10 жовтня 2017 року Справа № 915/742/17
м. Миколаїв.
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль Ю.М.,
при секретарі Яйченя К.М.,
з участю представників сторін:
від позивачів:
прокурора - Григорян Е.Р.,
Фонду державного майна України - ОСОБА_1, дов. від 04.11.16 № 353;
від відповідача: ОСОБА_2, дов. від 17.11.2016 № 1425/101-05-117-05, ОСОБА_3, дов. від 15.08.2017 № НГЗ-исх-01-17-599, ОСОБА_4, дов. від 10.08.2017 р.;
від третіх осіб:
від Міністерства інфраструктури України та ДП “Адміністрація морських портів України” - ОСОБА_5, дов. від 08.08.2017 р. та дов. від 20.03.2017 № 1617 відповідно;
від ТОВ МП “Термінал-Укрхарчозбутсировина” - ОСОБА_6, дов. від 01.02.2017 № 12;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом першого заступника прокурора Миколаївської області,
54030, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв;
в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,
01133, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ;
до товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод”,
57286, вул. Набережне, 64, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1) Міністерство інфраструктури України,
01135, пр. Перемоги, 14, м. Київ;
2) державне підприємство “Адміністрація морських портів України”,
01135, пр. Перемоги, 14, м. Київ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”,
54001, вул. В.Морська, 63, м. Миколаїв;
про розірвання договору оренди та повернення державного майна, -
Першим заступником прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) пред'явлено позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) до товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод” (далі - Завод) про розірвання укладеного між Фондом і Заводом договору оренди від 09.06.1999 № 572 з підстав порушення Заводом умов договору та положень, передбачених ст.26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 774, п.2 ч.1 ст. 783 ЦК України, а саме, передачі в суборенду товариству з обмеженою відповідальністю Миколаївському підприємству “Термінал-Укрхарчозбутсировина” (далі - ТОВ “Термінал”) орендованого за спірним договором державного майна без згоди на це орендодавця, а також про зобов'язання Заводу повернути Фонду причал № 1 (інвентарний № 2000030), причал № 2 (інвентарний № 2000031), причал № 3 (інвентарний № 2000032), причал № 4 (інвентарний № 2000033), причал № 5 (інвентарний № 2000034), та про повернення зазначених причалів Фонду як орендарю спірних об'єктів оренди.
Позивач також просить суд про стягнення з Заводу грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.
За такими вимогами ухвалою суду від 26.07.2017 порушено провадження в даній справі; ухвалою суду від 16.08.2017 задоволено клопотання прокурора та заяву ТОВ “Термінал”, і залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство інфраструктури України (далі - Мінінфраструктури України) та державне підприємство “Адміністрація морських портів України” (далі - ДП “АМПУ”), а ТОВ “Термінал” - на стороні відповідача.
Мінінфраструктури України у поясненнях від 15.09.2017 підтвердило, що перевіркою від 15.06.2017, проведеною на підставі наказу Фонду від 14.05.2012 № 655 “Про виконання контрольних функцій Фонду державного майна України в сфері оренди”, не виявлено порушень Заводом умов спірного договору оренди, а також зазначило, що господарських зобов'язань, обов'язковість виконання яких передбачена законодавством, у рамках виконання умов спірного договору у Мінінфраструктури України не виникло, а тому вказаний договір не створив для міністерства юридично-правових наслідків.
ДП “АМПУ” в поясненнях від 08.09.2017 підтримало позовні вимоги прокурора, вважаючи що спірний договір оренди не відповідає вимогам ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а саме, не відповідає змісту “Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності”, затвердженій наказом від 23.08.2000 № 1774 Фонду, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України (далі - Мін'юст) 21.12.2000 за № 931/5152, котрим передбачено обов'язковий розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем.
Крім того, ДП “АМПУ” зазначило, що укладений між відповідачем та ТОВ “Термінал” договір від 30.12.2008 № 418-У не може бути визнаним послугою з забезпечення доступу до причалів, оскільки таку послугу, згідно ч. 2 ст. 21 Закону України “Про морські порти України”, постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405 та розпорядження Антимонопольного комітету України від 28.11.2012 № 84-р “Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій”, зареєстрованого в Мін'юсті 19.12.2012 за № 2119/22431, може надавати лише природний монополіст, яким є ДП “АМПУ”.
