4 жовтня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Хорольської центральної районної лікарні Полтавської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 30 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 грудня 2016 року,
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Хорольської центральної районної лікарні Полтавської області (далі - Хорольска ЦРЛ) й просила стягнути на свою користь 9 800 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 80 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивувала відмовою у лікуванні в неврологічному відділенні Хорольської ЦРЛ та в інших відділеннях, у зв'язку з чим вона вимушена була лікуватися у інших медичних закладах, унаслідок чого витратила значно більше грошових коштів на лікування та зазнала моральних страждань, що створило перешкоди у реалізації її сімейних планів, спричинило стрес, який у свою чергу викликав нервове виснаження та психічну роздратованість.
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області
від 30 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 8 грудня 2016 року, у задоволенні позову
ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог у силу відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про безпідставну відмову відповідача у проведенні лікування в неврологічному відділенні, у тому числі доказів щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача і перенесеними внаслідок цього моральними стражданнями позивача.
Колегія суддів вважає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_3 є інвалідом 1 групи через загальне захворювання з 1 серпня 2015 року.
ОСОБА_3 неодноразово зверталася за медичною допомогою до Хорольської ЦРЛ, Петрівського ФАПУ, ЛЗ «Центру ПМСД» Хорольського району та станції № 3 м. Лубни Полтавського обласного центру екстреної медичної допомоги та медичних катастроф. Відповідачем з цього приводу надано відповідні статистичні дані щодо кількості таких звернень позивача та бюджетних витрат, що пов'язані з такими викликами останньої та її лікуванням.
Так, згідно з довідкою Хорольської ЦРЛ від 17 березня 2016 року
№ 279 ОСОБА_3 проходила лікування в неврологічному відділенні Хорольської ЦРЛ за період з 3 червня 2013 року до 17 квітня 2015 року -
36 разів. Пролікована за направленням у відділенні неврозів Полтавської обласної лікарні - 5 разів. У цей же період позивачу надавалася медична допомога амбулаторно лікарем-невропатологом - 8 разів, лікарем-психіатром, лікарем-терапевтом, лікарем-хірургом, лікарем-гінекологом -
89 разів, про що свідчать записи в амбулаторній картці хворої, та отримувала амбулаторну підтримуючу терапію на пільгових умовах, із 50 % знижкою на вартість ліків.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала
(ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт завдання шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Згідно з п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України
від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази завдання йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Статтею 58 ЦПК Українивстановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Матеріали даної справи не містять жодних належних і допустимих доказів на підтвердження неправомірної відмови відповідача у наданні позивачу медичної допомоги.
Лікування в інших медичних закладах в інших містах України ОСОБА_3 проводила з власної ініціативи, не маючи на те відповідних медичних направлень.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано відмовив у позові, оскільки позивачем не було доведено те, що дії відповідача щодо ненадання їй медичної допомоги були неправомірними і чи вони взагалі мали місце, а також наявність причинного зв'язку між діями працівників Хорольської ЦРЛ і шкодою у вигляді погіршення стану здоров'я та моральних страждань.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до оцінки доказів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в розумінні ст. 335 ЦПК України, і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області
від 30 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області
від 8 грудня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик