79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
03.10.2017р. Справа № 914/2111/16
Господарський суд Львівської області у складі
Судді Фартушка Т.Б., при секретарі Сало О.А.
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Львівтурист”, Львівська область, м. Львів,
до Відповідача: Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м. Київ,
про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення із нежитлових приміщень
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 15.12.2014р. б/н)
Суть спору.
Приватне акціонерне товариство “Львівтурист” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення із нежитлових приміщень.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 15.08.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2016р.
Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 20.09.2016р. та 28.09.2017р. В судових засіданнях 30.08.2016р., 04.10.2016р. та, для надання можливості Відповідачу представити оригінали документів, 03.10.2017р. оголошувались перерви. Строк вирішення спору продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 28.09.2017р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 12.10.2016р. зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/2508/16.
Провадження у справі поновлено з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 18.09.2017р. (згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала отримана Відповідачем 25.09.2017р.).
Представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 29, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам судового процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та бланки оголошення ухвали про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 29, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді не надходило.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; впродовж розгляду справи представник Позивача надав пояснення по суті спору, яким позовні вимоги підтримав повністю. При цьому суд зазначає, що ухвала Господарського суду Львівської області по даній справі про поновлення провадження у справі від 18.09.2017р. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана Позивачем 25.09.2017р.
Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з причин та підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях та додаткових поясненнях щодо орендної плати за Договором. Надав для огляду оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи (клопотанням від 03.11.2017р. вх.№33649/17).
З приводу клопотання Відповідача про передачу справи до Господарського суду міста Києва суд зазначає наступне. Подане клопотання, додане до супровідного листа від 19.09.2016р. вх.№37094/16, Відповідач обґрунтовує тим, що справа не може бути розглянута за місцезнаходженням відокремленого підрозділу, оскільки у відділення відсутнє право представництва інтересів Банку у судах. При цьому Відповідач зазначає, що згідно п.3.4 Положення про відділення, Відділення наділене правом представляти інтереси Банку у взаємовідносинах місцевими органами державної влади і управління, правоохоронними органами, підприємствами, установами, організаціями і фізичними особами. Суд з даного приводу зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.20.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» (із змінами та доповненнями), що статтею 16 ГПК встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна. Позивачем ж визначено предмет позову як усунення перешкод в користуванні майном. З врахуванням вищенаведеного суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення клопотання Відповідача про передачу справи до Господарського суду міста Києва, відтак, в клопотанні слід відмовити за безпідставністю.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судових засіданнях впродовж розгулу справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З врахуванням вищенаведеного суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст.75 ГПК України.
При цьому суд зазначає, що, з врахуванням вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, в суду відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи, оскільки відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
У позовній заяві (том. 1 а.с.6) Позивач зазначає, що є власником нежитлових приміщень на першому поверсі готелю «Турист». 10.03.1993р. між Позивачем та Відповідачем укладено Договір оренди нежитлових приміщень №8, з якого слідує, що Сторони уклали угоду про дольову участь у реконструкції тур комплексу «Турист» з метою часткового використання вказаного приміщення під відділення банку на засадах безкоштовної оренди приміщення строком на 30 років як компенсація за внесену суму у реконструкцію туркомплексу. Згідно доводів Позивача, даний договір за своєю суттю є договором про сумісну діяльність. Позивач зазначає, що з часу від 10.03.1993р. не було складено акту приймання-передачі об'єкту оренди та не було підписано договору оренди щодо передачі у користування Відповідачеві нежитлових приміщень на першому поверсі готелю «Турист» площею 330кв.м. З врахуванням наведеного Позивач робить висновок, що орендні правовідносини між Сторонами не виникли.
Також Позивач робить висновок, що станом на момент подачі позову Відповідач користується нежитловими приміщеннями площею 330кв.м на першому поверсі готелю «Турист» (м.Львів, вул.Коновальця, 103) без наявних на те правових підстав. Позивач зазначає, що Відповідач не звільняє незаконно зайняті нежитлові приміщення, а також відмовляється від укладення договору оренди спірних нежитлових приміщень.
Наведене, згідно доводів Позивача, стало підставою для подання позову.
При цьому, як на правову підставу своїх вимог Позивач покликається на ст.391 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечує повністю, зазначаючи у відзиві (т.1 а.с.58), що обраний Позивачем спосіб захисту на підставі ст.391 ЦК України є неналежним, оскільки положення даної статті підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Натомість, між Сторонами укладено Угоду про дольову участь у реконструкції туристичного комплексу «Турист» від 10.03.1993р. та Договір оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8, які діють впродовж 30-ти років.
Крім того, щодо доводів Позивача про те, що Договір оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8 є за своєю суттю договором про сумісну діяльність, то Відповідач з таким твердженнями не погоджується та зазначає, що якщо погодитись з таким твердженням, то банк має підстави вимагати від Позивача передачі у власність банку частини нерухомого майна, створеного за його участю. При цьому Відповідач стверджує, що найменування Договору від 10.03.1993р. та його зміст вказують на орендні відносини між Сторонами. При цьому Відповідач зазначає, що до Договору неодноразово вносились зміни, зокрема, змінювався розмір експлуатаційних витрат. Підтвердженням наведеного, згідно доводів Відповідача, є Додатки та Додаткові угоди до Договору, виставлені Позивачем рахунки та платіжні доручення. При цьому Відповідач зазначає, що спільна діяльність Сторін визначається окремою угодою про дольову участь від 10.03.1993р., про яку Позивач у позовній заяві не згадує.
Також Відповідач зазначає, що твердження Позивача про те, що майно передчасно було передане на виконання ще не укладеного договору , є помилковими, оскільки між Сторонами укладено Договір оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №10, який є чинним та виконується продовж багатьох років. Відповідач також зазначає у відзиві. Що відсутність між Сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди не впливає на дійсність самого Договору оренди та не є підставою вважати Договір оренди неукладеним, оскільки самим Позивачем не оспорюється та визнається фактичне користування Відповідачем приміщеннями, про що зазначається у позовній заяві, та, в силу п.2.2 Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8, передача об'єкта оренди орендареві здійснюється за актом прймання-передачі об'єкта після його реконструкції з одночасним підписання договору оренди; відтак, Відповідач робить висновок, що передача відбулась під час укладання самого Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8 у відповідності до вимог п.2.1 Договору.
При цьому Відповідач наголошує, що в силу вимог ч.1 ст.153 ЦК УРСР, договір оренди укладено, оскільки між Сторонами в потрібній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов такого. Крім того, визначення договору як неукладеного за наслідками виконання його сторонами неможливе.
У додаткових поясненнях щодо орендної плати згідно Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8 (від 10.10.2016р. вх.№40332/16) Відповідач зазначає, що згідно п.1.1 Договору від 10.03.1993р. №8, Сторони уклали угоду про дольову участь Відповідача у реконструкції туркомплексу «Турист» з метою часткового використання вказаного приміщення під відділення банку на засадах безкоштовної оренди приміщення строком на 30 років, як компенсація за внесену суму у реконструкцію туркомплексу. Іншими словами, в Договорі встановлено, що кошти, внесені на реконструкцію приміщення згідно Угоди про дольову участь є оредною платою за використання приміщення. Підтвердженням перерахування коштів є як сама Угода про дольову участь від 10.03.1993р., так і виставлений Позивачем рахунок від 28.03.1994р. №16 і меморіальний ордер від 30.03.1994р. №1047.
Листом від 12.07.2016р. №01/71 Позивач звертався до Відповідача з проханням укласти договір оренди щодо спірного майна, а у випадку незгоди - Позивач буде змушений звертатись до суду з вимогою про виселення Відповідача з самовільно зайнятого приміщення. Лист від 12.07.2016р. №01/71 мотивований тим, що орендні правовідносини між Сторонами не виникли.
Відповідач листом від 29.07.2016р. №10.102-126/67-14604 повідомив Позивача, що вважає його вимоги безпідставними через наявність договірних відносин між Сторонами.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.
Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Проте, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно ст.256 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Відповідно до ч.1 ст.257 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.
Крім того суд зазначає, що Цивільний кодекс Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в тому числі глава 25 (Майновий найом) не передбачав обов'язку сторін орендних правовідносин складати акт приймання-передачі, як і не визначав способу передачі майна. Частиною 1 ст.262 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (Надання майна наймачеві) визначено лише, що наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна.
Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З даного приводу суд зазначає, що, згідно правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 27.05.2015р. у справі №6-92цс15, положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України від 16.03.2016р. у справі №3-64гс16.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на будівлю від 20.10.1999р., виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради, Позивач є власником будівлі готелю, яка розташована у м.Львові на вул.Коновальця, 103; свідоцтво видане на підставі розпорядження від 19.10.1999р. №1072.
