11.10.2017 Справа № 920/350/17
За позовом Публічного акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ, в особі нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз”, м. Охтирка, Сумська область,
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сумигаз Збут”, м. Суми
про зобов'язання укласти договір,
головуючий суддя Котельницька В.Л.
судді: Резніченко О.Ю.
ОСОБА_2,
за участю:
від позивача: ОСОБА_3 (довіреність № 10-622/д від 02.11.2016),
ОСОБА_4 (довіреність № 6 від 14.06.2017) - викликана в порядку ст. 30 ГПК України посадова особа,
від відповідача: ОСОБА_5 (довіреність № 156 від 30.12.2016),
уповноважений працівник Публічного акціонерного товариства “Сумигаз”, викликаний в порядку ст. 30 ГПК України:
ОСОБА_6 (довіреність № 007.1Др-11-0417 від 25.04.2017),
при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.
У судовому засіданні від 11.05.2017 судом було оголошено перерву до 23.05.2017, 10 год. 15 хв., у судовому засіданні від 18.07.2017 судом було оголошено перерву до 16.08.2017, 11 год. 00 хв., у судовому засіданні від 16.08.2017 судом було оголошено перерву до 19.09.2017, 11 год. 00 хв.
Суть спору: позивач, відповідно до вимог позовної заяви, просить суд визнати укладеним з 01.04.2016 між ПАТ “Укрнафта” в особі НГВУ “Охтирканафтогаз” та ТОВ “Сумигаз збут” Договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубами для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2016-2017 роки в редакції позивача, викладеній у п. 2 прохальної частини позову від 18.04.2017 № 24-юр-01/2056, та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.
23.05.2017 відповідач подав відзив на позовну заяву від 22.05.2017 № б/н, проти вимог позивача заперечує та зазначає, що правові підстави для укладення вищезазначеного договору відсутні, просить суд відмовити у задоволенні позову.
12.06.2017 позивач в обґрунтування позовних вимог подав правове обґрунтування від 09.06.2017 № 24-юр-01/3069 щодо обов'язку укладення договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
У судовому засіданні 11.10.2017 позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Колегією суддів заслухались пояснення щодо предмету спору начальника виробничо-технологічного відділу НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» - . ОСОБА_4 та уповноваженого працівника Публічного акціонерного товариства “Сумигаз” - ОСОБА_6, викликаних у судове засідання за ухвалою суду від 19.09.2017 № 920/350/17 в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи час, наданий сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та викликаних в порядку ст. 30 Господарського процесуально кодексу України посадових осіб (спеціалістів), оцінивши надані докази, суд встановив:
Позивачем 02.02.2017 за вих. № 24юр-01/583 рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення було направлено на адресу відповідача лист з проектом договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - Договір), відповідно до якого позивач зобов'язується надати відповідачу послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається відповідачем для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (далі-Споживачів), до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а відповідач зобов'язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору.
Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, проект договору та супровідний лист № 24юр-01/583 від 02.02.2017 отримано відповідачем 08.02.2017 (а.с. 23).
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 181 Господарського кодексу України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає, один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
01.03.2017 позивачем отримано від відповідача лист № Smz 04-ЛВ-790-0217 від 27.02.2017, у якому відповідач зазначив про відсутність підстав укладення такого договору та повернув позивачеві не підписаний проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2016-2017 роки.
В обґрунтування своєї позиції щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між сторонами відповідач, зокрема, зазначив, що при регулюванні господарських взаємовідносин на ринку природного газу слід керуватися Законом України “Про ринок природного газу”, Законом України “Про трубопровідний транспорт”, Кодексом газотранспортних систем, затвердженим Постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823.
Позивач з такою позицією відповідача не погоджується та вважає, що відповідач зобов'язаний укласти договір на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на 2016-2017 в редакції позивача.
Зокрема, позивач наголошує, що згідно частини першої статті 306 Господарського Кодексу України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу. Відповідно частини третьої статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, постачальник природного газу - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Відповідно до пункту 28 вищезгаданої статті постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; НКРЕКП (Регулятор на ринку природного газу) згідно з переліком ліцензіатів з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, які є єдиними на зазначених територіях, відповідача визначено в якості єдиного постачальника природного газу для населення м. Суми Сумської області.
Вимоги провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом встановлені Постановою НКРЕКП № 9 від 12.01.2015 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом” передбачають, що провадження господарської діяльності постачання природного газу за регульованим тарифом можливе при укладенні договорів (контрактів) купівлі-продажу природного газу з власниками газу, договори на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/або договори на розподіл природного газу (за умови, що газопостачальне та газорозподільне підприємство - окремі юридичні особи), а також договори на постачання природного газу, укладені із споживачами, які знаходяться на території ліцензованої діяльності. Обов'язкові умови цих договорів установлені у типових договорах, затверджених в установленому законодавством України порядку (пункт 3.1.(3) розділ III Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року № 9).
Відповідно до пункту 3.2 Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 року, ліцензіат зобов'язаний: 1) укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку; 2) складати та підписувати разом із споживачами та/або газотранспортними/газорозподільними підприємствами акти про обсяги поставленого природного газу відповідно до укладених договорів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення вищевикладених правових норм та Постанови НКРЕКП від 12.01.2015 №9, відповідач ухиляється від укладення відповідного договору та підписання актів прийому-передачі газу, укладення якого, на думку позивача, є обов'язковим, оскільки є необхідною складовою постачання природного газу споживачам, позивач є єдиною газотранспортною організацією, що надає послуги з переміщення природного газу до точки виходу до газорозподільної системи відповідача на певній частині території Сумської області власними мережами, що підтверджується Технічною угодою про умови приймання-передачі природного газу № 2015/СТ від 12.12.2014, укладеною між сторонами у справі.
Крім наведеного позивач зазначає, що обов'язковість укладення між сторонами договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами встановлена постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 917/1248/16 та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017 у справі № 917/1248/16.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, з урахуванням підстав позовних вимог, суд виходить з наступного:
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до статей 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 628, 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України визначає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).
Порядок укладення договору визначено ст.ст. 638-650 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179-187 Господарського кодексу України.
У відповідності до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно частини третьої статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
У відповідності до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
З урахуванням згаданих правових норм, а також ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд приходить до висновку про те, що позивач в даній справі повинен, крім іншого, довести наявність правових підстав для укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в судовому порядку.
З обставин справи вбачається, що до предмету доказування позивача, крім іншого, входить доведення наявності правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч. 2 ст. 649 ЦК України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, передбаченої ст.ст. 179, 187 ГК України, та/або наявність угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду та/або наявність відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 ГК України.
Натомість в даному випадку позивач доказів наявності таких фактів суду не надав. Позивач не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки Закону України, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору.
Згідно з пунктом 27 частини першої статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, що набрав чинності 01.10.2015, постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.
В даному випадку відповідач є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу:
1) з 01.07.2015 по 11.05.2017 відповідач здійснював статутну діяльність з постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ліцензії. Постановою НКРЕКП про видачу вказаної ліцензії від 04.06.2015 № 1681 остання була видана відповідачеві з терміном дії на 5 років, Постановою НКРЕКП від 01.09.2015 № 2247 ліцензія була переоформлена на безстрокову.
2) 11.05.2017 Постановою НКРЕКП № 631 “Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ”, зазначену вище ліцензію було анульовано, а Постановою від 11.05.2017 № 633 “Про видачу ліцензій з постачання природного газу ДП “ГАЗПОСТАЧ” ПАТ “ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ”, ДП “ШЕПЕТІВКАГАЗ” ПАТ “ШЕПЕТІВКАГАЗ”, ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ХАРКІВГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ХЕРСОНРЕПОНГАЗ”, ТОВ “ХМЕЛЬНИЦЬКГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ”, ДП “МОЛТЕКС НАФТА І ГАЗ” КОМПАНІЇ “МОЛТЕКС БІЗНЕС”, ФОП ОСОБА_7, ТОВ “АВЕРС ПЛЮС ЛТД”, ТОВ “ЕВЕРЕСТ ЕНЕРГОПОСТАЧ”, ТОВ “ОБЛГАЗПОСТАЧ”, ТОВ “РЗ ЕНЕРДЖИ”, ТОВ “УКРФІНГАЗ”, ТОВ “ГАЗЕНЕРГОПРОЕКТ”, ТОВ “СІРІУС-1”, ТОВ “ІНОЛ ЕНЕРДЖІ”, ТОВ “УКРАЇНСЬКА ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ”, ТОВ “УКРЕНЕРГОЕКСПОРТ”, ТОВ “ВОЛИНЬГАЗ ЗБУТ”, ТОВ “ГК РЕСУРС-ПАРТНЕР”, ТОВ “ГАЗОВІ РЕСУРСИ”, ТОВ “ВЕСТА” та ТОВ “АЙРОН ГОЛД” НКРЕКП прийнято рішення про видачу відповідачеві ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
Подання ТОВ “СУМИГАЗ ЗБУТ” до НКРЕКП заяви про анулювання ліцензії на постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та видачу ліцензії на постачання природного газу було здійснено на виконання пункту 2 Постанови НКРЕКП № 201 від 16.02.2017 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу”. Даним пунктом визначено, що строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності”, становить три місяці з дня опублікування цієї Постанови. Опублікування постанови відбулось 25.03.2017 у газеті “Урядовий кур'єр” за № 57.
Відповідно до пункту 3 зазначеної вище Постанови № 201 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Постанову від 12.01.2015 № 9 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом”, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16.03.2015 за № 289/26734, на яку посилається позивач у позові, скасовано, тобто з 26.03.2017 дана Постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 Постанови № 201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено. Навіть, якщо розглядати скасовану Постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України № 9 від 13.01.2010 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами”, що, як зазначено вище, діяла до 25.03.2017, ліцензіат був зобов'язаний укладати договори на купівлю-продаж природного газу, постачання природного газу та у передбачених законодавством випадках договори на транспортування та/або розподіл природного газу відповідно до типових договорів, затверджених в установленому законодавством України порядку.
Суд також критично оцінює посилання позивача на п.п. 13, 29 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2516, на який посилається позивач, оскільки згідно зазначених норм передбачено можливість, а не обов'язковість за певних обставин укладення договорів на переміщення природного газу. Тим більше, цією нормою не передбачено обов'язковість укладення договору саме для відповідача.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу;
газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт”:
магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;
промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопроводні, теплопроводні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.
Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 за №2493. Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України (пункт 2 глави 1 розділу І Кодексу). Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу, експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключено оператор газотранспортної системи.
Замовник послуг транспортування - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка на підставі договору транспортування, укладеного з оператором газотранспортної системи, замовляє одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу (замовлення розподілу потужності, замовлення транспортування природного газу, послуга балансування) - пункт 2 глави 1 розділу І Кодексу.
Оператор газотранспортної системи здійснює надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу (пункт 7 глави 3 розділу І Кодексу).
Відповідно до пункту 43 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, точка входу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій природний газ надходить до газотранспортної системи від об'єктів, пов'язаних із видобутком природного газу, газосховища, установки LNG, а також від інших газотранспортних або газорозподільних систем.
Згідно пункту 42 статті 1 Закону України “Про ринок природного газу”, точка виходу - визначена точка у газотранспортній системі, в якій оператор газотранспортної системи доставляє природний газ, що знаходиться у газотранспортній системі, до іншої газотранспортної або газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або споживача, приєднаного до газотранспортної системи, або до об'єкта, пов'язаного із видобутком природного газу.