У відзиві від 11.08.2017 на позовну заяву, з урахуванням письмових пояснень від 14.08.2017 та 18.09.2017, Завод позов не визнав, вважаючи що:
- спірне державне майно не передавалося в суборенду, так як укладений між відповідачем та ТОВ “Термінал” договір від 30.12.2008 № 418-У не містить визначених законодавством істотних умов договору оренди, а є договором доступу портового оператору до причалів для перевалки харчових наливних вантажів;
- Завод з 1977-1979 років використовує спірні причали переважно для власних потреб, а вищевказані послуги доступу портового оператору ТОВ “Термінал” до причалів Заводом надавалися ще до укладення з Фондом спірного договору оренди, згідно договорів від 24.12.1998 № 274/138 та від 13.11.2002 № 404-П;
- при проведенні Фондом у 2013-2017 роках перевірок використання відповідачем орендованого майна не виявлено порушень Заводом умов договору оренди;
- прокурор звернувся до суду з даним позовом за відсутності достатніх правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.
Крім того, Заводом подано суду заяву від 11.08.2017 про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України.
ТОВ “Термінал” у поясненнях від 11.09.2017 підтримало доводи, викладені у відзиві Заводу, вважаючи, що договір від 30.12.2008 № 418-У є договором доступу портового оператору до причалів, а не договором суборенди.
Вислухавши прокурора, представників сторін та третіх осіб, які підтримали доводи, викладені відповідно в позовній заяві, відзиві на позов та письмових поясненнях, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Із досліджених матеріалів справи випливає, що між Фондом та Заводом укладено договір оренди від 09.06.1999 № 572 (далі - спірний договір), згідно котрого, з урахуванням додатку до договору “Перелік основних засобів Дніпро-Бузького морського порту, що передаються в оренду ВАТ “Миколаївській глиноземний завод” (далі - Перелік), Завод (орендар) прийняв в оренду за актом приймання-передачі державне майно Дніпро-Бузького морського порту, яке обліковується на балансі Заводу, зокрема, північне берегоукріплення, південне берегоукріплення, навігаційну обстановку та інші об'єкти, а всього у кількості 69 одиниць, загальною вартістю 59815000 грн., серед яких і спірні причали. Відповідно до п. 6.1 договору в усьому, що не урегульовано умовами цього договору сторони керуються нормами чинного законодавства України. Пунктом 6.2 договору передбачено право орендаря за згодою орендодавця передавати окремі інвентарні об'єкти зі складу орендованого майна в суборенду фізичним та юридичним особам.
До спірного договору вносилися зміни. Так, додатковою угодою від 21.04.2003 № 259 у Перелік об'єктів, котрі передаються в оренду, внесено лише спірні причали №№ 1-5, а додатковою угодою від 27.06.2007 № 411 викладено пп.1.1 п.1 спірного договору в іншій редакції, у відповідності до якої Завод приймає в оренду державне майно Дніпро-Бузького морського порту (групу об'єктів) у складі причалів №№ 1-5 загальною ринковою вартістю 43557060 грн.
Згідно п.п.5.1 та 6.1 спірного договору, Завод зобов'язується використовувати орендоване майно у відповідності до його призначення і умов цього договору та має право самостійно здійснювати господарську діяльність у межах визначених статутом Заводу, чинним законодавством, цим договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2014, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 та Вищого господарського суду України від 23.12.2014, спірний договір оренди визнано продовженим до 01.04.2029. Отже спірний договір є діючим на даний час.
Орендовані спірні причали обліковуються на балансі як Заводу, що підтверджується довідкою Заводу від 09.10.2017, так і ДП “АМПУ”, а земельна ділянка, на котрій розміщені спірні причали, використовується на підставі державного акта на право постійного користування землею, серії І-МК № 00209, виданого Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області 06.03.1997, і зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 125, Заводом, як правонаступником орендного підприємства Миколаївський глиноземний завод, на ім'я якого видано акт на право постійного користування землею.
