04 жовтня 2017 рокуСправа № 921/488/17-г/8
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гирили І.М.
Розглянув справу
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116
до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", вул. Митрополита Шептицького, 20, м. Тернопіль, 46008
про cтягнення заборгованості в сумі 468 123 грн 14 коп.
За участі представників:
Позивача: ОСОБА_2 - уповноваженого, довіреність № 231/16 від 14.11.16
Відповідача: ОСОБА_3М - уповноваженого, довіреність № 3 від 10.01.17
В судовому засіданні 04.09.2017 повноважним представникам сторін роз'яснювались процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).
За відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи:
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", надалі - позивач, звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", надалі - відповідач, про стягнення заборгованості в загальній сумі 468 123 грн 14 коп., з яких: 372 264 грн 84 коп. - основна сума заборгованості за період з червня місяця 2016 р. по липень місяць 2017 р. включно, 38 745 грн 30 коп. - пеня, 23 679 грн 60 коп. - 7% штрафу, 27 288 грн 59 коп. - інфляційні нарахування та 6 144 грн 81 коп. - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-158 від 28.05.2012, зокрема, в частині здійснення своєчасної оплати вартості реструктуризованого боргу за природний газ, поставлений відповідачу за Договором поставки №06/09-2306 від 31.12.2009, внаслідок чого у позивача виникло право на звернення до суду із даним позовом.
В підтвердження наведеного до матеріалів справи долучено: Договір поставки природного газу №06/09-2306 від 31.12.2009, Договір про реструктуризацію заборгованості № 14/12-158 від 28.05.2012, акт звіряння розрахунків від 28.05.2012, розрахунок боргу за Договором про реструктуризацію заборгованості № 14/12-158 від 28.05.2012, а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 19.08.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 15:30 год. 04.09.2017. В судових засіданнях 04.09.2017 та 19.09.2017, в порядку ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 14:40 год. 19.09.2017, та, відповідно, до 12:00 год. 04.10.2017.
В судове засідання 04.10.2017 повноважний представник відповідача прибув, заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу в розмірі 372 264,84 грн, 3% річних в розмірі 6 144,81 грн та інфляційні нарахування в розмірі 27 288,59 грн визнав в повному обсязі.
Окрім того, згідно відзиву на позов №292 від 19.09.2017, підтриманого повноважним представником в судових засіданнях, відповідач просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 10% та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців. В обґрунтування зазначеного посилається на те, що до 01.07.2015 ПАТ "Тернопільміськгаз" проводило постачання та розподіл природного газу за регульованим тарифом, яким передбачаються витрати товариства на 60-70%, а джерело оплати штрафних санкцій та відсотків в даних тарифах не закладено; на баланс ПАТ "Тернопільміськгаз" передано в користування розподільчі газопроводи, які товариство зобов'язане модернізувати та проводити щодо них реконструкцію, витрати на що становлять 50% чистого прибутку, отриманого від використання майна у господарській діяльності з розподілу природного газу; з 1 липня 2015 року у відповідності до вимог Закону України "Про ринок природного газу" № 329 від 09.04.2015, відокремлено функції ПАТ "Тернопільміськгаз" з постачання та розподілу природного газу та анульовано ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, відтак товариство відповідача втратило і відповідний дохід від постачання природного газу; єдиним доходом відповідача станом сьогодні є розподіл (транспортування) природного газу; відповідно до Балансу (Звіту про фінансові результати) станом на 31 грудня 2016 року непокритий збиток на кінець звітного періоду ПАТ "Тернопільміськгаз" склав 86 526 тис. грн; постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в Тернопільській області по ВП №51877218 від 05.08.2016, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України по ВП № 51242228 від 20.09.2016, постановою державного виконавця Тернопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області по ВП №53254468 від 13.04.2017, постановою державного виконавця Першого відділу органу ДВС Тернопільського міського управління юстиції по ЗВП № 36819395 від 01.10.2015 накладено арешт на кошти ПАТ "Тернопільміськгаз", що містяться на всіх рахунках відповідача у банківських установах.