Оформлення актів приймання-передачі природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором суміжної системи або прямим споживачем здійснюється відповідно до вимог розділу III, технічної угоди (за наявності) та з урахуванням такого: приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільних станціях і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 4 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу). А приймання-передача природного газу між оператором газотранспортної системи та прямим споживачем відбувається в точках комерційного обліку газу і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих сторін не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним (підпункт 5 пункт 2 глави 7 розділу III Кодексу).
Відповідно до договорів купівлі-продажу природного газу, укладених відповідачем з продавцями природного газу, продавці передають газ власного видобутку у загальному потоці газу у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств у газотранспортну систему та у підземних сховищах газу, тобто транспортування природного газу - надання послуг транспортування природного газу з моменту отримання природного газу в точці входу та до моменту передачі природного газу в точці виходу здійснює оператор газотранспортної системи.
Згідно Статуту позивача, що розміщений на офіційному сайті ПАТ “Укрнафта” http://www.ukrnafta.com, ПАТ “Укрнафта” є газовидобувним підприємством. При цьому, газопроводи Охтирського НГВУ відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу.
Згідно статті 4 Закону України “Про ринок природного газу”, державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Вартість послуг ПАТ “Укрнафта” з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджується Регулятором ринку природного газу. Застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи - суб'єкта ринку природного газу (ПАТ “Укртрансгаз”) до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами, за висновком суду, є неправомірним.
Крім того, позицію відповідача щодо відсутності законних підстав для існування договірних відносин між постачальником газу та газовидобувною компанією підтверджує Регулятор ринку природного газу - НКРЕКП, до якого звернувся відповідач із запитом щодо правомірності оплати постачальниками природного газу, в тому числі ТОВ “Сумигаз Збут”, газовидобувним підприємствам вартості транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, що знаходяться між газодобувною установкою та точкою їх підключення до газотранспортної чи газорозподільної системи та чи зобов'язані учасники ринку природного газу укладати/продовжувати дію договорів на транспортування видобутого природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. На запит ОСОБА_1 НКРЕКП було надане роз'яснення (лист від 21.07.2016 за № 7387/16.2.1/7-16 ( а.с. 139-142)), яке повністю підтвердило позицію відповідача у справі.
Так, у вказаному листі Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зазначила, що газопроводи газовидобувного підприємства відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку природного газу і не є відокремленим видом господарської діяльності. Вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватись у ціні природного газу власного видобутку, оскільки переміщення вуглеводів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності. Повна собівартість видобутого природного газу формується з урахуванням витрат, зокрема, пов'язаних з операційною діяльністю по видобутку природного газу, у тому числі витрат на утримання та обслуговування внутрішньопромислових трубопроводів.
Посилання позивача на частину третю статті 35 Господарського процесуального кодексу України та на судове рішення у справі № 917/1248/16, сторонами у якій були ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" та ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" є безпідставним. У вказаній справі не брали участь особи, що є сторонами у цій справі. Отже зазначене рішення не має преюдиційного характеру. Не носить назване рішення і прецедентного характеру, оскільки дані справи не є аналогічними.
Крім викладеного, суд враховує, що пунктом 36 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” визначено, що згідно з частиною другою статті 187 Господарського кодексу України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Суд зазначає, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо укладення спірного Договору лише в травні 2017 року, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання договору укладеним на минуле - з 01 квітня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що надання ПАТ “Укрнафта в особі НВГУ “Охтирканафтогаз” послуг з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, позивач не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки закону, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору, а тому суд дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 цього ж Кодексу, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та неправомірністю.
Згідно статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи усе викладене, керуючись статтями 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В позові відмовити.
Повне рішення складено 17.10.2017.
ГОЛОВУЮЧИЙ Суддя В.Л.Котельницька
СУДДІ О.Ю. РЕЗНІЧЕНКО
ОСОБА_2