11 жовтня 2017 року Справа № 911/3871/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
судді:Карабаня В.Я.,
Нєсвєтової Н.М.,
за участю представників:
від позивача:Озарків І.Д.,
від відповідача-2:Василенко А.В.,
від третьої особи-1:Бардаша О.В.,
від третьої особи-2:Туголукова О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні:
касаційну скаргуБроварської районної спілки споживчих товариств
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року
у справі№ 911/3871/16 Господарського суду Київської області
за позовомКиївської обласної спілки споживчих товариств (Облспоживспілка)
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал", 2. Броварської районної спілки споживчих товариств
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:
1. Споживчого товариства "Крокус", 2. Споживчого товариства "Транзит - 2008",
провизнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,
та за позовомСпоживчого товариства "Крокус"
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал", 2. Броварської районної спілки споживчих товариств, 3. Київської обласної спілки споживчих товариств (Облспоживспілка), 4. Споживчого товариства "Транзит - 2008",
провизнання права власності,
У листопаді 2016 року Київська обласна спілка споживчих товариств (надалі - Київська облспоживспілка, позивач) звернулась до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" (надалі - ТОВ "Сонячний квартал", відповідач-1) та Броварської районної спілки споживчих товариств (надалі - Броварська райспоживспілка, відповідач-2) про визнання права власності та витребування з чужого незаконного володіння нежитлових приміщень: бойні нової загальною площею 415,9 кв.м, ангару загальною площею 538,0 кв.м, складу будівельних матеріалів загальною площею 674,4 кв.м та боксів АТП загальною площею 1068,3 кв.м, розташованих по вул. Богунській, 22 у м. Бровари Київської області.
В обґрунтування своїх вимог позивач, посилаючись на ст.ст. 328, 331, 392 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зазначив, що він є власником зазначених споруд, оскільки здійснював фінансування їх будівництва та приймав їх в експлуатацію. Спірне майно вибуло з володіння позивача, за його твердженнями, не з його волі, а тому на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України, підлягає витребуванню з незаконного володіння ТОВ "Сонячний квартал", яке є останнім його володільцем.
Відповідач-1 у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем, який придбав спірні об'єкти нерухомості за відплатними нотаріально-посвідченими договорами купівлі-продажу у Споживчого товариства "Лелека" (надалі - СК "Лелека"), право власності якого було підтверджено дійсним на той момент, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 року у справі № 5009/4223/12 та зареєстровано Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області. В межах розгляду вказаної справи Броварська райспоживспілка, яка була залучена до участі як третя особа, підтвердила, що спірне майно вона, як власник, продала СТ "Лелека" за відплатними договорами. Також відповідач-1 посилається на те, що позивач не надав доказів на підтвердження свого права власності на спірне майно і що це майно вибуло з володіння без його волі, що є необхідним для застосування ст.ст. 392, 388 ЦК України.
Відповідач-2 також вимоги позивача не визнав, у відзиві на позов та додаткових поясненнях зазначив, що позивач належними доказами не довів своє право власності на спірні об'єкти нерухомості, оскільки надані ним акти державної приймальної комісії про прийняття об'єктів закінченого будівництва в експлуатацію не є правовстановлюючими документами в розумінні п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР від 31.01.1966 року (надалі - Інструкція від 31.01.1966 року), яка діяла на момент введення цих об'єктів нерухомості в експлуатацію. Власником спірних споруд відповідач-2 вважає саме себе, вказавши, що земельна ділянка, на якій розміщенні спірні об'єкти нерухомості, була виділена Броварській райспоживспілці, а у дозвільних та проектних документах на їх будівництво зазначено саме Броварську районну споживспілку, а не Київську обласну споживспілку. Також відповідач-2 вказує, що фінансування будівництва здійснювалося за кошти з Фонду фінансування капіталовкладень, до якого, згідно з Положенням про фонд фінансування капітальних вкладень в споживчу кооперацію, затвердженим постановою правління Центросоюзу від 12.08.1982 року, зараховуються власні кошти організацій споживчої кооперації, які спрямовуються на фінансування капітальних вкладень, а тому твердження позивача про те, що він фінансував будівництво за власні кошти є безпідставним. Вказаним Положенням, крім іншого, передбачено, що використання коштів фонду здійснюється відповідно до лімітів капітальних вкладень та планів їх фінансування, затверджених вищими кооперативними організаціями у встановленому порядку (п. 3), а закінчені будівництвом об'єкти споживспілками-титулодержателями передаються на баланси відповідних організацій та підприємств, які входять в їх систему, безоплатно (п. 6). Посилаючись на викладене, відповідач-2 вважає, що Київоблспоживспілка, як вища організація лише здійснювала контроль за будівництвом та вводом в експлуатацію спірної нерухомості, а після закінчення будівництва ці споруди перейшли у власність райспоживспілки.
Споживче товариство "Крокус" (надалі - СТ "Крокус"), яке було залучено до участі у справі як третя особа на стороні відповідачів, заявило самостійні вимоги на предмет спору шляхом подання позову до ТОВ "Сонячний квартал", Броварської райспоживспілки, Київської облспоживспілки та СП "Транзит-2008", яке теж залучено до участі у справі як третя особа на стороні відповідачів за первісним позовом. У своєму позові СТ "Крокус" просить визнати за ним право власності на 75% частки в майні за адресою Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, буд. 22, а саме: нежиле приміщення - ангар, загальною площею 538 кв.м та нежиле приміщення - склад будівельних матеріалів, загальною площею 674,4 кв.м, вказуючи, що йому як пайовику, на підставі укладеного з Броварською райспоживспілкою договору від 13.02.2003 року належить право користування та розпорядження часткою у розмірі 75% ринкової вартості.
ТОВ "Сонячний квартал" та Броварська райспоживспілка заперечували проти позову СТ "Крокус", посилаючись на те, що останній не підтвердив належними та допустимими доказами його право власності на вказане майно.
Броварською райспоживспілкою було подано заяву про застосування позовної давності до вимог Київської облспоживспілки.
Споживче товариство "Транзит-2008" (третя особа-2) вважає, що власником спірних об'єктів є позивач за первісним позовом.
Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2017 року у справі № 911/3871/16 (суддя Шевчук Н.Г.) відмовлено як у задоволенні позову Київської облспоживспілки, так і в задоволенні зустрічного позову СТ "Крокус".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року (колегія у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.) скасовано вказане рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов Київської облспоживспілки задоволено повністю. У задоволенні позову СТ "Крокус" відмовлено.
Броварська облспоживспілка у касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року, а рішення Господарського суду Київської області залишити в силі. Свої вимоги заявник касаційної скарги обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, а саме: ст.ст. 261, 267, 335, 376, 388, 392 ЦК України, та процесуального права, а саме: ст.ст. 82, 84 ГПК України.
ТОВ "Сонячний квартал" (відповідач-1) у відзиві на касаційну скаргу вимоги та доводи касаційної скарги підтримав, просив касаційну скаргу задовольнити повністю.
Київська облспоживспілка (позивач), СТ "Транзит-2008" (третя особа-2) та СТ "Крокус" (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) у відзиві та запереченнях на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Від третьої особи-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи 11.10.2017 року, яке обґрунтоване тим, що 10.10.2017 року СТ "Транзит-2008" уклало угоду про надання правової допомоги, проте у представника за цим договором не було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи.
Вказане клопотання не підлягає задоволенню з тих підстав, що 04.10.2017 року розгляд справи вже було відкладено через неявку представника третьої особи-2.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників позивача, відповідача-2, третіх осіб, перевіривши згідно з ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Місцевий господарський суд відмовляючи у позові Облспоживспілки, зазначив, що заявити позов про визнання права власності з посиланням на ст. 392 ЦК України власник майна може, зокрема, у випадку, коли це право не визнає, оспорює або заперечує інша особа (відповідач). При цьому, зазначена стаття не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте ним раніше на законних підставах, а передумовою для її застосування є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Встановивши, що об'єктами визнання права власності у цій справі є нерухоме майно, яке було збудовано та введено в експлуатацію у 1966, 1988, 1992 роках, однак, стосовно якого не було здійснено державну реєстрацію, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач просить визнати за ним право власності на новостворене майно, державна реєстрація права власності на яке мала бути здійснена за правилами та в порядку, встановленими в Інструкції від 31.01.1966 року.
Надані позивачем документи, згідно з висновком суду, не є доказом права власності позивача, оскільки п.п. 4, 7 зазначеної Інструкції передбачено, що правовстановлюючими документами, за якими проводилась реєстрація новозбудованих об'єктів є, зокрема, акт відводу установам, підприємствам і організаціям земельної ділянки для будівництва та акт державної комісії про прийняття будинку (будинків) в експлуатацію, який має бути затверджений виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих, в той час як надані позивачем акти державної приймальної комісії у вказаному порядку не затверджені. Пунктом 23 Інструкції встановлено, що реєстраційні дії здійснювались Бюро технічної інвентаризації населеного пункту і не надавалось таких повноважень суду.
Суд відхилив доводи позивача про фінансування ним будівництва спірних об'єктів нерухомості, вказавши, що документи про часткове фінансування будівництва не підтверджують того, що виділені кошти є власними коштами позивача, а не коштами з фонду фінансування капіталовкладень, держателем, а не власником яких він був.
Враховуючи відсутність доказів реєстрації спірного майна за Київською облспоживспілкою, перебування цього майна в її користуванні, а також недоведеність фінансування будівництва саме за рахунок позивача, суд дійшов висновку, що своє право власності на спірне майно позивач не довів, тому відсутні підстави для задоволення позову в цій частині і в частині витребування спірного майна із чужого незаконного володіння, оскільки ця вимога є похідною від визнання права власності.
У задоволенні позову СТ "Крокус" про визнання права власності на 75% у спірному майні господарський суд першої інстанції також відмовив, вказавши, що СТ "Крокус" не надав доказів того, що вказане у договорі від 13.02.2003 року про внесення додаткового пайового внеску на отримання права користування та розпорядження часткою в майні райспоживспілки та передане по акту на виконання цього договору майно є саме тим майном, право власності на яке він просить визнати.
Не погодившись з висновком суду першої інстанції про те, що факт не проведення Облспоживспілкою державної реєстрації права власності на спірне майно є недоведенням факту права власності, що необхідно для захисту прав власника шляхом подання позову на підставі ст. 392 ЦК України, апеляційний господарський суд вказав, що сама по собі наявність чи відсутність реєстрації прав на будинки та домоволодіння не позбавляє власника права на судовий захист за допомогою визначених законом речових позовів і, що норми Цивільного кодексу УРСР, Закону України "Про власність", які діяли на час створення спірної нерухомості, не визначали правовою підставою набуття права власності на об'єкти нерухомого майна здійснення процедури державної реєстрації права власності.
Посилаючись на положення ст.ст. 94, 95 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про власність", ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію", п.п. 10, 18, 19 Положення про фонд фінансування капітальних вкладень у споживчій кооперації, суд дійшов висновку, що нижчі кооперативні організації перераховували свої кошти до вищих кооперативних організацій на рахунок централізованих фондів лише у випадках, прямо передбачених законом; основні фонди передавалися безоплатно лише в межах системи райспоживспілки (райст), а також власного господарства облспоживспілок, крайових, республіканських споживспілок, Центрспоживспілки (підприємств та організацій їх системи). Передача основних фондів між районими споживчими товариствами, районними, обласними, крайовими та республіканськими споживчими товариствами здійснювалась за плату.
Надавши акт приймання закінченого будівництвом об'єкту складу СК-1, акт приймання-передачі складу типу "Ангар", розпорядження правління Київської облспоживспілки № 92 від 12.09.1986 року "Про затвердження проектно-кошторисної документації", розпорядження правління Київської облспоживспілки № 187КС від 16.12.1987 року "Про створення державної комісії по прийманню в експлуатацію", розпорядження правління Київської облспоживспілки № 4КС від 07.01.1988 року "Про затвердження актів вводу в експлуатацію", розпорядження правління Київської облспоживспілки № 86КС від 05.10.1989 року "Про затвердження проектно-кошторисної документації", розпорядження правління Київської облспоживспілки № 71кс від 19.12.1991 року "Про призначення робочої комісії для приймання в експлуатацію скотозабійного пункту в м. Бровари", акт про приймання в експлуатацію робочою комісією закінченого будівництвом скотозабійного пункту в м. Бровари, акт приймання закінченого будівництвом об'єкту гаражу, в яких зазначено, що замовником будівництва спірних об'єктів нерухомості є Київська облспоживспілка, за висновком суду апеляційної інстанції, позивач довів, що саме він фінансував будівництво зазначених об'єктів та приймав їх в експлуатацію, утворивши відомчу комісію, що передбачало його право власності на ці об'єкти, натомість, Броварська райспоживспілка не надала документів на підтвердження правових підстав для включення спірних об'єктів до власного балансу.
Вирішуючи спір в частині витребування спірного майна з володіння відповідача-1, апеляційний господарський суд встановив, що СТ "Лелека" придбало спірні об'єкти нерухомого майна у Броварської райспоживспілки на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2-13 та 17 від 12.12.2011 року. Проте, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 року у справі № 2 3496/2007, яким було визнано за райспоживспілкою право власності на спірні об'єкти нерухомості, було скасоване рішенням апеляційного суду Київської області від 08.10.2009 року, а у задоволенні відповідних вимог Броварської райспоживспілки - відмовлено. На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідач-2 здійснив продаж цього майна без належних на те повноважень, оскільки не був його власником.
Рішеннями Господарського суду Київської області від 10.04.2012 року у справі № 26/017-12 та від 18.10.2012 року у справі № 4/017-12/7 було відмовлено у задоволенні позовів про визнання дійсними договорів купівлі-продажу №№ 2-13, 16-17, визнанні права власності СТ "Лелека" на спірне майно та зобов'язання БТІ здійснити реєстрацію такого права. Проте державну реєстрацію права власності на придбане нерухоме майно СТ "Лелека" здійснило на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 року у справі № 5009/4223/12, за яким його визнано власником цього майна.
Після того, як у червні 2013 року СТ "Лелека", на правах власника спірного майна, за договорами купівлі-продажу здійснило відчуження цього майна ТОВ "Сонячний квартал", постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 року рішення місцевого суду у справі № 5009/4223/12 було скасовано та відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності СТ "Лелека".
Враховуючи, що Броварською райспоживспілкою не було підтверджено включення спірних об'єктів до свого балансу, а також скасування судових рішень, якими визнавалось право власності райспоживспілки та СТ "Лелека" апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування положень ст. 388 ЦК України та витребування майна від ТОВ "Сонячний квартал", оскільки це майно вибуло з володіння власника поза його волею.
Апеляційний суд встановив, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року Київську облспоживспілку було залучено, як третю особу, до участі у справі № 5009/4223/12, під час розгляду якої він і довідався, що СТ "Лелека" зареєструвало за собою право власності на спірні об'єкти нерухомого майна, а вже в подальшому Облспоживспілка дізналась з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що СТ "Лелека" здійснило відчуження вказаного майна на користь відповідача-1. З огляду на викладене, суд відхилив доводи Броварської райспоживспілки про пропущення позивачем строку позовної давності, вказавши, що початок перебігу строку давності за віндікаційним позовом обчислюється з моменту набуття відповідачем речі, а не з моменту коли власник втратив володіння своєю річчю, а те, що заявляється такий позов до конкретної особи, означає, що перебіг строку починається з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права фактичним володільцем речі (ТОВ "Сонячний квартал").
Враховуючи конституційний принцип непорушності права власності, Вищий господарський суд України зазначає про правильність висновку суду апеляційної інстанції стосовно того, що відсутність державної реєстрації не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.
Оскільки спірні об'єкти нерухомості були збудовані та введені в експлуатацію у 1966, 1988, 1992 роках без проведення державної реєстрації права власності, то вирішуючи питання визначення власника цього майна, з огляду на приписи п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, слід керуватися, крім іншого, і нормами нового цивільного законодавства (ЦК України від 16.01.2003 року).
Право власності, відповідно до ст. 331 ЦК України, на новостворену річ набувається особою, яка її створила (збудувала).
Статтею 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" передбачалось, що власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок. Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільному володінні споживчих товариств та спілок. Їх частки визначаються взаємними угодами.
При цьому, згідно зі ст. 24 Закону України "Про власність" учасники при виході зі складу кооперативу мають право на виділення належної йому частки в майні кооперативу.
Встановивши, що фінансування будівництва спірного майна та приймання його в експлуатацію здійснював саме позивач, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що право власності на це майно належало саме позивачу, проте передчасно вказав про наявність правових підстав для витребування спірного майна від ТОВ "Сонячний квартал".
Однією з підстав для витребування майна, яке придбане добросовісним набувачем в особи, яка не мала права його відчужувати, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України є вибуття цього майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Зазначеною нормою права передбачено, що майно, яке витребовується має вибути поза волею власника або поза волею особи, якій це майно власник передав у володіння. Вибуття майна з власності власника за волею особи, якій він це майно передав за правочином чи іншими підставами, виключає можливість витребування цього майна від добросовісного набувача, яким в цьому випадку є ТОВ "Сонячний квартал", оскільки власник передаючи майно третій особі несе ризик необачного вибору контрагента.
Слід звернути увагу, що з п. 18 Положення про фонд фінансування капітальних вкладень в споживчу кооперацію вбачається, що закінчені будівництвом об'єкти споживспілками-титулодержателями передаються на баланси відповідних організацій та підприємств, які входять в їх систему безвідплатно.
Для правильного вирішення спору у цій справі слід встановити на яких підставах об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Бровари по вул. Богунській, 22 від початку використовувались Броварською райспоживспілкою, яка, як було встановлено судами обох інстанцій, використовувала це майно з часів введення його в експлуатацію.
Для з'ясування того, яким чином спірне майно вибуло з власності позивача, що має безпосереднє значення при застосуванні положень ст. 388 ЦК України, судам також необхідно встановити: чи передавалось, а якщо передавалось, то на яких умовах, спірне майно на баланс відповідача-2; чи було при виході Броварської споживспілки зі складу Київської облспоживспілки у березні 2002 року вирішено питання стосовно спірного майна; чи здійснювався Київською облспоживспілкою контроль за використанням та станом цього майна.
Відхиляючи заяву Броварської райспоживспілки про пропуск позивачем строку позовної давності, суд апеляційної інстанції не надав оцінки змісту ч. 1 ст. 261 ЦК України та вказав, що перебіг строку у цьому випадку починається від дня, коли позивач довідався про своє порушене право, а також особу, яка його порушила. Проте, така правова позиція не відповідає приписам вказаної норми права, оскільки із встановлених судом обставин вбачається, що позивач дізнався про своє порушене право власника з ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2016 року у справі № 5009/4223/12, однак суд не дослідив та не встановив, на якій підставі (за власної ініціативи чи за заявою Облспоживспілки) позивача було залучено третьою особою у вказаній справі, що зокрема, впливає на встановлення дати, коли позивач дізнався про своє право. Також, суд не врахував того, що на початок перебігу позовної давності також впливає і належне виконання особою своїх обов'язків власника (здійснення ревізійного контролю майна та активів), тобто момент перебігу позовної давності, зокрема, розпочинається з моменту, коли позивач міг дізнатися про своє порушене право, в той час суд взагалі не досліджував це питання, що також може вплинути на правильність рішення.
Встановлення цих обставин не віднесено до повноважень Вищого господарського суду України, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі, а тому для встановлення фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді судам слід врахувати вказане та прийняти рішення залежно від встановлених обставин справи та вимог законодавства.
Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Броварської районної спілки споживчих товариств задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 року у справі № 911/3871/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя:Кондратова І.Д.
Суддя:Карабань В.Я.
Суддя:Нєсвєтова Н.М.