Також, відповідач, посилаючись на ст. 61 Конституції України, ст. 549 ЦК України, позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15, просить суд відмовити позивачу у стягненні 7% штрафу, оскільки вважає, що в даному випадку має місце одночасне застосування за одне й те ж порушення строків виконання грошових зобов"язань подвійної цивільно-правової відповідальності (пені та штрафу).
В судове засідання 04.10.2017 повноважний представник прибув, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та посилаючись на долучені до матеріалів справи документи. Окрім того, позивач, згідно письмових заперечень №31/13-3977 від 03.10.2017, підтриманих в судовому засіданні 04.10.2017 повноважним представником, заперечив проти клопотань відповідача щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 10%, відмови у стягненні 7 % штрафу та розстрочки виконання судового рішення на 12 місяців.
Просить суд звернути увагу на виняткові обставини, які склались в ДК "Газ України" внаслідок несвоєчасної оплати боржниками заборгованості за спожитий газ. Зазначає, що ДК "Газ України" не є газовидобувною компанією; інших джерел погашення заборгованості за спожитий газ, ніж її стягнення в судовому порядку із своїх контрагентів у позивача не існує. Наголошує, що відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2015 № 83 ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Коштами, що надходять до Компанії проводяться розрахунки за отриманий природний газ за зовнішньо економічними контрактами у іноземних імпортерів. Умовами зовнішньоекономічних контрактів за якими закуповується природний газ для більшості категорій споживачів України, встановлені чіткі та жорсткі строки розрахунків за спожитий газ. Несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України. Ненадходження коштів від органів ДВС завдає значних збитків державі, так як кошти не можуть бути спрямовані на розрахунки з постачальниками та веде до зменшення податкових надходжень до Державного бюджету України. Вважає, що прохання відстрочення виконання рішення суттєво суперечить інтересам держави, порушує встановлений законом порядок здійснення правосуддя в Україні й спричиняє перепони своєчасному поповненню державного бюджету. Наголошує, що заявлена до стягнення сума основного боргу не є прямою заборгованістю відповідача за отриманий природний газ; дана сума - це вже розстрочена відповідачу заборгованість за природний газ, спожитий останнім згідно договору поставки природного газу № 06/09-2306 від 31.12.2009. Щодо зменшення пені, позивач зазначає, що сторони дійшли спільної згоди у п. 3.4 договору про реструктуризацію заборгованості про те, що способом забезпечення виконання зобов'язання за цим договором є, в тому числі, і пеня. Щодо клопотання відповідача про відмову в стягненні штрафу позивач в запереченнях пояснює те, що 7 відсотків штрафу від суми простроченого платежу є самостійною санкцією за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань виключно у випадках коли відповідач не виконав або прострочив виконання своїх зобов'язань за договором понад 30 днів. Тобто, штраф нараховується не автоматично при невиконанні чи несвоєчасному виконанні зобов'язань, а тільки при наявності прострочення понад 30 днів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях доводи та пояснення повноважних представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив наступне:
31.12.2009 між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник), з однієї сторони, та ВАТ "Тернопільміськгаз" (зміна найменування на ПАТ «Тернопільміськгаз») (покупець), з другої сторони, укладено Договір поставки природного газу №06/09-2306, згідно з умовами п. 1.1 р. 1 якого встановлено, що постачальник передає покупцеві у 2010 році імпортований природний газ для покриття (компенсації) обсягів негативного розбалансування газу, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
П.п. 2.1, 2.2 р. 2 Договору сторони визначили, що постачальник передає покупцеві в 2010 році природний газ в обсязі до 760 тис. куб. м. За розрахункову одиницю поданого газу приймається один кубічний метр, приведений до стандартних умов: температура 20С, тиск 760 мм. рт. ст. (101, 325 КПа).
Розрахунки за обсяги негативного розбалансування газу та послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок позичальника протягом року, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі актів приймання-передачі газу (п. 3.3 цього договору) до 20 січня 2011 року (п. 5.1 Договору).
ОСОБА_4 п. 10.1 р. 10 Договору, останній вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками сторін, діє в частині поставки газу з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
До договору поставки природного газу для покриття (компенсації) обсягів негативного розбалансування газу №06/09-2306 сторонами було укладено додаткові угоди №1 від 31 грудня 2009р., №2 від 30 квітня 2010р. та №3 від 09 серпня 2010.
Наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, що позивач свої зобов'язання в частині поставки відповідачу згідно Договору поставки природного газу № 06/09-2306 від 31.12.2009 виконав належним чином, визначений у Договорі природний газ поставив відповідачу, проте останній його вартість сплатив частково, допустивши станом на 01.05.2012 заборгованість в загальній сумі 3 405 127, 77 грн.
ОСОБА_4 звіряння розрахунків від 28.05.2012, підписаного представниками сторін та скріпленого печатками юридичних осіб без жодних зауважень та заперечень, заборгованість ПАТ «Тернопільміськгаз» перед ДП «Газ України» за Договором поставки № 06/09-2306, яка утворилась станом на 01.01.2011 і не сплачена станом на 04.06.2011, з урахуванням зміни заборгованості станом на 01.05.2012, становить 3 405 127,77 грн.
Також, у зазначеному ОСОБА_4 вказано, що останній в силу приписів п. 2.6 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 04.06.2011 року, із змінами та доповненнями, є підставою для укладення договорів (додаткових угод, мирових угод).
В силу ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Представниками сторін в судових засіданнях визнано вказану в акті від 28.05.2012 заборгованість за договором № 06/09-2306 від 31.12.2009 в сумі 3 405 127, 77 грн, а тому в силу приписів чинного законодавства остання не потребує доказування.
Нормами п. 2.6 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 04.06.2011 року (чинного на момент укладення зазначеного договору поставки природного газу), суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 01 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи зазначене вище, 28 травня 2012 р. між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», як Кредитором, з однієї сторони, та ПАТ «Тернопільміськгаз», як Боржником, з другої сторони, на виконання п. 2.6 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природній газ та електричну енергію", укладено Договір №14/12-158 від 28.05.2012 про реструктуризацію заборгованості (надалі - Договір), за умовами якого Кредитор та Боржник домовилися про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу, що виникла у Боржника перед Кредитором за Договором поставки природного газу від 31 грудня 2009 року № 06/09-2306 (п. 1.1 р.1 Договору).
ОСОБА_4 п. 2.1 р. 2 Договору, загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації відповідно до п.1.1. цього Договору, складає 3 405 127 грн 77 коп. (три мільйони чотириста п'ять тисяч сто двадцять сім), що підтверджується актом звірки розрахунків.
П. 2.2. р. 2 Договору сторони погодили, що Боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану у п.2.1 цього Договору, шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з Графіком повинні надходити від Боржника на рахунок Кредитора у сумі, визначеній Графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню, а саме: щомісячно, рівними платежами - по 28 376,06 грн у період з травня місяця 2012 р. по березень місяць 2022 р. та 28 376,63 грн - у квітні місяці 2022 р. (кінцевий строк сплати).
Зобов'язання Боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених п.2.2 цього Договору на відповідний місяць. За відсутності заборгованості (прострочення сплати) по платежах поточного місяця та попередніх місяців згідно Графіку, передбаченого у п.2.2 цього Договору, Боржник має право дострокового погашення заборгованості, строк погашення якої ще не настав. У випадку, якщо у Боржника існує прострочення оплати щомісячних платежів за попередні місяці, Кредитор зараховує кошти, що надійшли від Боржника як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх місяців незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу. Після повного виконання Сторонами зобов'язань за цим Договором, Сторони складають двохсторонній акт звіряння розрахунків (п. 2.3-2.6 р.2 Договору).
Пунктом 5.1. р.5 Договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками та діє до 29 квітня 2022 року, а в частині виконання зобов'язань за Договором - до їх повного здійснення.
У відповідності до п. 6.1. - 6.5. Договору, цей Договір укладається у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін. Всі зміни та доповнення до цього Договору повинні бути зроблені в письмовій формі і підписанні повноважними представниками Сторін, крім випадків зазначених у п.6.3. цього Договору. Сторони зобов'язуються повідомляти одна одній про зміни платіжних реквізитів, адрес, номерів телефонів, телефаксів у триденний термін з дня виникнення відповідних змін. В частині відносин, що не врегульовані цим Договором, Сторони керуватимуться чинним Законодавством України. Сторони підтверджують, що цей договір підписано ними при повному розумі його термінології та умов, а також уповноваженими на його підписання представниками Сторін.
Поряд з цим, вказаний договір містить підписи обох сторін, скріплений печатками підприємств, зауважень щодо укладення договору №14/12-158 від 28.05.2012, або доказів, що спростовують факт вчинення даного правочину суду не представлено, відтак даний договір слід вважати таким, що породжує встановлені ним права та обов'язки для сторін.
В силу приписів ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
ОСОБА_4 ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач своїх зобов'язань по сплаті суми реструктуризованого згідно Договору боргу до травня місяця 2016 року виконував належним. Поряд з цим, за період з червня місяця 2016 по липень місяць 2017 (включно) узгоджену сторонами у графіку суму реструктуризованого боргу не сплатив, у зв'язку із чим у останнього утворилась заборгованість в загальній сумі 372 264 грн 84 коп., яку позивач і просить стягнути в судовому порядку.
Як вже зазначалось вище, відповідач у відзиві на позов за №292 від 19.09.2017 р. та його повноважний представник в судовому засіданні 04.10.2017 заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу в розмірі 372 264 грн 84 коп. визнав в повному обсязі.
Статтею 22 ГПК України передбачено право відповідача визнати позов повністю або частково.
Ч. 1, 5 ст. 78 ГПК України, зокрема, визначено, що визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи; у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ДП «Газ України» Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача 372 264 грн 84 коп. заборгованості є правомірними, а позов в даній частині є таким, що підлягає до задоволення, як обґрунтовано заявлений, підтверджений документально та визнаний відповідачем.
Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.
Ч.1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник,який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
На підставі даної статті, зважаючи на допущені відповідачем порушення строків виконання взятих на себе зобов'язань щодо щомісячної сплати реструктуризованої заборгованості, позивачем, з врахуванням сум, які підлягали сплаті згідно графіку погашення заборгованості, строку, до якого відповідач повинен був здійснити платіж, окремо по кожному розрахунковому періоді, нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 6 144 грн 81 коп. та інфляційні нарахування в загальній сумі 27 288 грн 59 коп.
В п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з наступними змінами і доповненнями (надалі - Постанова №14), зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
При цьому, в п. 1.9 Постанови №14 роз'яснено судам, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну. Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по" або "включно", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде саме цей день.
Суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", з врахуванням сум, які підлягали сплаті згідно графіку погашення заборгованості, строку, до якого відповідач повинен був здійснити платіж, провів перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, згідно якого правомірними і такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в загальній сумі 6 144 грн 81 коп. (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи).
Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2017 визнав нараховану та заявлену до стягнення позивачем суму 3% річних в загальній сумі 6 144 грн 81 коп.
Також, судом розглянуто наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", в межах періодів, визначених позивачем у наданому суду розрахунку, з урахуванням того, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць, який визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому проводиться сплата, викладених у листі Верховного Суду України "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" (№62-97р. від 03.04.1997р.), а також викладеної у п. 3 Постанови №14 Пленуму ВГСУ правової позиції щодо того, що в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), проведено перерахунок заявленої то стягнення суми інфляційних нарахувань.
Згідно проведеного судом перерахунку, за визначений позивачем період правомірним є нарахування інфляції в загальній сумі 27 288, 59 грн. Дана сума і розрахована позивачем.
Таким чином, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань в розмірі 27 288 грн 59 коп. (проведений судом розрахунок - в матеріалах справи).
Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2017 визнав нараховану та заявлену до стягнення позивачем суму інфляційних нарахувань в загальній сумі 27 288 грн 59 коп.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання.
(Судом враховано, що аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у постанові від 26 квітня 2017 у справі №918/329/16).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасникигосподарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.
Ч.1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
ОСОБА_4 вимог ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.
У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
ОСОБА_4 ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У випадку порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
ОСОБА_4 п.3.1 - 3.5 р. 3 Договору, за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до цього Договору та чинного законодавства України. Сторони звільняються від відповідальності у випадку настання обставин непереборної сили. Сторона не звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань, якщо обставини, визначені п.4.2 цього Договору, настали у період прострочення виконання зобов'язання. Спірні питання, не врегульовані шляхом переговорів, розглядаються в судовому порядку згідно встановленою чинним законодавством України підсудністю та підвідомчістю такого спору. За прострочення виконання зобов'язань, вказаних у п.2.2. цього Договору, Боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7 % (сім відсотків) від суми простроченого платежу. Боржник зобов'язується відшкодувати Кредитору збитки, завданні невиконанням або неналежним виконанням встановленого п.2.2. цього Договору.
Враховуючи зазначені умови Договору, зважаючи на допущені відповідачем порушення строків виконання взятих на себе зобов'язань щодо щомісячної сплати реструктуризованої заборгованості, позивачем, з врахуванням сум, які підлягали сплаті згідно графіку погашення заборгованості, строку, до якого відповідач повинен був здійснити платіж, окремо по кожному розрахунковому періоді, нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 38 745 грн 30 коп. та 7% штрафу в загальній сумі 23 679,60 грн.
Суд, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", в межах визначеного позивачем періоду, з врахуванням сум, які підлягали сплаті згідно графіку погашення заборгованості, строку, до якого відповідач повинен був здійснити платіж, провів перерахунок заявленої до стягнення суми пені, згідно якого правомірними є нарахування останньої в загальній сумі 38 723 грн 59 коп. Пеня в сумі 21 грн 70 коп. нарахована та заявлена позивачем до стягнення безпідставно (проведений судом перерахунок - в матеріалах справи).
Згідно проведеного судом перерахунку заявленого до стягнення штрафу, правомірним є нарахування останнього в загальній сумі 23 835 грн 84 коп. (проведений судом розрахунок - в матеріалах справи).
Окрім того, слід зазначити, що положення ст. 61 Конституції України визначають, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в даному випадку в п. 3.4 Договору про реструктуризацію заборгованості стягнення пені та штрафу передбачено за різні правопорушення, а саме: стягнення пені - за порушення строку оплати, передбаченого п. 2.2 цього договору, а стягнення 7% штрафу від простроченого платежу - за прострочення платежу понад тридцять днів.
Крім того, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, а саме - при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони погоджують на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відтак, твердження відповідача, з посиланням на ст. 61 Конституції України та ст. 549 ЦК України, що позивачем одночасно застосовано за одне й те ж порушення строків виконання грошових зобов"язань подвійну цивільно-правову відповідальність (пеня та штраф) суд вважає помилковими.
(Судом враховано, що аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема у своїх постановах №915/920/16 від 21.03.2017р. та №917/1728/16 від 02.08.2017 р.).
Посилання ж заявника на викладену у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15 правову позицію, суд вважає безпідставними, оскільки у вказаній постанові встановлено, що штраф та пеня відповідно до ст. 549 ЦК України є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме правопорушення свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення у спорі, що виник з кредитних правовідносин. Поряд із цим, спір у даній справі виник з господарських правовідносин пов'язаних з розрахунками за газ, де договором передбачено стягнення пені та штрафу за порушення грошових зобов'язань за різні правопорушення, а саме: стягнення пені - за порушення строку оплати, передбаченого п. 2.2 цього договору, а стягнення 7% штрафу від простроченого платежу - за прострочення платежу понад тридцять днів.
Поряд з цим, як вже зазначалось вище, відповідач у відзиві на позов за № 292 від 19.09.2017, підтриманого в судовому засіданні 04.10.2017 повноважним представником, просить суд заявлений до стягнення розмір пені зменшити до 10%. Розглядаючи дане клопотання відповідача, суд відзначає:
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
ОСОБА_4 зі ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
З наведеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" судом першої інстанції також визначено, що: вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В чинному законодавстві відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що:
- відповідно до умов Договору №06/09-2306 від 31.12.2009, заборгованість по якому реструктуризована згідно Договору № 14/12-158, відповідач отримав природний газ виключно для покриття (компенсації) обсягів негативного розбалансування газу, а не для власних потреб;
- відповідач займається пріоритетною, соціально - орієнтованою сферою господарської діяльності, спрямованою на забезпечення транспортування природного газу мешканцям міста Тернопіль та Тернопільського району;
- єдиною статтею доходу відповідача на даний час є розподіл (транспортування) природного газу;
- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства;
- в матеріалах справи знаходиться копія Балансу (Звіту про фінансові результати) станом на 30 червня 2017 р., згідно якого непокритий збиток на кінець звітного періоду ПАТ по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" склав 86 526 тис. грн.
За даних обставин, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, оцінивши надані сторонами докази, зважаючи на те, що неустойка (штраф та пеня) - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, суд прийшов до висновку про винятковість даного випадку та вважає за доцільне скористатися повноваженнями, наданими йому чинним законодавством, у відповідності до вимог п.3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) до 50 % від правомірно нарахованих (38 723,59 грн - пеня, 23 679,60 грн - штраф) та стягнути з ПАТ "Тернопільміськгаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 19 361,80 грн пені та 11 839,80 грн штрафу за неналежне виконання умов Договору.
(Судом враховано, що аналогічну правову позицію викладено і у постановах Вищого господарського суду України від 30.03.2016 у справі № 921/829/15-г/8, від 30.03.2016 у справі № 921/831/15-г/8, від 30.03.2017 у справі № 921/832/15-г/8, від 05.04.2017 у справі № 904/8982/16 тощо).
Поряд з цим, розглядаючи клопотання відповідача про розстрочку виконання даного рішення суду на 12 місяців, викладене у відзиві на позовну заяву №292 від 19.09.2017, суд зазначає наступне:
ОСОБА_4 з п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також мають визначатися господарським судом. При цьому слід зважати на те, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; кілька індивідуально визначених речей тощо).
Пунктом 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
ОСОБА_4 рішення Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013р., розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, аналізуючи ступінь вини боржника (відповідача) у виникненні спору, враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість не є прямою заборгованістю відповідача за спожитий природний газ, а є вже розстроченою згідно Договору про реструктуризацію № 14/12-158 від 28.05.2012 заборгованістю відповідача за спожитий природний газ згідно Договору поставки природного газу № 06/09-2306 від 31.12.2009 в сумі 3 405 127,77 грн, беручи до уваги те, що вказані відповідачем у відзиві на позов обставини, які мають істотне значення для справи, вже взяті судом до уваги шляхом зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені), а також приймаючи до уваги, що надання практично вже вдруге розстрочки сплати боргу може завдати шкоди правам та інтересам стягувача, суд визнає клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду на 12 місяців, викладене у відзиві на позовну заяву №292 від 19.09.2017, необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.
Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
У відповідності до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, без врахування зменшеної судом в порядку ч.3 ст. 83 ГПК України суми штрафних санкцій (пені та штрафу), в сумі 7 021, 52 грн покладаються судом на відповідача.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", вул. Митрополита Шептицького, 20, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 21155959, на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", вул. Шолуденка, 1, м. Київ, ідентифікаційний код 31301827:
-372 264 грн 84 коп. - основного боргу;
-19 367 грн 52 коп. - пені;
- 11 839 грн 80 коп. - штрафу 7% від простроченої суми боргу;
-27 288 грн. 59 коп. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;
-6 144 грн 81 коп. - 3% річних;
-7 021 грн 52 коп. - в повернення сплаченого позивачем судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (складення повного рішення).
5. Накази видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (складення повного рішення) через місцевий господарський суд.
Повне рішення складене 09.10.2017
Суддя І.М. Гирила