12.10.2017 Справа № 904/7631/17
За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепромережа", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 68121,88 грн
Суддя Воронько В.Д.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність № 1431 від 20.03.2017.
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепромережа" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 68121,88 грн вартості безпідставно набутого майна у вигляді теплової енергії для опалення орендованого приміщення.
06.09.2017 від відповідача на електронну поштову скриньку суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано необхідністю звернення останнього до юриста задля захисту своїх прав та інтересів під час розгляду справи.
07.09.2017 позивач подав до суду пояснення, в яких навів додаткові доводи на підтримку заявлених вимог.
Ухвалою суду від 07.09.2017 розгляд справи відкладався на 21.09.2017.
Відповідач явки свого представника у засідання суду, призначене на 21.09.2017, не забезпечив, але 20.09.2017 засобами факсимільного зв'язку надіслав до суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, посилаючись на відсутність між сторонами договірних зобов'язань до 12.09.2016, тобто до визнання судом договору укладеним у справі № 904/11381/16. Відповідач також заперечує отримання від позивача платіжних доручень, з яких би чітко вбачалося, які саме послуги надано та яку суму слід сплатити. Крім того, у відзиві відповідач посилається на існування у справі №904/11381/16 акту ТОВ "УЮТ-2011", що підтверджує взагалі відсутність у відповідача комунікацій для отримання теплової енергії, таких як труби, батареї, прилади обліку тощо.
Позивач 21.09.2017 подав клопотання про продовження строку розгляду на 15 днів, яке з огляду на обставини справи судом задоволено. Ухвалою від 21.09.2017 суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів - до 15.10.2017 включно та відклав на 03.10.2017.
03.10.2017 позивач подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив про незгоду із запереченнями відповідача, наведеними у відзиві на позов, та підтримав заявлені позовні вимоги. Також позивач зауважив на тому, що до відзиву не надано доказу, який би підтверджував отримання відповідачем погодження та дозволу органу місцевого самоврядування на відключення від системи централізованого опалення і таке відключення виконане, та вказав, що зобов'язання відповідача в умовах неукладеного договору на теплопостачання виникає на підставі законів, а неукладення договору не звільняє останнього від сплати заборгованості за спожиту теплову енергію.
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у судовому засіданні 03.10.2017 оголошено перерву до 12.10.2017.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін
На підставі договору №23/26 оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста від 23.05.2014 року (далі - договір оренди) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 орендував у управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради нежиле приміщення, вбудоване у 1 поверх житлового будинку, загальною площею 209,5 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 для використання під розміщення майстерні з ремонту побутової техніки, балансоутримувачем якого є УКВМ. Об'єкт оренди обладнаний холодним водопостачанням, каналізацією, центральним опаленням, електромережею. Використання орендованого комунального майна не за призначенням забороняється (п. 1.1 договору оренди).
Договір оренди укладено строком з 23.05.2014 року по 23.04.2017 року включно (п.11.1 договору оренди).
Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 у справі №904/11381/16, що набрало законної сили 11.05.2017, і в силу приписів ч. 3 ст. 35 ГПК не потребують доказування при розгляді даної справи.
Позивач у позові вказує, що на виконання своєї статутної мети КПТМ "Криворіжтепломережа" здійснює постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_1. Оскільки будинок АДРЕСА_1 є багатоповерховим, опалення до приміщення, яке орендує відповідач, здійснюється від транзитних трубопроводів житлового будинку і є невід'ємною частиною системи опалення вказаного будинку, що, на думку позивача, свідчить про фактичне отримання відповідачем теплової енергії в орендованому ним приміщенні.
Тож, позовні вимоги обґрунтовані тим, що КПТМ "Криворіжтепломережа" за період з 24.10.2014 по 25.03.2017 поставило, а ФОП ОСОБА_1 прийняв теплову енергію на суму 68121,88 грн, проте не сплачував вартість отриманого майна за тарифами, передбаченими для категорії "інші споживачі".
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2017 у справі №904/11381/16 за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепромережа" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017, визнано укладеним між сторонами спору договір №11429 від 12.09.2016 року про відпуск теплової енергії в редакції позивача.
Згідно із частиною другою ст. 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вказаний договір №11429 від 12.09.2016 про відпуск теплової енергії вважається укладеним з дня набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, тобто з 11.05.2017.
Частиною 8 статті 181 ГК України передбачено, що в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), та якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Тому позивач, з огляду на безпідставне отримання відповідачем у спірному періоді послуг з теплопостачання, які повернути неможливо, вважає, що за аналогією застосування ч. 2 ст. 1213 Цивільного кодексу України відповідно до ч. 1 ст. 8 цього Кодексу, відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих ним послуг.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем у позовній заяві не підтверджено фактів надання відповідних послуг та їх отримання відповідачем, об'єму наданих послуг, наявності між сторонами будь-яких взаємних зобов'язань, а також правових підстав нарахування заявлених до стягнення коштів. Крім того, відповідач зазначає, що у нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не надавалися та не могли надаватися послуги з постачання теплової енергії, оскільки у вказаному приміщенні зовсім немає необхідних для цього комунікацій, відсутні труби, батареї тощо.
За вказаних обставин і виник спір.
Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги теплопостачання, тобто зобов'язальні правовідносини сторін у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо) (стаття 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
У відповідності до пункту 1 статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у даній сфері.
Згідно із частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства; комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв.
Позивач по даній справі відповідно до приписів Закону України "Про природні монополії" відноситься до суб'єктів природної монополії.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Обов'язок споживача по оплаті за житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, також встановлений і пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
За приписами частин 1-3 статті 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно з пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Як визначено частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зазначеними нормами закону споживачів зобов'язано оплачувати надані ним житлово-комунальні послуги, у тому числі в умовах неукладеного договору.