У ході виконання спірного договору оренди між Заводом і ТОВ “Термінал” укладено договір від 30.12.2008 за № 418-У про надання Заводом причалів Дніпро-Бузького морського порту для перевалки наливних та інших вантажів ТОВ “Термінал”, до котрого вносилися зміни та доповнення відповідними додатковими угодами (далі - договір № 418-У), а впродовж 2012-2013 років ТОВ “Термінал” на фронтальній частині орендованих Заводом причалів № 3-5, уздовж їх лінії, прокладено наземний маслопровід.
На думку прокурора, договір № 418-У, з врахуванням розміщення на орендованих за спірним договором оренди причалах № 3-5 маслопроводу ТОВ “Термінал”, є договором суборенди державного майна, котрий укладено відповідачем без згоди орендодавця.
Суд не погоджується з вищевикладеними твердженнями прокурора, виходячи з такого.
1. Між Заводом і ТОВ “Термінал” з 1998 року й дотепер існують правовідносини щодо використання ТОВ “Термінал” орендованих Заводом за спірним договором оренди причалів, котрі збудовано та прийнято в експлуатацію в 1977-1979 роках для власних потреб Заводу: приймання та розвантаження обладнання для будівництва заводу та перевантаження бокситів для здійснення своєї господарської діяльності.
За твердженнями Заводу і ТОВ “Термінал”, котрі підтримує представник Мінінфраструктури України та ДП “АМПУ”, щодо причалів, орендованих за спірним договором, між Заводом і ТОВ “Термінал” укладено договори:
- від 24.12.1998 за № 274/138, за яким сторонами визначено порядок та умови приймання суден Дніпро-Бузьким морським портом ВАТ “МГЗ” (попередника відповідача) для навантаження ТОВ “Термінал” потоки на експорт на судна через трубопровід, котрий розміщено на причалах №№ 1-2;
- від 21.12.2000 № 231 Н, у відповідності до якого, Завод надає технологічне обладнання та причали №№ 1-3 для перевалки вантажів ТОВ “Термінал” на судна;
- від 13.11.2002 № 404-П, у відповідності до якого, Завод за погодженими сторонами графіками надає причали Дніпро-Бузького морського порту ВАТ “МГЗ” для перевалки харчових наливних та інших вантажів ТОВ “Термінал”.
Згідно договору 418-У, Завод зобов'язався надавати ТОВ “Термінал” причали Дніпро-Бузького морського порту для перевалки наливних та інших вантажів, а ТОВ “Термінал” - погоджувати з Заводом графіки підходу морських суден, здійснювати поставку наливних харчових вантажів до Дніпро-Бузького морського порту та перевалку їх своїми силами та замовленими у Заводу на судна (а.с. 93-96).
Отже, із змісту вказаних вище договорів випливає, що ТОВ “Термінал” зобов'язався оплачувати Заводу надані ним послуги. Зокрема, у договорі 418-У щодо оплати передбачено наступне. ТОВ “Термінал” здійснює оплату послуг надання причалів для перевалки вантажів силами та засобами ТОВ “Термінал” у розмірі, визначеному наказом Міністерства транспорту України від 31.10.2015 № 392 (п.4.1 договору 418-У), та оплату інших, необумовлених договором, послуг, надання котрих Заводом підтверджується актами виконаних робіт або приймально-передавальними актами (п.4.3-4.5 договору 418-У).
2. Маслопровід на фронтальній частині орендованих Заводом причалів № 3-5, уздовж їх лінії, змонтовано ТОВ “Термінал” упродовж 2012-2013 років. Його змонтовано за згодою Заводу лише після отримання ТОВ “Термінал” відповідних дозволів держави в особі уповноважених нею органів та балансоутримувача причалів: державного підприємства (ДП) “Дніпро-Бузький морський торгівельний порт” - листи від 09.06.2003 № 735/01-09 (ас.89) та від 22.07.2003 № 9905/01-09 (ас.90); ДП “Миколаївський морський торговельний порт”, правонаступником майна, прав та обов'язків якого є ДП “АМПУ”, та філії останнього “Адміністрація Миколаївського морського порту” - листи від 18.09.2012 № 444 (ас. 27 зворот), від 31.10.2012 № 08/2137 (ас. 28) та від 23.05.2014 № 18/22-1506 (ас. 92).
