Головуючий у 1 інстанції - Хаустова Т.А.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
18 жовтня 2017 року справа №243/6299/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 р. та додаткову постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року у справі № 243/6299/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 17.07.2017 року звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача, пов'язану з незарахуванням періоду його навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01.09.1972 року по 04.07.1974 року до стажу роботи та зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи його період навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01.09.1972 року по 04.07.1974 року (а.с. 2).
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року у справі № 243/6299/17 адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, пов'язану з незарахуванням періоду навчання ОСОБА_3 на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01 вересня 1972 року по 04 липня 1974 року до стажу роботи.
Зобов'язано Слов'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_3 період його навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01 вересня 1972 року по 04 липня 1974 року (а.с. 43-50).
04.09.2017 року та 06.09.2017 року позивач звертався до суду з заявами, в яких просив винести додаткову постанову, оскільки в постанові Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року не вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с. 53, 56).
Додатковою постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року заяву позивача задоволено та вирішено питання судових витрат, а саме: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_3 , витрати на оплату судового збору в сумі 640 грн. 00 коп. (шістсот сорок грн. 00 коп.). (а.с. 59-60).
Не погодившись із постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 р. та додатковою постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 р. та додаткову постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року.
В обґрунтування апеляційних скарг апелянт зазначає, що згідно ч. 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі тощо.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Трудова книжка позивача не містить записів щодо навчання ані у Донецькому будівельному технікумі ані в Українському заочному технікумі. Запис про трудову діяльність розпочато з 13.08.1974 року.
Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З копії диплому позивача вбачається, що ОСОБА_3 у 1972 році вступив до «Донецького будівельного технікуму» і у 1979 році закінчив повний курс Українського заочного будівельного технікуму.
Для підтвердження факту денної форми навчання позивачем надано архівну довідку № 136 від 16.05.2017 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 зарахований до Донецького будівельного технікуму з 01.09.1972 року на денну форму навчання, а також що 04.07.1974 року був відрахований з числа студентів у зв'язку з виїздом з м. Донецька. Однак, вищевказана довідка видана та засвідчена установою, яка знаходиться на території тимчасово непідконтрольній українській владі, а отже не може бути врахована управлінням для зарахування до трудового стажу періоду навчання.
Апелянт вказує на те, що органи Пенсійного фонду звільнено від сплати судового збору з 01.01.2017 року. Кошти Пенсійного фонду України формуються за рахунок страхових внесків та використовуються лише чітко на визначені цілі, а саме виплату пенсій, надання соціальних послуг, оплату послуг з виплати та доставки пенсій тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Сторони у судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
12 жовтня 2017 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі. Постанову суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою, а вимоги апеляційної скарги такими, що не ґрунтуються на нормах закону.
За нормами пункту другого частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач згідно довідки від 27 квітня 2017 року № НОМЕР_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 24).
ОСОБА_3 перебуває з 27 квітня 2017 року на обліку в ОСОБА_2 об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
30.05.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про зарахування в стаж роботи періоду навчання на денному відділенні Донецького будівельного технікуму з 01.09.1972 року по 04.07.1974 року.
ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 09.06.2017 року № 20663/02 повідомлено позивача, що період навчання відповідно до диплому серія ВТ-І № 169464 від 30.03.1979 року не зараховано до загального страхового стажу роботи, у зв'язку з зазначенням, що навчальний заклад є заочним. Довідка про підтвердження періоду навчання на стаціонарі не може бути прийнята для відпрацювання, оскільки видана на непідконтрольній території (а.с. 25).
Спірним питання у даній справі є правомірність дій відповідача щодо незарахування до загального страхового стажу роботи періоду навчання позивача на денній формі у Донецькому будівельному технікумі з 01 вересня 1972 року по 04 липня 1974 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон № 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частинами 1-3 статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Статтею 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (п. д ст. 56).
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників 29 липня 1993 року № 58 передбачено, що для студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв'язку з цим не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносяться підприємством, де надалі вони будуть працювати.
До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо); про час навчання у вищих навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських таборах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики) та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених у п.2.16. цієї Інструкції.
Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів.
Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Період роботи зазначених студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів у студентських таборах, при проходженні виробничої практики і при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики і при проходженні стажування підтверджується відповідною довідкою із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади та часу роботи. На підставі цих довідок навчальні заклади (наукові установи) забезпечують занесення до трудових книжок студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів відомостей про роботу та стажування згідно з одержаними даними. Довідки зберігаються в особистих справах зазначених осіб, як документи суворої звітності (п. 2.16).
Трудова книжка позивача не містить записів щодо навчання ОСОБА_3 у період з 01.09.1972 року по 04.07.1974 року у Донецькому будівельному технікумі (а.с. 12-23).
Пунктом 8 Порядку № 637 від 12 серпня 1993 року встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
З копії диплому вбачається, що ОСОБА_3 у 1972 році вступив до Донецького будівельного технікуму і у 1979 році закінчив повний курс Українського заочного будівельного технікуму (а.с. 10).
Для підтвердження факту денної форми навчання позивачем надано до управління архівну Довідку № 136 від 16.05.2017 року, в якій зазначено, що позивач зарахований до Донецького будівельного технікуму з 01 вересня 1972 року на денну форму навчання, а 04 липня 1974 року був відрахований з числа студентів у зв'язку з виїздом з м. Донецька (а.с. 11).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно неприйняття архівної довідки № 136 від 16 травня 2017 року як документа.
Колегія суддів при цьому виходить з системного аналізу щодо відсутності в трудовій книжці записів про роботу позивача в спірний період, копію диплому і вважає достатніми для підтвердження позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає, що факт навчання ОСОБА_3 у період з 01 вересня 1972 року по 04 липня 1974 року у Донецькому будівельному технікумі на денній формі навчання підтверджений саме інформацією, яка викладена у зазначеній довідці.
Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання бездіяльності відповідача, пов'язаної з незарахуванням періоду його навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01.09.1972 року по 04.07.1974 року до стажу роботи, неправомірною та зобов'язання відповідача зарахувати до стажу роботи його період навчання на денному відділенні у Донецькому будівельному технікумі з 01.09.1972 року по 04.07.1974 року підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Аналогічні положення закріплені в постанові Пленуму Вищого адміністративного України «Про судове рішення в адміністративній справі» № 7 від 20 травня 2013 року, в пункті 17 зазначено, що за правилами статті 168 КАС України суд будь-якої інстанції може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу лише у випадках, передбачених частиною першою статті 168 КАС України.
Таке судове рішення він ухвалює в тому провадженні (письмовому, скороченому, розгляді справи в судовому засіданні тощо), в якому й ухвалювалось основне судове рішення. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року не вирішено питання судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Пунктом 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2017 року складає 1600,00 грн.
Позивач сплатив судовий збір при подачі позову до суду у розмірі 640,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.807332255.1 від 17 липня 2017 року (а.с. 1).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн., у зв'язку з задоволенням позовних вимог позивача в повному обсязі.
Посилання апелянта на звільнення органів Пенсійного фонду від сплати судового збору з 01.01.2017 року не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки зазначені обставини не звільняють останнього від стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області витрат по сплаті судового збору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовує правильність висновків, зроблених судом першої інстанції, а тому судом першої інстанції спір по суті вирішений правильно і підстави для скасування або зміни судового рішення відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 168, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - залишити без задоволення.
Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року та додаткову постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 22 вересня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
ОСОБА_4