18 жовтня 2017 року Справа № 911/4654/15
Судді Вищого господарського суду України Мачульського Г. М.
у справі Господарського суду Київської області 911/4654/15
Звернувшись у суд з позовом в інтересах держави в особі Української міської ради (далі-позивач), перший заступник прокурора Київської області, уточнивши свої вимоги, просив визнати недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) від 17.10.2012 № 1361 "Про передачу у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради" у відповідній частині, розпорядження відповідача-1 від 19.12.2012 № 2303 "Про передачу у власність 4-ом громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради", рішення реєстраційної служби Обухівського районного управління юстиції Київської області (далі-відповідач-3) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ленд Проект" (далі-відповідач-2) від 22.11.2013 за відповідними номерами та витребувати у комунальну власність на користь територіальної громади в особі позивача з незаконного володіння відповідача-2 земельні ділянки вартістю 633227,20 грн., що зазначені в уточненні до позовної заяви.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні розпорядження прийняті відповідачем-1 в порушення вимог земельного законодавства, у зв'язку з чим вони, а також прийняті на їх підставі спірні рішення відповідачем-3 про державну реєстрацію відповідних прав є незаконними, оскільки згідно схем розміщення земельних ділянок, вони розташовані в межах населеного пункту села Плюти, тобто в адміністративних межах позивача, тому повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками згідно положень пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України належить позивачу, відтак спірні розпорядження прийняті відповідачем-1 з перевищенням повноважень.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.12.2016 (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді Гончаров С.А., Майданевич А.Г.), в позові відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.10.2012 відповідачем-1 прийнято розпорядження №1361 "Про передачу у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради", яким було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах позивача та передано у власність громадянам (згідно з додатком) земельні ділянки відповідною площею.
На підставі вказаного розпорядження відповідача-1 відділом Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області видано державні акти на право власності на земельні ділянки наступним громадянам: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, які в подальшому їх відчужили на користь ОСОБА_43 за відповідними договорами купівлі-продажу земельних ділянок, який вніс їх до статутного капіталу відповідача-2.
Також встановлено, що відповідними рішеннями державного реєстратора Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Пасічник У.М. від 17.10.2012 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, право власності на земельні ділянки зареєстровано за відповідачем-2.
19.12.2012 відповідачем-1 прийнято розпорядження № 2303 "Про передачу у власність 4-ом громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради", яким передано у власність ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48 земельні ділянки площами відповідно: 1,5002 га, 1,7337 га, 1,6907 га, 1,5854 га, загальною площею 6,5100 га та на підставі якого 29.12.2012 відділом Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області видано цим громадянам державні акти на право власності на земельні ділянки.
17.04.2013 вказані громадяни відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_49 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок №№ 1281, 1284, 1278, 1287, які він вніс до статутного капіталу відповідача-2.
Рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Пасічник У.М. від 22.11.2013 №№ 8254241, 8253420, 8254084, 8252989 за відповідачем-2 зареєстровано право власності на земельні ділянки та видано свідоцтва про право власності на земельні ділянки від 22.11.2013 за №№ 13302696, 13301153, 13302399, 13300422.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не доведено порушення відповідачем інтересів держави, які б підлягали захисту в обраний прокурором спосіб. При цьому суди вказали на те, що земельні ділянки, якими відповідач-1 розпорядився згідно спірних розпоряджень, відповідно до даних Державного земельного кадастру знаходились поза межами села Плюти, що свідчить про те, що відповідач-1 не вийшов за межі своїх повноважень та не порушував приписи земельного законодавства при виділенні земельних ділянок.
Не вбачаю правових підстав для скасування судових рішень виходячи із наступного.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Аналогічні за змістом положення містяться і у статті 324 Цивільного кодексу України.
Главою 29 Земельного кодексу України, у редакції, чинній як на час прийняття рішення Київської обласної ради від 15.04.2005 № 254-23-IV, яким затверджено проект землеустрою щодо встановлення і зміни меж села Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, так і на час прийняття спірних розпоряджень про передачу у власність громадянам земельних ділянок, визначався порядок встановлення зміни, та посвідчення меж адміністративно-територіальних утворень.
Згідно статті 173 частини 2 цього кодексу межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Частиною 3-ю цієї статті визначалося, що включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.
Відповідно ж до положень статті 176 вказаного кодексу у тій же редакції, межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України (ч.1). Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною ОСОБА_7 України (ч.2).
При цьому положеннями статті 125 частини 3-ї наведеного кодексу у вказаній редакції визначено, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Судами також встановлено, що Управлінням Держземагенства в Обухівському районі у листі від 26.02.2016 № 10- 1003-99.6-1037/2-16 зазначено, що згідно відомостей державної статистичної звітності за формою № 6-зем станом на початок 2012 року площа села Плюти становила 231,3196 га, однак на підставі подання прокурора Обухівського району від 15.02.2012 № 565вих-12 Відділом Держкомзему у місті Українка Обухівського району Київської області були внесені зміни до статистичної інформації за формами № 6-зем, № 2-зем, індексно-кадастрової карти, автоматизованої системи кадастру та інших облікових даних в частині зменшення площі села Плюти до стану, що існував до прийняття Рішення Київської обласної ради від 24.10.2002 № 047-04-ХХІУ, згідно яких площа села Плюти в період з 17.10.2012 по 31.12.2012 становила 96 га.
В листі Управління Держземагенства в Обухівському районі від 25.02.2016 № 10-1003-99.6-1008/2-16 зазначено, що згідно відомостей державної статистичної звітності за формою № 6-зем станом на 01.07.2012, 17.10.2012, 19.12.2012 площа села Плюти становила 96 га.
Отже на час прийняття спірних розпоряджень спірні земельні ділянки не входили до меж населеного пункту села Плюти, тобто його адміністративних меж, доказів про зворотне прокурором чи позивачем судам попередніх інстанцій не надано.
Крім того, здійснюючи юридичну оцінку обставин справи слід зазначити, що такої ж правової позиції дотримувався і прокурор, що вбачається із того, що за його поданням від 15.02.2012 до статистичної інформації за формами № 6-зем, № 2-зем, індексно-кадастрової карти, автоматизованої системи кадастру та інших облікових даних були внесені зміни щодо зменшення площі села Плюти до розміру, що існував до прийняття Рішення Київської обласної ради від 24.10.2002.
Таким чином виходячи із встановлених судами обставин справи та із наведених норм права слід зазначити, що вірним є висновок місцевого господарського суду про те, що прокурор посилається на проектні межі села Плюти Української міської ради, і такі межі станом на момент винесення оскаржуваних розпоряджень не відображались в Державному земельному кадастрі, та не можуть вказувати про належність спірних земельних ділянок до земель в межах населеного пункту села Плюти.
Отже прокурором не доведено і судами не встановлено, що спірні земельні ділянки вибули із державної власності у комунальну, а проектна документація за земельним законодавством не змінює правову природу права власності на землю, тому слід погодитися із висновками судів про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки права позивача, яким у даному спорі є Українська міська рада, спірними правовідносинами не порушено.
Щодо посилань прокурора на кримінальне провадження № 42016110000000204 стосовно одержання третіми особами неправомірної вигоди у вигляді безоплатного оформлення у приватну власність спірних земельних ділянок, порушене стосовно службових осіб відділу Держкомзему у місті Українка Обухівського району та Обухівської районної державної адміністрації, які, як зазначав прокурор, зловживаючи владою та своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби та держави погодили та підписали спірні у господарській справі розпорядження, то такі доводи правомірно відхилено судами виходячи із наступного.
Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно положень статті 35 цього кодексу обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (ч.1). Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч.2). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3). Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4).
В силу вказаних норм права предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі.
Отже посилання прокурора на порушене кримінальне провадження без наявності вироку суду само по собі не підтверджує неправомірність дій службових осіб при вчиненні ними дій, пов'язаних із оформленням спірних земельних ділянок, а відтак відсутні правові підстави і за цих обставин вважати, що відповідач-1 розпорядився спірними земельними ділянками із порушенням вимог законодавства, та що мало місце порушення прав позивача.
Інші позовні вимоги прокурора є похідними від вимог про визнання недійсними спірних розпоряджень, та за вказаних вище обставин не могли бити задоволені судами попередніх інстанцій.
Таким чином виходячи із вище викладеного, підстав для скасування прийнятих судових рішень не вбачаю.
Суддя-доповідач Г.М. Мачульський