61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02
04.10.2017р. Справа №905/665/15
за скаргою: б/н від 23.08.2017р. Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Луганської філії на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі №905/665/15:
за позовом: Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м.Вишгород в особі Луганської філії, м.Лисичанськ
до відповідача: Державного підприємства «Укршахтгідрозахист», м.Київ
про стягнення 91165660,68 грн
за участю органу виконання судового рішення: Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ
Суддя Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Бикова Я.М.
У засіданні брали участь:
від стягувача (позивача, заявника): ОСОБА_1 - за дов.
від боржника (відповідача): ОСОБА_2 - заст. нач. від.
від органу виконання судового рішення: ОСОБА_3 - гол. спец.
Рішенням господарського суду Донецької області від 10.09.2015р. по справі №905/665/15 позовні вимоги Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Луганської філії до Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» про стягнення 91165660,68 грн задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача борг за активну електроенергію - 44718265,59 грн; борг за реактивну електроенергію - 2695433,53 грн, 3% річних - 2982697,99 грн, інфляційну складову боргу - 37293768,21 грн, а також судовий збір - 73079,84 грн. В залишковій частині вимог відмовлено.
На виконання рішення від 10.09.2015р. по вказаній справі 25.09.2015р. господарським судом були видані відповідні накази.
23.08.2017р. Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» в особі Луганської філії звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою б/н від 23.08.2017р. про визнання постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 від 08.08.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №49523011 недійсною.
В обґрунтування скарги Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» особі Луганської філії зазначало, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу ґрунтувалось на відсутності підстав для примусової реалізації майна боржника з огляду на приписи Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Закону України «Про виконавче провадження». Проте, на думку заявника, державним виконавцем не було належним чином досліджено питання відсутності у боржника майна, яке не забезпечує ведення його виробничої діяльності, що виключає можливість застосування норм відповідних нормативно-правових актів та повернення виконавчого документа стягувачу.
Заявник у судове засідання 04.10.2017р. з'явився, вимоги скарги підтримав.
Боржник у судове засідання 04.10.2017р. з'явився, у поясненнях б/н від 13.09.2017р. просив залишити скаргу б/н від 23.08.2017р. Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Луганської філії без задоволення з посиланням на те, що Державне підприємство «Укршахтгідрозахист» є бюджетною установою в розумінні п.12 ст.2 Бюджетного кодексу України, утримується за рахунок коштів державного бюджету України, майно боржника повністю належить державі. За твердженням боржника, майно та грошові кошти, на які можливо звернути стягнення у Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» відсутні.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у запереченнях №905/665/15 від 19.09.2017р., які підтримані представником відділу у судовому засіданні 04.10.2017р., просив відмовити у задоволенні скарги з посиланням на те, що Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення, виконавчий документ повертається стягувачу на підставі пунктів 2, 9 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга б/н від 23.08.2017р. Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Луганської філії підлягає задоволенню, враховуючи наступне:
З наданих Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копій матеріалів виконавчого провадження №49523011 вбачається, що державним виконавцем 01.12.2015р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Водночас, згідно з постановою від 08.08.2017р. державним виконавцем наказ суду №905/665/15 від 25.09.2015р. було повернуто стягувачу на підставі пунктів 2, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом ч.ч.1, 2 ст.2 вказаного нормативно-правового акту примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
В силу приписів Закону України «Про виконавче провадження» основними стадіями виконавчого провадження є: 1) відкриття виконавчого провадження; 2) підготовка до примусового виконання; 3) вжиття заходів примусового виконання рішення; 4) закінчення виконавчого провадження.
Отже, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатись належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент відкриття виконавчого провадження) під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення. Аналогічна норма міститься в ч.5 ст.18 чинної редакції Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 11 вказаного нормативно-правового акту (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) визначено певний перелік обов'язків та прав державних виконавців, до яких, зокрема, віднесено: обов'язок неупередженого, своєчасного і у повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діє на теперішній час) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Відтак, законодавець визначає умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.
За приписами ч.2 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21.04.1999р. розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Відповідно до п.3.12. Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом №512/5 від 02.04.2012р. Міністерства юстиції України (в редакції, що діяла до 05.10.2016р.), організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо).
Як встановлено, при прийнятті оскаржуваної постанови державний виконавець керувався нормами п.п.2, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом яких виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними та законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Згідно зі ст.2 вказаного нормативно-правового акту для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв?язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов?язань боржника з перерахування фондам загальнообов?язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування.
Обґрунтовуючи своє рішення про повернення виконавчого документа, державний виконавець зазначав, що на примусову реалізацію майна боржника по справі встановлено мораторій Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», майно на яке можливо звернути стягнення та грошові кошти на рахунках, на які державним виконавцем у процесі здійснення виконавчих дій накладено арешт, у боржника відсутні.
Проте, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження своїх доводів.
В п.9 Інформаційного листа №01-06/131/16 від 28.01.2016р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов?язаних із застосуванням господарськими судами Закону України «Про виконавче провадження» роз?яснено щодо необхідності у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа обстеження державним виконавцем майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання майна у виробничій діяльності та складення за результатами такого обстеження акту.
Водночас, за приписами ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Дослідивши матеріали виконавчого провадження, суд встановив, що докази на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові доводів, у виконавчому провадженні відсутні. Державний виконавець не провів належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, акту з цього приводу не складав. Докази про вчинення виконавчих дій з приводу виявлення банківських рахунків боржника та існування власних грошових коштів на вказаних рахунках боржника, також в матеріалах виконавчого провадження відсутні.
Твердження боржника стосовно того, що у Державного підприємства «Укршахтгідрозахист» відсутнє майно, яке не використовується у виробничому процесі, не приймаються судом до уваги, виходячи з того, що наявність чи відсутність таких обставин не спростовує обов'язку державного виконавця перевіряти відповідні дані до повернення виконавчого документу стягувачу.
За приписами ст.129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.
Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов?язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об?єднаннями на всій території України.
Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регулює відносини, що виникають у зв?язку з обов?язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.
Статтею 17 вказаного закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.06.2004р. у справі «Півень проти України» вказав, що право на судовий розгляд, гарантоване ст.6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов?язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п.35 рішення).
У зв?язку з викладеним, з метою відновлення законних прав стягувача постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 08.08.2017р. підлягає визнанню недійсною.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Задовольнити скаргу б/н від 23.08.2017р. Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» в особі Луганської філії про визнання постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 від 08.08.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №49523011 недійсною
Визнати недійсною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 від 08.08.2017р. про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №49523011.
Ухвала суду набирає законної сили в день її прийняття та згідно зі ст.115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою на всій території України.
Суддя Ю.О.Паляниця