10 жовтня 2017 року Справа № 903/450/16
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Палій В.В. і Студенець В.І.
розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Гаразджа Луцького району Волинської області (далі - Підприємець),
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2017
зі справи № 903/450/16
за позовом Підприємця
до товариства з обмеженою відповідальністю "Лютіка", м. Луцьк (далі - Товариство),
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Волинська обласна спілка споживчих товариств, м. Луцьк (далі - Спілка).
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача - ОСОБА_3,
відповідача - Сороки В.Г.,
третьої особи - не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про витребування з незаконного володіння Товариства магазину промислових товарів (літера Б-1) загальною площею 200,00 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Магазин).
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Волинської області від 10.08.2016, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2016, у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.12.2016: касаційну скаргу Підприємця задоволено частково; згадані рішення і постанову попередніх судових інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Рішенням господарського суду Волинської області від 28.02.2017 (суддя Слободян О.Г.): позов задоволено; витребувано з незаконного володіння Товариства на користь Підприємця Магазин; стягнуто з Товариства на користь Підприємця 3 210 грн. витрат зі сплати судового збору.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 (колегія суддів у складі: Розізнана І.В. - головуючий, Грязнов В.В. і Мельник О.В.): апеляційну скаргу Товариства задоволено; рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з Підприємця на користь Товариства 3 531 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить: скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2017; залишити в силі рішення господарського суду Волинської області від 28.02.2017; стягнути з Товариства на його користь витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Скаргу з посиланням на положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано прийняттям згаданих судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.
23.02.2002 Луцьким госпрозрахунковим ринком (орендодавцем) та Підприємцем (орендарем) укладено договір оренди з викупом (далі - Договір оренди), згідно з яким орендар бере в тимчасове користування споруду туалету загальною площею 216 кв.м, яка розташована на території ринку "Завокзальний", по АДРЕСА_1.
Відповідно до пункту 4.1.2. Договору оренди орендар взяв на себе зобов'язання провести капітальний ремонт орендованого приміщення.
Згідно з пунктом 3.1 Договору оренди вартість проведеного капремонту зараховується в орендну плату за користування майном.
Під час проведення ремонтних робіт над орендованим приміщенням, на підставі затвердженого орендодавцем плану, на даху туалету Підприємцем за власні кошти було зведено надбудову.
11.01.2003 Луцьким госпрозрахунковим ринком та Підприємцем укладено додаткову угоду до Договору оренди, за умовами якої згадана надбудова передавалася у власність Підприємця.
Згідно з актом приймання-передачі від 11.01.2003 Підприємцю передавався об'єкт незавершеного будівництва - надбудова над орендованим приміщенням туалету на ринку "Завокзальний".
У подальшому на місці надбудови Підприємцем було збудовано магазин промислових товарів.
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007 №322-19 "Про оформлення права власності на нерухоме майно" було вирішено оформити громадянину ОСОБА_2 право власності на магазин промислових товарів загальною площею 209,9 кв.м по АДРЕСА_1.
Дане рішення було прийнято на підставі розгляду матеріалів про оформлення права власності на магазин промислових товарів на АДРЕСА_1 на підставі статей 325, 328, 331 ЦК України, статей 30, 52, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5.
Спілка як правонаступник Луцького госпрозрахункового ринку, вважаючи, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007 №322-19 "Про оформлення права власності на нерухоме майно" порушено її права та законні інтереси, неодноразово зверталася до суду з вимогою про визнання нечинним даного рішення.
Зі спорів між Підприємцем та Спілкою по спірному майну існує низка судових рішень, якими встановлено відповідні факти, які в силу статті 35 ГПК України не потребують повторного доведення.
У постанові господарського суду Волинської області від 12.09.2007 у справі № 1/104-11а встановлено, що додатковою угодою від 11.01.2003 до Договору оренди позивач (Спілка) визнав за орендарем - Підприємцем право власності на надбудову громадської вбиральні, що на даний час називається магазином промислових товарів.
Рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007 у справі № 8/77-92 (залишеним без змін апеляційною і касаційною інстанціями) було визнано недійсним Договір оренди з додатковою угодою від 11.03.2003. З даного рішення вбачається, що магазин, який було введено в експлуатацію згідно з актом приймальної комісії від 05.02.2007 (затвердженим рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.03.2007 №144-2), Підприємець побудував на місці надбудови над орендованим ним приміщенням вбиральні.
У жовтні 2010 року Спілка звернулася до господарського суду Волинської області з позовом про повернення майна, переданого за недійсним правочином, а саме надбудови загальною площею 209,9 кв.м, яка розташована у м.Луцьку по АДРЕСА_1 (ринок "Завокзальний").
