10 жовтня 2017 року Справа № 916/1947/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М.,
Вовк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 у справі № 916/1947/16
за позовомКазенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал"
доДержавного підприємства "Одеський авіаційний завод"
третя особаМіністерство оборони України
простягнення коштів,
за участю представників
позивача: Щиголь Є.В.,
відповідача: Фурманова О.І.,
третьої особи: не з'явились,
У липні 2016 року Казенне підприємство спеціального приладобудування "Арсенал" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Одеський авіаційний завод" про стягнення 317 192, 26 грн. заборгованості.
Позивачем 23.01.2017 подано до господарського суду Одеської області клопотання про зменшення позовних вимог, в якому останній просив стягнути з відповідача 248 906, 65 грн. заборгованості, з яких: 246 442, 52 грн. вартості багатофункціонального індикатора МФІ-7 та 2 464, 43 грн. 1% витрат суб'єкта господарювання на купівлю комплектувальних виробів.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.08.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 07.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 246 442, 52 грн. вартості багатофункціонального індикатора МФІ-7. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано частково, та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Міністерством оборони України (замовником) та Державним підприємством "Одеський авіаційний завод" (виконавцем) 17.12.2013 укладено державний контракт на виконання робіт з модернізації озброєння та військової техніки за державним оборонним замовленням № 247/1/13/16.
В подальшому між Державним підприємством "Одеський авіаційний завод" (замовником) і Казенним підприємством спеціального приладобудування "Арсенал" (виконавцем) 23.01.2014 укладено контракт на поставку продукції за державним оборонним замовленням № 1/НТК-6-9-14/15/МТО-14 (далі - контракт), відповідно до умов п. 1 якого виконавець зобов'язався у 2014 році виготовити і поставити замовникові з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену в специфікації, що поставляється за державним оборонним замовленням згідно з додатком № 1, а замовник - прийняти та оплатити таку продукцію.
Згідно з п. 2 контракту поставка продукції здійснюється замовнику, який виконує роботи з модернізації літака Л-39 в рамках укладеного контракту № 247/1/13/16 від 28.12.2013 по державному оборонному замовленню для Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 4 контракту його вартість визначається протоколом погодження договірної ціни (додаток № 2) з урахуванням податку на додану вартість та складає 2 753 122, 94 грн., в т.ч. ПДВ - 458 853, 82 грн. Протокол договірної ціни погоджується Головним ПЗ № 1285.
В п.п. 5.1-5.3 контракту сторони передбачили, що розрахунки проводяться наступним чином: перший авансовий платіж у розмірі 40 % від ціни продукції сплачується протягом 10-ти банківських днів з дня отримання замовником рахунка на оплату; другий авансовий платіж у розмірі 15 % від ціни продукції сплачується протягом 10-ти банківських днів з дня отримання письмового повідомлення про готовність продукції до відправлення замовнику; третій остаточний платіж в розмірі 45% від ціни продукції, у термін 10-ти банківських днів з дня отримання грошових коштів замовником за виконані роботи по модернізації літака Л-39 в рамках укладеного контракту від 28.12.2013 № 247/1/13/16 по державному оборонному замовленню для Міністерства оборони України.
Пунктом 8 контракту визначено, що до остаточного рахунку додаються посвідчення Головного ПЗ № 1285 про приймання продукції та товарно-транспортна накладна.
Згідно зі специфікацією та п. 9 контракту виконавець повинен поставити замовнику бортовий тренажерний комплекс БТК-39, якість якого повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічних умовах АЖИЮ.201361.001 ТУ.
Відповідно до п. 16 контракту і специфікації строк поставки продукції складає 6 місяців після отримання авансу в розмірі 40 % від вартості контракту.
В п. 32 контракту (в редакції додаткової угоди № 2) сторони передбачили, що контракт набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного його виконання.
На виконання умов контракту відповідач 24.11.2014 перерахував позивачу аванс на виготовлення виробу БТК-39 у сумі 1 101 249, 18 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 24.11.2014 року № 2417.
В свою чергу позивач виконав свої зобов'язання за контрактом і поставив відповідачу обумовлену продукцію, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 22.06.2016 № 055/Т на суму 2 414 510, 96 грн.
Відповідно до технічних умов АЖИЮ.201361.001 ТУ бортовий тренажерний комплекс БТК-39 комплектується багатофункціональним індикатором МФІ-7, який не виготовляється виконавцем, у зв'язку з чим, з метою належного виконання зобов'язань за контрактом, його було придбано у товариства з обмеженою відповідальністю "Авіарм" за умовами контракту на поставку продукції за державним оборонним замовленням від 07.02.2014 № 06051. При цьому така поставка позивачу товариством з обмеженою відповідальністю "Авіарм" виробу МФІ-7 КЮГИ 467846-002 підтверджується видатковою накладною від 09.06.2015 № РН-0000054 на суму 246 442, 52 грн.
В подальшому виріб МФІ-7 КЮГИ 467846-002 поставлено відповідачу згідно з товарно-транспортною накладною від 22.06.2016 № 055/Т на суму 2 414 510, 96 грн.
Водночас всього за контрактом відповідачем було сплачено на користь позивача 2 097 318, 70 грн.
Посилаючись на те, що відповідач не повністю оплатив поставлений товар за ціною, визначеною у товарно-транспортній накладній від 22.06.2016 № 055/Т (2 414 510, 96 грн.), позивач звернувся до суду з даним позовом. В процесі вирішення спору позивач зменшив позовні вимоги до стягнення 248 906, 65 грн. заборгованості, а саме: 246 442, 52 грн. вартості багатофункціонального індикатора МФІ-7 та 2 464, 43 грн. 1% витрат суб'єкта господарювання на купівлю комплектувальних виробів.
Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що товар було отримано відповідачем, будь-яких заперечень щодо його якості або комплектності висловлено не було ні відповідачем, ані особами, які в подальшому отримали вказаний комплекс та здійснюють його експлуатацію. Також за висновком суду першої інстанції, відповідач та третя особа не надали доказів того, що комплекс БТК-39 був укомплектований не МФІ-7, а його аналогом, тоді як МФІ-7 є невід'ємною частиною комплексу, який без нього належним чином працювати не зможе. Щодо стягнення 2 464, 43 грн. 1% від витрат суб'єкта господарювання на купівлю комплектувальних виробів на підставі п. 263 постанови Кабінету Міністрів України № 464 від 27.04.2011, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність наявності всіх складових, передбачених зазначеною постановою КМУ.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову та постановляючи нове - про відмову в позові у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ГПЗ № 1285 повідомило позивача про погодження договірної ціни у розмірі 2 097 318, 70 грн., яка була оплачена відповідачем в повному обсязі, що не заперечується позивачем. Погодження договірної ціни ГПЗ № 1285 у більшому розмірі матеріали справи не містять. В свою чергу відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, які були виділені Міністерством оборони України на виконання контракту на виконання робіт з модернізації озброєння та військової техніки за державним оборонним замовленням від 17.12.2013, на виконання якого і було укладено спірний контракт між сторонами. Будь-яких дій щодо схвалення правочину з поставки продукції та її ціни, яка зазначена у товарно-транспортній накладній, між сторонами не було, у зв'язку з чим оплата за поставлену продукцію мала здійснюватись тільки в межах взятих на себе зобов'язань по контракту та погоджених ГПЗ № 1285.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Сторонами укладено контракт на поставку продукції за державним оборонним замовленням, а згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державне оборонне замовлення" фінансування оборонного замовлення здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються у Державному бюджеті України на відповідний рік. Розподіл коштів з визначенням їх обсягів за напрямами оборонного замовлення, зазначеними у ч. 6 ст. 1 цього Закону, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що контракт від 23.01.2014 на поставку продукції за державним оборонним замовленням укладено сторонами на часткове виконання державного контракту на виконання робіт з модернізації озброєння та військової техніки за державним оборонним замовленням від 17.12.2013, Міністерство оборони України одночасно є державним замовником, органом, що фінансує виконання робіт та, відповідно, власником послуг в контексті виготовлення Бортового тренажерного комплексу БТК-39 АЖИЮ.201361.001ТУ.
