Головуючий у 1 інстанції - Хаустова Т.А.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
18 жовтня 2017 року справа №243/6747/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Ястребової Л.В, суддів Васильєвої І.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2017 р. у справі № 243/6747/17 за позовом ОСОБА_2 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
28 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся в інтересах ОСОБА_2 (надалі - позивач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у невиплаті пенсії, починаючи з листопада 2016 року та зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з листопада 2016 року включно, а також утриматись від подальшого призупиненя (припиненя виплати пенсії) (а.с. 1-4).
Постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 жовтня 2016 року.
Зобов'язано Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 жовтня 2016 року на рахунок ОСОБА_2, відкритий ним раніше у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Допущено до негайного виконання постанову суду в частині присудження виплати позивачу пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволення іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено (а.с. 23-33).
Відповідач із таким судом рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що за результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», ОСОБА_2 з 01.10.2016 року призупинена виплата пенсії для з'ясування фактичного місця проживання. Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що за адресою, вказаною в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач не проживає, у зв'язку з чим, на думку апелянта, відомості, які були надані останнім до ОСОБА_4 можна вважати недостовірними та зазначає, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та не може врегульовувались іншими нормативно-правовими актами, що зазначено в Постанові Вищого адміністративного суду України № 338/1011/16-а від 21.03.2017 року (а.с. 39-40).
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої, апеляційної інстанції та підтверджується матеріали справи, позивач, ОСОБА_2, відповідно до довідки ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 23 грудня 2014 року № НОМЕР_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: вул.. Леваневського, б. 37 кв. 51, м. Костянтинівка, Донецька область, (а.с. 6 звр.).
Позивач перебуває на обліку у відповідача у якості отримувача пенсії за віком, що не заперечується відповідачем та не є спірним у справі.
З 01 жовтня 2017 року, за результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», відповідачем з 01.10.2016 року призупинено позивачу виплату його пенсії для з'ясування фактичного місця проживання.
Вважаючи, що дії відповідача щодо невиплати та неперерахування пенсії є такими, що грубо порушують охоронювані Конституцією та Законами України права, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу ОСОБА_4 не приймалось.
В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачці відповідач посилається на результати обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», на підставі якої ОСОБА_2 з 01.10.2016 року призупинена виплата пенсії для з'ясування фактичного місця проживання.
Колегія суддів зазначає, що результати обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, яким встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій, а отже не є і належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 № 1058.
Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.
Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з жовтня 2016 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2.
Щодо посилання апелянта на постанову Вищого адміністративного суду України № 338/1011/16-а від 21.03.2017 року, в якій суду касаційної інстанції дійшов до висновку, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, колегія суддів зазначає, що обставини у цій справі не є тотожними з обставинами у даній справі і, крім того, слід зазначити, відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, лише висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із викладеним, доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - залишити без задоволення.
Постанову Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2017 р. у справі № 243/6747/17 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді І.А. Васильєва
ОСОБА_5