17 жовтня 2017 рокуЛьвів№ 876/8209/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про скасування постанови,-
08 травня 2017 року Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, в якому просило скасувати постанову від 24.04.2017 року ВП №53795072 про відкриття виконавчого провадження.
Постановою від 07 червня 2017 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що перерахунок призначеної пенсії ОСОБА_2 міг бути проведений тільки на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженими органами, а саме: ліквідаційною комісією Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області. На момент отримання Головним управлінням Фонду постанови про відкриття виконавчого провадження та подачі позовної заяви документи, необхідні для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2 на адресу Головного управління не надійшли. Відповідно, Фонд був позбавлений можливості виконати судове рішення.
Таким чином, Головним управлінням добровільно, до відкриття виконавчого провадження, вжито необхідні заходи для забезпечення виконання рішення Богородчанського районного суду.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
Зі сторони відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області жодних виконавчих дій щодо виконання рішення у даній справі у примусовому порядку здійснено не було. Процедуру перерахунку призначеної пенсії ОСОБА_2 розпочато Головним управлінням Пенсійного фонду в області в добровільному порядку, а не під час примусового виконання, у зв'язку з чим підстави для відкриття виконавчого провадження по даній справі відсутні.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, що відповідно до приписів ч.4 ст. 196 КАС України не є перешкодою для розгляду справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2016 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області.
Суд визнав протиправною бездіяльність відповідача стосовно не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2, а також зобов'язав Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області провести з 01 січня 2016 року перерахунок призначеної позивачу пенсії відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23 грудня 2015 року та з урахуванням діючої редакції ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та постанови №947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268» та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01 січня 2016 року.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року вищевказане рішення в адміністративній справі залишене без змін.
22 березня 2017 року на виконання постанови Богородчанського районного суду від 28 грудня 2016 року у справі №338/1281/16-а, яка набрала законної сили 06 березня 2017 року, Богородчанським районним судом видано виконавчий лист.
24 квітня 2017 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень управління ДВС головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області ОСОБА_3 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'зання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) є Закон України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Так, згідно положень статті 26 вказаного Закону, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до ч. 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно ч. 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Частина 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Представник позивача як на підставу для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження посилається на те, що Пенсійним органом вчинялися дії для добровільного виконання рішення суду.
Відповідно до ч.4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Крім того, на час розгляду винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження - постанова суду в адміністративній справі №338/1281/16-а, що набрала законної сили, в добровільному порядку боржником - головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області - виконана не була.
На підставі зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку жодних передбачених Законом підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження не було.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення, викладені в статті 124 Конституції України, а саме судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового розгляду.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження суд не вбачає.
За таких обставин колегія суддів залишає без уваги доводи апелянта про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного або місцевого бюджетів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, оскільки виконавчий лист у справі містить вимоги зобов'язального характеру виконання, а не про стягнення коштів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач під час відкриття виконавчого провадження діяв в рамках чинного законодавства, в межах наданих йому повноважень та з урахуванням Закону України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неможливості виконання судового рішення, оскільки згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року позивач ОСОБА_2 надавав відповідачу довідки Національної поліції про грошове забезпечення.
Таким чином, доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. 41, ч.3 ст. 160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року у справі № 338/515/17 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді Л.Я. Гудим
ОСОБА_4
Ухвала в повному обсязі складена 18 жовтня 2017 року.