Цей маслопровід змонтовано на дерев'яних та металевих підкладках без кріплення до конструктивних елементів причалу, котрий утримується на місці за рахунок власної ваги, по якому здійснюється перевантаження масла, що підтверджується відповідними документами: фотоматеріалами (а.с. 35-39); довідкою від 15.06.2017 перевірки факту внесення змін до складу майна, переданого в оренду Заводу за спірним договором оренди (ас. 34); листами ДП “АМПУ” від 16.05.2017 № 18-31/3261 (ас. 26), ДП “Миколаївський морський торговельний порт” від 31.07.2012 № 08/2137 (ас. 28) та Заводу від 16.08.2012 № 2242/101-05-117-05 (ас. 27); актами від 16.01.2013, 25.11.2013 робочої комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (а.с. 29, 31). Монтаж маслопроводу не вносить зміни до конструкції причалів та складу орендованого майна, не поліпшує його та не змінює умови його використання, є тимчасовим змінним обладнанням для перевантаження наливних вантажів (довідка ас. 34).
3. Договір 418-У та інші укладені між Заводом і ТОВ “Термінал” договори щодо орендованих Заводом причалів за спірним договором оренди, не відповідають вимогам законодавства щодо договорів суборенди.
До договорів суборенди застосовується законодавство, котре регулює правовідносини оренди.
Згідно чинного законодавства за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України). Особливості укладення та виконання договору оренди можуть бути передбачені законом (ч.2 ст.759 ЦК України).
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності врегульовано Законом України “Про оренду державного та комунального майна”.
У відповідності до зазначеного закону, орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню (ч. 2 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
Орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди. Плата за суборенду цього майна, яку отримує орендар, не повинна перевищувати орендної плати орендаря за майно, що передається в суборенду. Різниця між нарахованою платою за суборенду і тією її частиною, яку отримує орендар, спрямовується до державного або місцевого бюджету. Контроль за визначенням розміру плати за суборенду та спрямуванням її (в частині, що перевищує суму орендної плати за майно, яке передається в суборенду) до відповідного бюджету покладається на орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Порядок використання плати за суборенду майна визначається: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності. До договору суборенди застосовуються положення про договір оренди (ст. 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря (ч.ч. 1-4 ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
Договір № 418-У не відповідає переліченим вимогам законодавства та формі “Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності”, затвердженого наказом Фонду від 23.08.2000 № 1774, зареєстрованого в Мін'юсті 21.12.2000 за № 931/5152, так як в ньому відсутнє визначення: об'єкту оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації); орендної плата з урахуванням її індексації; порядку використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Ураховуючи викладене, суд відхиляє доводи прокурора, що отримана Заводом плата за договором № 418-У є суборендою, сума якої у відповідні періоди перевищувала суми внесених орендних платежі за спірним договором оренди, і ця різниця Заводом не перераховувалася до державного бюджету і використовувалася на власний розсуд.
Натомість, суд визнає, що умови договору № 418-У відносно надання причалів для перевалки вантажів ТОВ “Термінал” відповідають змісту договору про надання послуг, в тому числі забезпечення доступу портового оператора до причалу.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
У відповідності до Кодексу торгового мореплавства України, правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності в морських портах визначаються цим Кодексом та Законом України “Про морські порти України” (ст. 73 КТМ України).
Згідно Закону України “Про морські порти України”
- ДП “АМПУ” є державним підприємством, утвореним відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту);
- портовий оператор (стивідорна компанія) - суб'єкт господарювання, що здійснює експлуатацію морського терміналу, проводить вантажно-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден і пасажирів, а також інші пов'язані з цим види господарської діяльності;
- морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов'язані об'єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів;
- причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт;
- територія морського порту - частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки (ч. 1 ст. 1 Закону). Цим Законом визначено, що в морських портах надаються послуги з обслуговування суден, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством (п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 19 Закону). Перелік спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, визначає Кабінет Міністрів України (ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону).
У Переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 405, серед спеціалізованих послуг, які надаються у морському порту, є послуга забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 № 1331-р “Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” погоджено встановлені Мінінфраструктури України в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.
Наказом Мінінфраструктури України “Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” від 18.12.2015 № 541, зареєстрованим у Мін'юсті 22.12.2015 за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи із забезпечення доступу портового оператора до причалу відносно портів України по групам, щодо окремих видів вантажів та засобів їх транспортування.
Щодо законності надання Заводом ТОВ “Термінал” зазначених послуг із забезпечення доступу портового оператора до орендованих за спірним договором причалів у рамках договору 418-У, суд приходить до наступного.
Викладеним вище законодавством передбачено, що послуги з доступу портового оператора до причалу можуть надаватися виключно суб'єктами природних монополій, одним із яких є ДП “АМПУ”. Останнє внесено до зведеного переліку суб'єктів природних монополій, розміщеного на офіційному сайті http://www.amc.gov.ua, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 28.11.2012 № 874-р, зареєстрованого в Мін'юсті 19.12.2012 за № 2119/22431 “Про затвердження Порядку складання та ведення зведеного переліку суб'єктів природних монополій”, як підприємство, що надає спеціалізовані послуги морських портів.
Як викладено вище, орендовані за спірним договором причали входить до складу Адміністрації морського порту Миколаїв, яка є філією ДП “АМПУ”. Морський порт Миколаєва включено до переліку морських портів України, відкритих для заходження іноземних суден, затвердженого відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 466-р.
Отже, законодавством покладено виключно на ДП “АМПУ” надання спеціалізованої послуги по забезпеченню доступу портових операторів до причалів, що перебувають у його господарському віданні.
Завод отримав за спірним договором оренди у користування причали №№ 1-5 для здійснення власної господарської діяльності, зокрема діяльності портового оператора з проведення вантажно-розвантажувальних робіт, обслуговування вантажів, суден, тощо. Як орендар Завод, здійснюючи повноваження портового оператора, має право на використання спірних причалів, в тому числі доступу до причалів, у розумінні наведеного вище законодавства, виключно для здійснення власної діяльності, при цьому законодавством звільнений від сплати ДП “АМПУ” такої послуги доступу до причалу.
Проте, Заводом, як орендарем і портовим оператором, укладено договір № 418-У з ТОВ “Термінал”, як іншим портовим оператором, до котрого включено умови надання Заводом платних послуг доступу ТОВ “Термінал” до причалів, у розумінні наведеного вище законодавства. Такі умови включено до договору № 418-У за відсутності правових підстав, так як платні послуги доступу до орендованих за спірним договором причалів можуть надаватися лише природним монополістом - ДП “АМПУ”.
Твердження відповідача та ТОВ “Термінал”, що платні послуги доступу до орендованих за спірним договором причалів можуть надаватися Заводом як орендарем у відповідності до законодавства, судом відхиляються, тому що вони суперечать наведеному вище законодавству, в котрому орендарі згадуються лише в контексті звільнення їх як портових операторів від сплати природним монополістам послуг доступу до орендованого причалу.
Суд відхиляє доводи відповідача й про те, що договір № 418-У укладено до набрання чинності наведеного вище законодавства. Законодавством, чинним на момент укладення договору № 418-У, також не надано прав орендарю причалів надавати послуги з перевалки вантажів, у тому числі доступу до причалу, у розумінні якої суд її застосовує, іншим вантажовідправникам.
Так, у відповідності до договору № 418-У, розмір вартості послуг надання причалів для перевалки вантажів силами та засобами ТОВ “Термінал” визначається наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 № 392.
Наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 № 392, зареєстрованим у Мін'юсті України 26.12.1995 за № 476/1012 (наказ втратив чинність на підставі наказу Мініфраструктури України від 10.06.2014 № 239), затверджено “Збірник тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України”. Згідно наказу та вказаного Збірника, затверджено тарифи на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими портами України, незалежно від форм власності, зокрема послуги перевалки вантажів. У Збірнику в п. 7, котрим розподілено порти за тарифними групами, зазначено поряд з портом Миколаїв також Дніпро-Бузький. Останній, як і орендовані Заводом причали за спірним договором оренди, на момент укладення договору № 418-У були у складі Державного підприємства “Дніпро-Бузький морський торговельний порт”, тому суд вважає, що послуги з перевалки вантажів, у тому числі доступу до причалів Дніпро-Бузького морського порту, ТОВ “Термінал” могло надавати лише Державне підприємство “Дніпро-Бузький морський торговельний порт”.
