Справа № 619/933/17 Головуючий І інстанції - Болибок Є.А.
Провадження № 22-ц/790/4678/17 Головуючий ІІ інстанції - Кісь П.В.
Категорія: договірні
27 вересня 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Кіся П.В.,
суддів: - ОСОБА_1,
- ОСОБА_2,
за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Банк «Меркурій», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ банку «Меркурій» ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки недійсним,-
встановив:
23.03.2017 року ОСОБА_3 звернулася у суд з позовом до ПАТ Банк «Меркурій» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ Банку «Меркурій», ОСОБА_6, у якому після уточнення просила визнати недійсним іпотечний договір №16-03-86 від 31 березня 2010 року укладений між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Меркурій».
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на те, що 31.03.2010 року між ОСОБА_6 та ПАТ БАНК «Меркурій» був укладений кредитний договір №18-06П-23 про надання споживчого кредиту. 07 серпня 2015 року ПАТ БАНК «Меркурій», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в АТ БАНК «Меркурій» ОСОБА_7 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нежиле приміщення: магазин-салон №1 (літ. «А-2») з котельнею, гаражі (літ. Б, В, Г, Д, Е, Ж, 3), прохідна - автостоянка (літ. И), огорожа (1-4), загальною площею 429,10 м2, що знаходиться за адресою: Харківська область Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Леніна №1. Зі змісту цієї позовної заяви, яку ОСОБА_3 отримала поштою, вона дізналась про укладення відповідного іпотечного договору між ПАТ БАНК «Меркурій» та ОСОБА_6 При цьому останній приховав від позивача факт укладання договору іпотеки, адже знав, що позивач буде проти його укладання, адже майно, що є предметом іпотеки, набувалося позивачем та ОСОБА_6 спільно під час їхнього спільного проживання однією сім'єю. Так, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року у справі №619/825/16-ц було встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в період з 07.09.2002 року по 24.04.2004 року - до моменту укладання та реєстрації шлюбу. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25.10.2016 року визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 право спільної сумісної власності на майно, що було предметом іпотечного договору. 18 січня 2017 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було зареєстровано право спільної сумісної власності на магазин-салон №1, що розташований у Харківській області Дергачівському районі сел. Солоницівка, вул. Сумський шлях №1. Оскільки позивач, будучи співвласником предмету іпотеки, своєї згоди на укладання іпотечного договору №16-03-86 від 31.03.2010 року не давала, то вона, посилаючись на положення ст.65 СК України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, просила визнати його недійсним.
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської областівід 09 червня 2017 рокув задоволенні позову ОСОБА_3відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати вказане рішення, як незаконне та необґрунтоване, і ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача вказував, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, при його постановленні судом не було повно з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Крім того, при прийнятті вказаного рішення судом було порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначав, що судом не було враховано та не надано належної оцінки рішенням Дергачівського районного суду Харківської областівід 17 березня 2016 року та від 25.10.2016 року, якими було встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та визнано право спільної сумісної власності майно, що було предметом іпотеки, що призвело в свою чергу призвело до неправильного застосування судом ст.65 СК України, ст. ст.203, 215, 359, 578 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про іпотеку».
Представник відповідача подав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, безпідставність доводів і вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та їх представникам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судовим розглядом встановлено, що 12 грудня 2003 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу ОСОБА_9, згідно якого ОСОБА_6 придбав у власність нежитлові приміщення, а саме магазин-салон «1 літ. А-2, цегляний , нежилою площею 429,10 кв.м. та такі будівлі - котельня літ. «а-1», ганок літ. «а», ганок літ. «а2», гаражі літ. «Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «3», прохідна - автостоянки літ. «И», огорожа №1-2, що знаходиться за адресою: Харківська область Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Леніна №1.
24 квітня 2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №415, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - «Гончарова».
Відповідно до договору про надання споживчого кредиту №18-06П-23 від 31.03.2010 року ПАТ Банк «Меркурій» надав ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 2525000,00 грн., а ОСОБА_6 зобов'язався повернути кредит до 30.03.2011 року.
