ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про відмову у прийнятті позовної заяви
17.10.2017Справа № 910/17717/17
Суддя Отрош І.М., розглянувши
позовну заяву Голови Державної служби статистики України
до ОСОБА_1
про визнання наказу недійсним,
11.10.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Голови Державної служби статистики України з вимогами до ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідно до п. 11 Положення про Державну службу статистики України Голова Держстату утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує положення про них (їх статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Держстату. Позивач вказав на те, що відповідно до наказу Держстату від 21.08.2015 № 200 "Про ліквідацію юридичної особи державного підприємства "Науково-дослідний інститут статистичних досліджень" було розпочато процедуру ліквідації ДП "НДІ статистичних досліджень", який знаходиться у сфері управління Держстату, та головою ліквідаційної комісії було призначено виконуючого обов'язки директора ДП "НДІ статистичних досліджень" ОСОБА_1. Однак, 30.12.2015 головою ліквідаційної комісії ОСОБА_2 були підписано наказ "Про звільнення ОСОБА_2.", який підлягає визнанню недійсним так як лише Голова Держстату утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує положення про них (їх статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Держстату.
Розглянувши матеріалів позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, так як заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Як зазначено у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (ст. 12 ГПК України).
З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ч.ч. 4-7 Господарського кодексу України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24.10.2011 № 10 господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
У ст. 175 Господарського кодексу України зазначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Згідно зі ст. 176 Господарського кодексу України організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 177 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.
Відповідно до п. 1 Положення Про Державну службу статистики України Державна служба статистики України (Держстат) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі та який реалізує державну політику у сфері статистики.
Згідно з п. 11 Положення Про Державну службу статистики України Держстат очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра економічного розвитку і торгівлі.
Відповідно до підпункту 18 пункту 11 Положення Про Державну службу статистики України голова Держстату утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи, організації, затверджує положення про них (їх статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Держстату.
Суд зазначає, що з наведених позивачем у позовній заяві обставин вбачається відсутність між позивачем (Головою Державної служби статистики України) та відповідачем (ОСОБА_1) господарських правовідносин і спору про право, що виникає з відповідних господарських відносин, оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача щодо прийняття наказу "Про звільнення ОСОБА_2.", тоді як звільнення ОСОБА_2 належить до компетенції виключно позивача як Голови Державної служби статистики України.
Крім того, відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Суд зазначає, що фізична особа може бути відповідачем у господарському процесі у випадках, передбачених п.п. 4, 4-1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
Крім того, відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).
Водночас, з огляду на предмет, підстави позову та суб'єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду у господарських судах.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви Голови Державної служби статистики України до ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, так як позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у прийнятті позовної заяви Голови Державної служби статистики України до ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу.
Суддя І.М. Отрош