17 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/8782/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.
суддів: Довгополова О.М., Пліша М.А.,
за участю секретаря судового засідання: Дідик Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
В травні 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУМВС у Львівській області), Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ №1035/ос від 11.04.2017 «Про звільнення», згідно з яким позивача звільнено з посади заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015; зобов'язати ГУНП у Львівській області у відповідності до вимог п. 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працевлаштувати позивача ОСОБА_1 шляхом призначення на посаду заступника начальника відділу поліції - начальника кримінальної поліції одного з територіальних підрозділів (відділів) ГУНП України у Львівській області, оскільки вона є тотожною тій посаді, яку він обіймав на момент незаконного звільнення 06.11.2015 року - заступник начальника районного відділу - начальник відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області; стягнути з ГУМВС України у Львівській області на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення відповідно до встановленого грошового забезпечення поліцейських Національної поліції за час вимушеного прогулу в межах діючого грошового забезпечення працівника поліції (відповідно до спеціального звання позивача, наявного на день незаконного звільнення 06.11.2015 року - підполковник міліції) у відповідності до посади заступника начальника відділу поліції - начальника кримінальної поліції Франківського відділу ГУНП України у Львівській області, яка є тотожною посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області та у відповідності до вислуги років (стажу служби) 19 років 2 місяці 5 днів; допустити негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника відділу поліції - начальника кримінальної поліції одного з територіальних підрозділів (відділів) ГУНП України у Львівській області та стягнути на його користь середнє грошове забезпечення за один місяць.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 року у справі № 813/6223/15 наказом №1029 від 11.04.2017 позивача поновлено на посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015 року. Водночас, того ж дня оскаржуваним наказом від 11.04.2017 №1035 о/с позивача повторно звільнено з займаної посади з 07.11.2015 року у зв»язку із скороченням штату працівників. Позивач зазначав, що його не було попереджено про скорочення та про наступне звільнення у встановлений законодавством строк, не було запропоновано іншу посаду для проходження публічної служби. Зазначив, що наказ про звільнення позивача з 07.11.2015 року видано 11.04.2017 року, що не відповідає вимогам трудового законодавства. Крім цього, покликаючись на практику Верховного Суду України, викладену у постановах від 04.03.2017 року, від 27.05.2014 року та від 28.10.2014 року вказав, що відповідачем протиправно не вчинено дій щодо працевлаштування працівника ліквідованої установи.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 1035о/с «Про звільнення» від 11.04.2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області; поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області з 12 квітня 2017 року; стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 8 919 (вісім тисяч дев»ятсот дев»ятнадцять) гривень 95 копійок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов»язкових платежів; зобов»язано Головне управління Національної поліції України у Львівській області прийняти ОСОБА_1 на службу до поліції в порядку, передбаченому п. 9 Розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про національну поліцію».
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ГУНП у Львівській області оскаржили її в апеляційному порядку, які, покликаючись на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Свої апеляційні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що судом першої інстанції помилково розраховано суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме - в меншому розмірі від мінімальної заробітної плати, оскільки не допускається виплата заробітку в меншому розмірі від встановленого мінімуму, відтак просить суд апеляційної інстанції змінити оскаржену постанову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а в решті постанову залишити без змін.
Свою апеляційну скаргу ГУНП у Львівській області обґрунтовує тим, що в чинному законодавстві України, що визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України відсутня норма, яка б зобов»язувала органи поліції безальтернативно приймати на службу усіх громадян України лише за їх бажанням, крім цього вказує на те, що ОСОБА_1 не пройшов конкурсу, передбаченого Законом №580-VIII, отже не може бути поновлений на роботі, відтак просить оскаржену постанову в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову в цій частині відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянтів у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, при цьому виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 01.06.1996 року проходив службу в органах внутрішніх справ Львівської області. З 01.08.2014 року перебував на посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС у Львівській області.
Наказом ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року №848 о/с підполковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС, звільнено у запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2016 року у справі №813/6223/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016 року, визнано протиправними дії ГУМВС України у Львівській області щодо звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України у Львівській області від 06.11.2015 року №848 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015 року; стягнуто з Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 3 736,94 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з відрахуванням податків, зборів та обов»язкових платежів; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3019,05 грн. суд допустив до негайного виконання.
Наказом ГУМВС України у Львівській області від 11.04.2017 року №1029 скасовано наказ №848о/с та поновлено позивача на посаді заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області з 07.11.2015 року.
Водночас, наказом від 11.04.2017 року №1035 о/с ОСОБА_1 повторно звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил з 07.11.2015 року за п. 64 «г» (через скорочення штатів).
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не надали жодних доказів того, що позивач відмовився від подальшого проходження служби в поліції, а також доказів того, що позивачу було запропоновано в подальшому проходити службу в органах поліції, оскільки лише за умови дослідження таких обставин при звільненні позивача на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, процедура звільнення буде відповідати критерію обґрунтованості.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон).
02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію» (далі - Закон), який набрав чинності 07.11.2015 року.
Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.
Статтею 47 Закону встановлено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.
Пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Згідно пункту 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Зі змісту оскаржуваного наказу випливає, що відповідач при звільненні позивача керувався підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, з наступними змінами та доповненнями.
Зі змісту оскарженого наказу випливає, що відповідач при звільненні позивача керувався підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, з наступними змінами та доповненнями.
У відповідності до наведеного підпункту особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відтак, звільнення зі служби допускається за умови відсутності можливості подальшого використання на службі позивача, шляхом пропозиції посад або проходження конкурсу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не дотримано вищевказаних вимог закону при винесені оскаржуваного наказу.
Також Європейський суд у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов»язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов»язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов»язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав у зв»язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов»язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що відповідачами не надано жодних доказів того, що позивач відмовився від подальшого проходження служби в поліції, а також доказів того, що позивачу було запропоновано в подальшому проходити службу в органах поліції, через що наказ №1035о/с «Про звільнення» від 11.04.2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника районного відділу - начальника відділу кримінальної міліції Пустомитівського районного відділу ГУМВС України у Львівській області є протиправним та підлягає скасуванню.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розрахунку розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Для визначення розміру середнього заробітку на час працевлаштування застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Згідно з п. 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Оскільки позивач не був призначений на штатну посаду в Національній поліції України, то при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід брати до уваги постанову Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (зі змінами і доповненнями), якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати та наказ МВС України від 31.12.2007 року №499, яким затверджено Інструкцію про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, виходячи з розміру середнього грошового забезпечення позивача на посаді з якої його було звільнено, тому середній заробіток слід розраховувати із середньоденного розміру грошового забезпечення, що становить 137,23 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі №813/1721/17 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : Л.Я. Гудим
Судді: О.М. Довгополов
ОСОБА_2
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 19.10.2017 року.