"12" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/26194/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Шведа Е.Ю.,
суддів: Єрьоміна А.В.,
Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою Чернівецької міської ради
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року
у справі № 824/63/15-а
за позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці
до Чернівецької міської ради
про визнання протиправними та скасування рішень,
встановив:
Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міністерство оборони), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (далі - КЕВ м. Чернівці) з позовом до Чернівецької міської ради (далі - Рада), в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення від 25 січня 2007 року № 234 «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях» та від 25 вересня 2014 року № 1352 «Про внесення змін до рішення міської ради V скликання від 25.01.2007 р. № 234 «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях».
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове - про задоволення позову.
У касаційній скарзі Рада, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення цього суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що оспорювані у справі рішення є декларативними, жодним чином не змінюють правовий статус спірного домоволодіння та не впливають на права чи обов'язки позивачів у справі.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурор та КЕВ м. Чернівці просили залишити таку без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги відповідно до ст. 220 КАС України.
Судами встановлено, що у власності Міністерства оборони перебуває будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях.
З 24 березня 2003 року Рада зверталась до органів державної влади (Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України, Фонд державного майна України) щодо вирішення питання про передачу з державної власності у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях.
25 січня 2007 року Рада на 12 сесії V скликання прийняла рішення № 234 «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях». Згідно з п. 1 вказаного рішення Рада вирішила надати згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях.
Рішенням сесії VI скликання від 25 вересня 2014 року № 1352 Рада внесла зміни у рішення від 25 січня 2007 року № 234, а саме п. 1 доповнила п-п. 1.1, відповідно до якого прийняте у комунальну власність територіальної громади м. Чернівців будинковолодіння буде використовуватись за призначенням і не буде відчужуватись у приватну власність.
Вважаючи вказані рішення Ради протиправними та такими, що порушують права позивачів, прокурор звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1282 (далі - Порядок № 1282), ініціювання передачі військового майна у комунальну власність, надання згоди територіальною громадою в особі відповідної ради на прийняття такого майна не змінює правовий статус цього майна, оскільки зазначенні дії (рішення) стосовно власника вказаного майна носять декларативний, а не зобов'язальний характер. Водночас, питання розпорядження військовим майном вирішує не орган місцевого самоврядування, а Кабінет Міністрів України або Міністерство оборони України, згідно з приписами положень п. 4 Порядку № 1282. Орган місцевого самоврядування може лише клопотати перед зазначеними органами про таку передачу майна. Спірними рішеннями Рада лише ініціювала передачу та надала згоду на прийняття будинковолодіння 29 Гарнізонного будинку офіцерів на площі Театральній, 6 в м. Чернівцях у власність територіальній громаді м. Чернівців, однак такі рішення не змінили і не могли змінити правовий статус майна, а отже жодним чином не порушили права позивачів у цій справі, без участі яких, така передача юридично є неможливою. Разом з цим, аналіз змісту положень Порядку № 1282 дає підстави для висновку про те, що він не визначає конкретного моменту, коли орган місцевого самоврядування надає згоду на прийняття об'єкта в комунальну власність.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Рада під час прийняття оскаржуваних рішень перевищила свої повноваження, самостійно надавши згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці спірного будинковолодіння, що є власністю держави в особі Міністерства оборони, а отже такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до п. 51 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Ч. 9 ст. 60 вказаного Закону визначено, що сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:
1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;
2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад.
Приписами п. 3 Порядку № 1282 передбачено, що у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність можуть передаватися військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, житлові будинки (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), гуртожитки (в тому числі не завершені будівництвом), майно закладів освіти, культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім майна санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячих оздоровчих таборів, у тому числі об'єкти, не завершені будівництвом, колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, а також інше військове майно, якщо воно не менше ніж два рази пропонувалося до продажу конкурентними способами приватизації, але не було реалізовано.
Військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, можуть передаватися безоплатно у комунальну власність у разі невключення до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню.
Передача військового майна з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах проводиться за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди відповідно районних або обласних рад.
П. 4 Порядку № 1282 визначено, що передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням:
1) Кабінету Міністрів України - щодо цілісних майнових комплексів;
2) Міноборони - щодо: іншого окремого індивідуально визначеного майна; житлового фонду та інших об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі цілісних майнових комплексів.
Водночас п. 6 Порядку № 1282 визначено, що ініціювати передачу військового майна можуть Міноборони, органи, уповноважені управляти державним майном, самоврядні установи і організації, органи місцевого самоврядування.
Військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Рішення про передачу військового майна виконує комісія з питань передачі військового майна (далі - комісія), до складу якої входять представники відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається майно, та Міноборони. У разі передачі військового майна, наданого в оренду, до складу комісії включаються представники орендаря.
Комісія утворюється та її голова призначається рішенням відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном, самоврядної установи і організації або органу місцевого самоврядування, яким передається військове майно.
Фактична передача військового майна проводиться комісією у двомісячний термін після прийняття відповідного рішення (п.п. 10-13 Порядку № 1282).
Зважаючи на викладені положення норм чинного законодавства, розпорядження військовим майном (прийняття рішення про його передачу) належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони. Фактична передача військового майна з державної до комунальної власності здійснюється виключно на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України чи Міністерства оборони, яке виконується комісією, до складу якої входить представник Міністерства оборони, шляхом затвердження акта про приймання-передачу цього майна. Водночас, до повноважень органу місцевого самоврядування належить прийняття рішення щодо надання згоди на таку передачу (прийняття) військового майна до комунальної власності територіальної громади. При цьому, законодавством імперативно не визначено, коли орган місцевого самоврядування зобов'язаний надавати таку згоду: до, чи після прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України чи Міністерством оборони.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що оспорювані у справі рішення, якими лише надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Чернівці будинковолодіння 29, Рада прийняла у межах визначеної законодавством компетенції.
За правилами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
Оскільки оспорювані у цій справі рішення Ради жодним чином не впливають на правовий статус спірного домоволодіння, ці рішення не впливають на права чи обов'язки Міністерства оборони чи КЕВ м. Чернівці, а носять для позивачів лише декларативний характер, суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року скасувати, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: