12 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1635/16
Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач, ОСОБА_1, звернувся з позовом до Головного управління Національній поліції України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУНП у Миколаївській області) про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП № 213 о/с від 01.08.2016 року про звільнення його з поліції, поновлення на посаді інспектора-чергового Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи позовні вимоги тим, що під час звільнення його і у зв'язку із скороченням штатів, йому не було запропоновано жодну з наявних вакансій, що на думку позивача, суперечить вимогам ст.68 Закону України "Про Національну поліцію", ст.49-2 КЗпПУ.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 213 о/с від 01.08.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора-чергового Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14.08.2016 року по 16.12.2016 року у сумі 16095,16 грн., без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 5194,84 грн.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора-чергового Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 5194,84 грн. допущена до негайного виконання.
В апеляційній скарзі, ГУНП у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року - скасувати та винести нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом Головного управління Національної поліції в Миколаївській області № 1 о/с від 07.11.2015 року, відповідно до п. п. 9, 12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію", ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора-чергового Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, присвоєно звання майора поліції.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.06.2016 року по справі № 490/7758/15-к н/п 1-кс/490/3089/2016 до ОСОБА_1 застосовано захід забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади на строк до 13.08.2016 року.
01.06.2016 року ОСОБА_1 письмово попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції у зв'язку зі скороченням тимчасових штатів.
01.08.2016 року наказом начальника ГУНП в Миколаївській області № 213 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.4 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон).
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Приписи ст. 3 Закону визначають, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Зі змісту ст. 17 Закону випливає, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно ч. 1 ст. 49 вказаного Закону на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.
Як було встановлено раніше, на підставі заяви ОСОБА_1 Наказом Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області № 1 о/с від 07.11.2015 року "По особовому складу" відповідно до п. п. 9,12 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" призначено прибулих з Міністерства внутрішніх справ з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестування з 07.11.2015 ОСОБА_1, який мав спеціальне звання майор поліції, інспектор-черговий Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, присвоїв йому звання майор поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 01.06.2016 року був попереджений про можливе наступне звільнення із займаної посади згідно ст. 49- 2 КЗпП України та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Положеннями ч. 2 ст. 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
З огляду на вказану норму права відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.
Відповідно до п. 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, у статті 3 Кодексу законів про працю України закріплено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Судом апеляційної інстанції враховується, що Законом України "Про Національну поліцію" не врегульовано процедуру здійснення пропозиції наявних вакантних посад поліцейському, який попереджається про можливе звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
При цьому, частиною 2 цієї статті передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При цьому, Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
У постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 року у справі №21-52а15, виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, вказано, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.
Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 36 КЗпП України визначають, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.
У постанові від 19.01.2016 року у справі №21-2225а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Тобто, у разі скорочення штатів, особі, посада якої скорочується, повинно бути запропоновано рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи.
Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штатів.
Щодо дотримання відповідачем гарантованого Законом права особи залишення на службі в поліції при реорганізації з урахуванням її досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно матеріалів справи, відповідач не заперечує той факт, що позивачеві при звільненні взагалі не була запропонована жодна інша вакантна посада в органах поліції, та обґрунтовує звільнення ОСОБА_1 притягненням його до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №42015150150000012 за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
Як було зазначено вище, 13.06.2016 року слідчим прокуратури Миколаївської області повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
21.06.2016 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 відсторонено від посади інспектора-чергового Березанського відділення поліції Очаківського відділу поліції, в якості заходу забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, не може мати жодного відношення до його звільнення за ст.77 ч.1 п.4 Закону України "Про Національну поліцію" - у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Скоєння працівником поліції злочину-це інша, самостійна підстава для його звільнення зі служби в поліції.
Наказом Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області від 06.11.2015 р. № 6 затверджені тимчасові штати апарату, органів та підрозділів ГУНП в Миколаївській області (а.с. 43).
З матеріалів справи також вбачається, що наказом Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області від 31 травня 2016 року № 440 дск "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області", були змінені структура та штат Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, яким були скорочені всі тимчасові посади.
Крім того, згідно наказу ГУ НП в Миколаївській області від 31.05.2016 № 440 дск "Про організаційно - штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області" затверджено постійний штат відповідача.
Згідно тимчасового штату органів і підрозділів ГУНП в Миколаївській області штатна чисельність посад Березанського відділення поліції складала 55 осіб, в той час як згідно переліку змін у штатах ГУНП в Миколаївській області, штатна чисельність посад Березанського відділення поліції складає 54 особи.
Доказів того, що функціональні обов'язки та обсяг виконуваних завдань Березанського відділення поліції зазнали змін у зв'язку зі скороченням штатів, під яким в даному випадку розуміється скорочення тимчасового та затвердження постійного штату відділу поліції, відповідачем як суб'єктом владних повноважень, не надано.
За поясненнями позивача, жодної іншої посади, відповідачем йому не пропонувалось, від жодної посади він не відмовився. Доказів відмови позивача від інших посад в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, відповідачем не надано.
Відтак, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не були у встановленому законом порядку запропоновані вакантні посади, які відповідають його досвіду роботи, освітньому рівню, стану здоров'я, ставленню до виконання службових обов'язків.
Таким чином, оскільки відповідачем порушено порядок звільнення позивача з органів поліції у зв'язку із скороченням штатів, оскільки не було у встановленому законом порядку запропоновано жодної вакантної посади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.
При цьому колегією суддів враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.. ст. 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: