печерський районний суд міста києва
Справа № 757/50365/17-к
05 жовтня 2017 року Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
Заявник ОСОБА_3 звернулась до слідчого судді із клопотанням і просить скасувати повністю арешт на належні їй грошові кошти в сумі 960 000,00грн., накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року, та повернути їх власнику, тобто ОСОБА_4 .
Клопотання підтримано заявником ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_5 під час його розгляду, та обґрунтовано наступним. Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000861. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_6 задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури - прокурора у кримінальному провадженні № 42017000000000861 ОСОБА_7 та накладено арешт на тимчасово вилучене належне ОСОБА_3 , на праві приватної власності майно, а саме: грошові кошти у сумі 960 000 (дев'ятсот шістдесят тисяч) грн. 00 коп.
ОСОБА_8 , вказує на те, що є власницею грошових коштів у сумі 960 000 (дев'ятсот шістдесят тисяч) грн. 00 коп., які належать їй на праві приватної власності. Дані грошові кошти набуті у законний спосіб.
Так, 21 вересня 2013 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області було зареєстровано шлюб між нею та ОСОБА_9 . Її родина має статус багатодітної сім'ї та понад усе цінує сімейні традиції та цінності. Має на утриманні чотирьох малолітніх та неповнолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На даний час ОСОБА_8 , вагітна п'ятою дитиною. Окрім того, ОСОБА_8 , зареєстрована як фізична особа- підприємець, своєчасно сплачуює всі податки та збори, відповідно до вимог чинного законодавства, а також має стабільний дохід, що підтверджується виписками з банків. Разом з цим, вона та її малолітні та неповнолітні діти мають місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та у зв'язку з чим перебувають на обліку внутрішньо переміщеної особи про що мають відповідні довідки, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Так, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2017 року у справі № 757/31803/17-к надано дозвіл на обшук транспортного засобу ТОYOTA LAND CRUISER 200, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , «з метою відшукання та вилучення речей і документів, що мають значення для кримінального провадження, а саме: пристрої запису інформації, карти пам 'яті, флеш-накопичувачі та жорсткі диски, фото-, відеокамери, мобільні телефони, 8іт-карти мобільних операторів, документи щодо господарської діяльності ПАТ «Сбербанк», ПАТ «Форум Банк», ВТБ Лізинг України, ПАТ «ПУМБ», ДП «Донецька залізниця», ПАТ «Промінвестбанк», «Таскомбанк», ПАТ «Укрзалізниця», блокноти, записники, чорнові записи із записами, банківські картки та документи щодо оформлення банківських рахункових карток та відкриття рахунків у банківських установах».
15 червня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2017 року у справі № 757/31803/17-к було проведено обшук транспортного засобу. Під час проведення вищевказаної слідчої дії, а саме обшуку, 15 червня 2017 року співробітниками Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури було вилучено грошові кошти у сумі 960 000 (дев'ятсот шістдесят тисяч) грн. 00 коп., які належать, ОСОБА_4 , на праві приватної власності, при цьому жодні документи про вилучення майна заявнику не надавалися.
До цього часу невідомо, де насправді зберігається вищевказане майно, що належить заявнику на праві приватної власності, а органом досудового розслідування не було вчинено жодних дій щодо повідомлення відповідної інформації та/або повернення належного на праві приватної власності майна органом досудового розслідування не здійснювалося. Окрім того, ОСОБА_4 , також не було повідомлено про звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно!
Статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України чітко встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
В розумінні вищевказаної імперативної норми кримінального процесуального закону, беззаперечним є факт того, що 15 червня 2017 року належне заявнику на праві приватної власності майно, а саме: грошові кошти у сумі 960 000 (дев'ятсот шістдесят тисяч) грн. 00 коп., були тимчасово вилучені у володільця - ОСОБА_3 .
Згідно зч. 5 ст. 171 Кримінального процесуального кодексу України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Так, 25 липня 2017 року під час судового розгляду слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва, скарги ОСОБА_3 поданої на бездіяльність прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 42017000000000861 та слідчих, які здійснюють його розслідування (справа № 757/36419/17-к) стало відомо, що слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_6 було постановлено ухвалу про задоволення клопотання органу досудового розслідування про арешт майна, що належить ОСОБА_4 (ухвала Печерського районного суду міста Києва № 757/34404/17- к від 16.06.2017 року)
Заявник вважає, що у зв'язку із задоволенням цього клопотання та накладенням арешту на належне їй на праві приватної власності майно її конституційні права та законні інтереси обмежено, оскільки арешт майна був накладений необгрунтовано та порушує гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною, іншими законодавчими актами України права недоторканності майна та захисту від необгрунтованого втручання держави у право мирного володіння майном особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Кримінального процесуального кодексу України, учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.
Заявник вказує на те, що слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання про арешт майна без повідомлення власника майна, жодним чином не мотивувавши своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необгрунтованому процесуальному обмеженню.
Мотивуючи свої доводи, хочу вказати на порушення слідчим суддею вимог ст. 173 КПК України, з огляду на те, що слідчий суддя, всупереч вимогам ст. 132 КПК України, застосував такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, без обґрунтованої на те потреби, яка б виправдовувала такий ступінь втручання у мої права та законні інтереси.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідно до п. п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п. 1 ч. З ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
В самій ж ухвалі Печерського районного суду міста Києва, якою було накладено арешт на тимчасове вилучено майно, зазначено, «...обставини вчинення ймовірного злочину, так як вони викладені в клопотанні прокурора».
Разом з цим, відповідно до вимог ст. 171 КПК України, до клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи.
Так, органом досудового розслідування не було надано жодного документу, яким обґрунтовувалися б доводи необхідності накладення арешту на тимчасово вилучене майно, а лише надано ухвали Печерського районного суду міста Києва та протоколи обшуку датовані 15 червня 2017 року. Слідчий суддя абсолютно не дослідив матеріали вищезазначеного клопотання про арешт майна та об'єктивно не з'ясував обставин кримінального провадження.
Враховуючи вищевикладене мотивування клопотання, прокурор в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Вказані обставини вплинули і на те, що належним чином не було встановлено, як в ухвалі слідчого судді, так і в клопотанні прокурора, правової підстави для накладення арешту на належне ОСОБА_4 , на праві приватної власності майно.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Органом досудового розслідування не встановлено походження грошових коштів та не надано жодних доказів щодо незаконності їх походження, адже навіть в своєму клопотанні про арешт майна, зазначає, що «...грошові кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них». Слідчим суддею в подальшому було лише продубльовано зазначену в клопотанні органу досудового розслідування нічим не обґрунтовану інформацію, що: «...грошові кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них».
Таким чином, зазначених вимог закону слідчий суддя та орган досудового розслідування не дотрималися. Разом з цим, в обґрунтування рішення слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_6 зазначає, що: «правове обгрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст.ст. 167, 170, 171 КПК України, приходжу до висновку про наявність правових підстав для накладення арешту на майно, яке було вилучене під час проведених слідчих дій, з метою забезпечення можливості конфіскації майна, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 258-5 КК України, а також з метою відшкодування шкоди, завданої державі».
Заявник та адвокат звертали увагу на те, що на даний час відповідно до витягу з ЄРДР у вказаному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. ОСОБА_8 , не має статусу підозрюваного в даному кримінальному провадженні.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Забезпечення прав людини є напрямком державної політики, що реалізується через національні механізми захисту прав людини.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини та Конвенція про захист прав людини та основних свобод, учасником яких є Україна.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Виходячи з положень ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю та ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, ч. 2 ст. 325 ЦК України, фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.
Відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснення ним права користування та права розпорядження своїм майном.
Статтею 2 Кримінального процесуального кодексу України чітко встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».
Згідно ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться недоторканість права власності.
Згідно ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на які надана Верховною Радою України, вимог інших законодавчих актів.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має
бути законним: друге речення п. 1 передбачає позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року, де вказувалося на порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Разом з цим, Європейський суд з прав людини в рішеннях від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» . Принцип «пропорційності» вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ЕСНК 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Зегіез А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).У відповідності зі ст. 41 Конституції України, кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.
Таким чином, практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський проти Польщі» від 22 червня 2004 року).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Разом з тим, як передбачено ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Таким чином, вищевикладені обставини свідчать про однобічність і необ'єктивність судового розгляду, неповноту судового розгляду. Арешт на грошові кошти у сумі 960 000 (дев'ятсот шістдесят тисяч) грн. 00 коп., належні на праві власності ОСОБА_4 , за недоведеності необхідності такого арешту майна, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження має бути скасовано!
В результаті викладеного та з метою недопущення порушення норм Кримінального процесуального кодексу України та основ європейського права, які захищають непорушність права власності та передбачені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в протоколі №1 прийнятому до неї, захід забезпечення кримінального провадження, у вигляді арешту майна, має бути скасовано у зв'язку з тим, що його накладено необгрунтовано, а продовження його утримання органом досудового розслідування буде перевищувати ступінь втручання у права і свободи особи.
Прокурор ОСОБА_14 заперечував проти задоволення клопотання, вказуючи наступне. Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42017000000000861 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 258-5 КК України. В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017000000000861 Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України 15.06.2017 проведено ряд обшуків, зокрема на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2017 № 757/31803 /17-к, транспортного засобу ТОYOTA LAND CRUISER 200 державний номер НОМЕР_2 .
Ухвалою Печерського Районного суду міста Києва від 16.06.2017 (справа №757/34404/17-к) накладено арешт на речі, вилучені під час проведення обшуків, зокрема з транспортного засобу ТОYOTA LAND CRUISER 200 державний номер НОМЕР_1 : Грошові кошти у сумі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень, що складаються із 300 (триста) купюр номіналом 200 (двісті) гривень; Грошові кошти у сумі 900 000 (дев'ятсот тисяч) гривень що складаються із 3600 купюр номіналом 100 (сто) гривень, 700 купюр номіналом 200 (двісті) гривень та 800 купюр номіналом 500 (п'ятсот) гривень. Вищевказані речі мають істотне значення під час досудового розслідування та відповідно до ст. 98 КПК України визнані речовими доказами у кримінальному провадженні №42017000000000861.
Також, ураховуючи обставини вчинення злочину, існує сукупність підстав вважати, що зазначені речі можуть бути доказом вчинення злочину, та зберігати на собі сліди злочину, а грошові кошти та речі одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них.
За вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258-5 КК України одним із видів покарання передбачено конфіскацію коштів (майна), одержаного злочинним шляхом.
Таким чином, з метою забезпечення подальшої конфіскації майна, як виду покарання, а також з метою відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок вчинення кримінального правопорушення судом на вилучене майно накладено арешт.
Вислухавши заявника, її адвоката, прокурора, вивчивши матеріали клопотання про накладення арешту, та матеріали додані до клопотання про його скасування, слід дійти наступного висновку.
Згідно ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів часників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та упередженого розслідування і судового розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необгрунтовано.
Викладені заявником доводи та додані до клопотання матеріали, які в силу відсутності заявника під час вирішення клопотання слідчого не були предметом вивчення слідчим суддею, переконують в необґрунтованості накладеного арешту, а тому клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 174,309 КПК України, слідчий суддя -
скасувати арешт грошових коштів в сумі 960 000,00грн., належних ОСОБА_4 , накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2017 року, та повернути їх власнику, тобто ОСОБА_4 . Ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили негайно.
Слідчий суддя ОСОБА_1