17 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/10103/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Ніколіна В.В., Рибачука А.І.,
при секретарі судового засідання - Куціль С.І.
за участі представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2017 року у справі за позовом Чопського прикордонного загону до громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 про примусове видворення, -
У серпні 2017 року Чопський прикордонний загін (далі - Прикордонний загін) звернувся до суду із позовом до громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 (далі - Громадянин) в якому просив на підставі ч.3 ст.29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI) примусово видворити з України Громадянина ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 12.08.2017 на підставі ст.3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб від 18.06.2007 (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб»; далі - Угода-1) відповідач був переданий на територію України у встановленому Угодою-1 порядку за незаконний перетин державного кордону в складі групи осіб з України в Словацьку Республіку (далі - СР) на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Новоселиця». Вважає, що Громадянин перебуває на території України незаконно, без документів та коштів для виїзду, українською мовою не володіє, родичів на території України, які б могли надати допомогу у поверненні до країни походження немає, а тому він не змозі самостійно залишити територію України та підлягає примусовому видворенню за її межі.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2017 року у справі №308/7886/17 заявлений позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі покликається на те, що Законом України «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав» (далі - Закон №359-VI) ратифіковано «Угоду між Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) та Урядом ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 про реадмісію громадян обох держав» (далі - Угода-2), підписану у м.Нью-Йорк 25.09.2007. Таким чином, громадяни ОСОБА_4 Республіки ОСОБА_2 підлягають видворенню за процедурою, визначеною ст.29 Закону №3773-VI та вищезазначеною Угодою.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином та просили про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, намагався незаконно перетнути державний кордон України і не має законних підстав для перебування на території України.
Такі висновки суду першої інстанції є не зовсім вірними з таких міркувань.
Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.08.2017 в пункті пропуску «Малий Берений» Прикордонного загону, на підставі ст.3 Угоди-1, Громадянин переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі, про що складено протокол зустрічі помічника Прикордонного Уповноваженого України та помічника Прикордонного Уповноваженого СР (а.с.8).
За фактом порушення відповідачем вимог ст.9 Закону України «Про державний кордон України» складено протокол про адміністративне затримання від 12.08.2017 (а.с.6).
14.08.2017 начальник відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження Прикордонного загону прийняв рішення про примусове повернення з України Громадянина (а.с.11)
Відповідно до статтей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст.9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом №3773-VI.
Згідно з ч.1 ст.29 Закону №3773-VI передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
Частина 3 ст.29 цього Закону передбачає, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.
Відповідно до ст.3 Угоди-1 Запитувана держава на запит Запитуючої держави та без будь-яких інших формальностей, крім тих, що передбачені цією Угодою, приймає на свою територію громадян третіх країн чи осіб без громадянства, які не виконують чинних умов стосовно в'їзду на територію Запитуючої держави або перебування на ній або припинили виконувати такі умови, якщо надано докази відповідно до ст.7 цієї Угоди-1 того, що такі особи: незаконно в'їхали на територію держав-членів безпосередньо з території України або на територію України безпосередньо з території держав-членів.
За змістом ч.3 ст.4 Угоди-2 запит щодо здійснення реадмісії відповідно до п.2 ст.1 подається запитуваною Договірною Стороною запитуючій договірній Стороні протягом 90 днів з дати передачі відповідної особи запитуваній Договірній Стороні, за винятком випадків, коли ця особа на день передачі не мала громадянства держави запитуваної Договірної Сторони.
З матеріалів справи видно, що 12.08.2017 на підставі ст.3 Угоди-1 відповідач був переданий на територію України у встановленому Угодою порядку за незаконний перетин державного кордону у складі групи осіб з України в СР на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Новоселиця». Документи, що посвідчують особу закордонний паспорт Громадянина серії С2850721, яким підтверджується що він є громадянином ОСОБА_2 (а.с.10).
В розрізі викладеного, апеляційний суд, звертає увагу на те, що відповідач був прийнятий державою Україна на підставі ст.3 Угоди-1, тому він не підлягає видворенню згідно з ст.30 Закону №3773-VI та ст.183-7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а відповідно до ст.29 Закону №3773-VI та Угоди-2 до нього має бути застосована реадмісія.
Разом з тим, як встановлено апеляційним судом, позивачем визначена законодавством процедура реадмісії, яка підлягає обов'язковому застосовуванню у розглядуваному випадку застосована не була, через що правові підстави для примусового видворення Громадянина за межі України є відсутніми.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог Прикордонного загону щодо примусового видворення відповідача.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову, з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя ОСОБА_5
судді ОСОБА_6
ОСОБА_7
Повний текст виготовлений 20 жовтня 2017 року.