Справа № 127/10136/17
Головуючий у 1-й інстанції: Сичук М.М.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
12 жовтня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М.
секретар судового засідання: Бондаренко С.А.,
за участю:
позивача: ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача: Никонюка О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 07 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та зобов'язання вчинити дії,
В травні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні позивач та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відносно позивача працівниками КП "Муніципальна поліція" за порушення п. 6.13.1. (29) Правил благоустрою міста Вінниці, а саме: за здійснення торгівлі з рук продуктами харчування у невідведених для цього місцях, на об'єктах благоустрою, без відповідних погоджень та дозволів, було складено протокол про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП, який був розглянутий адміністративною комісією при виконавчому комітеті Вінницької міської ради.
За наслідком розгляду зазначеного протоколу адміністративною комісією була винесена постанова № 289 від 18 березня 2016 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 1360 гривень.
16 березня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до виконавчого комітету Вінницької міської ради зі скаргою на вищезазначену постанову та з клопотанням про поновлення строку на її оскарження (а.с. 6-14).
Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20 квітня 2017 року № 937 "Про розгляд клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на оскарження постанови від 18.03.2016 р. № 289 адмінкомісії при виконкомі міської ради у справі про адміністративне правопорушення" позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження постанови із-за відсутності поважних причин для його поновлення, оскільки ОСОБА_2 було відомо про існування постанови адміністративної комісії щонайменше з травня місяця 2016 року (а.с. 15-16).
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів правомірність свого рішення, а тому вимоги позивача є безпідставними.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 288 КУпАП постанову адміністративної комісії по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено у виконавчий комітет відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд.
За змістом ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Як слідує з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 937 від 20 квітня 2017 року позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку на оскарження постанови адміністративної комісії у зв'язку із відсутністю, на думку відповідача, поважних причин його пропущення, враховуючи, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення міститься заява ОСОБА_2 від 20 травня 2016 року, адресована адміністративній комісії, про ознайомлення з матеріалами даної справи та зняття з них копій, вказана заява була задоволена та копії матеріалів справи разом з постановою від 18 березня 2016 року за № 289 були надані для ознайомлення позивачу.
Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що виконавчими органами Вінницької міської ради неодноразово були розглянуті та опрацьовані звернення ОСОБА_2 стосовно скасування постанов адміністративної комісії про накладення на неї адміністративних стягнень у вигляді штрафів, в тому числі постанови від 18 березня 2016 року № 289, та були дані їй дві відповіді від 04 серпня 2016 року та від 07 вересня 2016 року, а тому відповідач прийшов до висновку, що позивач про існування постанови адміністративної комісії від 18.03.2016 № 289 знала щонайменше з травня місяця 2016 року, але звернулася до виконавчого комітету Вінницької міської ради зі скаргою та клопотанням про поновлення пропущеного строку лише 17 березня 2017 року.
Однак, як встановлено судом, в клопотанні про поновлення пропущеного строку ОСОБА_2 обґрунтовує пропуск даного строку тими обставинами, що вона є особою похилого віку та постійно хворіє, має 2-гу групу інвалідності, часто перебуває на лікуванні та знаходиться під наглядом у лікаря, що перешкоджає їй повністю усвідомлювати свої права й користуватися ними в повному обсязі, що вона є людиною, яка не обізнана в праві, зверталась за допомогою до різних громадських організацій, оскільки до адвокатів звернутись не могла через відсутність коштів, не мала можливості отримати належну правову допомогу для захисту своїх прав. Також оскільки постанова від 18 березня 2016 року приймалась за відсутності позивача, їй не було належним чином роз'яснено порядок та строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. Саме зазначені обставини стали причиною того, що ОСОБА_2 впродовж тривалого часу не зверталась за оскарженням зазначеної постанови, а тому просила визнати поважними зазначені причини пропуску встановленого строку.
Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що так як оскаржуване рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради тягне за собою правові наслідки у вигляді позбавлення права особи на адміністративне оскарження постанови від 18.03.2016 № 289, то воно повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали значення для його прийняття.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Так Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Аналогічні положення містяться в Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", де зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що відповідач не надав належної правової оцінки обставинам пропуску строку, на які посилається ОСОБА_2 у своєму клопотанні, обмежившись лише обґрунтуванням, що остання була обізнана з існуванням постанови від 18 березня 2016 року з травня 2016 року, що в сукупності призвело до прийняття невмотивованого рішення.
В той же час, суд апеляційної інстанції вважає безпідставною вимогу позивача щодо необхідності зобов'язати виконавчий комітет Вінницької міської ради поновити їй строк на оскарження постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 18.03.2016 № 289, враховуючи наступне.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Таким чином, задовольняючи вказану позовну вимогу та зобов'язуючи виконавчий комітет Вінницької міської ради поновити ОСОБА_2 строк на оскарження зазначеної постанови, суд апеляційної інстанції фактично зобов'язав би суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення, чим допустив би втручання у дискреційні повноваження відповідача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача слугуватиме саме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на оскарження постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 18.03.2016 № 289 з урахуванням всіх обставин, які викладені у даному клопотанні.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищевказане, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення та допущено порушення норм матеріального або процесуального права, у зв'язку з чим, судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 07 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 937 від 20.04.2017 про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на оскарження постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 18.03.2016 № 289.
Зобов'язати виконавчий комітет Вінницької міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на оскарження постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради від 18.03.2016 № 289.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 17 жовтня 2017 року.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Граб Л.С. Гонтарук В. М.