04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"04" жовтня 2017 р. Справа№ 910/23511/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»
на рішення Господарського суду м. Києва від 18.07.2017
у справі № 910/23511/16 (суддя: Турчин С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»
про стягнення 232 950,43 грн
за участю представників сторін:
від позивача: представник Мещерякова Л.А. (довіреність б/н від 01.11.2016);
від відповідача: представник Лук'янчук А.В. (довіреність №145 від 10.03.2017);
Товариство з обмеженою відповідальністю «Транзас Україна» (надалі - ТОВ «Транзас Україна») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» (надалі - ПрАТ «СК «Альфа Страхування») про стягнення 232 950,43 грн, з яких 191 098,44 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 36 667,65 грн пені, 5 184,34 грн 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0809934.074 від 27.11.2014 в частині виплати страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку.
У ході розгляду справи позивачем була подана та місцевим господарським судом прийнята заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 208 440,12 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 36 667,65 грн пені, 8 356,42 грн 3% річних та судові витрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2017 призначено у справі № 910/23511/16 судову автотехнічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (надалі - КНДІСЕ), провадження у справі №910/23511/16 зупинено до закінчення проведення судової експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 поновлено провадження у справі №910/23511/16, у зв'язку з виконанням КНДІСЕ експертизи та наданням відповідного висновку експерта.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.07.2017) у справі №910/23511/16 позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ТОВ «Транзас Україна» 169 381,41 грн страхового відшкодування, 7 211,47 грн 3% річних, 34 232,07 грн інфляційних втрат, 20 140,65 грн пені, 3 464,48 грн витрат по сплаті судового збору та 4 512,44 грн витрат на проведення експертизи. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ПрАТ «СК «Альфа Страхування» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду в судове засідання на 04.10.2017.
У судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про призначення трасологічної експертизи, мотивуючи останнє тим, що при проведенні призначеної судом першої інстанції судової автотехнічної експертизи експерт не надав вичерпні відповіді на поставлені питання.
Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечив, наголошуючи на тому, що матеріли справи містять достатню кількість доказів для встановлення обставин справи, які мають значення для вирішення справи.
Поставивши на обговорення заявлене відповідачем клопотання про призначення судової трасологічної експертизи, колегія суддів, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.
За приписами частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Як роз'яснено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи», судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
З огляду на те, що відповідачем не наведено обставин, які не були з'ясовані експертом під час проведення судової експертизи та входять до предмету доказування, враховуючи, що матеріали справи містять достатню кількість доказів для повного та об'єктивного вирішення спору, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про призначення експертизи у справі як необґрунтоване та безпідставне.
У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
04.10.2017 колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 27.11.2014 між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» (в тексті договору - страховик) та ТОВ «Транзас Україна» (в тексті договору - страхувальник) було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0809934.074 (далі - договір), відповідно до розділу 5 частини 1 якого застрахованими є транспортні засоби, зазначені у додатку № 2 до цього договору.
Згідно додатку № 2 до договору застрахованим транспортним засобом є, зокрема, транспортний засіб «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, строк дії страхування з 29.11.2014 по 28.11.2015, страхова сума - 254 000,00 грн, безумовна франшиза за ризиками ДТП, ПДТО, ПВС, СЛ, ВП, НЗ - 0,25%.
Строк дії договору з 29.11.2014 по 28.11.2015 (розділ 10 частини 1 договору).
Відповідно до п. 1.1 частини 2 договору предметом останнього є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним цим договором (частина 1 або додаток до договору) наземним транспортним засобом, у тому числі причепом до нього, та всіма видами транспортних засобів спеціального призначення, та додатковим обладнанням, встановленим на ньому - страхування транспортного засобу (КАСКО).
Згідно з п. 2.1. частини 2 договору та додатку № 2 до договору страхові ризики за договором визначаються відповідно до обраної програми страхування та можуть включати, зокрема, пошкодження та/або знищення чи втрата визначеного ТЗ та/або ДО внаслідок «ДТП» - дорожньо-транспортної пригоди, за винятком випадків, передбачених пунктом д) цього Розділу (ДТП - дорожньо-транспортна пригода, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки).
