітня 2017 року вручити не було можливим як і провести перевірку. Згідно з інформацією ГУ ДФС в Івано-Франківській області найманих працівників у період січень-квітень 2017 року в ТОВ «Верховина-ДС» не було (а.с.32-33).
Відповідно до інформації Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 27.04.2017 №06-21/24-794 при виїзді спеціалістів Управління за місцем реєстрації Товариства з метою перевірки виконання в 2016-2017 роках умов договору від 06.07.2009, таку перевірку здійснити було неможливо, так як директор Товариства ОСОБА_6 звільнений із займаної посади, особи, яка б представляла інтереси Товариства за місце реєстрації не було (а.с.37).
На підставі вказаної інформації, Прокуратурою Івано-Франківської області зроблено висновок щодо систематичного невиконання Товариством обов'язків з охорони та відтворення мисливських тварин та зобов'язань, обумовлених Договором про умови ведення мисливського господарства від 06.07.2009, яке проявляється у відсутності упродовж тривалого часу єгерської служби, що і стало підставою звернення з позовом до окружного суду про припинення права користування Товариством мисливськими угіддями.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 8 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ЗК України) передбачено повноваження обласних рад у галузі земельних відносин, до яких належить, зокрема, розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, забезпечення реалізації державної політики в галузі використання та охорони земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до преамбули Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.2000 №1478-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1478-ІІІ) його положення визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних та фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечують рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.
Згідно з ст.1 Закону №1478-ІІІ мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.
Відповідно до положень ст.21 Закону №1478-ІІІ ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового а мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.
Згідно з ч.1 ст.22 Закону №1478-ІІІ мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування обласними радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з обласними державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону №1478-ІІІ право користування мисливськими угіддями припиняється у разі систематичного невиконання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимог Закону України «Про мисливське господарство та полювання», проекту організації та розвитку мисливського господарства, розробленого відповідно до існуючих на момент його реалізації вимог, Товариство не створило єгерську службу у кількості 6 єгерів, чим допустило порушення, яке полягає в систематичному невиконанні обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин та зобов'язань, обумовлених Договором про умови ведення мисливського господарства від 06.07.2009, та за яке передбачено відповідальність встановлену абзацом 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
При цьому, розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Однак суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Публічно-правовий спір є видом правового спору, для якого характерні наступні ознаки: спір виникає з публічно-правових відносин; сторонами спору є суб'єкти публічно-правових відносин, серед яких особливим правовим статусом наділені органи публічної адміністрації; сфера виникнення спору зумовлена реалізацією публічного інтересу; предметом спору є рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів публічно-правових відносин, які порушують або можуть порушити права, свободи та інтереси інших суб'єктів.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 №8 зазначено, що суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
З наведених вище положень Земельного кодексу України та Закону України «Про мисливське господарство та полювання» вбачається, що при здійсненні повноважень власника мисливських угідь Івано-Франківська обласна рада не є суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміну, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС України, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися мисливськими угіддями.
З врахуванням зазначеного, у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу у користування мисливських угідь (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою у користування спірних мисливських угідь чи припинення права користування має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року (справа №2а-2885/12/1470). Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України, є обов'язковим для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення сесії Івано-Франківської обласної ради №87-5/2006 від 08.09.2006 «Про надання в користування мисливських угідь» вичерпало свою дію після його реалізації, а саме укладення договору про умови ведення мисливського господарства від 06.07.2009 між Івано-Франківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством, а відтак вимога Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особа - Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства про припинення права користування мисливськими угіддями, як спосіб захисту цивільних прав та інтересів судом, який визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, має не публічний, а приватноправовий характер.
Також слід зауважити, що згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та згідно п.24 цього рішення полягає у такому: «Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».
Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
На підставі аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що у випадку, що розглядається, спір за своєю сутністю не є публічно-правовим, а приватноправовим, оскільки вимоги позивача не підпадають під дію ст.17 КАС України, а тому такий має розглядатися за правилами господарського судочинства, що є наслідком скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції в силу приписів ч.2 ст.157 КАС України роз'яснює позивачу, що даний спір належить вирішувати в порядку господарського судочинства.
Керуючись статтями 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина ДС» задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 809/756/17 за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина ДС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Івано-Франківська обласна рада про припинення права користування мисливськими угіддями, скасувати та провадження у справі - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
І. В. Глушко
Повний текст Ухвали складено 23.10.2017