19 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/7706/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Болюк Н. В.,
позивачки ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Ужгородського міського центру зайнятості та ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міського центру зайнятості про зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ужгородського міського центру зайнятості про зобов'язання вчинити дії.
Позивачка просила зобов'язати Ужгородський міський центр зайнятості розпочати виплату їй допомоги по безробіттю за проміжок часу, що починається з 27 листопада 2016 року до дати працевлаштування, але який не перевищує 360 календарних днів.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2017 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Ужгородського міського центру зайнятості по припиненню з 27.11.2016 виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 на підставі наказу № НТ 161129 від 29.11.2016 у зв'язку із закінченням строку виплати відповідно до підпункту 12 пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Зобов'язано Ужгородський міський центр зайнятості розпочати виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 за проміжок часу, що починається з 27.11.2016 до дати працевлаштування, але який не перевищує 360 календарних днів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанову суду першої інстанції оскаржили Ужгородський міський центр зайнятості та ОСОБА_1, подавши на неї апеляційні скарги.
Ужгородський міський центр зайнятості в апеляційній скарзі посилається на те, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд не врахував, що відповідно до частини 4 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років з дня її призначення. Враховуючи, що дворічний період щодо виплати позивачці допомоги по безробіттю розпочався 26.11.2014, виплата її допомоги по безробіттю правомірно припинена 26.11.2016. Період перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з 07.09.2015 по 22.09.2016 на посаді помічника голови апеляційного суду Закарпатської області включається до дворічного періоду, визначеного частиною 4 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Ужгородський міський центр зайнятості просить скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2017 в частині задоволення позову та прийняти нову постанову про відмову позивачці в задоволенні позову.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не погоджується з постановою суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат. Вважає, що суд прийшов до помилкового висновку про відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати належним чином підтверджені. Зокрема, до матеріалів справи було долучено договір про надання правової допомоги, акт про надання правової допомоги з відповідним розрахунком витрат, квитанції про оплату послуг.
ОСОБА_1 просить змінити постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.06.2017 в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу та стягнути на її користь такі витрати.
Вислухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника відповідача, які апеляційні скарги підтримали, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
У справі встановлено, що 19.11.2014 ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міського центру зайнятості з заявою про отримання статусу безробітної.
26.11.2014 відповідачем було надано ОСОБА_1 статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю.
09.07.2015 ОСОБА_1 подано заяву про відмову від послуг Ужгородського міського центру зайнятості у зв'язку з працевлаштуванням, тому їй на підставі підпункту 10 пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» було припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію як безробітної.
23.09.2016 позивачка вдруге звернулася до Ужгородського міського центру зайнятості за отриманням статусу безробітної.
30.09.2016 ОСОБА_1 було надано статус безробітної та була призначена допомога по безробіттю.
27.11.2016 позивачці припинено виплату допомоги по безробіттю на підставі наказу № НТ 161129 від 29.11.2016 у зв'язку із закінченням строку виплати відповідно до підпункту 12 пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю є протиправними та суперечать положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», тому Ужгородський міський центр зайнятості зобов'язаний розпочати виплату позивачці такої допомоги за проміжок часу, що починається з 27.11.2016 до дати працевлаштування, але який не перевищує 360 календарних днів. В задоволенні вимог позивачки про відшкодування витрат на правову допомогу суд першої інстанції відмовив.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погоджується та, надаючи правову оцінку вказаним відносинам, враховує таке.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років. У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога по безробіттю, тривалість її виплати враховується сумарно.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2015 року № 613 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2015 року за № 821/27266 (далі - Порядок), загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю застрахованим особам не може перевищувати 360 календарних днів (особам передпенсійного віку - не більше 720 календарних днів) протягом двох років з дня її призначення.
Відповідно до пункту 10 розділу ІІ Порядку допомога по безробіттю призначається в межах дворічного періоду, який починається з восьмого календарного дня після реєстрації безробітного та закінчується відповідного місяця та числа другого року. Початком наступного дворічного періоду є відповідно день призначення допомоги по безробіттю після закінчення попереднього дворічного періоду.
Дворічний період продовжується на строк дії поважних причин, зазначених у підпункті 2 пункту 2 розділу III цього Порядку, за умови реєстрації (перереєстрації) безробітного не пізніше 30 календарних днів після закінчення дії зазначених причин.