Пунктом 3.2 частини 2 договору сторони визначили, що страховий випадок - передбачена договором подія (ризик, визначений обраною страхувальником програмою страхування та зазначений в частині 1 договору), що відбулася в період дії договору, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу на умовах договору.
Відповідно до п. 3.2 частини 2 договору страховик в межах страхової суми компенсує збитки, що виникли внаслідок страхового випадку та пов'язані з компенсацією за втрату або за відновлювальний ремонт ТЗ/ДО, шляхом виплати страхового відшкодування відповідно до умов договору.
Виключеннями зі страхових випадків визнаються події, що відбулися безпосередньо внаслідок, зокрема, грубого порушення Правил дорожнього руху водієм, якщо інше не встановлено в частині 1 договору (п. 4.1.6 частини 2 договору).
Згідно з п.14.1 частини 2 договору виплата страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі письмової заяви від страхувальника/вигодонабувача або його довіреної особи/водія, письмового рішення вигодонабувача про виплату страхового відшкодування страхувальнику і страхового акта, що складається страховиком.
З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2015 в 00 год 10 хвилин на блок-посту по Мелітопольському шосе сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), а саме, водій ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, відволікся від керування, внаслідок чого здійснив наїзд на деталі-блоки, відсунувши їх на зустрічну смугу, по якій рухався вантажний автомобіль «Volvo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 27.05.2015 (а.с. 163-164, т. 1) та довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 64542478 від 27.05.2017 (а.с. 176, т. 1).
З даної довідки слідує, що ДТП сталася в результаті порушення п. 2.3 б) Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4, якого в подальшому постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02.06.2015 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 103, т. 1).
В результаті вказаної ДТП застрахований транспортний засіб «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.
Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, на виконання п. 13.1.1 договору 27.05.2015 ТОВ «Транзас Україна» негайно у телефонному режимі на гарячу лінію компанії повідомило ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про вказану подію, що має ознаки страхового випадку.
19.06.2015 позивачем було подано до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 48-50, т. 1).
20.10.2015 позивач повторно звернувся до відповідача з заявою щодо напрямку виплати страхового відшкодування та 03.11.2015 надав рахунок СТО №114 від 03.11.2015 щодо вартості ремонту транспортного засобу на суму 159 910,00 грн (а.с. 51-53, т. 1).
Листом від 05.11.2015 вих. № 024/11 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку із необхідністю з'ясування додаткових обставин страхового випадку, відповідачем продовжено строк прийняття рішення по справі № 1046.206.15.01 до 60 робочих днів з дати отримання останнього документа (а.с. 180, т. 1).
У зв'язку з тим, що станом на 28.03.2016 ТОВ «Транзас Україна» не було отримано інформації про результати розгляду страхової справи № 1046.206.15.01, виплати страхового відшкодування на рахунок останнього не надходили, позивачем на адресу відповідача було направлено запит щодо надання інформації вих. №275/1 (а.с. 54-55, т. 1).
Як вбачається з листа-відповіді ПрАТ «СК «Альфа Страхування» № 1046.206.15.01-0501.04, отриманого позивачем 27.05.2016, відповідач прийняв рішення від 12.01.2016 про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 4.1.6 частини 2 договору страхування та висновку комплексного експертного дослідження № 1245-15-кт від 22.12.2015, виконаного ТОВ «Асистуюча компанія «Укравтоекспертиза» (а.с. 56-57, т. 1).
Вважаючи вказану відмову відповідача від виплати страхового відшкодування безпідставною та необґрунтованою, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» 170 016,41 грн страхового відшкодування, визначеного на підставі Звіту про оцінку № 522 від 07.10.2015, а також нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеню.
Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, посилався на те, що вказана подія не відноситься до страхових випадків, оскільки водієм застрахованого транспортного засобу грубо порушено Правила дорожнього руху перед ДТП, що підтверджується висновком експертного комплексного дослідження № 1245-15-кт від 22.12.2015.