Крім того, пунктом 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" на споживача також покладено й обов'язок своєчасного укладення договору на постачання теплової енергії, який повинен бути підготовлений виконавцем на основі типового договору на надання відповідної житлово-комунальної послуги.
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду договірні відносини між позивачем та відповідачем були відсутні.
Позивач на будинок АДРЕСА_1 у період з 24.10.2014 по 25.03.2017 поставляв теплову енергію, що підтверджується наявними у справі актами (а.с. 34-38).
Згідно наданого позивачем розрахунку відповідачу за період з 24.10.2014 року по 25.03.2017 року було поставлено теплову енергії на загальну суму 68121,88 грн.
Розрахунок суми заборгованості проведено позивачем відповідно до тарифів на теплову енергію КПТМ "Криворіжтепломережа", що діяли у спірний період згідно постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП): №683 від 13.06.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення)"; №489 від 28.11.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)"; №410 від 27.02.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)"; №1088 від 31.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)"; №1438 від 30.04.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)"; №2690 від 29.10.2015, №54 від 28.01.2016, №1757 від 29.09.2016, №2126 від 02.12.2016, №151 від 01.02.2017 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" (а.с. 18-33).
Згідно з наданим розрахунком заборгованості за теплову енергію (а.с. 78-91) нарахування сум вартості наданих послуг із теплопостачання у період з 24.10.2014 по 12.04.2015 здійснено розрахунковим способом відповідно до підключеного теплового навантаження на опалення об'єкту, фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря, підтвердженої довідками авіаметеостанції м. Кривий Ріг (а.с. 104-123), та фактичних днів надання послуг в розрахунковому місяці, оскільки до 06.10.2015 був відсутній будинковий прилад обліку теплової енергії. А нарахування за спожиту теплову енергію у період із жовтня 2015 по березень 2017 проведено на підставі показників приладу обліку теплової енергії, встановленого в будинку. У підтвердження кількісних показників споживання по будинку АДРЕСА_1 позивачем надано копії відповідних звітів (а.с. 128-144).
Матеріали справи не містять будь-яких зауважень або заперечень з боку відповідача, викладених у письмовій формі, щодо даних або формули, на підставі яких було здійснено розрахунок кількості теплової енергії, вартість якої заявлено до стягнення позивачем.
Постановою Кабінету Міністрів України №955 від 10.07.2006 року "Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги централізованого опалення і постачання гарячої води" встановлено, що тарифи (на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води) формуються для трьох категорій споживачів - населення, бюджетні установи та інші споживачі.
Відповідно до вказаного Порядку тариф для категорії "інші споживачі" застосовується до юридичних осіб (окрім бюджетних установ), фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності за нежитловими приміщеннями.
Оскільки орендар (наймач) приміщення не має можливості бути віднесеним до категорії 1 та 2 груп, він автоматично відноситься до 3-ї групи "інші споживачі".
Враховуючи викладене, посилання позивача на те, що відповідач фактично отримує теплову енергію у приміщенні, яким користується на підставі договору оренди, є обґрунтованим. У зв'язку з чим суд не приймає до уваги заперечень відповідача щодо недоведеності позивачем факту надання послуг із теплопостачання у спірний період і їх отримання споживачем та сум заявлених до стягнення нарахувань.
Також матеріали справи не місять і належних та допустимих доказів відмови відповідача від послуг позивача та/або доказів, які б підтверджували наявність у відповідача іншого джерела опалення орендованого ним приміщення.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з ст. 32 цього Кодексу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах приміщення (квартири) свідчить про виконання послуг теплопостачальною організацією і, відповідно, є підставою для оплати споживачем за надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення приміщення (квартири) від мереж теплопостачання.
Такої правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 11.11.2015 у справі №6-1192цс15.
Отже, ненадання доказів відключення від мереж централізованого опалення у встановленому порядку, так само як і самовільне відключення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.
Стосовно заперечень відповідача з приводу відсутності правових підстав нарахування коштів, які позивач просить стягнути, суд зазначає наступне.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі №6-582цс15, положення статей 1212, 1213 цього Кодексу не можуть застосовуватися до правовідносин, які врегульовуються договором.
Разом з тим, установивши, що особа в певний період отримувала надані позивачем послуги з постачання теплової енергії, то в такому випадку між особою та позивачем склалися фактичні договірні відносини, у зв'язку з чим позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню.
Частинами 1, 2 статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Як визначено у ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже, з огляду на вищенаведену правову позицію Верховного Суду України, позовні вимоги щодо стягнення вартості теплової енергії, отриманої відповідачем без договору, підлягають задоволенню на підставі приписів ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до положень статей 599-609 цього Кодексу підставами припинення зобов'язань є: - належним чином проведене виконання зобов'язання; - передання боржником відступного; - зарахування зустрічних однорідних вимог; домовленість сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням (новація); - прощення боргу; поєднання боржника і кредитора в одній особі; - неможливість виконання зобов'язання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; - смерть фізичної особи; - ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.
Відповідач належними та допустимими доказами не спростував посилання позивача щодо його обов'язку оплатити отриману теплову енергію і не надав суду на момент розгляду справи докази погашення заборгованості за надані послуги теплопостачання.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення вартості безпідставно набутого майна в сумі 68121,88 грн у вигляді боргу за спожиту без договору теплову енергію.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (50106, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Дежньова, 9; ідентифікаційний код 03342184) вартість безпідставно набутого майна в сумі 68121,88 грн у вигляді боргу за спожиту без договору теплову енергію та витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано - 17.10.2017.
Суддя В.Д. Воронько