10 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/274/17
Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - доповідача Кравця О.О.
судді -Домусчі С. Д.
судді - за участю секретаряКоваля М.П. Сторчака О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 р. по справі за адміністративним позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-
СПДФО ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області та після збільшення позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.01.2017 р. № та вимоги про сплату боргу.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30.05.2017 року позов був задоволений.
Не погоджуючись зі вказаною постановою представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, та просив її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.
Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом 1-ої інстанції було встановлено, що в період з 14.11.2016 р. по 25.11.2016 р. Новокаховська об'єднана державна податкова інспекція проводила документальну планову перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_5 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплаті податків і зборів за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.
За результатами перевірки було складено акт №507/13/НОМЕР_1 від 02.12.2016 року, яким встановлені порушення:
- п.177.2 з урахуванням п.177.3, п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України;
- п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. №2464-VI;
- ст.168 ПКУ з урахуванням пп.1.1, пп.1.2, пп.1.3 п.16-1 підрозд.10 розділу ХХ ПК України;
- статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту тилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів";
- статті 126 ПК України.
Пунктом 2.2.2 акту перевірки від 02.12.2016 р. встановлено, що СПДФО ОСОБА_5 задекларовано загальний оподатковуваний дохід, отриманий від провадження підприємницької діяльності у 2015 році в сумі 22699911,85 грн., даними перевірки встановлено, що загальний оподаткований дохід становить 24057334,85 грн., розбіжність становить 1357423,00 грн. Вказаний висновок контролюючим органом зроблено на підставі аналізу та порівнянні даних, зазначених позивачкою у декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік та даними Книги обліку доходів та витрат, форма якої затверджена наказом Міндоходів від 16.09.13 № 481.
Перевіркою правильності визначення суми чистого оподаткованого доходу, відображено в додатку 5 до податкової декларації встановлено його заниження в сумі 1 357 423,00 грн. внаслідок порушень, викладених в п.2.2.2 даного акту згідно яких платником податків не включено до доходу 2015 року суму акцизного податку та внаслідок завищення витрат діяльності за 2015 рік в сумі 18064,12 грн, в тому числі 6064,12 грн. сума сплаченої орендної плати за земельні ділянки та 12000 грн. сума плати за придбання ліцензій на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами та алкогольними напоями, внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 270088,53 грн.
Також у п. 2.9 було зазначено , що СПДФО ОСОБА_5 є платником акцизного податку, подає декларації з акцизного збору, жодних порушень його обчислення та сплати не виявлено. В матеріалах справи містяться платіжні доручення, які підтверджують сплату позивачкою сум акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизним товаром за січень 2015- січень 2016 років.
СПДФО ОСОБА_5 подано до контролюючого органу заперечення на акт від 02.12.2016 р. Новокаховською ОДПІ надано відповідь на заперечення від 11.01.2017р №1 33 21-02-13, якою повідомлено, що висновки викладені в акті перевірки № 507/13/НОМЕР_2 від 02. 12.2016 р. залишені без змін.
За результатом проведеної перевірки на підставі акта перевірки від 02.12.2016р Головним Управлінням ДФС у Херсонській області прийнято:
податкове повідомлення-рішення №0001271300 від 20.01.2017р, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 405 132,79 грн. та 135 044,26 грн. - штрафні (фінансові) санкції ;
податкове повідомлення-рішення №0001261300 від 20.01.2017 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 20632,31 грн та 5158,08 грн. - штрафні (фінансові) санкції ;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) №0001231300 від 20.01.2017 року, якою зобов'язано сплатити суму недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 74039,34 грн.;
рішення №0001191300 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.01.2017 року в сумі 7403,93 грн.
У відповідності до пп.14.1.4 п.14.1 ст.14 ПК України, акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції). Відповідно до пп.212.1.11п.212.1 ст.212 ПК України платником податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.
Поняття реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, в цілях оподаткування, визначено пп.14.1.212п.14.1 ст.14 ПК України, згідно з яким реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.
Відповідно до п.п.177.1-177.3 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість (який за своєю суттю є непрямим), що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). Про обов'язок платника податків формувати свої доходи за звітний період з урахуванням акцизного податку в статті 177 ПК України не зазначено.
Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, визначено п. 177.4 ст. 177 ПКУ. Однак вказаний перелік не містить акцизного податку, який включений до вартості товару та сплачений під час придбання.
Таким чином, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має право включити до витрат суму сплаченого акцизного податку, включеного до вартості товару, який нею придбавається з метою подальшої реалізації.
Також, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу визначено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форму та Порядок ведення книги доходів і витрат затверджено наказом Міндоходів від 16.09.2013р. N 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення". Порядком передбачено зазначення суми отриманих доходів без податку на додану вартість. В той же час Порядком не передбачено виключення суми акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів із сум отриманого доходу.
Дійсно, ст.177 ПК України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки) чітко не було визначено, що суми акцизного податку не включаються у склад доходів та витрат, що, як встановлено судом 1-ої інстанції, стало підставою для врахування відповідачем спірної суми акцизу у склад доходу СПДФО ОСОБА_5 При цьому, контролюючий орган не включає акцизний податок до складу витрат.
Апеляційний суд також приймає до уваги, що законодавець виправив суперечності ПКУ, з 01.01.2017 відповідно до Закону України від 21.12.2016 № 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" (далі - Закон № 1797-VIII) пункт 177.3 доповнено підпунктом 177.3.1 такого змісту: "177.3.1. Не включаються до доходу фізичної особи - підприємця суми акцизного податку з реалізованих суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів". Крім того, Законом № 1797-VIII внесено зміни до пп. 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 ПКУ, яка визначає перелік витрат фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування, зокрема, суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця".
Судом першої інстанції вірно зазначено, що при введенні обов'язку з 01.01.15 для суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють роздрібний продаж підакцизних товарів, утримувати акцизний податок з покупців при продажу товарів та перераховувати його до державного бюджету, законодавцем чітко не було визначено порядок обліку акцизного податку, в результаті акцизний податок, який є транзитним, суб'єкти підприємницької діяльності повинні були включати до оподатковуваного доходу (ст. 177.2 ПКУ), але разом з тим не могли включати цей податок до витрат, так як в п. 177.4 ст. 177 ПКУ не передбачалось таких витрат як акцизний податок. В результаті, фізичні особи - підприємці при подачі декларації про майновий стан, оподаткували податком на доходи фізичних осіб та єдиним соціальним внеском акцизний податок, фактично відбувалось подвійне оподаткування.
Згідно п.6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" (далі - Положення (стандарт) БО 15 "Дохід"), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 р. за № 860/4153 "Дохід" не визнаються доходами такі надходження: сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів; сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо; сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг); сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором; надходження, що належать іншим особам; надходження від первинного розміщення цінних паперів; сума балансової вартості валюти.
Таким чином , враховуючи принцип рівності усіх платників перед законом , встановлений п.4.1 ст.4 ПК України , застосовуючи аналогію закону відповідно до ст.9 КАС України щодо порядку сплати та відображенню у фінансовій звітності податку на додану вартість та акцизного податку , враховуючи неможливість подвійного оподаткування та відсутність порушень з боку позивача щодо сплати акцизного податку , апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що сума акцизного податку не включається до складу доходу фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, та, відповідно, - до складу її витрат.
Посилання апелянта щодо заниження єдиного внеску з чистого оподаткованого доходу у сумі 74039,34 грн. за 2015 рік та донарахування військового збору у сумі 20632,31 грн. є помилковим з огляду на наступне.
Пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Єдиною підставою для донарахування позивачці основного зобов'язання та фінансових санкцій за платежем військовий збір став висновок контролюючого органу про заниження платником оподатковуваного доходу за 2015 рік.
Також правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 5 Закону № 2464-VI передбачено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок
У акті перевірки п. 2.6.2 було зазначено, що перевіркою повноти відображення у звітності сум доходу, на які нараховується військовий збір, встановлено його заниження на суму 20632,31 грн.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу положень п.3 ч.11 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції та вважає,що висновок відповідача щодо заниження позивачем єдиного внеску з сум доходу за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року є неправомірним, та не підтверджений належними та допустимими доказами..
Твердження апелянта щодо порушень СПД ФО ОСОБА_5 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України завищено витрати діяльності за 2015 рік у формі сплаченої орендної плати на 6064,12 грн. є також помилковими, оскільки.
Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).
Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПК України).
Згідно з підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що з набранням чинності Податковим кодексом України, річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Як вбачається з матеріалів справи та було досліджено судом першої інстанції надані копії податкової декларації з плати за землю за 2015 рік, платіжні доручення щодо сплати оренди земельної ділянки № 141 від 29.01.2015 р., № 163 від 26.02.2015 р., № 192 від 27.03.2015 р., № 220 від 29.04.2015 р., № 250 від 26.05.15 р., № 284 від 30.06.2015 р., № 320 від 27.07.2015 р., № 352 від 20.08.2015 р., № 396 від 29.09.2015 р, № 421 від 28.10.2015 р., № 462 від 27.11.2015 р., № 483 від 22.12.2015 р.
Щодо неврахування у складі витрат вартості послуг по веденню бухгалтерського обліку за 2015 рік у сумі 18000, 00 грн. то позивачкою на адресу Новокаховської ОДПІ було надіслано лист № 7 від 02.12.2016 року з якого вбачається, що послуги з ведення бухгалтерського обліку надавалися ФОП ОСОБА_6 на підставі договору № 05-01/2015 від 05.01.2015 року та оплачені по квитанціям № 31/03-2015, № 30/06-2015, № 30/09-2015, № 30/10-2015, вказані документи не були надані до початку перевірки, оскільки були втрачені.
Посилання апелянта на те, що у книзі обліку доходів і витрат від 25.10.2013 року № 4283 відсутні записи щодо понесених витрат у вигляді вартості наданих послуг з ведення бухгалтерського обліку, то слід зазначити наступне:
Фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.
Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
Платник податку заносить до Книги відомості в такому порядку:
- у графі 1 зазначається дата запису;
- у графах 2-6 щоденно відображається дохід від провадження господарської діяльності, що оподатковується за ставками, встановленими відповідно до пункту 293.2 та підпункту 2 пункту 293.3 статті 293 глави 1 розділу XIV Кодексу, із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема отримана сума коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (окремо в готівковій та безготівковій), матеріальній або нематеріальній формі;
- у графі 2 зазначається отримана сума коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги;
- у графі 3 вказується сума повернутих коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги та/або передплати;
- у графі 4 зазначається скоригована сума доходу за продані товари, виконані роботи, надані послуги на суму повернутих коштів за продані товари, виконані роботи, надані послуги та/або передплати та розраховується як різниця граф 2 і 3;
- у графі 5 вказується вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);
- у графі 6 відображається загальна сума доходу як сума граф 4 і 5;
-у графах 7 і 8 відображаються відповідно вид та сума доходу, що оподатковується за ставкою 15 % відповідно до підпунктів 1-5 пункту 293.4 статті 293 глави 1 розділу XIV Кодексу.
Аналізуючи вищезазначені норми, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції та вважає , що відсутні будь-які посилання на те, що в книзі обліку доходів та витрат повинні міститися відомості щодо понесених витрат на оплату послуг з ведення бухгалтерського обліку, а тому твердження апелянта є помилковими.
Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу
Відповідно до п.56.21 ст.56ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно п. 57. Рішення ЄСПЛ по справі «Щокін проти України»
(Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Суд не може не помітити вимогу підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року( норма ідентична нормам , що містяться у п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 та п.56.21 ст.56ПК ПК України ), який передбачав, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи були зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.
Згідно п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими
Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).
Апеляційний суд,із врахуванням Практики Європейського Суду з прав людини вимог,презумпції правомірності дій платника податків, принципу рівності усіх платників перед законом , погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
Доводи апеляційної скарги висновків суду 1-ої інстанції не спростовують, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права
Згідно ч.2 ст. 200 КАС України не може бути скасовано правильне,по-суті, рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .
Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.05.2017року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий
суддя-доповідач Кравець О.О.
Суддя Домусчі С.Д.
Суддя Коваль М.П.