13 жовтня 2017 р. Справа № 902/726/17
Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Павловій Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, м.Вінниця
до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, м.Вінниця
про стягнення 19755,13 грн згідно договору оренди
за участю представників сторін:
позивача ОСОБА_1 за довіреністю № 01-02-02/1297 від 02.10.2017;
ОСОБА_2 за довіреністю №01-02-03/1227 від 14.09.2017;
відповідача ОСОБА_3 за довіреністю № 01/3313 від 04.10.2017;
викликані в порядку ст. 30 ГПК України ОСОБА_4, сл. посвідчення №46 від 07.06.2017 начальник юридичного відділу ГУ Державної казначейської служби України у Вінницькій області;
начальник управління консолідованої звітності ГУ Державної казначейської служби України у Вінницькій області ОСОБА_5, паспорт серії АА 788756 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій обл. 10.07.1998.
Заявлено позов про стягнення з Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області на користь Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області заборгованості в розмірі 19755,13 грн, що виникла внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно сплати орендної плати згідно договору №7-23 від 22.01.2016.
Предметом спору у даній справі є невиконання відповідачем обов'язку щодо здійснення оплати орендної плати, комунальних платежів та експлуатаційних витрат.
Ухвалою господарського суду Вінницької області 31.07.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 21.09.2017.
21.09.2017 на адресу суду від начальника головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву №01/3116 від 20.02.2017, яким останній проти позовних вимог заперечив у повному обсязі.
21.09.2017 ухвалою суду продовжено строк розгляду спору на 15 днів та оголошено перерву до 03.10.2017.
09.10.2017 до суду від управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області надійшла заява б/н від 09.10.2017 (вх.канц.суду 06-52/9672/17) "про зменшення розміру позовних вимог", якою останній просить стягнути з відповідача на користь управління заборгованість в розмірі 18724,98 грн, з яких: 14035,47 грн - основний борг (1194,78 грн - орендна плата, 8759,49 грн - комунальні послуги, 4081,20 грн - експлуатаційні витрати), а також 1458 грн - пеня; 551,95 грн - 3% річних та 2679,56 грн - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.
Дана заява прийнята судом до розгляду як така, що відповідає приписам ст. 22 ГПК України.
Під час здійснення провадження у справі судом оголошувалась перерва 10 жовтня до 12 жовтня, згодом, до 13 жовтня 2017 року з метою надання сторонам можливості надати акт звірки розрахунків сторін та з огляду на необхідність викликати в судове засідання спеціаліста ГУ Державної казначейської служби України у Вінницькій області для дачі пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи, зокрема, щодо порядку реорганізації Державної інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області.
13.10.2017 в судове засідання з'явились представники обох сторін та представники ГУ Державної казначейської служби України у Вінницькій області.
Під час слухання справи представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Представник відповідача підтвердив правильність розрахунків наданих представником позивача, однак проти позову щодо стягнення боргу заперечив в повному обсязі, при цьому посилаючись на те, що головне управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області не є правонаступником Інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області, а - новоствореною юридичною особою, а тому у Держпродспоживслужби у Вінницькій області відсутній обов'язок по погашенню боргів Державної інспекції з питань захисту прав споживачів.
Представник позивача проти доводів представника відповідача заперечив, зазначивши, що державна інспекція з питань захисту прав споживачів реорганізована, її правонаступником є відповідач, а тому позов до останнього заявлено правомірно.
Представники головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, викликані судом в порядку ст.30 ГПК України для дачі пояснень по суті спору, в своїх усних поясненнях підтвердили, що державна інспекція з питань захисту прав споживачів реорганізована, а її правонаступником є головне управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області у тому числі в частині цивільно-правових зобов'язань.
Також представником відповідача в судовому засіданні в усній формі заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) до 1 грн., оскільки ні Держпродспоживслужба у Вінницькій області, ні Державна інспекція з питань захисту прав споживачів не є прибутковими організаціями. Прострочена заборгованість виникла по вині невчасного фінансування.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
22.01.2016 між управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (позивач) та інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області (правонаступником якої є головне управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області) (відповідач) було укладено договір №7-23 на оренду приміщення, що належить до спільної власності територіальних громад області (а.с.13-15).
