Справа: № 694/935/17 Головуючий у 1-й інстанції: Сакун Д.І.
Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
12 жовтня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання неправомірними дій щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років.
Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01 жовтня1990 року працювала на посаді викладача в Звенигородській художній школі Черкаської області. Відповідно до наказу № 44 від 01.09.1993 вона була переведена викладачем до школи мистецтв м. Ватутіне, де пропрацювала до 16.06.2017 і була звільнена за власним бажанням.
З рішення Звенигородського об'єднаного УПФУ Черкаської області від 07.07.2017 року, викладеного у формі листа, вбачається, що ОСОБА_2 20.06.2017р. звернулась за призначенням пенсії за вислугу років та отримала відмову, оскільки в неї відсутній спеціальний стаж роботи, який дає право на таку пенсію. В рішенні зазначено, що посада викладача позашкільного навчального закладу не включена до переліку посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.1995 року № 397/21 за клопотанням Міністерства соціального захисту населення України № 01-3/133-02-2 на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання поширено порядок призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04 листопада 1993 року, без внесення змін до неї.
Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно п.«е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про освіту» до позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Згідно з ч. 2 ст.54 Закону України «Про освіту» педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти - науково-педагогічні працівники.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про позашкільну освіту» та Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 №433, до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші.)
Статтею 19 Закону України «Про позашкільну освіту», пунктом 25 Положення про позашкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 №433, встановлено, що учасниками навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі, зокрема, є педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, залучені до навчально-виховного процесу.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей відносяться до категорії педагогічних працівників.
На підставі п. 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 433 від 06 травня 2001 року, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні театральні, хорові, мистецтв та інші), відносяться до позашкільних навчальних закладів.
Так, на підставі Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідуючих філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи дає право на пенсію за вислугою років.
В той же час, згідно вказаного переліку у позашкільних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
При цьому, відповідно до положення пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є 2 невід'ємних критеріїв для призначення пенсії за вислугу років, а саме:
1) наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років;
2) посада, що дає право на призначення пенсії повинна бути зазначена у переліку, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що посада викладача позашкільного навчального закладу, на якій працює позивачка, Переліком №909 не передбачена. Тобто, позивачка працює на посаді, робота на якій не дає права на призначення пенсії за вислугу років.
Щодо посилання суду першої інстанції на лист заступника Міністра соціального захисту населення України №01-3/133-02-2 від 01.02.1995, згідно якого повідомляється про поширення Кабінетом Міністрів України на викладачів музичних, художніх, хорових, хореографічних шкіл, шкіл мистецтв та інших шкіл естетичного виховання порядку призначення пенсій за вислугу років, передбачений постановою КМУ від 04.11.1999 року №909 без внесення змін до неї (доручення КМУ від 06.01.1995року №397/21), колегія суддів зазначає наступне.
Наявність доручення КМУ від 06.01.1995 № 397/21 без відповідних змін до Переліку не є достатньою законодавчою підставою для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи позивача на посаді викладача в позашкільних закладах освіти.
Такий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі №419/794/15-а.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Також аналогічний висновок неодноразово був зроблений і Вищим адміністративним судом, наприклад, у рішенні від 22.09.2017 по справі № 308/7012/13-а.
За вказаних обставин, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не має достатнього стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст.86 КАС України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області - задовольнити.
Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2017 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 17.10.2017.
Головуючий суддя
Судді: