Провадження № 22ц/790/4495/17 Головуючий 1 інст. - Горчакова О.І.
Справа № 644/556/17-ц Доповідач - Бурлака І.В.
Категорія: договірні
«17» жовтня 2017 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді: Бурлака І.В.,
Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Баранкової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 27 липня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 216/07-Ф, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 38500,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 8% річних зі строком повернення кредитних ресурсів до 27 липня 2027 року.
Зазначив, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 27 липня 2007 року укладено договір поруки № П-216/07-Ф та 17 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № П-320/03-Ф, відповідно до умов яких поручителі зобов'язалися перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Вказав, що банк виконав свої зобов'язання у повному обсязі, однак ОСОБА_1 допустила прострочення сплати чергових платежів, у зв'язку з чим станом на 18 серпня 2016 року у неї є заборгованість перед банком в розмірі 1175856,05 грн., з яких сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту становила 28186,48 доларів США, що еквівалентно 707162,14 грн., сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту - 2113,37 доларів США, що еквівалентно 53021,71 грн., сума строкової заборгованості за відсотками - 121,20 доларів США, що еквівалентно 3040,74 грн., сума простроченої заборгованості за відсотками - 3543,17 доларів США, що еквівалентно 88893,53 грн., пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсотками - 323737,93 грн.
Зазначив, що банком вжито усіх можливих та доступних заходів щодо кожного з відповідачів для досудового врегулювання, однак це не призвело до повного погашення боргу.
Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 216/07-Ф від 27 липня 2007 року в сумі 1175856,05 грн.; стягнути з відповідачів на користь банку судові витрати в сумі 17637,84 грн.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1175856,05 грн.; стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір у розмірі 17637,84 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 травня 2017 року заяву ОСОБА_1, ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення - скасувати. При цьому посилалася на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що її не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи; що договір поруки між банком та ОСОБА_2 розірвано; що вимогу від 10 серпня 2016 року про зміну виконання основного зобов'язання вона не отримувала, оскільки банком вимогу направлено на іншу адресу, за якою вона не проживає; що розмір пені необхідно розраховувати за період з 17 січня 2015 року по 17 січня 2016 року (з дня звернення банка до суду з позовом); що банком не надано належних та необхідних доказів наявності заборгованості, а також не виконання належним чином умов кредитного договору.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду - змінити.
При цьому судова колегія виходить з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є поручителем, тому з неї солідарно разом з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь банку необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 липня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 216/07-Ф, в який внесено зміни за договором № 1 від 17 березня 2008 року та договором № 2 від 03 серпня 2010 року, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в розмірі 38500,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 8% річних, яку в разі її звільнення з банку змінено до 13, 5 % річних зі зміною графіка погашення заборгованості за кредитом, зі строком повернення кредитних ресурсів до 27 липня 2027 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 27 липня 2007 року укладено договір поруки № П-216/07-Ф, який договором про внесення змін № 1 від 17 березня 2008 року до договору поруки № П-216/07-Ф від 27 липня 2007 року розірвано за згодою сторін, який набув чинності з дати його підписання 17 березня 2008 року.
17 березня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № П-320/03-Ф, відповідно до умов яких поручитель зобов'язався перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та відповідати перед кредитором як солідарні боржники.
Як вбачається з матеріалів справи банк виконав свої зобов'язання у повному обсязі, однак ОСОБА_1 прострочила сплату чергових платежів, у зв'язку з чим станом на 18 серпня 2016 року у ОСОБА_1 є заборгованість перед банком в розмірі 1175856,05 грн., з яких сума строкової заборгованості за основним боргом кредиту становила 28186,48 доларів США, що еквівалентно 707162,14 грн., сума простроченої заборгованості за основним боргом кредиту - 2113,37 доларів США, що еквівалентно 53021,71 грн., сума строкової заборгованості за відсотками - 121,20 доларів США, що еквівалентно 3040,74 грн., сума простроченої заборгованості за відсотками - 3543,17 доларів США, що еквівалентно 88893,53 грн., пеня за прострочення заборгованості за основним боргом кредиту та відсотками - 323737,93 грн.
10 серпня 2016 року на адреси ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 банком направлено вимоги про виконання зобов'язань за договорами.
Стягуючи солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором на користь банку, суд першої інстанції правильно зазначив, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Судова колегія вважає висновок суду в цій частині обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким надана належна оцінка, та правильно встановив юридичну природу правовідносин і застосував закон, який їх регулює.
Посилання ОСОБА_1 на те, що вимогу від 10 серпня 2016 року про зміну виконання основного зобов'язання вона не отримувала, оскільки банком вимогу направлено на іншу адресу, за якою вона не проживає, тому про зміну виконання основного зобов'язання вона не знала; що розмір пені необхідно розраховувати за період з 17 січня 2015 року по 17 січня 2016 року (з дня звернення банка до суду з позовом); що банком не надано належних та необхідних доказів наявності заборгованості, а також не виконання належним чином умов кредитного договору є безпідставними, виходячи з наступного.
Із пункту 5.7 кредитного договору № 216/07-Ф вбачається, що позичальник зобов'язаний протягом трьох робочих днів повідомляти банк про зміну своєї фактичної або поштової адреси, паспортних даних, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та/або імені, а також факти розлучення, шлюбу, народження дітей та інші обставини, які можуть вплинути на виконання зобов'язань за цим договором, з наданням відповідних документів, які їх підтверджують.
Матеріали справи не свідчать про те, що ОСОБА_1 повідомляла про зміну своєї фактичної адреси.
В суді апеляційної інстанції представник банку підтвердив, що ОСОБА_1 не повідомляла банк про зміну своєї фактичної адреси, тому всі повідомлення банку направлялися їй та її чоловіку ОСОБА_3 на адреси, які зазначені в кредитному договорі та договорі поруки. Заяв щодо зміни фактичної адреси до банку ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_3 не надавали.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що розмір пені необхідно розраховувати за період з 17 січня 2015 року по 17 січня 2016 року (з дня звернення банка до суду з позовом); що банком не надано належних та необхідних доказів наявності заборгованості спростовуються матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості (а. с. 19-26, т. 1), який підтверджує наявну заборгованість в розмірі 1175856,05 грн. та з якого вбачається, що пеня нарахована за один рік.
Матеріали справи свідчать про те, що договір поруки, укладений між ОСОБА_2 та банком розірвано з 17 березня 2008 року за згодою сторін.
Стягуючи солідарно заборгованість і з ОСОБА_2, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність договору поруки між банком та ОСОБА_2 і безпідставно стягнув з неї суму заборгованості.
У зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову банку в цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями та згідно роз'яснень, які містяться в п.35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Оскільки позов банку підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню заборгованості тільки з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, судовий збір в розмірі 16000,00 грн. по 8000,00 грн. з кожного необхідно стягнути тільки з ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2.ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року - змінити, скасувавши його в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 216/07-Ф від 27 липня 2007 року в сумі 1175856,05 грн. та в задоволенні позову Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» в цій частині - відмовити.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року в частині солідарного стягнення судового збору - скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 16000,00 грн. судового збору по 8000,00 грн. з кожного.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Судді колегії