В забезпечення виконання всіх вимог за договором №18-06П-23 від 31.03.2010 року між ПАТ Банк «Меркурій» та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір №16-03-86 від 31.03.2010 року, посвідчений нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №275, предметом якого є нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення придбані ОСОБА_6 за вищезазначеним договором купівлі-продажу від 12 грудня 2003 року, укладеним з ОСОБА_8
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року (справа №619/825/16-ц, провадження №2-о/619/39/16) за заявою ОСОБА_3, поданою в порядку окремого провадження встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в період з 07 вересня 2002 року по 24 квітня 2014 року - до моменту укладення і реєстрації шлюбу.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року (справа №619/2485/16-ц, провадження №2/619/1395/16) визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 право спільної сумісної власності на магазин-салон №1 літ. «А-2», з котельнею літ. а-1 , гаражі літ. « Б», «В», «Г», «Д», «Е», «Ж», «З», прохідна - автостоянка літ. «И», огорожа №1-4, загальною площею 429,10 м2, що знаходиться за адресою: Харківська область Дергачівський район сел. Солоніцівка вул. Леніна №1, як майно, що набуте ними під час проживання однією сім'єю без укладення шлюбу.
Тобто, згідно вказаним рішенням було визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на майно, що є предметом іпотеки за договором №16-03-86 від 31.03.2010 року, укладеним між ПАТ Банк «Меркурій» та ОСОБА_6
ОСОБА_12 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №78673783 від 24.01.2017 року, на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25.10.2016 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є власниками магазину-салону №1, розташованого за адресою: Харківська область Дергачівський район сел. Солоницівка вул. Сумський шлях №1.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що, з огляду на те, що на момент укладення спірного іпотечного договору ОСОБА_6 був єдиним власником відповідних нежитлових приміщень, які були його особистою приватною власністю, підстави визнання цього договору недійсним відсутні.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.
Так, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Як зазначалось вище, факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в період з 07 вересня 2002 року по 24 квітня 2014 року (дата укладення і реєстрації шлюбу), а також їх право спільної сумісної власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, встановлено та визнано рішеннями Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року та 25 жовтня 2016 року відповідно.
Тобто на момент укладення спірного договору іпотеки єдиним власником нерухомого майна - предмета іпотеки був ОСОБА_6, а відтак для укладення договору іпотеки не потребувалося згоди ОСОБА_3
До того ж відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.
Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Відповідні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 року (справа №6-1622цс15), 21.10.2015 року (справа №6-1568цс15), від 27.01.2016 року (справа №6-1912цс15), 30.03.2016 року (справа №6-533цс16) від 22.02.2017 року (справа №6-17цс17).
ОСОБА_3, в порушення вимог ст. 60 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами, що ПАТ Банк «Меркурій» при укладенні спірного договору діяв недобросовісно.
При цьому згідно п.1.4.1 іпотечного договору ОСОБА_6 як іпотекодавець засвідчив, що на момент укладання договору зазначене майно нікому другому не продано, не подароване, не заставлене, судових справ щодо нього не ведеться, під забороною арештом не перебуває, в тому числі в податковій заставі не значиться, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесено, а також не є предметом шлюбного контракту. На майно існують права третіх осіб, що виникають з умов іпотечного договору укладеного між сторонами та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 31.03.2009 року, за реєстровим 1315. Ніяких інших прав та вимог третіх осіб, в тому числі і тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку щодо майна не має.
Таким чином, з огляду на те, що на момент укладення договору іпотеки №16-03-86 від 31.03.2010 року відповідні нежитлові приміщення належали на праві особистої приватної власності ОСОБА_6, а позивачем не доведено, що ПАТ Банк «Меркурій» при укладенні цього договору діяв недобросовісно, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - П.В. Кісь
Судді: І.О. Бровченко
ОСОБА_2