19 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 вересня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів,
Деснянський районний суд м. Чернігова рішенням від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року, відмовив у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі − ПАТ «Дельта банк»).
Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалою від 22 вересня 2016 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 залишив без розгляду.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта банк» відхилила, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року залишила без змін.
31 серпня 2017 року до Верховного Суду України звернулось ПАТ «Дельта банк» із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 33, 36, частини першої статті 37, статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.
На підтвердження своїх вимог заявник послався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2, 16 листопада 2016 року, 15, 22 лютого, 15, 22 березня 2017 року та на постанови Верховного Суду України від 30 березня, 14 вересня 2016 року.
Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі − ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, зазначив про те, що позивач просив у рахунок погашення заборгованості, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, пославшись при цьому на пункт 12.3.1 іпотечного договору, тобто в спосіб, у який звернення стягнення застосовується в позасудовому порядку, та дійшов висновку про те, що позивач не реалізував передбаченого договором способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Надані для порівняння ухвали від 2, 16 листопада 2016 року, 22 лютого, 15, 22 березня 2017 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення судів першої і апеляційної інстанцій та передав справи на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ.
Наданою для порівняння ухвалою від 15 лютого 2017 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який, задовольнивши позовні вимоги банку, звернув стягнення на предмет іпотеки на його користь шляхом визнання права власності на нерухоме майно за позивачем, оскільки згідно з договором іпотеки іпотекодержатель на свій розсуд має право звернути стягнення на предмет іпотеки в один зі способів: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або самостійно на умовах цього договору, яким передбачено, що задоволення вимог, зокрема, здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
У справі, в якій постановлено зазначену ухвалу, та у справі про перегляд якої подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У наданій для порівняння постанові від 30 березня 2016 року (№ 6-1851цс15), прийнятій у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд України дійшов висновку, що при вирішенні такої категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.
У постанові від 14 вересня 2016 року (№ 6-1219цс16), прийнятій у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд України зазначив, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових − на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Висновок суду касаційної інстанції в ухвалі, яку просить переглянути заявник, не суперечить правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року та у справі, за результатами перегляду якої Верховним Судом України прийнято надані для порівняння постанови, наявні різні фактичні обставини.
За таких обставин вважати заяву ПАТ «Дельта банк» обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 вересня 2016 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко