17 жовтня 2017 року Справа № 923/1263/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В.,
Грек Б.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Херсонській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 та рішення господарського суду Херсонської області від 12.01.2017 у справі № 923/1263/16
за позовомДержавної екологічної інспекції у Херсонській області
доКомунального підприємства Олександрівське сільське комунальне підприємство "Ягорлик"
простягнення 545 586, 49 грн.,
за участю представників
позивача: Мітькової І.В.,
відповідача: не з'явились,
У листопаді 2016 року Державна екологічна інспекція у Херсонській області звернулась до господарського суду Херсонської області з позовом до комунального підприємства Олександрівське сільське комунальне підприємство "Ягорлик" про стягнення 545 586, 49 грн. заподіяної державі шкоди в результаті порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.01.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Херсонської області відповідно до ст. 202 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" 02.07.2014 проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечним хімічними речовинами Комунальним підприємством Олександрівське сільське комунальне підприємство "Ягорлик", за результатами якої складено акт № 04-11/322.
При проведенні зазначеної перевірки встановлено, що основним видом діяльності відповідача є збирання, очищення та розподілення води; прибирання сміття, боротьба з забрудненням та подібні види діяльності. Водопостачання підприємства здійснюється зі свердловин № 8-204, 8-452, 8-266 через башти та водопровідну систему, котрі передані на праві господарського відання за угодою від 10.06.2003, укладеною з Краснознам'янською сільською радою Херсонської області, на підставі дозволу на спеціальне водокористування №УКР 5482-ХРС від 23.12.2008 зі строком його дії до 01.01.2014 (з урахуванням подовження строку дії зазначеного дозволу). На момент перевірки дозвіл на спеціальне водокористування відсутній.
Так представниками позивача встановлено факт самовільного використання відповідачем водних ресурсів, а саме у період з 01.01.2014 по 02.07.2014 останнім самовільно забрано 34 012 м3 підземних вод без дозволу на спеціальне водокористування.
Позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 24.07.2014 № 08-12/66 та розрахунок розміру збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування, з пропозицією добровільно відшкодувати збитки у розмірі 545 586, 49 грн., заподіяні державі внаслідок порушення ст.ст. 44, 111 Водного кодексу України та ст.ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування, що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не допустив порушення водного законодавства, здійснює спеціальне водокористування з відповідним дозволом, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт наявності шкоди.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані, зокрема, здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.
Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді, погодженим з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, - в разі використання підземних вод та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.
Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Зазначений порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 321, відповідно до п. 3 якого, у редакції станом на момент звернення відповідача із заявою про отримання погодження, дозволи видаються за клопотанням водокористувачів з обґрунтуванням потреби у воді, яке погоджується у разі використання підземних вод - з Держгеонадрами або дочірніми підприємствами НАК "Надра України" за переліком, який затверджує Мінприроди.
Отже перед поданням пакету документів для отримання дозволу на спеціальне водокористування водокористувач обов'язково мав звернутися до Держгеонадр із клопотанням про отримання погодження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 п. 4 зазначеного порядку дозволи видаються органами, що зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання, а органами, зазначеними в абзаці третьому цього пункту, - в установлені ними терміни. Клопотання водокористувачів розглядаються у місячний термін.
Таким чином, клопотання відповідача про надання погодження Держгеонадра зобов'язане було розглянути у місячний термін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2013, тобто до закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування № УКР 5482-ХРС від 23.12.2008, відповідач звернувся до Держгеонадр з клопотанням про погодження умов водокористування для отримання дозволу на спеціальне водокористування.
Листом Державної служби геології та надр України від 31.12.2013 № 17238/10/10-13 звернення відповідача про надання погодження на спецводокористування направлені з пакетом документів на адресу Причорноморського ДРГП.
В свою чергу 12.02.2014 за № 115/01 Причорноморським ДРГП надано пропозиції щодо можливості погодження умов та отримання дозволу на спеціальне водокористування.
Листом-погодженням Державної служби геології та надр України від 01.04.2014 за № 4599/0/10-14 зазначений дозвільний орган погодив клопотання відповідачу про отримання дозволу на спеціальне водокористування.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Частинами 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, але з урахуванням визначених принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.
Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована особою, яка заподіяла таку шкоду, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Разом з тим судами обох інстанцій встановлено, що процедура видачі відповідачу дозволу на спеціальне водокористування тривала з 12.12.2013 по 24.07.2014 та потребувала погоджень кількох органів, при цьому строки видачі дозволу та погоджувальних процедур не дотримувались, у зв'язку з чим у діях відповідача не вбачається складу цивільного правопорушення.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та доведеною виною відповідача, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову в задоволенні позову.
При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилені доводи скаржника відносно недодержання відповідачем Порядку отримання дозволу на спеціальне водокористування, який змінений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2012, оскільки зазначені обставини не свідчать про навмисні дії відповідача, спрямовані на завдання шкоди державі.
Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами норм матеріального та/або процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків місцевого та апеляційного господарських судів.
Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 - без змін.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Вовк І.В.
Грек Б.М.