Справа № 642/3541/16-ц Головуючий суддя І інстанції Ольховський Є. Б.
Провадження № 22-ц/790/3138/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.
Категорія: Спори про спадкове право
28 вересня 2017 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.
суддів: Колтунової А.І., Котелевець А.В.,
за участю секретаря: Кравченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним свідоцтва, відшкодування збитків, -
встановила:
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, мотивуючи який зазначила, що після смерті 14.07.2011 року її батька ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов автомобіль «ВАЗ 2102», 1974 р. випуску, державний номерний знак 64-28 ХАП, яким на підставі довіреності від 02.10.2010 року користувався ОСОБА_2 Посилаючись на те, що відповідач відмовляється повернути їй транспортний засіб, крім того, 27.11.2014 року продав його ОСОБА_3, ОСОБА_1 просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на автомобіль «ВАЗ 2102», 1974 р. випуску, кузов № НОМЕР_1, двигун № НОМЕР_2, державний номерний знак ХАП 64-28, визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладений 27.11.2014 р. між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_2 з ОСОБА_3, витребувати автомобіль із незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_3, зняти автомобіль з державної реєстрації в Територіальному центрі МВС в Харківській області, стягнути з ОСОБА_2 упущену вигоду в розмірі 184 556 грн. 73 коп.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначила, що спірний автомобіль належить їй з моменту відкриття спадщини, був проданий відповідачем на підставі довіреності, яка втратила чинність у зв'язку зі смертю довірителя, а тому наявні підстави для задоволення заявленого нею позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що згідно реєстрації, проведеної 30 жовтня 1974 року Жовтневим РВВС м. Харкова, на підставі технічного паспорту № 185660 ОСОБА_4 належав автомобіль «ВАЗ 2102», 1974 року випуску, кузов № НОМЕР_1, який в подальшому було змінено на № НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_2, державний номерний знак ХАП64-28.
02 жовтня 2009 року ОСОБА_4 було складено та посвідчено нотаріально довіреність, якою він уповноважив ОСОБА_2 користуватися та розпоряджатися (з правом продажу, міни, оренди, найму, позички, доручення, страхування), а також експлуатувати і проводити ремонт вищевказаного автомобіля (а.с. 16).
Відповідно до складеного 26 березня 2011 року ОСОБА_4 заповіту все майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося, він заповів дочці ОСОБА_1 (а.с. 10).
14 липня 2011 року ОСОБА_4 помер.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не набула права власності на спірний автомобіль, не довела порушення її права на одержання свідоцтва про право на спадщину, а тому відсутні підстави для визнання нею права власності на автомобіль та витребування його із чужого незаконного володіння.
Проте погодитись з такими висновками не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ст. 1223 ЦК).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1268, ч.1 ст. 1269 та ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач прийняла спадщину після смерті батька, отримала свідоцтво про право на спадщину - квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 138-139).
Разом з тим, 27 листопада 2014 року (після прийняття ОСОБА_1 спадщини) ОСОБА_2, діючи за довіреністю від імені померлого ОСОБА_4, перереєстрував автомобіль «ВАЗ-2101», д.н.з. 6428ХАП, на ОСОБА_3 та змінив номерні знаки автомобіля, уклавши з останнім договір купівлі-продажу (а.с. 13-14, 67-68).
Відповідно до ст.ст. 656, 658 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків,встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником,покупець набуває право власності лише у випадку,якщо власник не має права вимагати його повернення.
За приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України передбачено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.
За змістом статей 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, положення ст.388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Встановивши, що у встановлений законом строк позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, до складу якої увійшов спірний автомобіль, але позбавлена можливості отримати відповідне свідоцтво, оскільки на підставі недійсної довіреності його було відчужено на користь ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль, визнання укладеного 27.11.2014 року між відповідачами договору купівлі-продажу недійсним та витребування спірного транспортного засобу із незаконного володіння ОСОБА_3
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України на підтвердження заподіяння їй майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди, а визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та зняття його з реєстрації не відповідає можливим способам захисту порушеного права, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині є правильними.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід змінити.
На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в суді першої інстанції по 275 грн. 60 коп. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року змінити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «ВАЗ 2102», 1974 року випуску, кузов № НОМЕР_3, укладений 27.11.2014 року між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право власності на автомобіль марки «ВАЗ 2102», 1974 року випуску, кузов № НОМЕР_3.
Витребувати вказаний транспортний засіб із незаконного володіння ОСОБА_3 та передати його ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, по 275 грн. 60 коп. з кожного.
В іншій частині рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Р.М. Піддубний
Судді А.В. Котелевець
ОСОБА_5