Надаючи за договором № 418-У ТОВ “Термінал” послуги з доступу до орендованих за спірним договором причалів, Завод порушив як чинне на момент укладення договору № 418-У законодавство так і спірний договір, умовами п.п.5.1 та 6.1 якого Завод зобов'язався використовувати орендоване майно у відповідності до його призначення і умов цього договору та має право самостійно здійснювати господарську діяльність у межах визначених статутом Заводу, чинним законодавством, цим договором. Крім того, суд визнає доведеним, що Завод отримав за договором № 418-У від ТОВ “Термінал” за послуги доступу до орендованих причалів у період 2013-2017 роки грошові кошти, котрі використав на власний розсуд.
Законодавством передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України (ч. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”).
Цивільним законодавством передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найма, якщо наймач користується річчю, зокрема, всупереч договору (п.1 ч.1 ст. 783 ЦК України).
Суд визнає, що Завод використовував причали, орендовані за спірним договором, не тільки у своїй господарській діяльності, в тому числі як портовий оператор, - з метою, з якою укладено договір, а й для надання протягом дії договору № 418-У платних послуг доступу до причалів ТОВ “Термінал” для отримання прибутку, таким чином використовуючи причали всупереч договору.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що позовну вимогу про розірвання спірного договору оренди належить задовольнити.
Щодо вимог про зобов'язання Заводу повернути Фонду спірні причали, то суд приходить до такого.
Для визначення причалів як об'єктів оренди за спірним договором судом досліджено документи, зокрема технічні паспорти, свідоцтва про придатність гідротехнічних споруд до експлуатації, із яких випливає наступне.
Згідно виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю “Укрюртех” документа “Технічний паспорт Нежитловий об'єкт” від 22.12.2015, його складової Форми № 1.8 зокрема, у складі нежитлового об'єкта за адресою: вул. Набережна, 54, с. Галицинове, Жовтневий район, Миколаївська область, є, крім автошляхів та інших причалів, спірні причали, при цьому у колонці “Площа” зазначена лише довжина причалів, а щодо причалів №№ 4 і 5 у колонці “Формула для підрахунку площ” - ще й розрахунково-конструктивну та конструктивну ширину.
У технічних паспортах гідроспоруд, виготовлених товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “Гідротехніка” у 2014 році, на кожний із п'яти спірних причалів, арх. №№ 0234, 0236, 2038, 0240, 0242 відповідно, відсутнє зазначення площ спірних причалів, а наведено лише їх довжина, а щодо причалів №№ 4 і 5 - розрахунково-конструктивну та конструктивну ширину.
У свідоцтвах про придатність спірних причалів до експлуатації як гідротехнічних споруд від 24.11.2014 є посилання на те, що свідоцтва зберігають силу до 23.11.2019 при умові, зокрема, чинності документів землекористування.
Законодавством, зокрема Законом України “Про морські порти України”, передбачено, що територія морського порту - частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки (п.16 ч.1 ст.1 Закону). Межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі території морського порту визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України, виходячи з положень Земельного кодексу України. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону (ч.ч.1, 2, 3 ст. 8 Закону).
Кабінетом Міністрів України визначено межі акваторії Адміністрації Миколаївського морського порту філії ДП “АМПУ”, але межі території самого порту дотепер не визначено, у зв'язку з чим неможливо визначити склад та місце розташування майна, яке підлягає поверненню у власність держави.
Суд також ураховує, що згідно чинного законодавства Фонд є лише органом, уповноваженим на здійснення контролю за виконанням умов договорів оренди державного майна, та орендодавцем державного майна; здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду та виконанням договорів оренди державного майна (ст. 32 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 5 Закону України “Про Фонд державного майна України”).
У зв'язку з викладеними обставинами, позов прокурора в частині вимог про зобов'язання Заводу повернути спірні причали Фонду є недоведеними, і тому в їх задоволені суд відмовляє.
Крім того, суд визнає, що договір № 418-У в частині надання Заводом послуг доступу ТОВ “Термінал” до спірних причалів укладено всупереч законодавству. Доводи щодо цього викладено вище.