Крім того, відповідач наголошував на тому, що окремою підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є порушення позивачем умов договору щодо своєчасного повідомлення страховика про ДТП, оскільки письмову заяву про дану подію позивачем було подано лише 19.06.2015.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Транзас Україна», місцевий господарський суд дійшов висновку, що вказана ДТП є страховим випадком, виходячи з того, що висновком судової автотехнічної експертизи № 5113/17-52 від 09.06.2017 було встановлено швидкість руху застрахованого автомобіля у дорожній обстановці, яка передувала ДТП, що не перевищувала 49,5 - 58,7 км/год, а отже, підстави віднесення даної події до переліку подій, які за умовами договору не відносяться до страхових, відсутні.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що несвоєчасне подання позивачем письмової заяви про настання страхового випадку, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у даному випадку, оскільки несвоєчасне подання позивачем письмової заяви за наявності вчасного повідомлення у телефонному режимі не перешкодило страховику дослідити обставини страхового випадку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд неправомірно визнав висновок комплексного експертного дослідження № 1245-15-кт від 22.12.2015 необґрунтованим, оскільки спеціаліст, який проводив дослідження, діяв у межах своєї компетенції.
При цьому, стосовно висновку судової автотехнічної експертизи № 5113/17-52 від 09.06.2017 у відповідача виникли сумніви в його обґрунтованості та достовірності, у зв'язку з чим під час розгляду справи останнім було заявлено клопотання про виклик судового експерта, яке, на думку апелянта, безпідставно відхилено судом першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, а твердження скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають встановленим судом обставинам справи, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Визначаючи правову природу відносин, що виникли між сторонами у справі, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що такі правовідносини підпадають під правове регулювання Глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».
Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За приписами ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Страховим відшкодуванням, у відповідності до вказаної статті, визначається страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Пунктом 3.2 частини 2 договору сторони погодили, що страховик в межах страхової суми компенсує збитки, що виникли внаслідок страхового випадку та пов'язані з компенсацією за втрату або за відновлювальний ремонт ТЗ/ДО, шляхом виплати страхового відшкодування відповідно до умов договору.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З огляду на положення чинного законодавства та умови договору страхування, у разі якщо подія, що настала, може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, у страховика виникає обов'язок здійснити страхове відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови відповідачем у виплаті страхового відшкодування позивачу було, зокрема, те, що вказана подія відноситься до випадків, які не визнаються страховими.
При цьому, ПрАТ «СК «Альфа Страхування» приймаючи рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування від 12.01.2016 виходило з результатів експертного комплексного дослідження № 1245-15-КТ від 22.12.2015, проведеного за замовленням відповідача ТОВ «Асистуюча компанія «Укравтоекспертиза» з метою з'ясування причин та механізму настання ДТП (а.с. 120-161, т. 1).
Як вбачається з вказаного висновку експертного комплексного дослідження, спеціалістом було встановлено, що швидкість руху автомобіля «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 перед ДТП з урахуванням відомих енергозатрат на переміщення, деформацію і відкидання блоку, склала більше 62,2 …66 км/год.
У п. 2 зазначеного висновку встановлено, що у даній дорожній обстановці водій транспортного засобу повинен був рухатись в межах дозволеного діапазону швидкостей - не більше ніж 30 км/год.
Згідно параграфу 1 частини 2 договору, грубим порушенням правил дорожнього руху є перевищення встановлених обмежень швидкості руху більш як на 30 км/год.
Розділом 9 частини 1 договору встановлено, що виключення щодо грубого порушення ПДР діє.
Отже, з урахуванням викладеного, за твердженням відповідача, дорожньо-транспортна пригода, що мала місце 27.05.2017, відноситься до випадків, які не визнаються страховими.
Враховуючи наведені висновки експертного комплексного дослідження № 1245-15-КТ від 22.12.2015 відповідачем вирішено відмовити у виплаті страхового відшкодування позивачу у зв'язку з грубим порушенням Правил дорожнього руху: перевищення встановлених обмежень швидкості руху більш як на 30 км/год.
Однак, колегія суддів вважає, що така відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачу була неправомірною, з огляду на наступне.
Як зазначає позивач, висновок експертного комплексного дослідження № 1245-15-КТ від 22.12.2015 не є експертизою з попередженням експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та ґрунтується на даних, які не відповідають фактичним обставинам справи.
З метою встановлення дійсної швидкості застрахованого транспортного засобу - автомобіля «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 перед ДТП, що відбулась 27.05.2015, судом першої інстанції було призначено судову автотехнічну експертизу, на вирішення якої поставлено, зокрема, питання щодо визначення швидкості вказаного транспортного засобу у дорожній обстановці, яка передувала ДТП, враховуючи деформації (пошкодження) транспортного засобу та механізм ДТП.
З висновку судового експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 5113/17-52 від 09.06.2017 вбачається, що швидкість руху автомобіля «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у дорожній обстановці, яка передувала дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 27.05.2015, враховуючи деформації (пошкодження) та механізм ДТП, в момент контактування з бетонним блоком не перевищувала 49,5 - 58,7 км/год, а відтак може відповідати поясненням водія, що швидкість була біля 50 км/год (а.с. 74-79, т. 2).
Дослідивши вказаний висновок судової експертизи № 5113/17-52 від 09.06.2017, суд першої інстанції вказав, що такий не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості, а також не суперечить іншим доказам, наявним у матеріалах справи.
При цьому, місцевим господарським судом було враховано, що згідно з ч. 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).
У пункті 18 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» №4 від 23.03.2012 роз'яснено, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.
Оцінюючи докази в їх сукупності, враховуючи, що ні довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 64542478, ні протоколом про адміністративне правопорушення серія АП1 № 793339, ні постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02.06.2015 не встановлено порушення водієм автомобіля «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 Правил дорожнього руху України щодо перевищення швидкості руху, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що вказаний висновок судової експертизи є допустимим та належним доказом у справі.
При цьому, доводи апелянта щодо наявності у висновку судової експертизи неточностей та розбіжностей під час розрахунку швидкості пошкодженого транспортного засобу, колегія суддів відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, виходячи з наступного.
Як вбачається з висновку судового експерта № 5113/17-52 від 09.06.2017, проведення експертизи було доручено головному судовому експерту відділу автотехнічних видів досліджень лабораторії автотехнічних, товарознавчих та спеціальних видів досліджень Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_5, який має повну вищу освіту, перший клас судового експерта за спеціальностями 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів», 10.3 «Дослідження деталей транспортних засобів», 10.1 «Дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди» та 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» (свідоцтво №110-11, видане ЕКК КНДІСЕ, дійсне до 29.05.2018), стаж роботи з 1987 року, якого було попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України.
При проведенні експертизи експертом були використані наступні методики: 10.1.01 Методика визначення швидкості руху транспортних засобів під час зіткнення з урахуванням деформування та руйнування, 10.1.02 Дослідження руху транспортних засобів, 10.1.06 Дослідження зіткнень транспортних засобів, 10.4.04 Встановлення механізму контактної взаємодії транспортних засобів, ВНДІСЕ, 1988.
Для вирішення поставлених питань експертом було проведено аналіз характеру механічних пошкоджень на автомобілі, які зафіксовані на фотознімках, що містяться в матеріалах справи на СD-диску (а.с. 41, т. 2), встановлено деформаційні пошкодження, які за обставинами справи відносяться до контакту з бетонним блоком, проведено аналіз зазначених пошкоджень та враховуючи схему ДТП (додаток до протоколу про адміністративне правопорушення), габаритні характеристики автомобіля, з урахуванням коефіцієнтів тертя та опору кочення, проведено розрахунок швидкості руху автомобіля перед наїздом на перешкоду.
Так, експерт дійшов висновку, що розрахункова швидкість автомобіля в момент контактування з бетонним блоком могла складати біля 49,5…58,7 км/год.
Водночас експерт зауважив, що отримане значення швидкості за обсягом деформації, які отримав автомобіль при даному зіткненні, менше за відповідні результати краш-тесту, які проводяться з автомобілем при швидкості руху 64 км/год і зіткненні з бетонною перешкодою, які є значно більшими.
При цьому, твердження апелянта щодо неврахування експертом тієї обставини, що при первісному контакті з бетонним блоком у автомобіля було спущено колесо, а тому коефіцієнт кочення не може становити 0,018…0,022, а становить 0,15 (коефіцієнт опору кочення для руху по піску), колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів наявності спущеного колеса в автомобіля перед ДТП та того, що автомобіль рухався по піску.
Крім того, апелянтом не обґрунтовано, чому для визначення швидкості автомобіля має бути застосовано коефіцієнт тертя при переміщенні досліджуваного бетонного блоку в конкретних умовах, який становить мінімум 0,7, а тому такі доводи відповідача колегія суддів відхиляє.
За таких обставин, відсутні підстави вважати необ'єктивним висновок експерта щодо швидкості руху автомобіля «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у дорожній обстановці, яка передувала дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 27.05.2015.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, який в апеляційний скарзі стверджує, що судом першої інстанції неправомірно відхилено клопотання відповідача про виклик судового експерта та проігноровано те, що, відповідач, не погоджуючись з висновком судової експертизи, маючи сумніви в його обґрунтованості та достовірності, керуючись ст. 42 ГПК України, ініціював проведення повторної судової експертизи.
Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про виклик в судове засідання судового експерта, суд першої інстанції виходив з того, що висновок судового експерта у даній справі містить докладний опис проведених досліджень, в результаті яких зроблені висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання, є повним та ясним, а тому підстав для виклику судового експерту відсутні. Крім того, у судовому засіданні 18.07.2017 представник відповідача не надав суду відповіді, які саме уточнюючі запитання він має намір поставити судовому експерту.
Враховуючи, що відкладення судового розгляду з метою виклику судового експерта в даній справі є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення спору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні клопотання відповідача про виклик експерта.
Щодо необхідності проведення повторної судової експертизи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 42 ГПК України при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
Як роз'яснено у п. 15.2 постанови Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, висновок комплексного експертного дослідження № 1245-15-кт від 22.12.2015, виконаного ТОВ «Асистуюча компанія «Укравтоекспертиза», на який посилається відповідач, не є висновком судового експерта, який складається атестованим судовим експертом відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» та якого попереджають про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку, а є висновком спеціаліста, який володіє спеціальними знаннями щодо предмета дослідження.
Враховуючи викладене, розходження даних щодо швидкості руху транспортного засобу перед ДТП, встановлених у висновку експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи № 5113/17-52 від 09.06.2017 та висновку комплексного експертного дослідження № 1245-15-кт від 22.12.2015 не є підставою для проведення повторної експертизи, оскільки останній не є висновком судового експерта.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів вказаний висновок судової автотехнічної експертизи не суперечить матеріалам справи та є належним і допустимим доказом, що підтверджує швидкість руху автомобіля «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у дорожній обстановці, яка передувала дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 27.05.2015.
Отже, враховуючи , що швидкість руху вказаного автомобіля становила 49,5 - 58,7 км/год, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях водія застрахованого транспортного засобу грубих порушень Правил дорожнього руху, зокрема, перевищення встановлених обмежень швидкості руху більш як на 30 км/год, а тому у позивача не було підстав вважати вказану ДТП виключенням зі страхових випадків.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що дорожньо-транспортна пригода, яка трапилась 27.05.2017 на блок-посту по Мелітопольському шосе є страховим випадком відповідно до договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.0809934.074 від 27.11.2014, а отже, є підставою для виплати страхового відшкодування.
Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що 27.05.2015 на гарячу лінію ПрАТ «СК «Альфа Страхування» було повідомлено про настання страхового випадку, проте письмову заяву про дану подію позивачем було подано лише 19.06.2015, а тому несвоєчасне повідомлення про страховий випадок стало підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 16.1.6 частини 2 договору.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.
Положенням п. 13.1. частини 2 договору встановлено, що при виникненні події, що може бути кваліфікована як страховий випадок, у зв'язку з якої страхувальник/вигодонабувач звертається до страховика з вимогою про виплату страхового відшкодування, страхувальник/вигодонабувач або його довірені особи/водій зобов'язані, зокрема:
- негайно, але не пізніше 24-ох годин як тільки страхувальнику/вигодонабувачу або його довіреним особам/водію стане відомо про такі події повідомити страховика за телефоном та надати інформацію відповідно до п. 13.1.6 параграфу 1 частини 2 договору;
- письмово подати страховику заяву про настання страхового випадку не пізніше п'яти робочих днів, з моменту як страхувальник/вигодонабувач або його довірені особи/водій довідався або повинен був довідатись про випадок, якщо такий випадок відбувся на території України;
- надати страховику (його представнику) впродовж 3 робочих днів ТЗ та обладнання, що постраждали внаслідок страхового випадку у світлий час доби для огляду;
- на запит страховика надати всі необхідні документи та інформацію щодо страхового випадку.