10.03.1993р. між Позивачем та Відповідачем укладено Угоду про дольову участь у реконструкції туристичного комплексу «Турист» по вул.Коновальця, 103 у м.Львові (далі - Угода про дольову участь), відповідно до п.1 якої, Позивач з метою реконструкції туристського комплексу та забезпечення фінансування робіт пропонує, а Відповідач для організації своєї філії дає згоду на дольову участь у проведенні вищевказаних робіт; терміни та суми дольової участі визначаються окремими доповненнями до угоди з врахуванням інфляції; Відповідач зобов'язується прийняти участь в реконструкції туристичного комплексу “Турист» в м.Львові на суму 280млн.крб.; Позивач виділяє приміщення для відкриття філії Банку та обмінного пункту інвалюти на 1 поверсі готельної частини площею 330 кв.м та один готельний номер «люкс».
Згідно п.2.2 Угоди про дольову участь, Банк згідно доповнень (графіку) перераховує кошти на реконструкцію готелю в сумі 280млн.крб. на розрахунковий рахунок Позивача поетапно згідно графіку та доповнень до угоди і сприяє їх своєчасному засвоєнню.
Відповідно до п.2.4 Угоди про дольову участь, Банк використовує вказане приміщення за призначенням і сплачує Позивачу усі розходи, пов'язані з його експлуатацією, за винятком орендної плати.
Згідно п.3.5 Угоди про дольову участь, Угода вступає в силу з дня її підписання та діє протягом 30 років.
Угода про дольову участь підписана та скріплена відбитками печаток Сторін.
На виконання зазначеної Угоди про дольову участь Позивачем виставлявся Відповідачеві рахунок від 28.03.1994р. №16 на суму 80000000крб., який Відповідачем оплачено згідно меморіального ордеру від 30.03.1994р. №1047.
Крім того, підтвердженням виконання Угоди про дольову участь є наступні документи: додаткова угода до підрядного контракту на будівництво критого навісу для автотранспорту по вул.Коновальця, 103 від 01.12.1994р.; додаткова угода до підрядного контракту на капітальний ремонт приміщень відділення банку по вул.Коновальця, 103 від 01.06.1994р.; довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт та різниці вартості матеріалів за лютий-квітень 1994р.; укладення договору між Відповідачем та Управлінням державної служби охорони; акт виконаних робіт по монтажу та акт обстеження технічної оснащеності установи банку від 18.04.1996р.; листи Львівміськелектромережі від 28.01.1995р. №291.114-250 та від 18.03.1996р. №297.114-612
10.03.1993р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №8, відповідно до п.1.1 якого, Сторони уклали угоду про дольову участь Відповідача у реконструкції тер комплексу «Турист» з метою часткового використання вказаного приміщення під відділення банку на засадах безкоштовної оренди приміщення строком на 30 років, як компенсація за внесену суму у реконструкцію туркомплексу.
Згідно п.2.1 Договору від 10.03.1993р. №8, Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне використання службові приміщення туркомплексу «Турист» для відкриття філії банку обмінного пункту інвалюти на 1 поверсі готельної частини загальною площею 33-кв.м та один готельний номер «люкс» за адресою: м.Львів, вул.Коновальця, 103.
Відповідно до п.2.2 Договору від 10.03.1993р. №8, передача об'єкта оренди Орендареві здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта після його реконструкції з одночасним підписанням договору оренди.
Згідно п.3.1 Договору від 10.03.1993р. №8, Орендодавець після закінчення реконструкції туркомплексу виділяє приміщення під банк та обмінний пункт інвалюти з окремим входом з правої бокової сторони готелю при умові, що Орендар згідно підписаної угоди про дольову участь у реконструкції туркомплексу «Турист» вніс кошти на розрахунковий рахунок АТ «Львівтурист» згідно графіку та вони засвоєні на вказаному об'єкті.
Відповідно до п.п.3.2, 3.3 Договору від 10.03.1993р. №8, Орендар використовує вказане приміщення за призначенням і сплачує Орендодавцю всі розходи, пов'язані з його експлуатацією (за діючими тарифами з урахуванням інфляційних процесів); Орендар своєчасно вносить плату за комунальні послуги щоквартально до 10 числа місяця, слідуючого за звітним періодом.
Згідно п.4.5 Договору від 10.03.1993р. №8, Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом 30 років.
Договір від 10.03.1993р. №8 підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.
В подальшому між Сторонами укладались додатки до Договору від 10.03.1993р. №8: розрахунок витрат на утримання орендованого майна по вул.Коновальця, 103/1 поверх готелю «Турист»; Додаткова угода від 01.08.2011р. №2 до Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8; Додаткова угода від 01.07.2014р. до Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8; Додаткова угода від 01.04.2015р. Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8; Додаткова угода від 01.10.2015р. Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8; Додаткова угода від 29.12.2015р. до Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8; Додаткова угода від 01.02.2016р. Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8.
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що укладений між Сторонами Договір оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8 за своєю правовою природою є договором оренди. Наведене підтверджується як істотними умовами Договору від 10.03.1993р. №8, так і його назвою, найменуванням Сторін, характером правовідносин, які виникли за Договором.
При цьому, щодо визначення розміру орендної плати суд бере до уваги, що відповідно до п.2.4 Угоди про дольову участь, Банк використовує вказане приміщення за призначенням і сплачує Позивачу усі розходи, пов'язані з його експлуатацією, за винятком орендної плати. згідно п.1.1 Договору від 10.03.1993р. №8, Сторони уклали угоду про дольову участь Відповідача у реконструкції туркомплексу «Турист» з метою часткового використання вказаного приміщення під відділення банку на засадах безкоштовної оренди приміщення строком на 30 років, як компенсація за внесену суму у реконструкцію туркомплексу. Відтак, укладений Договір від 10.03.1993р. №8 є оплатним.
Щодо покликання Позивача на те, що Договір оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8 за своєю суттю є договором про спільну (сумісну) діяльність суд зазначає, що, як описано вище, 10.03.1993р. між Позивачем та Відповідачем укладено Угоду про дольову участь у реконструкції туристичного комплексу «Турист» по вул.Коновальця, 103 у м.Львові, докази виконання якої представлені. Договір ж оренди від 10.03.1993р. №8 не містить положень, визначених ст.430 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
З приводу доводів Позивача про те, що не було складено акту приймання-передачі приміщень, а відтак, майно не передане Орендареві суд зазначає, що, як описано вище, Цивільний кодекс Української РСР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в тому числі глава 25 (Майновий найом) не передбачав обов'язку сторін орендних правовідносин складати акт приймання-передачі, як і не визначав способу передачі майна.
Додатково з приводу доводів Позивача про те, що приміщення Відповідачеві не передано, суд також зазначає, що у листі від 14.07.1997р. №03/119, адресованому Позивачем Відповідачу, Позивач визнавав факт передачі Відповідачеві приміщень: «… порушуються умови договору щодо цільового використання переданого нами приміщення…». Крім цього, у довідці Позивача від 02.08.2006р. №03/21 Позивач сам визнає, що: «… залишкова вартість приміщення 1-го поверху готелю «Турист», яке орендується ЛОФ АК УСБ …».
Наведеним спростовуються доводи Позивача щодо того, що орендні правовідносини між Сторонами не виникли.
Суд також бере до уваги факт виконання Сторонами Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8.
При цьому суд окремо зазначає, як на правову підставу своїх вимог Позивач покликається на ст.391 ЦК України.
Згідно наведених вище правових позицій Верховного Суду України, положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Суд звертає увагу, що, незважаючи на визначення правової природи укладених між Сторонами Договорів, беззаперечним є той факт, що, з врахуванням Угоди про дольову участь та Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993р. №8, і додатків до нього, між Сторонами існують договірні відносини з приводу спірного майна, майно використовується Відповідачем згідно згаданих Договорів, відтак, стаття 391 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що зазначені Позивачем доводи не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи, а відтак, в позові слід відмовити за безпідставністю.
Суд також зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 12.10.2016р. за наслідками розгляду клопотання Позивача від 04.10.2016р. вх.№4751/16 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №914/2508/16. Як зазначено в ухвалі суду по даній справі від 12.10.2016р.: «Позивач у своєму клопотанні вказує на те, що предметом спору у справі №914/2508/16 є визнання недійсним Договору оренди нежитлових приміщень від 10.03.1993 року №8». Проте, Господарським судом міста Києва 09.02.2017 року у справі № 914/2508/16 винесено ухвалу, якою припинено провадження у справі №914/2508/16 на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.
Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
03.10.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 09.10.2017р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.