79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"03" жовтня 2017 р. Справа № 907/637/17
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Дубник О.П. Зварич О.В.,
за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.
та представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція від 05.09.2017
на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017 (суддя Андрейчук Л.В.) про відмову у прийнятті позовної заяви
у справі № 907/637/17
за позовом: Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція, Маглерн, Австрія
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-Транс ЛТД”, м. Мукачеве Закарпатської області
про стягнення 4 629, 80 Євро
У серпні 2017 року Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ “Еко-Транс ЛТД” про стягнення 4 629, 80 Євро. Позовні вимоги мотивовано невиконанням укладеного 30.07.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю “Еко-Транс Лтд”, м. Мукачеве Закарпатської області та Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція, Маглерн, Австрія, що є нерезидентом, юридичною особою за законодавством Австії договору, предметом якого є використання сервісних карточок для оплати постфактум дорожнього мита.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017 в прийнятті позовної заяви відмовлено та повернуто її заявнику.
При відмові в прийнятті позовної заяви, місцевий господарський суд керувався п. 1 ст. 62 ГПК України п. 1 ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право», оскільки сторони умовами договору № 23 не передбачили підсудність спорів, які виникають з його виконання, судам України. Натомість, у п. 4 розділу 11 договору сторони домовились, що “Возможные конфликты, витекающие из даного договора, будут рассматриваться судом Klagenfurt с применением австрийского права”.
Суд зазначив, що обрання сторонами права, що підлягає застосуванню до спірних відносин, цілком відповідає вимогам ст.ст. 5, 10 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Зокрема зазначає, що висновки місцевого господарського суду обмежують його можливості захищати свої права в суді. Звертає увагу, що відповідач відмовився від виконання договору не тільки в частині оплати послуг, а й в частині договірної підсудності, оскільки залишив без реагування лист-вимогу позивача від 01.02.2017. У вказаному листі міститься виклик відповідача до Окружного суду м. Клагенфурту. Одночасно, вказує, що цим листом позивач попередив відповідача, що в разі ігнорування його вимог щодо виконання договору в частині порядку розв'язання спорів, він звертатиметься до судової системи України. Вказує, що така зміна встановлена договором, зокрема в п. 5 пар 11 вказано, що позивач може доповнити або змінити умови договору, про які він повідомляє клієнта в письмовому вигляді. Внесені зміни і доповнення вважатимуться прийнятими клієнтом, якщо він протягом 4 тижнів після отримання повідомлення не направить компанії письмовий протест (протесту не було).
Зазначає про порушення судом ч. 2 ст. 15 ГПК України, якою передбачено, що справи у спорах, які виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Також звертає увагу на наявність на території України майна відповідача, на яке можна накласти стягнення, стверджує, що борг визнаний відповідачем на території України за правилами бухгалтерського обліку.
Позивач не погоджується з висновком суду, що відсутність підстави, вказаної в п. 1 ч. 1 ст. 76 ЗУ "Про міжнародне приватне право", виключає врахування решти підстав, визначеними наступними пунктами переліку.
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 поновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 03.10.2017.
2 жовтня 2017 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 22.09.2017. У вказаній заяві представник позивача вказує, що докази звернення до Окружного суду м. Клагенфурту відсутні, оскільки ним було зроблено спробу медіативного врегулювання спору у названому суді. Зазначає, що компанія звернулась до call - центру суду і їй було призначено час 27.02.2017 об 9 год 00 хв для проведення переговорів затвердження судом угоди про вирішення спору. Однак відповідач проігнорував спробу компанії врегулювати спір за договірною підсудністю і взагалі перестав з нею контактувати. Отже позивач вирішив звернутись за захистом своїх порушених прав до українського суду.
Відтак, позивач просив задоволити апеляційну скаргу, та провести її розгляд за його відсутності.
В судове засідання сторони явку повноважних представників не забезпечили.
Враховуючи, що суд обмежений п'ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, судова колегія дійшла висновку про розгляд справи у відсутності представників сторін.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017 у справі № 907/637/17 - залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 124 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, визначений Законом України "Про міжнародне приватне право", в розумінні якого іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, зокрема, якщо хоча б один учасник правовідносин є іноземною юридичною особою (п. 2 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спірні правовідносини сторін виникли на підставі договору № 23, укладеного 30.07.2010 Товариством з обмеженою відповідальністю “Еко-Транс Лтд”, м. Мукачеве Закарпатської області та Бордер Транс Сервіс Міжнародна експедиція, Маглерн, Австрія, що є нерезидентом, юридичною особою за законодавством Австрії.
Законом України "Про міжнародне приватне право" встановлені підстави визначення підсудності справи з іноземним елементом судам України, що по відношенню до норм ГПК України, які визначають загальні правила підвідомчості та підсудності господарських справ, є спеціальними.
Так, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь - які справи з іноземним елементом, якщо сторони прямо передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності, коли таке право у сторін відсутнє (ст. 77 Закону).
Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює право сторін відповідної угоди на вибір підсудності справи з іноземним елементом, тобто на укладення так званої "пророгаційної угоди", що в свою чергу, не лише обґрунтовує компетенцію обраного суду, але й виключає можливість вирішення такого спору в суді іншої держави.
Відповідно до ст. 43 ЗУ «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
В даному випадку, сторони умовами договору № 23 не передбачили підсудність спорів, які виникають з його виконання, судам України. Натомість, у п. 4 розділу 11договору сторони домовились, що “Возможные конфликты, витекающие из даного договора, будут рассматриваться судом Klagenfurt с применением австрийского права”.
Тобто сторони дійшли згоди як про підсудність спору конкретному суду Австрії - Klagenfurt, так і про право, що підлягає застосуванню до договору - австрійське.
Так, стаття 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачає і інші випадки підсудності справ з іноземним елементом судам України, зокрема якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача. Однак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що ці підстави є послідуючими після договірної підсудності, і які є визначальними лише у випадку відсутності будь - якої домовленості сторін про вибір суду.
Пункт 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Отже, досягнення домовленості про застосування права іншої країни і визначення виключної юрисдикції компетентного суду цієї країни у правовідносинах сторін, що ґрунтуються на вищезазначених принципах, вказує на пріоритетний характер такої домовленості, оскільки вона не суперечить встановленому національним законодавством порядку врегулювання таких правовідносин.
З огляду на те, що сторони не передбачили в договорі № 23 від 30.07.2010 підсудність спорів судам України, враховуючи відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" щодо виключної підсудності, а також беручи до уваги домовленість сторін, викладену у положенні п. 4 розділу 11 договору, суд дійшов правомірного висновку, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Доводи позивача про те, що оскаржувана ухвала обмежує його у можливості захищати свої права у суді не відповідає дійсності, оскільки позивач вправі звернутись до Окружного суду Клагенфурта з застосуванням австрійського права та захистити свої права.
Твердження позивача про зміну договірної підсудності листом від 01.02.2017 не беруться судом до уваги, оскільки доказів отримання такого листа відповідачем, до позовної заяви не долучено. Також позивачем не подано жодних доказів звернення до Окружного суду Клагенфурта, повідомлення про це відповідача, в тому числі і для медіативного врегулювання спору.
Відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судовий збір покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 43, 101, 103, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017 у справі № 907/637/17 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повна постанова складена 09.10.2017.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Дубник О.П.
Суддя Зварич О.В.