Відповідно до п. 16.1.6 частини 2 договору підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування, є випадки, передбачені чинним законодавством України, Правилами страхування, які діють на момент укладення договору, а також несвоєчасне повідомлення страхувальником/вигодонабувачем та/або його довіреними особами/водієм про настання страхового випадку без поважних на це причин, або створення страховикові перешкод у визначені обставин, характеру та розміру збитків.
Статтею 26 Закону України «Про страхування» визначено, що підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку; вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; інші випадки, передбачені законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Зі змісту пункту 5 частини першої статті 989, статті 991 ЦК України та статті 26 Закону України «Про страхування» вбачається, що для вирішення питання щодо виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в цьому.
При цьому, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.01.2013 у справі №5028/10/12/2012.
Однак, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у страхової компанії (відповідача) перешкод переконатися, що дана дорожньо-транспортна пригода є страховим випадком,
Так, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що про настання страхового випадку відповідача було повідомлено у телефонному режимі 27.05.2015, тобто в день настання страхового випадку.
02.06.2015 транспортний засіб «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 був оглянутий ТОВ «Асистуюча компанія «Укравтоекспертиза» на замовлення відповідача, про що складено Акт огляду колісного транспортного засобу від 02.06.2015 (а.с. 177, т. 1).
Також відповідачем долучено до матеріалів справи CD-R диск, з якого вбачається, що фотознімки пошкодженого транспортного засобу були здійснені відповідачем 02.06.2015 (а.с. 42, т. 2).
При цьому, доводи апелянта про те, що несвоєчасне надання пошкодженого автомобіля для огляду (на шостий день після ДТП) зробило неможливим встановлення дійсних пошкоджень, наявних на транспортному засобі та дало можливість страхувальнику самостійно замінити/приховати дефекти, які б могли вплинути на розрахунок при встановленні дійсної швидкості руху автомобіля під час контакту з бетонними блоками, не підтверджується жодними доказами у справі, а тому відхиляються колегією суддів як безпідставні та необґрунтовані.
Як зазначено Вищим господарським судом України у листі «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з правовідносин страхування» від 14.01.2014 № 01-06/15/2014 та Верховним судом України у листі від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування», сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що несвоєчасне подання позивачем письмової заяви про настання страхового випадку, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у даному випадку, оскільки несвоєчасне подання позивачем письмової заяви за наявності вчасного повідомлення у телефонному режимі не перешкодило страховику дослідити обставини страхового випадку та оглянути транспортний засіб.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування є правомірною.
Разом з тим, як вбачається з умов договору, сторони погодили, що страхове відшкодування виплачується в межах ліміту відшкодування з вирахуванням з розрахованої суми збитку розміру та виду встановленої договором франшизи (п. п. 15.5.5, 15.5.7 частини 2 договору).
Відповідно до п. 15.5.12 частини 2 договору розрахунок при частковому пошкодженні транспортного засобу: якщо відношення страхової суми до ринкової вартості на дату настання страхового випадку більше, ніж 90%, то розмір страхового відшкодування визначається як: СВ=Свр-Ф, де СВ - страхове відшкодування, Свр - сума вартості відновлювального ремонту, Ф - розмір франшизи.
Позивачем заявлено до стягнення суму страхового відшкодування у розмірі 170 016,41 грн, яка визначена на підставі Звіту № 522 про оцінку автомобіля «Hyundai Tucson» 2.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, виконаного ТОВ «ЕКЛІС» на замовлення відповідача (а.с. 134-138).
Під час розгляду справи відповідач обґрунтованих заперечень щодо розміру суми страхового відшкодування, заявленого позивачем, не надавав.
Водночас, як зазначається у статті 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.
Відповідно до п. 9.3 частини 2 договору франшиза поділяється на "безумовну" і "умовну" та може встановлюватися як у відсотках від страхової суми, так і в грошовому еквіваленті. Безумовна франшиза передбачає зменшення розміру відшкодування по кожному страховому випадку на розмір зазначеної франшизи.
Згідно з додатком № 2 до договору страхування безумовна франшиза за ризиками ДТП, ПДТО, ПВС, СЛ, ВП, НЗ щодо транспортного засобу «Hyundai», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 0,25%.
Отже, з урахуванням погоджених сторонами умов договору, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що в даному випадку страхове відшкодування, яке підлягає виплаті позивачу становить 169 381,41 грн (170 016,41 грн - розмір матеріального збитку, визначений Звітом № 522 від 07.10.2015) - 635,00 грн (0,25% від страхової суми) = 169 381,41 грн), а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, 38 423,71 грн інфляційних втрат, 8 356,42 грн 3% річних та 36 667,65 грн пені.
Зазначені позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.11.2015 позивач надав відповідачу останній документ (рахунок СТО), необхідний для виплати страхового відшкодування, а тому відповідач, відповідно до п. 15.1 частини 2 договору повинен був надати відповідь про результати розгляду поданих документів не пізніше 14.11.2015 та здійснити виплату страхового відшкодування до 21.11.2015.
Таким чином, позивачем здійснені нарахування 36 667,65 грн пені за період з 21.11.2015 по 21.05.2015, 38 423,71 грн інфляційних втрат та 8 356,42 грн 3% за період з 21.11.2015 по 10.07.2017.
Відповідно до п. 15.1 договору після одержання всіх необхідних документів рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у термін до 10-ти робочих днів з дати отримання останнього документа.
Згідно з п. 15.2 частини 2 договору у випадках, коли надані документи суперечать один одному або не дають можливості однозначно з'ясувати обставини, причини, характер, розмір збитку, особу, винну в настанні події - строк прийняття рішення може бути продовжений до 60-ти робочих днів з дати отримання останнього документа для з'ясування обставин події, що має ознаки страхового випадку, про що страховик письмово повідомляє страхувальника/вигодонабувача.
Положеннями п. 15.4 частини 2 договору встановлено, що виплата страхового відшкодування, за виключенням випадку за ризиком НЗ, здійснюється протягом 7-ми робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату.
Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, останній документ для виплати страхового відшкодування, а саме, рахунок СТО №114 від 03.11.2015 щодо вартості ремонту транспортного засобу, було подано ТОВ «Транзас Україна» до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» 03.11.2015.
Листом вих. № 024/11 від 05.11.2015 відповідач повідомив, що у зв'язку з необхідністю з'ясування додаткових обставин страхового випадку, відповідачем продовжено строк прийняття рішення у справі № 1046.206.15.01 до 60 робочих днів з дати отримання останнього документа.
Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що строк прийняття рішення, з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 1155-р «Про перенесення робочих днів у 2016 році», продовжено до 28.01.2016, а тому виплата, з урахуванням п. 15.4 договору, мала бути здійснена до 08.02.2016, а з 09.02.2016 настало прострочення виконання грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 20.1 частини 2 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла на момент прострочення платежу, за кожен день прострочення цього платежу.
Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції правильно встановив, що такий розрахунок є невірним, оскільки позивачем неправильно визначено початок перебігу строку прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та суму, на яку здійснюється нарахування.
Здійснивши власний розрахунок пені за період з 09.02.2016 по 21.05.2016 на суму 169 381,41 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір пені становить 20 140,65 грн, а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Виходячи з вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з виплати страхового відшкодування, стягнення з відповідача на користь позивача процентів річних та інфляційних втрат є правомірним.
Водночас, з огляду на невірно визначений позивачем початок перебігу строку прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та суму, на яку здійснюється нарахування, здійснивши власний розрахунок за період з 09.02.2016 по 10.07.2017 на суму 169 381,41 грн, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вказаних вимог, а саме, стягнення 3% річних у сумі 7 211,47 грн та інфляційних втрат у сумі 34 232,07 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача 169 381,41 грн страхового відшкодування, 7 211,47 грн 3% річних, 34 232,07 грн інфляційних втрат, 20 140,65 грн пені та відмови в іншій частині позову.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.07.2017) у справі №910/23511/16 відповідає фактичним обставинам справи, відтак, передбачені законом підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і відповідно, задоволення апеляційної скарги, відсутні.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 4-3, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.07.2017) у справі №910/23511/16 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 31.07.2017) у справі №910/23511/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/23511/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді С.Я. Дикунська
Г.А. Жук