За умовами п.1.1. договору управління надає, а орендар приймає в оренду нежиле приміщення загальною площею 105,36 кв. м. (з коеф. 1,73 на коридори, холи, сходові клітини, санвузли і т.д.), що складається з кімнат №803-805, які розташовані в адмінбудинку за адресою: м.Вінниця, Хмельницьке шосе,7, згідно викопіювання з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору. Вступ орендаря у володіння та користування об'єктом оренди настає одночасно із підписанням сторонами акта приймання - передачі вказаного об'єкта. (п. 2.1. договору). У разі припинення договору об'єкт оренди повертається управлінню в належному стані з урахуванням нормального фізичного зносу в порядку встановленому п. 2.1. договору. Об'єкт оренди вважається повернутим з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі. (п. 2.3. Договору).
Сторони домовились, що за володіння та користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, місячний розмір якої за перший місяць становить 3,15 грн за 1 кв.м. орендної площі (п. 3.1. договору).
Відповідно до п. 3.2. договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та у порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
Відшкодування витрат на комунальні послуги (вода, опалення, приєднане навантаження (тепло), електроенергія, вивезення сміття, охорона будинку, пожежна сигналізація, ліфти) орендар сплачує за рахунками управління згідно з розшифровкою всіх витрат по видах послуг щомісячно. Сума відшкодування комунальних послуг (за 1 кв.м.) змінюється пропорційно змінам розцінок за послуги (п.3.3. договору).
Орендар відшкодовує шляхом сплати за рахунками управління експлуатаційні витрати (витрати на часткове утримання будинку і прибудинкової території) місячний розмір яких складає 10,76 грн за 1 м.кв. без ПДВ. Сума відшкодування (за 1 кв.м.) змінюється пропорційно законодавчій зміні мінімальної заробітної плати (п. 3.4. договору).
Пунктом 3.6. договору сторони домовились, що управління до 20 числа кожного місяці підготовлює рахунки по орендній платі, комунальним послугам та експлуатаційним витратам, а орендар зобов'язаний протягом двох робочих днів отримати зазначені рахунки, розписавшись про їх отримання в відомості на отримання рахунків.
В п. 3.7. договору сторони погодили, що орендар має право протягом 3-х днів з моменту отримання рахунку, в разі непогодження з сумою комунальних послуг, виставленого рахунку, надати управлінню свої обґрунтовані письмові заперечення. Управління розглядає заперечення орендаря протягом 3-х днів та в разі погодження змінює суму, виставлену в рахунку.
Відповідно до п. 3.8. договору, в разі, якщо орендар в термін, передбачений п. 3.6. договору, не з'явився для отримання рахунку або своєчасно не подав свої заперечення щодо загальної суми виставленої в рахунку - загальна сума виставлена в рахунку до сплати вважається узгодженою між сторонами.
Згідно з умовами договору визначену орендну плату, плату за комунальні послуги та експлуатаційні витрати орендар зобов'язаний сплатити на рахунок управління не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (п.3.9. договору).
Відповідно до пункту 10.1. договору, цей договір діє з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.
Судом встановлено, що 01.01.2016 на виконання умов договору оренди №7-23 від 22.01.2016 управління за актом приймання-передачі приміщень передало, а орендар прийняв нежитлове приміщення загальною площею 105,36 кв. м. (з коеф. 1,73 на коридори, холи, сходові клітини, санвузли і т.д.), що складається з кімнат №803,804, 805, які розташовані в адмінбудинку за адресою: м.Вінниця, Хмельницьке шосе,7 (а.с.16).
На виконання умов договору позивач (управління) виставив відповідачу (орендарю) акти-рахунки за період з лютого 2016 по квітень 2016: №СФ-0000248 від 17.02.2016 на суму 7285,20 грн; №СФ-0000401 від 18.03.2016 на суму 5494,90 грн; №СФ-0000570 від 21.04.2016 на суму 5359,55 грн.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав своє зобов'язання в повному обсязі, передавши в користування об'єкт оренди, але відповідач через несплату розміру сум у виставлених рахунках порушив умови договору щодо виконання належним чином своїх грошових зобов'язань.
Разом з цим, слід зазначити, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015р. №1092 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів", інспекція з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області (орендар за договором №7-23 від 22.01.2016) реорганізована шляхом приєднання до головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (а.с.36).
Так, згідно передавального акту (наданим в судовому засіданні 12.10.2017 представником відповідача), затвердженого центральним органом виконавчої влади від 06.12.2016 встановлено, що в наслідок реорганізації шляхом приєднання Держспоживінспекції у Вінницькій області, майно, права та обов'язки переходять до головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, як правонаступника.
Як вбачається з матеріалів справи, в зв'язку з реорганізацією та зміною місцезнаходження інспекції з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області, договір оренди приміщень №7-23 від 22.01.2016 був достроково припинений та орендовані приміщення за актом приймання-передачі від 30.04.2016 (а.с. 35) повернуті управлінню спільної комунальної власності.
З огляду на вищезазначене, орендарем (інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області) заборгованість по орендній платі має бути здійснено його (правонаступником) головним управлінням Держпродспоживслужби у Вінницькій області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1092 від 16.12.2015 та передавального акту майна, прав та обов'язків Держспоживінспекції у Вінницькій області головному управлінню Держпродспоживслужби у Вінницькій області, як правонаступнику.
Однак, станом на дату підписання (30.04.2016) акту приймання-передачі інспекція з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області (орендар за договором №7-23 від 22.01.2016) не було сплачено в повному обсязі заборгованість за договором оренди: плата за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та орендна плата, що підтверджується розрахунком заборгованості.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами №01-04-02/1886 від 08.12.2016 (а.с.44) та №01-02-03/74 від 17.01.2017 (а.с.45) про сплату боргу за оренду та комунальні послуги, який залишився за інспекцією з питань захисту прав споживачів у Вінницькій області.
Претензійні вимоги позивача від 08.12.2016 та 17.01.2017 відповідач залишив без задоволення.
Отже, позивачем за період з лютого 2016 по квітень 2016 включно заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за договором №7-23 від 22.01.2016 в сумі 18724,98 грн, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, що власне і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору найму (оренди), регулювання яких здійснюється в главі 58 "Найм" (оренда), ст.ст.759-786 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)
Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання обома сторонами і сторони під час його дії мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань за договором до моменту його розірвання.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за договором №7-23 від 21.01.2016 в сумі 14035,47 грн, в тому рахунку доказів проведення з позивачем розрахунків.
Пунктами 1, 2 ст.104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Разом з цим, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, стосовно того, що у головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області відсутній обов'язок по погашенню боргів державної інспекції з питань захисту прав споживачів, з огляду на те, що головне управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області не є правонаступником останньої, а - новоствореною юридичною особою, оскільки факт (реорганізації управління та правонаступництва) підтверджується постановою Кабінету міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів" №1092 від 16.12.2015; передавальним актом майна, прав та обов'язків Держспоживінспекції у Вінницькій області головному управлінню Держпродспоживслужби у Вінницькій області, як правонаступнику та наданими усними поясненнями в даному судовому засіданні представниками ГУ Державної казначейської служби України у Вінницькій області.
Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором №7-23 від 21.01.2016 в сумі 14035,47 грн, з яких: 1194,78 грн - борг за орендну плату, 4081,20 грн - борг за експлуатаційні витрати та 8759,49 грн - борг за комунальні послуги правомірною та обґрунтованою, а тому вона підлягає задоволенню в повному обсязі.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1458 грн - пені, 551,95 грн - 3% річних та 2679,56 грн інфляційних втрат за період з 02.03.2016 по 19.07.2017, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою за допомогою електронного калькулятора "Ліга.Закон.Еліт" розрахунку 3 % річних та розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем за період з 02.03.2016 по 19.07.2017 по кожному простроченому платежу окремо, судом встановлено що розрахунок 3% річних та інфляції втрат здійснений в бік заниження. При цьому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах вимог, заявлених до стягнення, а саме: 551,95 грн 3% річних та 2679,56 грн суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.
Разом з тим, оцінивши надані сторонами докази наявні в матеріалах справи, стосовно вимог про стягнення пені, враховуючи усне клопотання відповідача "про зменшення розміру штрафних санкцій (пені)", оскільки спір виник не з їхньої вини, а вони не є розпорядниками коштів, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені враховуючи наступне.
Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд взяв до уваги надані в судовому засіданні 10.10.2017 пояснення головного бухгалтера відповідача, а також те, що останнє не є прибутковою організацією та п.13 Статуту відповідача, відповідно до якого останній утримується за рахунок державного бюджету.
Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 1 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо задоволення 3 % річних, інфляційних втрат та зменшення розміру пені до 1 грн.
Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача вимог згідно ст.49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд враховує п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013, в якій вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, п.3 ст.83, ст.ст.84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області (21036, м.Вінниця, вул.Максимовича, 19; код ЄДРПОУ 40310643) на користь Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області (21036, м.Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; код ЄДРПОУ 20098076) 1194,78 грн боргу по орендній платі, 4081,20 грн боргу по експлуатаційним витратам, 8759,49 грн боргу по комунальним платежам, 551,95 грн 3% річних, 2679,56 грн інфляційних втрат, 1 грн пені та 1600,00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. У позові в частині стягнення 1457,00 грн пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 20 жовтня 2017 р.
Суддя Нешик О.С.
віддрук. прим.:
1 - до справи