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що будь-яка оплата за виконання робіт, надання послуг в кінцевому порядку за такими контрактами здійснюється державним замовником на основі розрахунково-калькуляційних матеріалів, поданих через відповідача, а також на дані правовідносини поширюються не лише загальні норми про поставку, а й спеціальні норми, що регулюють правовідносини в сфері державного оборонного замовлення на поставку продукції.
В ч. 3 ст. 9 Закону України "Про державне оборонне замовлення" визначено, що державні замовники мають право розміщувати на підприємствах, в установах та організаціях, визначених виконавцями, свої представництва або залучати до такої роботи на договірній основі інших державних замовників. Діяльність зазначених представництв провадиться відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Положенням про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 № 1107 (далі - Положення), визначено основні завдання, функції, права та організацію діяльності представництв державних замовників з оборонного замовлення (далі - представництва) на вітчизняних промислових, науково-дослідних, проектних, конструкторських та інших підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності, які здійснюють розроблення, виробництво, модернізацію, постачання, монтаж і ремонт продукції оборонного призначення, виконують роботи і надають пов'язані з ними послуги (далі - підприємства), а також взаємовідносини між представництвами та підприємствами.
Відповідно до п. 8 Положення завданнями представництв є, зокрема: 1) контроль якості продукції оборонного призначення на всіх стадіях її розроблення, виробництва, модернізації, постачання, монтажу і ремонту відповідно до вимог нормативних документів, технічної документації і умов контрактів (договорів); 2) приймання від підприємств продукції оборонного призначення згідно з умовами відповідних контрактів (договорів) і контроль за виконанням умов постачання цієї продукції споживачам.
Згідно з п. 9 Положення представництва відповідно до покладених на них завдань, зокрема: 1) беруть участь: за дорученням державного замовника у розгляді матеріалів, пов'язаних з укладенням державних контрактів з оборонного замовлення, а також договорів про контроль якості та приймання продукції оборонного призначення, з іншими державними замовниками, центральними органами виконавчої влади та у випадках, передбачених законодавством, з вітчизняними суб'єктами господарської діяльності; візують зазначені матеріали і здійснюють контроль за своєчасним виконанням таких державних контрактів та договорів;в оформленні рекламацій на недоброякісну та некомплектну продукцію, отриману від постачальників, комплектувальних виробів та складових частин; 2) здійснюють контроль: якості виготовлення, модернізації, постачання, монтажу і ремонту продукції оборонного призначення відповідно до вимог нормативних документів, технічної документації та умов державних контрактів (договорів); за витрачанням виконавцями державного оборонного замовлення коштів державного бюджету, що спрямовуються на виконання оборонного замовлення за державними контрактами (договорами), на всіх стадіях розроблення, виготовлення, модернізації, постачання, монтажу і ремонту продукції оборонного призначення; 3) проводять аналіз собівартості та трудомісткості продукції оборонного призначення за державним оборонним замовленням, розглядають розрахункові матеріали з визначення договірних цін і подають державному замовникові висновок про рівень цін разом з аналізом елементів витрат; 4) проводять перевірку якості продукції оборонного призначення, що впроваджена у виробництво відповідним виконавцем державного оборонного замовлення; 6) видають підприємству посвідчення (акти) про прийняття продукції оборонного призначення та етапів робіт (послуг) за встановленою державним замовником формою.
Пунктом 13 Положення передбачено, що послуги з контролю якості та приймання продукції оборонного призначення представництвами одного державного замовника для іншого державного замовника надаються безоплатно. Для інших центральних органів виконавчої влади та у випадках, визначених законодавством, для вітчизняних суб'єктів господарської діяльності послуги надаються у порядку, передбаченому цим Положенням, на договірній основі за плату.
Оплата послуг, що надаються іншим центральним органам виконавчої влади, та у випадках, визначених законодавством, для вітчизняних суб'єктів господарської діяльності здійснюється відповідно до укладених договорів, орієнтовні умови яких визначені у Примірному договорі, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Калькуляція кошторисної вартості послуг складається відповідно до законодавства. При цьому граничний розмір плати за надання послуг не може перевищувати 1 відсотка виробничої собівартості продукції оборонного призначення, контроль якості та приймання якої здійснюються представництвом за такими договорами. Під час проведення розрахунків граничного розміру плати за надання послуг у виробничій собівартості продукції оборонного призначення вартість комплектувальних виробів, що прийняті представництвами державних замовників на підприємствах-співвиконавцях, не враховується.
Постановою Кабінету Міністрів України "Питання державного оборонного замовлення" від 27.04.2011 року № 464 затверджено Порядок планування, формування, розміщення та коригування державного оборонного замовлення, а також здійснення контролю за його виконанням (далі - Порядок), п. 1 якого визначено, що цей Порядок визначає механізм планування державного оборонного замовлення, формування його основних показників, розміщення та коригування обсягів поставок (закупівлі) продукції, виконання робіт, надання послуг за оборонним замовленням, а також здійснення контролю за виконанням оборонного замовлення.
Відповідно до п. 24 Порядку оборонне замовлення розміщується державними замовниками шляхом укладення з виконавцями державних контрактів.
Пунктом 268 Порядку передбачено, що зміна ціни, визначеної державним контрактом, не допускається, якщо продукцію, роботи та/або послуги оборонного призначення, які є предметом державного контракту, виготовлено (виконано, надано) та прийнято представництвом державного замовника з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях, що підтверджується посвідченням (актом), передбаченим підпунктом 6 пункту 9 Положення про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 N 1107, частково або повністю оплачено, а також коли сторонами повністю виконано свої зобов'язання за державним контрактом.
В п 10 контракту від 23.01.2014 сторони передбачили, що контроль за якістю виготовленої продукції та її приймання здійснює Головне Представництво замовника № 1285 у порядку, передбаченому Положенням про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 № 1107, та згідно з умовами контракту.
Водночас за змістом п. 8 контракту від 23.01.2014 для остаточного розрахунку між сторонами за поставлений товар необхідно додати як посвідчення Головного ПЗ № 1285 про приймання продукції, так і товарно-транспортну накладну.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що товарно-транспортну накладну сторонами було підписано і скріплено печаткою, тоді як посвідчення Головного ПЗ № 1285 про приймання продукції підписане в односторонньому порядку і, за висновком суду, не може бути належним доказом погодження Представництвом у сфері оборонного замовлення факту належного виконання сторонами їх договірних зобов'язань щодо оформлення передбаченого умовами договору порядку прийняття продукції.
Головне представництво Замовника № 1285 листом від 01.07.2016 № 857 повідомило позивача про погодження договірної ціни у розмірі 2 097 318, 70 грн., яка була оплачена відповідачем в повному обсязі, що не заперечується позивачем. Водночас погодження договірної ціни Головним ПЗ №1285 у більшому розмірі матеріали справи не містять.
Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач при укладанні контракту фактично не погоджував можливість придбання у інших юридичних осіб складових частин комплекту БТК-39, який повинен був виготовити, а тому вартість індикатора МФІ-7 не була включена до договірної ціни за плановим контрактом поставки продукції на виконання державного оборонного замовлення.
Натомість відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, які були виділені Міністерством оборони України на виконання контракту на виконання робіт з модернізації озброєння та військової техніки за державним оборонним замовленням від 17.12.2013 №247/1/13/16, на виконання якого і було укладено спірний контракт між сторонами. Будь-яких конклюдентних дій щодо схвалення правочину з поставки продукції та її ціни, яка зазначена у товарно-транспортній накладній, між сторонами не було, оплата за поставлену продукцію мала здійснюватись тільки в межах взятих на себе зобов'язань по контракту.
Таким чином, враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача 246 442, 52 грн. вартості багатофункціонального індикатора МФІ-7 є недоведеною і не підтвердженою документами, що визначені сторонами в контракті.
Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 464, 43 грн. 1% від витрат суб'єкта господарювання на купівлю комплектувальних виробів на підставі п. 263 постанови Кабінету Міністрів України № 464 від 27.04.2011, з огляду на недоведеність наявності всіх складових, передбачених зазначеною постановою КМУ.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що суперечить положенням ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду
Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 - без змін.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Грек Б.М.
Вовк І.В.