Рішенням господарського суду Волинської області від 07.09.2010 у справі № 6/32-71 (залишеним без змін апеляційною і касаційною інстанціями) за позовом Спілки до Підприємця, третя особа - комунальне підприємство "Волинська ОБТІ", зобов'язано Підприємця повернути Спілці приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв.м за адресою: м. Луцьк, АДРЕСА_1 (ринок Завокзальний) за актом приймання-передачі. У рішенні зазначено, що Підприємець побудував надбудову, зробивши при цьому поліпшення, які неможливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди.
Рішенням господарського суду Волинської області від 04.08.2014 у справі № 903/1481/13 Підприємцю відмовлено в позові до Спілки про стягнення вартості покращення майна, отриманого за недійсним правочином.
Згідно з довідкою комунального підприємства "Волинське обласне Бюро технічної інвентаризації" від 19.10.2016 №1395 підставою для скасування права власності на Магазин за Підприємцем було рішення господарського суду від 07.09.2010 у справі № 6/32-71 та наказ №1 про примусове виконання рішення господарського суду Волинської області у справі №6/32-71 від 08.04.2011. Реєстрація права власності була скасована 30.06.2011. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 16.06.2011 №440-2 Спілці на спірне майно видано свідоцтво про право власності.
26.07.2012 Спілка за договором купівлі-продажу №1941 продала магазин ремонтно-монтажному комбінату Волинської облспоживспілки, який 17.10.2012 за договором купівлі-продажу №2724 продав магазин Луцькому міському споживчому товариству, яке, в свою чергу, 24.12.2015 за договором купівлі-продажу приміщення магазину загальною площею 200 кв.м передало Товариству, що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.04.2016 №6666215.
Задовольняючи позовні вимоги на підставі статей 387, 388 ЦК України, суд першої інстанцій виходив з такого: рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007 № 322-19 "Про оформлення права власності на нерухоме майно", яке незаконним (нечинним, недійсним) не визнавалося, оформлено право власності Підприємця на Магазин загальною площею 209,9 кв.м; підставою набуття права власності на магазин є акт введення в експлуатацію та рішення виконкому №322-19 "Про оформлення права власності"; постановою господарського суду Волинської області у справі № 1/140-11-А встановлено, що згадане рішення виконавчого комітету Волинської міської ради від 17.05.2007 № 322-19 відповідає частині першій статті 331 ЦК України; до правовідносин між Підприємцем та Спілкою щодо магазину промислових товарів слід застосувати частину першу статті 331 ЦК України, якою врегульовано відносини по новоствореному майну; жодним судовим рішенням не встановлювалася незаконність набуття Підприємцем права власності на Магазин та відповідне право з визначених законом підстав не припинялося; постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 у справі № 876/611/15 визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 16.06.2011 № 440-2 про оформлення права власності на Магазин за Спілкою; у рішенні господарського суду Волинської області від 07.09.2010 у справі № 6/32-71, яким задоволено позов Спілки до Підприємця про повернення майна, переданого за недійсним правочином, зазначалося про повернення Підприємцем Спілці приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв.м (а не Магазину) за актом приймання-передачі, оскільки за недійсним правочином було передано у власність лише надбудову (об'єкт незавершеного будівництва) над громадською вбиральнею на ринку "Завокзальний" балансовою вартістю 54 557 грн. При цьому відповідний акт не підписувався через відсутність надбудови як такої на момент прийняття судового рішення; надбудова даху (об'єкт незавершеного будівництва) та магазин промислових товарів не є тотожним поняттям, оскільки магазин - це нове будівництво. Той факт, що на момент розгляду судом певних справ магазин вже існував, сам по собі не підтверджує тотожності цих об'єктів; рішення суду у справі №6/32-71 не стосується новоствореного майна, до якого застосовується норма частини першої статті 331 ЦК України, а стосується лише майна, отриманого за недійсним правочином; всупереч вимогам закону, 30.06.2011бюро технічної інвентаризації без достатньої правової підстави скасувало реєстрацію права власності на Магазин за Піприємцем та зареєструвало право власності на даний магазин за Спілкою, посилаючись на рішення суду у справі №6/32-71 від 07.09.2010, відповідно до якого (рішення) поверненню підлягала надбудова (об'єкт незавершеного будівництва), а не прийнятий в експлуатацію та зареєстрований на праві власності за Підприємцем магазин промислових товарів; дії бюро технічної інвентаризації щодо скасування реєстрації права власності на Магазин за Підприємцем суперечили положенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - у редакції, чинній на час скасування такої державної реєстрації, відповідно до якої записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Записи про обтяження погашаються на підставі актів (рішень) уповноважених на це органів або посадових осіб; сторони за договорами купівлі-продажу спірного майна (магазину) є пов'язаними особами, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що містяться в матеріалах справи. Із згаданих витягів вбачається, що засновником (учасником) Спілки є Луцьке міське споживче товариство, директором якого є ОСОБА_8, яка, в свою чергу, є засновником (учасником) Товариства, тому останнє знало про відсутність у продавця достатніх правових підстав для відчуження майна (приміщення магазину) та існування судового спору щодо цього магазину; Товариство не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна, оскільки йому було відомо про незаконність відчуження майна, враховуючи те, що 24.12.2015, на момент укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна (магазину промислових товарів) між Луцьким міським споживчим товариством та Товариством, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 16.06.2011 №440-2 про оформлення права власності на даний магазин за Волинською облспоживспілкою було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 у справі №876/611/15.
Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.
Після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі (28.02.2017) Товариство здійснило відчуження спірного майна на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2017 №223 товариству з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Луцьккооптранс" Волинської облспоживспілки, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.05.2017.
У зв'язку з цими обставинами Підприємець звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про залучення до участі у справі як іншого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Луцьккооптранс" Волинської облспоживспілки.
У задоволенні згаданого клопотання судом апеляційної інстанції відмовлено з посиланням на те, що згідно із статтею 24 ГПК України залучення до участі у справі іншого відповідача можливе лише до прийняття судом рішення.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суд та приймаючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний господарський суд виходив з такого.
Зі спорів між Підприємцем та Спілкою по спірному майну існує низка судових рішень, якими встановлені відповідні факти, які в силу статті 35 ГПК України мають для суду преюдиціальний характер та не потребують повторного доведення.
Рішенням господарського суду Волинської області від 27.11.2006 у справі №7/153-75 Підприємцю відмовлено в задоволенні позову до Спілки та комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" про визнання за позивачем права власності на приміщення надбудови над спорудою громадської вбиральні, що знаходиться на території Луцького ринку "Завокзальний" по АДРЕСА_1.
Суд касаційної інстанції у постанові від 28.03.2017 зі справи № 903/555/16 за позовом Підприємця до Спілки, ремонтно-монтажного комбінату Волинської облспілки про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2012, укладеного Спілкою та ремонтно-монтажним комбінатом Волинської облспілки, дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами належності останньому на праві власності приміщення магазину промислових товарів, що, в свою чергу, спростовує доводи позивача про порушення його права власності. При цьому судом наголошено, що чинний ГПК України передбачає право звернення сторін за захистом свого порушеного чи оспорюваного права і не дає стороні, в якої відсутні будь-які права, оспорювати правочини, котрі в силу обставин та існуючих судових рішень не стосуються сторони, що оспорює такий правочин, в якому така сторона не брала участі.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у межах зазначених справ судами зроблено висновок про те, що приміщення Магазину, яке Підприємець просить витребувати з незаконного володіння Товариства, не належить позивачу на праві власності.
Врахувавши згадані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належності йому на праві власності приміщення Магазину та не підтвердив це належними та допустимими доказами. Не довівши своє право на спірне майно, позивач безпідставно наполягає на захисті неіснуючого права всупереч статті 1 ГПК України. Оскільки у судовому порядку не доведено незаконності вибуття із власності позивача майна та самого права на майно, то у позивача відсутня можливість звертатися до суду з віндикаційним позовом до особи, яка набула майно на законних підставах.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною першою статті 388 ЦК України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Таким є правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.12.2016 зі справи № 6-2233цс16. Відповідний висновок згідно з частиною третьою статті 82 та частиною першою статті 11128 ГПК України враховується судами при застосуванні норм права.
Відповідно до положень ГПК України:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 33).
- оцінка доказів здійснюється господарським судом на основі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності (частина перша статті 43).
Як зазначено у пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приміщення Магазину, яке Підприємець просить витребувати з незаконного володіння Товариства, не належить позивачу на праві власності, - на підставі фактів, встановлених у судових рішеннях зі справ №7/153-75 та №903/555/16.
Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки судовим рішенням у справі № 7/65-71, в яких зазначено, що Підприємець є власником магазину промислових товарів (літера Б) загальною площею 209,9 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1.
Посилаючись на постанову касаційної інстанції від 28.03.2017 у справі №903/555/16 за позовом Підприємця до Спілки, ремонтно-монтажного комбінату Волинської облспілки про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2012, укладеного Спілкою та ремонтно-монтажним комбінатом Волинської облспілки, в якій зроблено висновок про недоведеність позивачем належності останньому на праві власності приміщення магазину промислових товарів, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що, як зазначено у підпункті 2.6 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не надається преюдиціального значення обставинам, зазначеним, зокрема, у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням.
Судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 у справі №876/6117/15, якою визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області від 16.06.2011 №440-2 "Про оформлення права власності на магазин промислових товарів на АДРЕСА_1", яке було підставою набуття Спілкою права власності на спірне нерухоме майно.
Крім того, відмовляючи позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як іншого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Луцьккооптранс" Волинської облспоживспілки та посилаючись на те, що згідно із статтею 24 ГПК України залучення до участі у справі іншого відповідача можливе лише до прийняття судом рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що, як зазначено у пункті 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК України права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Не встановивши, таким чином, усього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Тому відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України оскаржувана постанова підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і прийняти судове рішення відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено також питання щодо розподілу судових витрат зі справи.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 зі справи № 903/450/16 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Палій
Суддя В. Студенець