У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
За таких обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, і на підставі ч. 1 ст. 83 ГПК України, котрою передбачено право суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору договору, який суперечить законодавству, визнати недійсним договір № 418-У в частині надання ТОВ “Термінал” послуг доступу до причалів.
Суд відхиляє твердження Заводу про те, що прокурор звернувся до суду з даним позовом за відсутності достатніх правових підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, з огляду на таке.
Статтею 131-1 Конституції України, ст. 29 ГПК України, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави у випадках, визначених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”). Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві (ст. 2 ГПК України).
Виходячи із наведеного вище законодавства, Фонд виступає орендодавцем державного майна, здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, та за виконанням договорів оренди державного майна, а також є уповноваженим органом у сфері здійснення контролю за виконанням умов договорів оренди державного майна.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності з вимогами Закону України “Про оренду державного майна”, наказу Фонду від 14.05.2012 № 655 “Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди” та місцерозташування об'єкта оренди, Фондом доручено здійснювати контрольні заходи за спірним договором оренди його регіональному відділенню по Миколаївській області (далі - Відділення Фонду). Проте посадовими особами Відділення Фонду під час проведення періодичного комплексного контролю стану виконання Заводом умов спірного договору оренди за результатами котрих складено акти, зокрема акт від 30.03.2016, та при комплексному огляді об'єкта оренди 15.06.2017 не виявлено, не зафіксовано в акті порушень Заводом умов спірного договору оренди та не вжито заходів для усунення порушень законодавства.
Таким чином, суд визнає, що прокурор за достатніх правових підстав звернувся до суду з даним позовом для представництва в суді законних інтересів держави в особі Фонду.
Крім того, суд відхиляє заяву Заводу про застосування до позовних вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, так як використання причалів всупереч спірному договору було й на момент подання позову у справі.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).
Визначаючи розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню відповідачем, суд ураховує наступне. Прокуратурою Миколаївської області сплачено за платіжним дорученням від 25.07.2017 № 1110 судовий збір у сумі 3200 грн., виходячи з того, що позов містить дві позовні вимоги немайнового характеру: 1) про розірвання договору; 2) про повернення майна. Кожну із цих вимог, згідно пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір”, належить оплатити судовим збором у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а всього в сумі 3200 грн. (1600 грн.*2).
Судом визнано обґрунтованою та підлягаючою задоволенню одну з вищевказаних позовних вимог, а саме, про розірвання спірного договору оренди, яка, з урахуванням викладеного, підлягала оплаті судовим збором у сумі 1600 грн., тому цю суму належить стягнути з Заводу на користь прокуратури Миколаївської області.
Крім того, судом, у порядку ч. 1 ст. 83 ГПК України, визнано недійсним укладений між Заводом і ТОВ “Термінал” договір № 418-У в частині надання ТОВ “Термінал” послуг доступу до причалів. Таке є задоволенням вимоги немайнового характеру, і ця вимога оплачується судовим збором у сумі 1600 грн.
Суд вважає, що зазначену суму судового збору належить стягнути, у відповідності до положень с. 49 ГПК України, з Заводу та ТОВ “Термінал” у солідарному порядку до державного бюджету.
У судовому засіданні 10.10.2017, згідно зі ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.
2. Розірвати договір оренди державного майна від 09.06.1999 № 572, укладений між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод”.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод”, 57286, вул. Набережне, 64, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, ідентифікаційний номер 33133003, на користь прокурори Миколаївської області (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. на відшкодування витрат з оплати позову судовим збором.
4. У задоволені решти вимог відмовити.
5. Визнати недійсним укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод” та товариством з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина” договір від 30.12.2008 № 418-У в частині надання послуг доступу до причалів.
6. Стягнути в солідарному порядку з товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський глиноземний завод”, 57286, вул. Набережне, 64, с. Галицинове, Вітовський район, Миколаївська область, ідентифікаційний номер 33133003, та товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство “Термінал-Укрхарчозбутсировина”, 54001, вул. В.Морська, 63, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 13857469, у доход державного бюджету судовий збір у сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. (стягувчем є Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795, отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106; код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача - 820019, рахунок отримувача - 31215256700001; код класифікації доходів бюджету - 22030106).
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текс рішення підписано 17.10.2017.
Суддя Ю.М. Коваль.