Справа: № 826/14372/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
Іменем України
28 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" до Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги в частині, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго» (надалі - позивач або ПАТ «Укргідроенерго») з позовом до Державної фінансової служби України (надалі - відповідач або Держфінспекція України) про визнання протиправною та скасування вимоги, оформленої листом від 17.03.2016 № 05-14/394 «Щодо усунення порушень законодавства».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
У своїй апеляційній скарзі ПАТ «Укргідроенерго» наголошує на неврахуванні судом підстав оскарження вимоги ДАС України, а саме - її невідповідність критеріям законності, у той час як суми збитків, які були визначені відповідачем, та необхідність їх відшкодування за умови наявності самого порушення позивачем не оспорювалися. Крім того, посилається на помилковість застування судом правовихої позиції Верховного Суду України, оскільки правовідносини у цій справі є якісно відмінними від спорів, що були предметом розгляду у справах Верховного Суду України, які суд першої інстанції взяв до уваги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, впродовж періоду з 09.10.2015 по 02.02.2016 із зупиненнями, відповідно до п. 2.19 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції України на IV квартал 2015 року та на підставі відповідних направлень на проведення ревізії, відповідачем проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укргідроенерго» за період з 01.01.2014 по 30.10.2015. За результатами проведеної ревізії складений акт від 09.02.2016 № 05-21/10 (далі по тексту - акт ревізії), який підписаний посадовими особами Товариства із запереченнями та зауваженнями. Примірник акта ревізії отриманий позивачем 12.02.2016.
У тексті цього акта ревізії орган держаного фінансового контролю зафіксував ряд вчинених позивачем порушень норм чинного законодавства.
На підставі акта ревізії Держфінінспекцією України винесено вимогу від 17.03.2016 № 05-14/394, якою позивача зобов'язано: 1) опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку; 2) розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.
Вважаючи вимогу відповідача від 17.03.2016 № 05-14/394 в частині пунктів порушень 3, 4, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 31, 32, 34, 35, 36, 37 протиправною, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що вимога від 17.03.2016 № 05-14/394 в частинах пунктів порушень 3, 4, 6, 8, 9, 10, 12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 31, 32 і 35 є такою, що не порушує права та інтереси позивача, а вимога в оскаржуваних частинах пунктів порушень 34, 36 і 37 вважається такою, що виконана позивачем, а тому вже не створює для позивача правові наслідки у вигляді обов'язку усунути виявлені ревізією порушення.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 року №499/2011 (далі - Положення №499), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Згідно п. 7 Положення №499 Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.
Відповідно до пункту 6 Положення №499 Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).
Крім того, Положенням №499 установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.
Приписи п.п. 7, 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону надають органам державного фінансового контролю право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Частиною 2 статті 15 цього ж Закону визначено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Приписи ч. 1 ст. 113 Бюджетного кодексу України визначають, що до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита); 2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; 3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; 6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.
Тобто, зі змісту наведених норм вбачається, що одним з основних завдань органу державного фінансового контролю є, зокрема, контроль за цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів.
Отже, здійснюючи інспектування, орган державного фінансового контролю повинен, насамперед, встановити, чи використовувалися підконтрольною установою (фактично розпорядником бюджетних коштів) кошти державного чи місцевих бюджетів за цільовим призначенням.
У такому випадку до повноважень органу державного фінансового контролю належить в силу п. 13 ч. 1 ст. 10 Закону право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку. У той же час в разі виявлення порушень, які призвели до завдання збитків, орган фінансового контролю уповноважені пред'явити вимогу про зобов'язання усунути виявлені порушення.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14, 24.04.2015 року у справі №21-76а15, від 07.07.2015 року у справі №818/1365/13-а, від 11.11.2015 року у справі №0870/250/12, від 23.02.2016 року у справі №818/1857/14 при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки (постанови ВС України від 15.04.2014 року у справі №21-40а14, від 20.05.2014 року у справі №21-93а14, від 14.10.2014 року №21-453а14, від 18.11.2014 року у справі №21-461а14, від 25.11.2014 року у справі №21-442а14, від 20.01.2015 року у справі №21-603а14, від 21.04.2015 року у справі №21-76а15).
Аналіз чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду України дає підстави для висновку, що письмові вимоги органу фінансового контролю, в яких міститься припис про стягнення чи відшкодування шкоди, прийняті за результатами ревізій, у ході яких встановлені нецільове або неефективне використання коштів підконтрольними установами, повинні виконуватися шляхом добровільного повернення підконтрольними установами надмірно витрачених коштів або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
Виходячи з вказаного, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за своєю правовою природою збитки, виявлені органом державного фінансового контролю, є встановленим у ході перевірки фактом нецільового використання бюджетних коштів.
Згідно ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Відповідно до п. 50 затвердженого постановою КМ України від 20.04.2006 року №550 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, в якому передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Отже, законодавцем було виділено як окремі заходи для усунення порушень, виявлених у ході ревізії: звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів; стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
При цьому, на думку колегії суддів, обов'язковою до виконання може бути вимога, оформлена у вигляді зобов'язання підконтрольної установи вжити заходи щодо повернення бюджетних коштів, використаних не за призначенням, вчинити дії щодо усунення порушень, які спричинили нецільове використання бюджетних коштів. У той же час, вимога, яка вказує на виявлені збитки та їхній розмір, може бути виконана останньою добровільно або шляхом звернення органу державного фінансового контролю з позовом про стягнення збитків.
Відтак, звернення підконтрольної установи до адміністративного суду з позовом про скасування вимоги, яка вказує на розмір матеріальної шкоди (збитків) та обсяги незаконних видатків, не є належним способом захисту, адже така вимога, як наголошує Верховний Суд України, може бути виконана підконтрольною установою добровільно або шляхом звернення контролюючого органу до суду про стягнення коштів. На думку колегії суддів, з метою забезпечення повернення таких коштів відповідач наділений правом звернутися до суду з позовом про стягнення збитків, що й буде належним способом захисту інтересів держави.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позиція суду першої інстанції узгоджується з висловленою Верховним Судом України обов'язковою в силу ст. 244-2 КАС України правовою позицією щодо застосування норм матеріального права при вирішенні питання про правомірність письмової вимоги, яка вказує на виявлені збитки та їх розмір, а відтак постанова суду першої інстанції ухвалена у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, які б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго"- залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 03.10.2017.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.