Пунктом 11 розділу ІІ Порядку передбачено, що виплата допомоги по безробіттю призначається в межах дворічного періоду з урахуванням продовженого на строк дії поважної причини, визначеної в підпункті 2 пункту 2 розділу 3 цього Порядку.
У межах дворічного періоду кількість днів виплаченої допомоги по безробіттю враховується сумарно за всіма випадками реєстрації (перереєстрації) безробітного з урахуванням днів скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю.
У разі повторної реєстрації (перереєстрації) безробітного в межах дворічного періоду йому виплачується відповідний залишок допомоги по безробіттю.
Зареєстрованим безробітним, які в поточному дворічному періоді отримали допомогу по безробіттю в повному обсязі, допомога по безробіттю призначається на наступний дворічний період за умови їхньої повторної реєстрації після працевлаштування.
Як видно з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 вперше звернулася до Ужгородського міського центру зайнятості про надання їй статусу безробітної та отримання відповідної допомоги у листопаді 2014 року.
26.11.2014 відповідачем було розпочато виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю згідно з пунктом 1 статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно з наказом відповідача № НТ 150709 від 09.07.2015 позивачці припинено виплату допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у зв'язку з працевлаштуванням ОСОБА_1 В.).
У вересні 2016 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до відповідача про надання їй статусу безробітної та отримання допомоги по безробіттю.
30.09.2016 відповідачем розпочато виплату допомоги по безробіттю згідно з пунктом 1 статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Однак, 26.11.2016 виплату допомоги позивачці було припинено відповідно до підпункту 12 пункту 1 статті 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (закінчення строку виплати).
Оскільки допомога по безробіттю позивачці виплачувалася з 26.11.2016 по 8.07.2015 (225 календарних днів) та з 30.09.2016 по 26.11.2016 (58 календарних днів), то загальна кількість календарних днів допомоги складала 283 дні, тобто менше ніж 360 календарних днів протягом встановлених законом двох років з 26.11.2014 по 26.11.2016.
За таких обставин відповідач не мав правових підстав для припинення виплати ОСОБА_1 зазначеного виду державної допомоги, оскільки з 27.11.2016 для позивачки відраховується новий дворічний період, протягом якого відбувається виплата допомоги з безробіття.
Аналогічною є судова практика по вирішенню подібних спорів (Ухвала ВАСУ від 17.03.2016 в справі № 826/17179/14).
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та правомірно зобов'язав Ужгородський міський центр зайнятості розпочати позивачці виплату допомоги по безробіттю з моменту її припинення до дати працевлаштування, але на період, який не перевищує 360 календарних днів протягом двох років.
Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача на її користь витрат на правову допомогу, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення, хоча неправильно виклав мотиви такого висновку.
Відповідно до частини 1 статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
Статтею 90 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом (частина 1).
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (частина 3 статті 90 КАС України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, яка діяла до 31.12.2016) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, яка діє з 1.01.2017), розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Отже, законодавець передбачає обов'язок компенсації витрат на правову допомогу тільки у випадках участі особи, яка надавала таку допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
З матеріалів справи видно, що адвокат ОСОБА_3, який надавав позивачці правову допомогу в даній справі, не брав участі при вчиненні окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також відсутні дані про його ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Стосовно участі зазначеного адвоката в судових засіданнях в справі, колегія суддів бере до уваги можливість компенсації позивачці витрат на правову допомогу адвоката у судових засіданнях при реальній наявності таких витрат. Однак, в матеріалах справи відсутні платіжні документи про оплату юридичних послуг адвоката, наданих в суді, а в акті №1 про надання правової допомоги (а.с. 86) не зазначено, в яких судових засіданнях надано правову допомогу та розмір оплати за таку.
Оплата, як видно з відповідних квитанцій (а.с. 90-99), проведена позивачкою адвокату в зв'язку з наданням ним консультацій, порад, обговорення листів, ознайомлення з кореспонденцією, рекомендаціями тощо, що виходить за межі підстав компенсації цього виду витрат відповідно до наведених вище правових норм.
З огляду на викладене, колегія суддів підстав для компенсації позивачці витрат на зазначені нею види правової допомоги адвоката не знаходить.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апелянтів не знайшли свого належного підтвердження та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Ужгородського міського центру зайнятості та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2017 року у справі № 308/13678/16-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6
Повний текст ухвали виготовлено 20.10.2017.